4.9. Умови, що визначають склад учасників вгк

Склад учасників кожного ВГК різний. Вибір складу учасників ВГК є дуже складним завданням, оскільки в кінцевому результаті ВГК впливає на економічний розвиток галузей господарств і стан навколишнього природного середовища.

Склад учасників ВГК визначається такими чинниками: 1) соціально-економічними; 2) природними; 3) технічними. Між даними чинниками існують складні взаємозв'язки.

1. Соціально-економічні чинники:

а) напрям галузей економіки, що переважає та ступінь їх розвитку;

б) розміщення населених пунктів і чисельність населення;

в) наявність транспортних шляхів;

г) прибутковість окремих галузей економіки;

д) наявність культурних, археологічних, етнографічних пам'яток;

е) величина збитків від можливого затоплення території.

2. Природні чинники:

а) гідрологічні умови, які визначають запаси водних ресурсів, їх розподіл по роках і впродовж року;

б) рельєф і геоморфологія майбутнього ложа водосховища, які визначають такі важливі техніко-економічні показники, як можливість створення високих напорів, розміри затоплення і підтоплення прилеглої території, можливу площу зрошувальних систем і спосіб подачі води на них (самоплинний чи механічний), розвиток водного транспорту на водосховищі, об'єми витрат води на фільтрацію через ложе водосховища і заходи боротьби з метою їх скорочення, берегоукріплювальні роботи тощо;

в) кліматичні умови, які визначають необхідність здійснення зрошення чи осушення земель, заходів щодо боротьби з льодовими явищами на водосховищах, розвиток рибного господарства, ступінь складності будівництва ВГК;

г) ґрунтові умови зони затоплення водосховища, які визначають величину втрат сільськогосподарської продукції;

д) екологічна цінність території, яка визначається видовим складом рослинного та тваринного світу (не тільки ложа водосховища, але і прилеглої території) та їх можливими змінами при будівництві водосховища.

3. Технічні чинники – можливі технічні рішення щодо будівництва і функціонування ВГК у конкретних умовах (наприклад, гребля може бути земляною чи бетонною, різної висоти, а це впливає на потужність ГЕС і вартість ВГК).

Остаточний склад учасників ВГК затверджується на підставі техніко-економічних розрахунків і повинен забезпечити найбільшу економічну ефективність усіх галузей господарства, а також не допустити погіршення екологічного стану, сприяти збереженню і розвитку природних екосистем району.

Залежно від зональності природних умов і напряму розвитку економіки, виділяють основного (провідного) учасника ВГК. Так, у північних ВГК, наприклад у Київському, провідним учасником є гідроенергетика і водопостачання, а в південних ВГК, наприклад у Каховському, – зрошення.

Вирішення суперечностей між водокористувачами відбувається в процесі формування РВГК і ВГС, їх усунення є однією із важливих умов оптимального функціонування регіональних водогосподарських комплексів і систем.

4.10. Структура вгк, економічні показники вгк

Структура (склад учасників) ВГК і об'єктів має бути оптимальною, тобто найкращою з можливих варіантів. Її обґрунтування зводиться до вибору варіанта, для якого народногосподарські затрати будуть найменшими. Для визначення оптимальної структури необхідно послідовно порівнювати між собою варіанти ВГК (чи комплексного гідровузла) за наявності та за відсутності кожного учасника. Якщо якась галузь вилучається зі складу учасників ВГК чи комплексних гідровузлів, то відповідна продукція в такому самому обсязі і такої самої якості має бути одержана альтернативним шляхом.

Методичною основою для вибору оптимального варіанта із можливих альтернативних є метод порівняльної економічної ефективності. Звичайно використовують два основні способи визначення порівняльної економічної ефективності: попарне порівняння варіантів і визначення мінімуму приведених затрат для варіантів що порівнюються.

Нехай С – собівартість річної продукції (річні витрати);

К – капітальні вкладення;

Е – коефіцієнт порівняльної економічної ефективності капітальних вкладень;

Т – строк окупності додаткових капітальних вкладень.

Попарне порівняння варіантів проводиться шляхом обчислення коефіцієнтів порівняльної економічної ефективності Е та строків окупності капітальних вкладень Т за такими формулами:

і .

Ці два показники порівнюються з нормативними, які визначаються у відповідності зі спеціальною типовою методикою визначення економічної ефективності капітальних вкладень і галузевими інструкціями. Для всього господарства України нормативний коефіцієнт порівняльної економічної ефективності капітальних вкладень становить 0,12. Для окремих галузей залежно від деяких специфічних умов допускаються відхилення значень нормативних коефіцієнтів в межах 0,10...0,33, при цьому строк окупності капітальних вкладень становить від 10 до 3 років, у середньому – 8 років. Значення коефіцієнтів порівняльної економічної ефективності для об'єктів і галузей водного господарства такі: комплексні гідровузли – 0,10; гідроенергетика – 0,12; водний транспорт – 0,10...0,15; зрошення – 0,17...0,33; обводнення – 0,20...0,30; осушення – 0,11...0,25; водопровід і каналізація – 0,10...0,14; рибне господарство – 0,17.

Із двох порівнювальних варіантів вибирається той, у якого коефіцієнт порівняльної економічної ефективності не менше нормативного, а додаткові капітальні вкладення окуповуються за менший (але не більший нормативного) строк.

Якщо при порівнянні двох варіантів коефіцієнт порівняльної економічної ефективності менший за нормативний, то економічнішим буде другий варіант. При однакових коефіцієнтах обидва варіанти однаково ефективні. Якщо за одним із двох варіантів капітальні вкладення і річні витрати виявляться меншими, визначати Е і Т недоцільно, тому що переваги такого варіанта очевидні і без розрахунків.

Якщо необхідно порівняти не два, а три і більше варіантів, то попарно зіставляють усі варіанти доти, доки не залишаться два кращих, із яких тим самим способом вибирають найекономічніший.

У разі попарного зіставлення варіантів з'ясовують лише переваги одного з них у кожній парі, а за результатами попарного порівняння виявляють один, найекономічніший. Проте за результатами порівняння не можна встановити місце, яке займає кожен із варіантів за рівнем порівняльної ефективності. Це завдання можна вирішити при зіставленні варіантів за приведеними затратами.

Приведені затрати – це сума поточних затрат (собівартості) і капітальних вкладень, приведених до нормативного строку окуп­ності або до одного року. Найекономічнішим визнається варіант із найменшими приведеними затратами.

Приведені затрати визначаються за формулами:

при приведенні затрат до одного року

;

при приведенні затрат до нормативного строку

,

де С_і – поточні затрати (собівартість) кожного варіанта;

Е_н – нормативний коефіцієнт порівняльної економічної ефективності;

– капітальні вкладення кожного варіанта;

Т_н – нормативний строк окупності додаткових капітальних вкладень.

Усі ці способи розрахунків порівняльної економічної ефективності застосовують тоді, коли об'єкти будуються протягом року і одразу починають працювати на повну потужність. Якщо ж об'єкти будуються протягом кількох років, уводяться чергами, то при визначенні економічної ефективності капітальних вкладень необхідно враховувати фактор часу. Для цієї мети використовують такі показники:

• приведені до одного року капітальні вкладення;

• приведені до сталих щорічні витрати;

• динамічні приведені витрати.

Капітальні вкладення часто освоюються не протягом одного року, а розподіляються на кілька років, тобто заморожуються на період, який залежить від різниці між роком вкладення і роком приведення. Для дотримання умов порівняння різних варіантів рік приведення має бути для всіх однаковим. Сумарні (за всі роки будівництва) приведені капітальні вкладення у водогосподарський об'єкт розраховують за формулою:

;

де К – сумарні приведені капітальні вкладення;

N – термін будівництва;

– капітальні вкладення в році t;

– коефіцієнт урахування фактора часу, що чисельно дорівнює прибутку, втраченому через заморожування однієї гривні капітальних вкладень на один рік; в економічних розрахунках дорівнює 0,08;

– рік приведення (базовий рік).

Виробничі потужності, як відомо, освоюються упродовж кількох років. З освоєнням водогосподарського об'єкта збільшуються витрати на його експлуатацію. Залежність приведених сталих щорічних витрат від часу має такий вигляд:

,

де С – приведені сталі щорічні витрати;

т – термін зміни витрат (від початку експлуатації об'єкта до повного його освоєння);

– перший рік експлуатації;

– приріст щорічних витрат у році t.

Динамічні приведені затрати розраховують за формулою

.

При порівнянні оптимальним вважається варіант із мінімальними динамічними затратами.

В усіх варіантах потрібно дотримуватись умови зіставлення, тобто має бути одержана продукція однакової кількості й якості, а затрати приведені до одного базового року.

Метод порівняльної економічної ефективності дає змогу вибрати економічно найвигідніший варіант ВГК чи об'єкта. Економічну ж ефективність вибраного варіанта визначають методом загальної (абсолютної) економічної ефективності, суть якого полягає в зіставленні величини капітальних вкладень в основні виробничі фонди і на формування оборотних коштів з ефектом, одержаним у результаті цих вкладень.

Показниками загальної (абсолютної) економічної ефективності є:

• коефіцієнт загальної (абсолютної) економічної ефективності (рентабельності), що являє собою відношення одержаного ефекту (прибутку) до капітальних вкладень, які його забезпечили;

• строк повернення (окупності) капітальних вкладень – величина, обернена коефіцієнтові загальної ефективності, яка виражається відношенням капітальних вкладень до одержаного ефекту.

Ці показники розраховують за формулами:

і ,

де – коефіцієнт загальної (абсолютної) економічної ефективності;

Ц – ціна продукції;

– витрати виробництва;

К – капітальні вкладення;

П – прибуток, що визначається за формулою ;

– строк повернення (окупності) капітальних вкладень.