10. Сільське господарство як учасник вгк
10.1. Споживання води у сільському господарстві
Сільське господарство є одним із найбільших водоспоживачів. У сільськогосподарському виробництві щороку використовується від 20 до 40 % загального водоспоживання, що значною мірою визначає перспективи використання води в тому чи іншому районі та напрям необхідних водогосподарських заходів. У розрахунку на одного мешканця припадає 0,82 га сільськогосподарських угідь, серед яких 0,65 га ріллі, тоді як у середньому по Європі ці показники становлять відповідно 0,44 і 0,25 га. Розораність сільсько-господарських угідь досягла 72 %, а в деяких регіонах перевищує 88 %. До обробітку залучені малопродуктивні угіддя, включно з прирусловими луками, пасовищами та схилові землі. Якщо Україна в Європі охоплює 5,7 % території, то її сільськогосподарські угіддя – 18,9 %, а рілля – 26,9 %. Ефективність використання земель в Україні значно нижча, ніж у середньому по Європі.
Основними водоспоживачами в сільському господарстві є зрошення, обводнення і сільськогосподарське водопостачання тваринницьких ферм, тракторних парків та ін. На відміну від промисловості, де можлива інколи заміна води в технологічному процесі, в сільському господарстві її замінити не можна.
Користування водами для потреб сільського господарства згідно зі статтею 65 «Особливості спеціального водокористування та користування водними об'єктами для потреб сільського і лісового господарства» Водного кодексу України здійснюється у порядку як загального, так і спеціального водокористування.
Крім зрошення, велика кількість води витрачається на сільськогосподарське водопостачання, зокрема тваринницьких ферм, для напування тварин, промивки молочного устаткування, приготування кормів, гідроприбирання, санітарно-гігієнічних і господарсько-побутових потреб обслуговуючого персоналу.
У районах із дефіцитом води на тваринницьких комплексах і фермах на згадані цілі може використовуватися вода як питної якості, так і мінералізована, з допустимою мінералізацією для тварин відповідно до СНиП ІІ-31-74.
Вода, яку використовують для технологічних потреб, може бути переважно не питної якості, що дає змогу широко застосовувати системи повторного та оборотного водопостачання.
Розрахункову середньорічну добову витрату води на потреби тваринництва визначають за формулою:
,
м3/добу,
де
– поголів'я худоби чи хутрових звірів
на фермі;
– питомий
показник
водоспоживання в тваринництві й
звірівництві за добу, л.
На зрошення й обводнення витрачається 90,5 % води, в тому числі сільське водопостачання – 5,3, виробничі потреби села – 4,2 і господарсько-питні потреби – 0,1 %.
При вирішенні питань водозабезпечення використовують нормативи, розроблені для сільськогосподарського водопостачання. Зокрема середньодобова (за рік) норма господарсько-питного водокористування на одного жителя для сільських населених пунктів становить (л/добу):
за наявності внутрішнього водопроводу і каналізації (без ванн) – 125...160;
за наявності внутрішнього водопроводу і каналізації з ваннами і місцевими водонагрівачами – 160...230;
за наявності внутрішнього водопроводу, каналізації і централізованого гарячого водопостачання – 250...350.
Для сільських населених пунктів із кількістю жителів до 3 тис. чоловік норма водокористування менша. При водопостачанні із водозабірних колонок норма водокористування становить 30...50 л/добу.
Норми витрачання води на одну голову худоби, коней, свиней та птиці на сільськогосподарських фермах і комплексах такі: корови молочні – 100 л/добу, корови м'ясні – 70, молодняк великої рогатої худоби до двох років – 30, телята до шести місяців – 20, коні робочі – 60, свиноматки з поросятами – 60, свині на відгодівлі та молодняк – 15, гуси і качки – 2 л/добу.
Сільське господарство споживає 40-50 % об’єму води, який забирається для народного господарства з водних джерел. Із цієї кількості раціонально використовують 60-80 %, а решта – губиться. Безповоротне водоспоживання становить переважно від 75 до 90 % використаного об’єму води. Необхідно зазначити, що безповоротне водоспоживання у сільському господарстві становить 65-72 % усього безповоротного водоспоживання в Україні. Лише в 1988 році його частка зменшилась до 62 %. Об’єми води у системах зворотного і повторного водопостачання у сільському господарстві порівняно з його об’ємами в Україні в цілому незначні й не перевищують 1,9 %, а від об’єму використаної води – не більше, ніж 11-13 %.
За рік у сільському господарстві використовують 9-12 млрд м3 води: найбільше – в 1983-1986 рр., найменше – в 1995 і 1996 рр. – відповідно 6,6 і 6 млрд м3. Хоч і слід зауважити, що різке зменшення використання води за останні роки (починаючи з 1993-го) пов’язане зі зменшенням не поливних норм, а площі зрошення. До 1992 р. площа зрошуваних земель збільшувалась, а завдяки удосконаленню зрошуваного землеробства об’єми використаної води зменшувались.
До 70-х років в Україні переважало будівництво відкритих зрошувальних систем з коефіцієнтом корисної дії 0,50-0,55. А це означає, що половина води, що забиралася з річок і водойм, губилася на фільтрацію та випаровування. Перехід на системи закритого типу з автоматизацією водорозподілу і поливу дасть змогу довести коефіцієнт їхньої корисної дії до 0,95-0,98. При цьому економія води на кожному гектарі зрошуваних земель становитиме 1,8-2,5 тис. м3. Значної економії води можна досягти, своєчасно коригуючи поливні норми залежно від запасів вологи у ґрунті, фази розвитку рослин, погодних умов, а також за рахунок автоматизації водозабору і водорозподілу на системі зі скороченням невиробничих скидів і втрат на міжгосподарські мережі. Слід зазначити, що зрошувані площі в майбутньому навряд чи скорочуватимуться, а навпаки, слід очікувати деякого їхнього збільшення не лише у Степу, а й у Лісостепу.
Динаміка зрошуваних земель. У 1965 р. їхня загальна площа в Україні становила 650 тис. га, а до 1990-го вона збільшилась до 2,6 млн га. Того року зрошувалося 6,3 % сільськогосподарських угідь, у тому числі в зоні Степу – 11,3; Лісостепу – 3,0 і Поліссі – 0,2 %. Таким чином, у степовій зоні зрошувані землі займають 2,1 млн га. Тут знаходиться понад 84 % іригаційного фонду.
Найбільше з цих земель у Херсонській області (435,4 тис. га) та Автономній Республіці Крим (361,6 тис. га), де зрошується відповідно 25,3 і 30,3 % ріллі. В Одеській, Миколаївській, Дніпропетровській та Донецькій областях зрошувані землі займають 11,2-12,5 % ріллі (190-250 тис. га). У Запорізькій області поливається 268,8 тис. га, або 14 % ріллі. У Луганській і Кіровоградській областях питома вага поливних земель становить 6,9 і 2,9 % (97,8 і 50,9 тис. га), що пов’язане з обмеженістю водних ресурсів.
У лісостепу зрошується 421,4 тис. га, або 16,7 % поливних земель України. Найбільше зрошуваних земель у цій зоні припадає на промислово розвинуті й густонаселені області: Харківську – 115,8 тис. га (4,4 % сільгоспугідь і 6,1 % ріллі) і Київську − 115,4 тис. га (відповідно 5,8 і 8,8 %).