10 Показники трудової активності

Головним статистичним виміром трудової активності є її рівень t, що розраховується як відношення чисельного трудоактивного населення (L) до його загальної кількості (S): t = L/S.

Рівні трудової активності розраховуються щодо населен­ня старше певного віку (як правило, 16 або 18 років), населен­ня працездатного віку або всього населення регіону. Перші два коефіцієнти називають спеціальними, третій - загальним. Зро­зуміло, що в кожному випадку чисельник дробу має бути відповідним до знаменника, тобто використовується чи­сельність трудоактивного населення старше певного віку, пра­цездатного віку або без вікових обмежень.

Більш детальну інформацію можна одержаги, спираю­чись на розрахунки статево-вікових рівнів трудової активності: диференційовано щодо жінок і чоловіків за 5-річними вікови­ми коефіцієнтами. У такому випадку, як правило, ряд статево-віковіїх коефіцієнтів доповнюється стандартизованим показни­ком, причому за стандартне населення приймається або серед­ня по країні фактична структура населення, або та, що вико­ристовується в міжнародній статистиці як європейський або світовий стандарт.Стандартизовані коефіцієнти мають узагальнюючий характер і водночас вони еліміновані від впливу структурних факторів, тобто особливостей статево-вікового складу населення. Це дає можливість виконувати коректний порівняльний аналіз рівнів трудової активності різних країн, що мають істотні відмінності, наприклад, у рівнях постаріння населення; інша можливість - порівняння трудової активності чоловіків і жінок, міських та сільських жителів, населення тієї ж самої країни за різні періоди часу. Стандартизовані коеф. визначаються виключно статево-віковими рівнями трудової активності.

11 Чинники трудової активності

Перелік чинників, що формують кон­кретні рівні трудової активності, містить такі групи.

Соціально-демографічпі: стать, вік, сімейний стан,

наявність малолітніх дітей, утриманців і членів сім'ї, які потре­бують систематичного догляду, стан здоров'я.

Цємоекономічні: рівень освіти і професійно-кваліфіка­ційної підготовки, рівень доходів і їх співвідношення з можли­вим заробітком, наявність інших (крім заробітної плати) дже­рел життєдіяльності.

Соціопсихологічш: мобільність (професійна, галузева,

територіальна), ставлення до легальної і нелегальної трудової діяльності, готовність до зміни при необхідності первинних умов своєї трудової діяльності, настанови на рівень інтенсив­ності праці (орієнтація на часткову, повну або вторинну зай­нятість).

Економічні: потреба в робочої силі, рівень оплати праці і його співвідношення з прожитковим мінімумом, мож­ливості працевлаштування після перекваліфікації.

Вплив перелічених чинників помітно диференційований по території. Насамперед виділяються індустріальні регіони з переважною концентрацією великих підприємств, які навіть за умов швидкої приватизації збережуть потребу в великій кількості найманих працівників; відповідно і населення цих регіонів виявляє підвищений подяг до найманої праці, яка тут градиційно забезпечує не лише прибутки, а й соціальний статус.