9.8 Принципи державної міграційної політики

Можливі дії української держави по відношенню до міграції кваліфікованої робочої сили повинні спиратися на два основні принципи: суверенне право кожної країни вирішувати, хто може в'їхати на її територію, і право кожної людини на еміграцію. Це зумовлює принципово різні дії країни-донора і країни-реципієнта по відношенню до цього процесу, зокрема склад заходів української імміграційної та еміграційної політи­ки. Країна імміграції може проводити селективну політику, тобто вживати обмежуючі заходи до одних груп і заохочувальні - до інших груп населення. Тобто Україна має визначити для себе систему пріоритетів (професійних, вікових, етнічних то­що). Щодо країни-донора, то її зусилля в цій сфері мають спрямовуватись на підтримку людей, що бажають набути висо­ку кваліфікацію та залишитись у країні (через систему кредитів, податкових пільг, строкових умовних контрактів тощо).

Оцінюючи Проблему біженців і її вплив на формування державної міграційної політики, необхідно зазначити, що обов'язком країни, яка надала притулок, в усьому світі вва­жається хоча б часткове відшкодування втраченого майна. Відповідно не викликає сумнівів першочерговість визначення статусу осіб, що звернулися за притулком, пільг, на які вони можуть претендувати, та статусу мігранта в період між звернен­ням (перетинанням кордону) та одержанням юридичного свідоцтва, що легалізує біженця.

Існує три напрямки дій по відношенню до біженців:

- вільна репатріація;

- поступове переміщення біженців до третіх країн;

- інтеграція в країни першого притулку, що означає вирішення проблем житла, майна і роботи.

Зрозуміло, що найгуманнішою є саме третя концепція. До речі, вона є й найефективнішою. Для осмислення цієї тези необхідно відмовитися від поширеної тези: біженці є виключно нещасні люди, що потребують державної допомоги і розрахову­ють виключно на неї. Насправді ж ситуація є принципово іншою, оскільки біженцями стають досить рішучі люди, які в майбутньому прагнуть зайняти пристойне місце в суспільстві.

9.9 Загальна характеристика зовнішньоміграшйного руху в Україні

Процес зовнішньоміграційного руху в Україні протягом ос­танніх років зазнав значних змін. Якщо перед початком періоду пе­ребудови в Україні спостерігалося практично нульове сальдо зовнішніх міграцій при значному міграційному обороті, то з розпа­дом СРСР ситуація почала стрімко змінюватися. Увага широких верств була прикута до змін результативності зовнішньоміграційного руху, тобто спочатку до швидкого (в 6,5 рази за розрахунковим саль­до протягом 1989 - 1992 рр.) зростання сальдо міграції, а потім не менш стрімкого його зменшення аж до від'ємної величини. Проте може більш вагомим є стале зниження міграційного обороту (протя­гом 1989 - 1995 рр. - більше ніж втричі): якщо 1989 р. 28 осіб з кож­ної 1000 населення України брали участь в обміні з іншими країна­ми (зрозуміло, переважно з іншими республіками СРСР), то 1995 р. -тільки 9. •

Таблиця 7- Загальна характеристика зовнішніх міграцій в післяпереписний період '

Показник	Одиниця виміру	1989	1990	1991	1992	1993	1994	1995
Чисельність прибулих	тис.чол.	816,6	785,7	490,6	570,5	356,6	202,7	182,8
Чисельність вибулих	тис.чол.	642,4	581,7	310,2	304,5	307,0	343,4	277,6;
Міграційний оборот	тис.чол	1459,0	1367,4	800,8	875,0	663,6	546,1	460,4
Сальдо міграції	тис.чол.	174,2	204,0	180,4	256,1	49,6	40,7	94,8 1
Інтенсивність
Міграційного обороту	%	28,3	26,5	15,5	16,9	12,8	10,6	9,0
Інтенсивність прибуття	%	15,8	15,2	9,5	11,0	6,9	3,9	3,6
Інтенсивність вибуття	%	12,5	11,3	6,0	5,9	,9	6,6	5,4
Розрахункове сальдо
Міграції	тис.чол.	44,3	79,3	148,4	288,1	49,6	143,2	94.8

Таблиця складена за даними Мінстату України.