1 Мета, задачі та зміст курсу

Мета курсу – комплесний розгляд теоретичних та методологічних засад управління трудовими ресурсами з урахуванням соціально – економічних вимог на сучасному етапі розвитку продуктивних сил України.

Задачі курсу:

• Вивчення теоретичних та методологічних засад управління трудовими ресурсами;

• Визначення соціально – економічного змісту основних понять та категорій в системі управління трудовими ресурсами;

• Розкриття цілей, задач та методів вивчення системи управління трудовими ресурсами на різних рівнях управління.

Зміст: Предметом вивчення курсу є система управління трудовими ресурсами, окремих її підсистем, напрямків та елементів. Об”єктом вивчення дисципліни є трудові ресурси – частина населення України, володіюча необхідним фізичними розвитком, культурою, здібностями, кваліфікацією, професіональними знаннями та практичним досвідом для роботи в народному господарстві. Суб”єктом управління трудовими ресурсами є система органів державної влади та управління, міністерства та відомства, керуюча підсистема підприємств, установ та організацій.Дисципліна грунтується на засадах таких дисциплін як “Макроекономіка”, “Розміщення продуктивних сил”, “Право”, “Статистика” та “Мікроекономіка”.

2 Трудові ресурси

Трудові ресурси як економічна категорія виражають віднос­ини з приводу населення, яке володіє фізичною та інтелектуа­льного здатністю до праці у відповідності до встановлених дер­жавою умов відтворення індивідуальної робочої сили.

Трудові ресу­рси - це чисельність населен­ня, зайнятого й суспільному виробництві, а також незайнятого в ньому працездатного населення. Трудова активність — бажання реалізувати свою працезда­тність. Виділяють потенційну та реалізовану трудову актив­ність (зайнятість).

Трудоактивне населення — населення, яке прагне реалізу­вати свою працездатність, беручи участь в трудовій діяльності. В економічно розвинутих країнах визначається як сума зайня­того і незайнятого населення, яке знаходиться в стані активного пошуку роботи і зареєстрованого відповідними службами-

У міжнародній статистиці використовуються також такі по­няття, як "економічно активне населення" та "економічно неак­тивне (пасивне) населення". Згідно з рекомендаціями МОП з статистики праці, до економічно активного населеним, відно­сять всіх, хто бере участь у виробництві товарів та послуг, включаючи виробництво товарів для ринку, бартерного обміну та для особистого споживання.

За категоріями до економічно активного населення відносять осіб найманої праці — робітників та службовців; самостійних працівників; неоплачуваних членів сімей; сезонних та випадко­вих працівників; осіб, які тимчасово не працюють з об'єктивних причин (хвороба, відпустка тощо); учнів, які суміщають навчання з роботою на режимах неповного робочого часу; учнів та осіб, які проходять профпідготовку на виробництві і одержують сти­пендію або заробітну плату.

Статус економічно активного населення кількісно визначаєть­ся за обсягом відпрацьованих тижнів або днів за певний період часу. За цією ознакою економічно активне населення ділиться на зайнятих, безробітних та частково зайнятих.

Економічно активне населення на поточний період в зарубіж­них країнах (наприклад, в США) визначається як "робоча си­ла". Щоб кількісно визначити цю категорію, необхідно ч загаль­ної кількості населення виключити, по-перше, осіб, які не до-сягли 16 років, а також осіб, які знаходяться в спеціаліаованих установах, наприклад, в психіатричних лікарнях або у виправ­них установах (до цієї групи включено осіб, які не е потенцій­ними компонентами робочої сили); по-друге, осіб, які вибули з складу робочої сили, — доросле населення, яке потенційно має можливість працювати (надомники, учні, пенсіонери), але з будь-яких причин не працює І не шукає роботу. У 1988 р. робо­ча сила в США складала 121699 тис.чол,, тобто 4°9о всього на­селення, серед яких 114968 тис-чол. були зайняті (94,47%),

Наймані працівники складають в середньому біля 90% всієї робочої сили в найбільш розвинутих країнах з ринковою еконо­мікою. Певну частину робочої сили складають також так звані самостійні працівники, до яких відносяться в основному дрібні підприємці, які, як правило, не використовують найманої праці, а також особи вільних професій (адвокати, журналісти, пись­менники тощо) (див, Зкономика / Под ред. А.С.Булатова, с.148).

До складу економічно неактивного населення відносяться учні та студенти денних форм навчання; пенсіонери за віком та інвалідністю; рантьє; особи, які отримують матеріальну підтри­мку від суспільних організацій та приватних осіб; зайняті на оплачуваних суспільних роботах; особи, які надають добровіль­ні безплатні послуги; інші особи, зайняті діяльністю по наданню милосердної допомоги соціальне слабким верствам населення; і особливу групу складають особи працездатного віку, які мо­жуть працювати, але не шукають роботу через об'єктивні та суб'єктивні причини. Очевидно, що а поаицій визначення обсягу пропозиції на ринку праці, з метою подальшої розробки дер­жавної політики по регулюванню зайнятості, більш цікавими є показники, які відображають бажання працювати. Наприклад, вітчизняна статистика має справу з категорією "трудові ресур­си", до якої, як вже вказувалось, ВІДНОСЯТЬ Працездатне населення працездатного віку, працюючих пенсіонерів і підлітків.