12.2. Виснаження вр

Поряд з охороною вод від забруднення і засмічення виключно важливо запобігти виснаженню поверхневих і підземних вод. Нераціональне використання вод може порушити процес відновлення їх ресурсів в окремих річкових та підземних басейнах і як наслідок цього виникає процес виснаження вод. Особливо неприпустиме виснаження ресурсів підземних вод (найбільш цінних для питного водопостачання) внаслідок їх забору (відкачки) у розмірах, що перевищують можливість природного відновлення.

Для підтримки сприятливого водного режиму річок, озер, водосховищ, підземних вод та інших водних об'єктів, для попередження водної ерозії ґрунтів та замулювання водойм, для зменшення втрат і різких коливань річкового і підземного стоку Основами водного законодавства передбачено встановлення водоохоронних зон лісів, обов'язкове проведення лісомеліоративних, протиерозійних, гідротехнічних та інших заходів. Головний засіб проти виснаження водних ресурсів – встановлення раціонального, заснованого на наукових знаннях і розрахунках режиму експлуатації водогосподарських систем і споруд (водозабірних, енергетичних, водопропускних та ін.).

При раціональному використанні водні ресурси безперервно відновлюються у процесі колообігу води на Землі. Виснаження водних ресурсів унаслідок втрати їхньої якості становить більшу загрозу, ніж їхнє кількісне виснаження. Один кубічний метр неочищених стічних вод забруднює і робить непридатним 40-50 м³ природної річкової води.

До нетрадиційних методів збільшення наявних водних ресурсів належать:

• стимулювання атмосферних опадів;

• використання мінералізованої води для зрошення, солоної води для різних цілей в промисловості замість прісної води, опрісненого льоду, що утворився в солоній водоймі;

• регулювання танення льодовиків;

• зменшення випаровування води, зокрема зміною складу рослинного покриву на водозбірній площі та інші відомі методи, які дозволяють значно скоротити дефіцит водних ресурсів.

Розвиток економічного потенціалу багатьох регіонів країни пов'язаний з інтенсивним використанням малих річок, які є основним, а часом і єдиним джерелом місцевого водозабезпечення. Інтенсивна господарська діяльність на водозборі порушує умови формування стоку і гідрохімічний режим малих річок. Якщо близько половини сумарного об’єму річкового стоку країни, а в окремих економічних регіонах до 90 ... 95% формується в басейнах малих річок, то стає очевидною роль малих річок у водозабезпеченні народного господарства та формуванні водних екологічних систем великих річок. У зв'язку з цим гостро стоїть проблема соціально-екологічного розвитку водогосподарських систем на малих річкових басейнах.

Для охорони вод, які використовують для господарсько-побутового водопостачання, лікувальних, оздоровчих і курортних потреб населення, встановлюють спеціальні зони санітарної охорони.

Для підтримання сприятливого водного режиму річок, озер, водосховищ, підземних вод та інших водних об'єктів, для запобігання водній ерозії ґрунтів і замулюванню водойм, для зменшення втрат та різкого коливання річкового і підземного стоку водним законодавством передбачається встановлення водо-охоронних зон лісів, обов'язкове проведення лісомеліоративних, протиерозійних, гідротехнічних та інших заходів.