9.8 Принципи державної міграційної політики

Можливі дії української держави по відношенню до міграції кваліфікованої робочої сили повинні спиратися на два основні принципи: суверенне право кожної країни вирішувати, хто може в'їхати на її територію, і право кожної людини на еміграцію. Це зумовлює принципово різні дії країни-донора і країни-реципієнта по відношенню до цього процесу, зокрема склад заходів української імміграційної та еміграційної політи­ки. Країна імміграції може проводити селективну політику, тобто вживати обмежуючі заходи до одних груп і заохочувальні - до інших груп населення. Тобто Україна має визначити для себе систему пріоритетів (професійних, вікових, етнічних то­що). Щодо країни-донора, то її зусилля в цій сфері мають спрямовуватись на підтримку людей, що бажають набути висо­ку кваліфікацію та залишитись у країні (через систему кредитів, податкових пільг, строкових умовних контрактів тощо).

Оцінюючи Проблему біженців і її вплив на формування державної міграційної політики, необхідно зазначити, що обов'язком країни, яка надала притулок, в усьому світі вва­жається хоча б часткове відшкодування втраченого майна. Відповідно не викликає сумнівів першочерговість визначення статусу осіб, що звернулися за притулком, пільг, на які вони можуть претендувати, та статусу мігранта в період між звернен­ням (перетинанням кордону) та одержанням юридичного свідоцтва, що легалізує біженця.

Існує три напрямки дій по відношенню до біженців:

- вільна репатріація;

- поступове переміщення біженців до третіх країн;

- інтеграція в країни першого притулку, що означає вирішення проблем житла, майна і роботи.

Зрозуміло, що найгуманнішою є саме третя концепція. До речі, вона є й найефективнішою. Для осмислення цієї тези необхідно відмовитися від поширеної тези: біженці є виключно нещасні люди, що потребують державної допомоги і розрахову­ють виключно на неї. Насправді ж ситуація є принципово іншою, оскільки біженцями стають досить рішучі люди, які в майбутньому прагнуть зайняти пристойне місце в суспільстві.

9.9 Загальна характеристика зовнішньоміграшйного руху в Україні

Процес зовнішньоміграційного руху в Україні протягом ос­танніх років зазнав значних змін. Якщо перед початком періоду пе­ребудови в Україні спостерігалося практично нульове сальдо зовнішніх міграцій при значному міграційному обороті, то з розпа­дом СРСР ситуація почала стрімко змінюватися. Увага широких верств була прикута до змін результативності зовнішньоміграційного руху, тобто спочатку до швидкого (в 6,5 рази за розрахунковим саль­до протягом 1989 - 1992 рр.) зростання сальдо міграції, а потім не менш стрімкого його зменшення аж до від'ємної величини. Проте може більш вагомим є стале зниження міграційного обороту (протя­гом 1989 - 1995 рр. - більше ніж втричі): якщо 1989 р. 28 осіб з кож­ної 1000 населення України брали участь в обміні з іншими країна­ми (зрозуміло, переважно з іншими республіками СРСР), то 1995 р. -тільки 9. •

Таблиця 7- Загальна характеристика зовнішніх міграцій в післяпереписний період '

Показник	Одиниця виміру	1989	1990	1991	1992	1993	1994	1995
Чисельність прибулих	тис.чол.	816,6	785,7	490,6	570,5	356,6	202,7	182,8
Чисельність вибулих	тис.чол.	642,4	581,7	310,2	304,5	307,0	343,4	277,6;
Міграційний оборот	тис.чол	1459,0	1367,4	800,8	875,0	663,6	546,1	460,4
Сальдо міграції	тис.чол.	174,2	204,0	180,4	256,1	49,6	40,7	94,8 1
Інтенсивність
Міграційного обороту	%	28,3	26,5	15,5	16,9	12,8	10,6	9,0
Інтенсивність прибуття	%	15,8	15,2	9,5	11,0	6,9	3,9	3,6
Інтенсивність вибуття	%	12,5	11,3	6,0	5,9	,9	6,6	5,4
Розрахункове сальдо
Міграції	тис.чол.	44,3	79,3	148,4	288,1	49,6	143,2	94.8

Таблиця складена за даними Мінстату України.

Розділ 2 Ринок праці та зайнятість населення в умовах формування ринкових відносин

Тема 6 Ринок праці

6.1 Поняття та умови виникнення ринку праці

6.2 Попит та пропозиція робочої сили на ринку праці

6.3 Циклічність розвитку ринку праці

6.4 Сучасні моделі ринку праці

6.5 Основні характеристики новітніх тенденцій розвитку ринку праці

6.6

6.1 Поняття та умови виникнення ринку праці

Ринок праці е одним з типів ринків за економічним призна­ченням. Крім нього виділяються: ринок засобів виробництва, ринок продуктів (предметів споживання), фінансовий рийок (ри­нок позичкових капіталів), ринок послуг (освітніх, побутових, медичних і т.п.), ринок технологій, ринок інформації, ринок ду­ховних благ. Вказані типи ринків не однакові за своєю значимі­стю- Наприклад, існує думка, що на чолі ринкової системи краї­ни стоїть ринок капіталів. Вважається, що оскільки капітал е грошовим еквівалентом усіх ресурсів, представлених на ринку, він визначає кон'юнктуру всіх товарних ринків. Таку здатність ринку капіталів та взаємозв'язок між ними пояснюють впливом зміни норми відсотка на поведінку підприємців. Як відомо, змі­на суспільних потреб у послугах і товарах формує попит на фі­нансові, сировинні, трудові та інші ресурси, рух яких сприяє створенню нової або удосконаленню існуючої виробничої струк­тури. При збільшенні норми відсотка підприємцям вигідніше купувати цінні папери, що призводить до отримання росту або скорочення кількості робочих місць. При зменшенні норми відсотка підприємцям вигідніше вкладати капітал безпосередньо виробництво, що сприяє розширенню сфери прикладання праці, тобто створенню нових робочих місць. При цьому потреба в інвестиціях та в робочій силі зростає доти, доки товарнинки не просигналізують про насичення потреб у тих чи інших товарах, послугах і про падіння попиту на них, а отже, і а капітал. Відповідно зреагує ринок капіталів. Відповідно до іншої думки, різні типи ринків, що входять до ринкової системи країни, слід ранжирувати, тому що ринок починається з придбання робочої сили і засобів виробництва (інвестиційних ресурсів). Без цих елементів виробничих сил, без їх з'єднання за допомогою капіталу не може функціонувати виробництво. За цією думкою, ринок праці формується як одна а найважливіших органічних ланок ринкової системи. Він може функціонувати лише у взаємозв'язку з ін­шими типами ринків, які всі певною мірою реагують на ситуа­цію, що складається в економіці- Порушення, дисбаланс в будь-якому з ринків по "ланцюжку" передається в усі Інші, Ринок праці як частина ринкової структури забезпечує рух товарів і послуг, спрямовуючи та вилучаючи ресурси з галузей народно­го господарства відповідно до руху капіталів і товарів. На відмі­ну від інших типів ринків ринок праці має не тільки ресурсний, товарний характер, але й породжує незрівняно більше економі­чних і соціальних проблем та вимагає більше уваги і фінансової підтримки з боку держави.

Ринок праці

Ринок засобів виробництва

Ринки у відповідності Ринок предметів споживання

до економічного Фінансовий ринок

призначення Ринок послуг

Ринок технологій

Ринок об'єкта інформаціі

Ринок духовних благ

Аналіз наведених тут міркувань відносно ролі та значення ринку робочої сили дає підстави стверджувати, що цей вид ринку е самостійною комплексною системою в ринковій еконо­міці, в той же час функціонально пов'язаною з ринком товарів та послуг і ринком капіталу, а одного боку, безпосередньо зале­жною від вказаних ринків, а п другого — такою, шо має вплив на їх формування.

У сучасній економічній літературі неможливо знайти одно­значне трактування ринку праці, як і ринку взагалі. В різних формулюваннях ринку праці виділяються такі його аспекти:

стадії процесу відтворення робочої сили, узгодження попиту і пропозиції, характер відносин між людьми та ін. Здебільшого ринок праці визначається як інститут або механізм, в якому покупці та продавці здійснюють процеси купівлі-продажу това­ру "робоча сила", вступаючи у відносини товарного обміну. Ін­шими словами, ринок праці — це соціально-економічна катего­рія, яка характеризує відносини людей, що проявляються в процесі найму, оцінки, звільнення працівників та встановлення розмірів компенсації за використану робочу силу в залежності від ряду факторів.

Очевидно, що при визначенні поняття "ринок праці" багато уваги приділяється обміну через те, що сфера обміну відіграє значну роль в системі суспільного виробництва і саме в ній від­буваються процеси купівлі-продажу товару,

Умовами виникнення вільного ринку, зокрема, як і товарного виробництва в цілому, стали' суспільний поділ праці, завдяки якому здійснюється спеціалізація виробників на виробництві тих чи інших конкретних товарів; економічне відокремлення виробників на основі приватної власності на засоби виробниц­тва, що в основному забезпечує еквівалентність товарного обмі­ну; самостійність виробника та свобода підприємництва; на­явність попиту на товар, що виробляється, з боку покуців.

Аналогічними є умови виникнення ринку праці. Першою умо­вою є юридична свобода і здатність власника робочої сили за своїм розсудом розпоряджатись своїми здібностями до праці. Але цієї умови недостатньо, тому що юридична свобода поки що не примушує власника продавати свою робочу силу- Тому другою умовою виникнення ринку праці є відсутність у людини всього необхідного для ведення свого господарства як джерела одержання всіх потрібних для життя засобів існування. Проте за сучасних умов мова вже не йде про абсолютну відсутність будь-яких інших засобів чи умов існування. Адже деяка части­на найманих працівників е власниками цінних паперів, нерухо­мості і т.п., з яких одержує доход, але все-таки змушена про­давати свою робочу силу. Необхідність в продажу своєї робочої сили виникає тоді, коли доход з Інших джерел є недостатнім для одержання всіх необхідних для життя засобів. За цієї умови людина мусить економічно продавати свою робочу силу. Але, як відомо, поява на ринку продавця товару ще не гаран­тує його продаж —- для цього потрібен ще й покупець. Тому третьою умовою виникнення ринку праці є поява на ньому по­купця-підприємця, який економічно змушений нийти на ринок праці, щоб купити запропоновану для продажу здатність дп праці потрібних йому працівників.

Ефективне функціонування ринку праці можливе за наявно­сті ряду умов, до яких відносяться: по-перше, повна самостійнісіпь та незалежність продавця та покупця робочої сили в поєднанні з їх економічною відповідальністю; по-друге, відно­сини агентів на ринку праці — це відніч-тпі дчічіжі|жі •г:і угод між рівноправними партнерами; по-третє, функціонування ри­нку праці тим більш ефективне, чим :активніша конкуренція між власниками робочої сили за право зайняття робочого місця та роботодавців за залучення кваліфікованої робочої сили; по-четверте, повинен існувати баланс між робочими місцями, су­купною пропозицією робочої сили та грошоною масою заробіт­ної плати; по-п'яте, наймані працівники та роботодавці для за­хисту своїх інтересів можуть об'єднуватип, в спілки. Проте в одній спілці вони перебувати не можуть.

Вказані умови можна розглядати як одну із аксіом ринку ро­бочої сили. Крім неї, слід назвати, принаймні, ще дві:

• продавець прагне продати свій ТОВАР, а покупець купити найдешевше;

• повинна існувати єдність ринку робочої сили і ринком това­рів та послуг, ринком капіталів та іншими типами ринків (на­приклад, ринок робочої сили не може ефективно функціону­вати без ринку житла),

6.1.1 ЕЛЕМЕНТИ РИНКУ ПРАЦІ

Елементами ринку праці виступають товар, попит, пропози­ція та ціна. Співвідношення попиту, ирііші.іиції та ціни визна­чає кон'юнктуру ринку праці. У разі збігу попиту та пропозиції кон'юнктура ринку праці буде врівноваженою, в разі переви­щення попиту над пропозицією — трудодефіцитною, в разі пе­ревищення пропозиції над попитом — тру донад литковою,

В економічній літературі відсутня єдина думка про те, що слід вважати товаром на ринку праці: робочу силу, працю чи результати праці. Але більшість спеціалістів вважають, що він виступає у вигляді індивідуальної робочої сили. Індивідуальна робоча сила розглядається як сукупність фізичних та духовних якостей, якими володіє організм, жива особа і які пускаються нею в хід кожного разу, коли вона виробляє будь-які споживчі вартості. Це специфічний товар, який:

• є живим товаром, купівля якого має назву найму. Відповідно продана таким чином робоча сила називається найманою ро­бочою силою, а працівник — найманим працівником:

• не відчужується від його власника — найманого працівника в процесі купівлі-продажу. Працівник продає підприємцю ко­ристування своєю робочою силою на певний час, залишаючись носієм і власником цього своєрідного товару. Найманий пра­цівник і підприємець — юридичне рівноправні люди і однако­вою мірою користуються правами людини і громадянина. Відносини між найманим працівником та роботодавцем юри­дичне оформляються трудовим договором (контрактом), в яко­му вказуються взаємні права і обов'язки сторін по виконанню всіх умов купівлі-продажу робочої сили. Зокрема, за трудовим договором найманий працівник зобов'язаний працювати в гос­подарстві підприємця за певною професією (спеціальністю), кваліфікацією, на певному робочому місці і дотримуватись ре­жиму праці даної фірми. Підприємець, з свого боку, -зобов'я­заний виплачувати найманому працівникові заробітну плату у відповідності до виконаної роботи, забезпечувати умови праці, передбачені законодавством про працю та зайнятість і тру­довим договором (контрактом);

• передбачає продовження безперервних відносин роботодавця і найманого працівника з моменту найму працівника аж до його звільнення. Ця обставина свідчить про унікальність рин­ку робочої сили, його принципову відмінність від інших това­рів: він існує не тільки за межами господарства, але і в ньому самому;

• відіграє значну роль у створенні доходів суспільства. Про це свідчать ряд економічних теорій та економічна практика. Так, наприклад, за трудовою теорією вартості продукт створюєть­ся двома факторами — робочою силою і засобами виробниц­тва. Проте нову вартість, вміщену в виробленому продукті, створює жива праця, тоді як вартість матеріальних факторів виробництва лише переноситься на вироблений товар як складова частина витрат на виробництво. Вся знов створена живою працею протягом року вартість створює національний доход, який е джерелом доходів всіх верств населення (заро­бітної плати, прибутку, проценту, ренти, дивідендів і т.п.), а також коштів на накопичення, тобто на розширення виробництва і капітальні вкладення. Згідно з іншою теорією - тео­рією граничної продуктивності, продукт створюють чотири фактори продуктивності: капітал, земля, праця, підприємницька діяльність. Теорія граничної продуктивності стверджує, що участь кожного з факторів у створенні цінності визначається його граничною продуктивністю, тобто величиною створюваного ним граничного продукту.

• не можна покласти на зберігання, як це можна зробити з ін­шим товарам;

• не приносить доходу, якщо його не продати, і, крім того, по­требує додаткових життєвих благ для його підтримки.

•оплачується роботодавцем після використання його протягом певного часу, встановленого договором купі - продажу робо­чої сили. Найманий працівник дозволяє використовувати свої здібності раніше, ніж вони оплачуються, тобто працівник наче кредитує підприємця;

• не знищується при використанні, а навпаки, примножується й сам бере участь у створенні благ;

• не може бути абсолютно однаковим у різних індивідів, якщо навіть вони відносяться до однієї і тієї ж Професії та спеціа­льності, на відміну від інших товарів та послуг, вироблених за одним стандартом та технологією,