3.6. Фактори, які впливають на якість води

Проблема охорони природних вод найбільш гостро постала перед промислово розвиненими країнами. В особливо складному становищі знаходяться малі річки в густонаселених промислових районах, водні ресурси котрих не забезпечують потреб народного господарства. Часто ці річки доводять до повного виснаження.

Якість води оцінюється концентрацією в ній шкідливих домішок. В даний час ще не вдалось створити достатньо ефективні очисні споруди для каналізаційних стоків різних галузей промисловості. В зв'язку з цим нормальна робота таких підприємств залежить від ступеня розбавлення концентрованих стічних вод чистою водою. Тому в умовах інтенсивного відбору води для потреб народного господарства, яке швидко розвивається, навіть при сучасних методах очистки стічних вод, забруднення водних джерел буде продовжуватись.

Санітарний стан водних джерел різних районів держави в значній мірі залежить від ступеня концентрації на них промисловості, її характеру, а також обжитості водойми.

Для півночі та північно-західних районів держави характерне забруднення водойм, властиве підприємствам целюлозно-паперової, гідролізної й деревообробної промисловості. В Криворіжському і Донецькому басейнах забруднення вод визначається відходами чорної та кольорової металургії, заводами коксохімії, а також шахтними водами. В місцях нафтодобування водойми забруднюються перш за все нафтопродуктами.

Піддаються забрудненню і найбільш цінні джерела водопостачання населення – підземні води.

Основними джерелами забруднення підземних вод є:

• накопичувачі промислових відходів;

• закачка забруднених вод в глибокі шари;

• інфільтрація забруднень з промислових і міських територій;

• фільтрація із забруднених річок.

Найбільш розповсюджені хімічне і бактеріальне забруднення. Проникненню забруднень в підземні горизонти сприяє інтенсивне використання підземних вод.

Концентрація забруднюючих речовин (С_п), тобто їх кількість в одиниці об'єму води, вимірюється в мг/л або г/м³. Одержану концентрацію порівнюють з граничнодопустимою концентрацією (ГДК) шкідливих речовин у водних об'єктах, які встановлюють згідно з «Санітарними правилами і нормами охорони поверхневих вод від забруднення». Величини ГДК розроблені для більш ніж 1300 речовин.

Вміст розчиненого кисню у воді визначається йодометричним методом. Результат визначення розчиненого кисню виражають у міліграмах О₂ на 1 л води. Вміст розчиненого кисню у воді залежить від атмосферного тиску, температури, концентрації розчинених солей у ній. За вмістом розчиненого кисню здійснюють оцінку якості поверхневих вод, деяких стічних вод, оцінку та контроль роботи станцій біологічної очистки, дослідження корозійних властивостей води. Кисень зазвичай не визначають під час аналізу питних, підґрунтових і більшості стічних вод.

У поверхневих водах за нормального тиску можливий максимальний вміст розчиненого кисню при t = 0 °С – 14,6 мг/л, при t = 18 °С – 9,5 мг/л, а при t = 100°С – 0. Допустимий вміст кисню в поверхневій воді повинен становити не менше 4 мг/л. При концентрації кисню менше 2 мг/л посилюється інтенсивність анаеробних процесів і настає кисневе голодування.

Біохімічне споживання кисню (БСК), тобто кількість кисню, використаного за певний проміжок часу в процесі біохімічного окиснення органічних речовин, які містяться у досліджуваній воді.

Величина БСК₅ у поверхневій воді змінюється від 0,5 до 4,0 мг/л.

Існує декілька методів визначення БСК. Арбітражним аналізом поверхневих і стічних вод є визначення БСК стандартним методом розбавлення за різницею між вмістом кисню до і після інкубації при температурі 20 °С без доступу повітря і світла. Термін інкубації – 5, 7 або 20 діб. Визначають БСК_повне, БСК₅, БСК₇ та БСК₂₀. БСК – один із головних показників органічного забруднення побутових стічних вод, а також стічних вод харчової промисловості.

Допустима величина БСК_повн у воді господарсько-питного і культурно-побутового призначення не повинна перевищувати при t = 20 °С відповідно 3,0 мг O₂/л і 6,0 мг O₂/л.