- •7.2. Принципова основа нелегальної трудової діяльності
- •Головними напрямками нелегальної трудової діяльності є такі:
- •7.3. Методи визначення наявності нелегального ринку та оцінки його масштабів
- •6.2 Гнучкі ринки праці та гнучкі форми зайнятості
- •6.3 Неповна зайнятість як специфічна форма гнучкої зайнятості
- •6.4. Вторинна зайнятість та тимчасові роботи
- •2. Предмет, завдання та методи курсу "Управління трудовими ресурсами"
- •3. Місце науки "Управління трудовими ресурсами" в системі наук
- •Тема 2. Система управління трудовими ресурсами
- •1. Система управління трудовими ресурсами та її підсистемами
- •2. Основні закони і закономірності системи управління трудовими (людськими) ресурсами
- •3. Організаційна структура державних органів управління трудовими ресурсами в Україні
- •3. Правове і науково-методичне забезпечення системи
- •Тема 3. Населення та трудові ресурси україни
- •1. Населення як суб'єкт соціально-економічних відносин, його якісна характеристика
- •2. Трудові ресурси й трудовий потенціал
- •3. Демографічна ситуація в Україні
- •4. Основні напрямки демографічної політики в Україні
- •2.4 Сучасні моделі ринку праці
- •2.5 Основні характеристики новітніх тенденцій розвитку світового ринку праці
- •Пріоритети сучасної соціально-економічної стратегії демократичних держав
- •2 6 Мета політики ринку праці
- •Вплив на розвиток ринку праці в умовах ліберальної економіки
- •Вплив на ринок праці в умовах соцально орієнтованої економіки
- •9.6 Специфіка структури зайнятості населення України і її формування під впливом пріоритетів розвитку
- •9.7. Забезпечення повної зайнятості як один з пріоритетів сучасної соціально-економічної стратегії розвинених країн
- •Структура політики ринку праці
- •9.8 Активна політика зайнятості
- •9.9 Пасивна політики зайнятості
- •3.3. Диференціація зайнятості за реєстрацією
- •3.4 Статистичні показники зайнятості
- •3.6. Зайнятість в Україні
- •3.6. Нерегламентована зайнятість
- •Тема 6 Ринок праці в сучасній економічній системі
- •6.2. Структура ринкової системи
- •6.3 Ринок праці як самостійна відкрита соціально-економічна підсистема
- •6.4 Закономірності попиту-пропозиції на ринку праці.
- •6.5. Крива пропозиції праці
- •6.6. Ринок праці в адмінісгративно-командній економіці
- •Тема 7 Зайнятість населення
- •7.1. Зайнятість населення як форма зайнятості ресурсів
- •7.1. Зайнятість населення як форма зайнятості ресурсів
- •Тема 2 Робоча сила, її показники та методи визначення
- •2.2. Система статистичних показників пропозиції робочої сили та попиту на робочі місця
- •2.3.Джерела інформації
- •2.1. Поняття пропозиції робочої сили та попиту на робочі місця
- •2.3.Джерела інформації
- •2.4.Методичні принципи визначення масштабів пропозиції робочої сили та попиту на робочі місця
- •3.2 Показники трудової активності
- •3.3. Стандартизація вікових коефіцієнтів як метод побудови узагальнюючого показника, трудової активності
- •3.4.Чинники трудової активності
- •3.5. Трудова активність населення України з огляду на ситуацію в економічно розвинених європейських країнах
- •Тема 9 Міграція робочої сили та її вплив на ринок праці
- •9.9 Загальна характеристика зовнішньоміграшйного руху в Україні
- •II. Показники рівнів міграції:
- •9.3 Легальна і нелегальна міграція
- •9.4 Міграційні зрушення в контексті розвитку ринку праці
- •9.5 Вплив імміграції на трудоресурсну ситуацію в регіонах
- •9.6 Вплив еміграції на трудоресурсну ситуацію в регіонах
- •9.7 Відплив кваліфікованої робочої сили.
- •9.8 Принципи державної міграційної політики
- •6.1.2 Механізм функціонування сучасного ринку праці
- •6.1.3 Переваги та недоліки ринку праці
- •6.1.4 Функції ринку праці Під функціями розуміють рід та вид діяльності. Сучасний ринок праці виконує такі з них:
- •6.1.5 Типи ринків праці
- •6.1.6 Теоретичні підходи до аналізу гиііку праці
- •6.2 Попит та пропозиція робочої сили на ринку праці
- •6.2.1 Регулювання попиту на робочу силу
- •6.2.2 Сукупна пропозиція на ринку 11рлці
- •6.3 Циклічність розвитку ринку праці
- •Р н с . 1 . Графік циклічного розвитку ринку праці
- •Тема 9 Міграція робочої сили та її вплив на ринок праці
- •9.9 Загальна характеристика зовнішньоміграшйного руху в Україні
- •II. Показники рівнів міграції:
- •9.3 Легальна і нелегальна міграція
- •9.4 Міграційні зрушення в контексті розвитку ринку праці
- •9.5 Вплив імміграції на трудоресурсну ситуацію в регіонах
- •9.6 Вплив еміграції на трудоресурсну ситуацію в регіонах
- •9.7 Відплив кваліфікованої робочої сили.
- •9.8 Принципи державної міграційної політики
- •1 Мета, задачі та зміст курсу
- •2 Трудові ресурси
- •6 Джерела інформації
- •7 Методичні принципи визначення масштабів пропозиції робочої сили та попиту на робочі місця
- •9 Працездатність, трудова активність і зайнятість
- •10 Показники трудової активності
- •11 Чинники трудової активності
- •19. Трудові ресурси,визначення та склад
- •22 Система управління трудовими ресурсами
- •23 Баланс трудових ресурсів
- •27 Елементи ринку праці
- •28 Механізм функціонування сучасного ринку праці
- •29 Переваги та недоліки ринку праці
- •30 Функції ринку праці Під функціями розуміють рід та вид діяльності. Сучасний ринок праці виконує такі з них:
- •31 Типи ринків праці
- •32 Теоретичні підходи до аналізу гиііку праці
- •33 Попит та пропозиція робочої сили на ринку праці
- •34 Регулювання попиту на робочу силу
- •35 Сукупна пропозиція на ринку праці
- •38 Циклічність розвитку ринку праці
- •39 Сучасні моделі ринку праці
- •40 Основні характеристики новітніх тенденцій розвитку світового ринку праці
- •42 Пріоритети сучасної соціально-економічної стратегії демократичних держав
- •43 Мета політики ринку праці
- •44 Вплив на розвиток ринку праці в умовах ліберальної економіки
- •45 Вплив на розвиток ринку праці в умовах адміністративно-командної економіки
- •46 Вплив на ринок праці в умовах соцально орієнтованої економіки
- •49 Види і форми зайнятості
- •50 Статистичні показники зайнятості
- •59 Циклічне безробіття
- •52 Нерегламентована зайнятість
- •67 Міграція населення
- •69 Легальна і нелегальна міграція
- •70 Міграційні зрушення в контексті розвитку ринку праці
- •71 Вплив імміграції на трудоресурсну ситуацію в регіонах
- •72 Вплив еміграції на трудоресурсну ситуацію в регіонах
- •73 Відплив кваліфікованої робочої сили.
- •74 Принципи державної міграційної політики
3. Організаційна структура державних органів управління трудовими ресурсами в Україні
Механізм управління трудовими ресурсами являє собою систему органів управління, засобів, методів, направлених на реалізацію соціально-економічної політики держави у сфері забезпечення ефективного відтворення людських ресурсів.
Виходячи із основних принципів управління та організаційно правових норм, закріплених в Конституції та створених на її основі нормативних актів, розрізняють органи державного управління: загальної, спеціальної і галузевої компетенції.
До органів загальної компетенції відноситься Кабінет Міністрів та державні обласні адміністрації і Ради народних депутатів, які здійснюють координаційну діяльність підсистем управління економікою на державному та регіональному рівнях.
Органами спеціальної компетенції є міністерства, відомства, комітети, які забезпечують міжгалузеву координацію з спеціальних питань, що мають загальний для всіх галузей характер.
Органи галузевої компетенції вирішують спеціальні питання галузей, ці органи представлені галузевими міністерствами і підпорядкованими їм об'єднаннями, підприємствами.
Державна система управління людськими ресурсами України включає сукупність органів державної законодавчої, виконавчої та судової влади і управлінь, що централізовано регулюють основні соціально-економічні відносини в країні, а також методи управління і механізм їх використання. Завданнями державної системи управління є прийняття законів, контроль за їх виконанням, розробка і реалізація політики та рекомендації з питань соціально-трудових відносин, мотивації, організації праці та вирішення конфліктних ситуацій.
В умовах ринку державне регулювання соціально-трудових відносин має обмежений характер, і, як свідчить досвід розвинутих країн, відноситься тільки до питань трудового законодавства, зайнятості, оцінки рівня життя тощо.
Законодавча влада приймає закони з питань зайнятості населення, соціально-трудових відносин, оплати праці. Вона представлена Верховною Радою, де сформовані комітети з питань оплати, зайнятості населення, соціального захисту.
Виконавчу владу здійснює Уряд (Кабінет Міністрів), який формується Президентом. Уряд формує міністерства, комітети, відомства, які спеціалізуються на вирішенні функціональних завдань. Виконавча влада реалізує виконання законів.
Судові органи здійснюють правосуддя, вирішення конфліктів, пов'язаних з застосуванням трудового законодавства. До судової влади відносять суди: Конституційний, Верховний, Арбітражний, а також Міністерство юстиції.
У вирішенні соціально-трудових проблем важливу роль відіграють профспілки. Багато проблем з управління трудовими ресурсами розглядається з врахуванням рекомендації МОП, членом цієї організації є і Україна.
Центральним органом виконавчої влади з питань забезпечення єдиної державної політики з зайнятості, соціального захисту є Міністерство праці та соціальної політики України, а також відділи праці обласних і районних Рад народних депутатів.
Мінпраці та соціальної політики працює у взаємодії з органами виконавчої влади областей, міст Києва й Сімферополя та з громадськими організаціями.
Основними завданнями Мінпраці та соціальної політики є:
розробка політики в соціально-трудовій сфері;
координація всієї роботи соціально-трудової сфери країни;
розробка основних напрямків соціальної політики уряду;
формування правової й нормативної бази регулювання соціально-трудових відносин;
участь у підписанні Генеральної та галузевої угод;
регулювання ринку праці та зайнятості населення.
Основні сфери діяльності Міністерства праці та соціальної політики наведені в таблиці.
Таблиця 1 – Основні сфери діяльності Міністерства праці та соціальної
політики
Сфера діяльності |
Напрямки діяльності |
1 |
2 |
Оплата й мотивація праці працівників у виробничих галузях та в бюджетній сфері |
Вивчення перспективних і міжгалу зевих проблем оплати праці в різних виробничих галузях; підготовка пропозицій про мінімальний рівень оплати праці; встановлення тарифних ставок та посадових окладів для працівників бюджетної сфери
|
Рівень життя і со ціальний захист населення |
Проведення моніторингу рівня жит тя, доходів, умов і охорони праці, аналіз структури й динаміки доходів, розробка мінімальних споживчих бюджетів та соціальних пільг, компенсацій; вивчення загальних питань пенсійного забезпечення
|
Політика на ринку праці й зайнятості населення |
Аналіз і регулювання ринку праці, розробка політики зайнятості, вивчення й прогнозування міграції населення та соціальних проблем зайнятості
|
Організації праці |
Розробка форм і методів організації та нормування праці, тарифікація праці
|
Підготовка і пере підготовка кадрів |
Розробка видів і методів підготовки, підготовка кадрів для ринкової економіки, прогнозування ринку професій та профорієнтації населення, розробка міжрегіональних і міжгалузевих програм в цій сфері
|
Охорона та умови праці |
Розробка та узгодження норм і правил з охорони та умов праці
|
Соціальне страху вання |
Розробка методичного й нормативного забезпечення соціального страхування, розвиток страхування від нещасних випадків, професійних захворювань, планування пільгових пенсій
|
Трудові відносини й соціальне партнерство |
Розробка порядку укладання Гене ральної та галузевих угод. Організадія соціального партнерства, вирішення трудових конфліктів; розробка нормативно-методичних документів з питань трудових відносин і соціального партнерства
|
Правове регулювання праці і соціальних питань |
Підготовка та експертиза проектів нормативних актів, систематизація та аналіз трудового законодавства
|
Міжнародне спів робітництво |
Розробка пропозицій з питань дво стороннього співробітництва, координація робіт з МОП, вивчення проектів зарубіжної технічної допомоги
|
Підвідомчими організації Мінпраці та соціальної політики є Державна служба зайнятості, Національна академія праці, Науково-дослідний інститут соціально-трудових відносин в м. Луганську; Центральне бюро нормативів з питань праці, Інститут підготовки та підвищення кваліфікації кадрів та інші.
Поряд з системою Мінпраці та соціальної політики України визначені функції управління трудовими ресурсами виконують також інші міністерства та відомства (Міні стерство освіти і науки України, Міністерство фінансів, Міністерство економіки, Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму, Міністерство охорони здоров'я і підлеглі їм об'єднання, підприємства, установи та організації).
Державні органи влади при розробці програм економічного та соціального розвитку забезпечують збалансований розвиток економіки, комплексне вирішення економічних і соціальних проблем, раціональне використання виробничих фондів, матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, прискорення реалізації науково-технічних винаходів та розробок, спрямованих на підвищення темпів росту продуктивності суспільної праці і якості продукції. В народногосподарських програмах визначаються також галузеві та територіальні пропорції формування робочих місць і трудових ресурсів, темпи розвитку соціально-побутової інфраструктури.
Міністерство освіти і науки здійснює координацію формування наукових та науково-педагогічних кадрів в Україні. Воно ж здійснює керівництво підготовкою кваліфікованих кадрів з числа молоді, яка закінчила загальноосвітні школи, проводить єдину державну політику в області підготовки кваліфікованих працівників, забезпечує координацію роботи міністерств відомств в цій області та ін.
Галузеві міністерства та відомства України в області управління трудовими ресурсами:
створюють і забезпечують надійне функціонування економічного і соціального механізму формування трудового потенціалу галузі та його раціонального використання;
визначають потребу в кадрах і шляхи її забезпечення для діючих підприємств;
вдосконалюють методи підготовки працівників та спеціалістів з урахуванням сучасних вимог, впроваджують системи безперервного підвищення їх кваліфікації, проводять активну кадрову політику в умовах виборності керівників на підприємствах і формування резерву на висування;
розробляють і реалізують заходи внутрішньогалузевого перерозподілу вивільнених працівників;
створюють галузеві інформаційні банки даних вакантних робочих місць, а також по працівниках, що звільняються, для їх внутрішньогалузевого перерозподілу.
Головна роль в управлінні трудовими ресурсами відводиться Державній службі зайнятості, яка займається не тільки пошуком робочих місць і працевлаштуванням, але й регулює процеси зайнятості населення по території, веде профорієнтаційну роботу, підготовку та перепідготовку кадрів, виплачує допомогу в період тимчасової незайнятості. Служба зайнятості таким чином бере на себе від імені держави турботу щодо пошуку робочих місць, надає безкоштовні послуги з питань професійної орієнтації і підготовці тимчасово вивільнених людей до нової роботи.
Обласні (районні) ланки системи управління трудовими ресурсами в першу чергу вирішують завдання забезпечення надійного функціонування районних і міських систем міжрайонного обліку і регулювання зайнятості населення, а також перерозподілу робочої сили з метою забезпечення підприємств необхідними постійними або тимчасовими кадрами, підвищення ефективності їх використання. На вказаному рівні передбачається рішення наступних завдань:
• прогнозування демографічного розвитку населення і формування трудових ресурсів, потреб в них галузей народного господарства області, районів і міст;
розробка та реалізація заходів, спрямованих на ефективне використання трудового потенціалу території, досягнення збалансованості трудових ресурсів і робочих місць;
розвиток системи працевлаштування, профорієнтації і перенавчання працівників, що звільняються;
координація управління трудовими ресурсами і демографічним розвитком;
створення автоматизованих інформаційних банків незайнятого населення, вільних і створюваних робочих місць.
Управління обласними ланками єдиної системи управління трудовими ресурсами країни проводиться органами та організаціями місцевих Рад, включаючи галузеві головні управління, управління і відділи державної статистики, а також обласні Ради профспілок.
Важливе значення в удосконаленні організації праці, в підвищенні її продуктивності набувають галузеві центри і відповідні відділи на підприємствах.
Трудові колективи підприємств (об'єднань) складають первинну ланку системи управління трудовими ресурсами країни, а також регіональних і галузевих систем, основними завданнями яких є:
визначення потреб в кадрах, їх чисельність і професійно кваліфікаційний склад, джерела працезабезпечення;
формування стабільних трудових колективів, здатних добиватися високих кінцевих результатів;
забезпечення відповідності кадрів вимогам сучасного виробництва, організація підготовки і перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників;
розробка заходів ефективного використання створеного виробничого потенціалу на основі введення багатозмінного режиму роботи устаткування, в першу чергу, уні кального і того, що дорого коштує; проведення атестації та раціоналізації робочих місць, скасування зайвих і неефективних робочих місць;
• реалізують заходи, спрямовані на створення сприятливих умов праці і побуту працівників.
Свою діяльність підприємства (об'єднання) і організації ведуть в тісній взаємодії з місцевими державними органами управління, активно беруть участь в роботі по забезпеченню комплексного, економічного та соціального розвитку території; разом з місцевими органами по працевлаштуванню проводять підбір нового місця роботи працівникам, що звільняються, організовують внутрішньогалузевий перерозподіл. Управління на даному рівні здійснюється адміністрацією, радою трудового колективу, профспілковим колективом.
Отже, управління трудовими ресурсами здійснюється на трьох рівнях: державному, регіональному та місцевому. Для того, щоб політика управління з питань відтворення та використання трудових ресурсів була ефективною, необхідно досягти максимальної узгодженості дій на всіх рівнях.