4.7. Облік води, плата за воду

У відповідності з діючим законодавством спеціальне водокористування є платним. Отже виникає необхідність обліку води, як у водопостачанні так і у водовідведенні.

Плата за воду є формою фінансового контролю держави економічного стимулювання заходів, спрямованих на раціональне використання і охорону водних ресурсів. Плата за воду входить в собівартість продукції промислових підприємств. Тарифи визначені з урахуванням основних витрат водогосподарських систем з урахуванням рентабельності їх основних фондів.

Плата за воду сприяє підвищенню ефективності виробничо-господарської діяльності підприємств з урахуванням факторів охорони навколишнього середовища. Крім вирішення актуальної задачі – створення господарсько-розрахункових взаємовідносин між підприємствами, пов’язаними з водним господарством, плата за користування водою дозволить накопичувати засоби для реалізації їх в водоохоронних цілях.

4.8. Поняття про вгк. Класифікація вгк

У сучасних умовах і особливо в перспективі все більшого значення набувають водогосподарські комплекси (ВГК).

Водогосподарські комплекси – це сукупність гідротехнічних споруд, соціально-економічних і технічних заходів щодо використання водних ресурсів в інтересах ефективного розвитку всіх галузей економіки.

Згідно з ГОСТ 19185-73, ВГК – сукупність різних галузей господарства, які спільно використовують водні ресурси одного річкового басейну.

Галузі, які забирають воду або використовують її з даного водогосподарського комплексу водного об'єкта, називають учасниками або компонентами ВГК.

До учасників або компонентів ВГК належать: водопостачання, гідроенергетика, водний транспорт, гідротехнічні меліорації, лісосплав, рибне господарство, відпочинок на воді та водний туризм.

До гідротехнічних меліорацій, крім осушення та зрошення, належать також відновлення порушених екосистем, боротьба з повенями, водною ерозією, селевими потоками, зсувами і руйнуванням берегів, а також із заболоченням і засоленням земель.

Водогосподарські комплекси класифікують за масштабами поширення їхньої дії, типом споруд і кількістю учасників.

Так, за масштабами поширення дії можна виділити міждержавні, державні, зональні, басейнові та регіональні (частини басейну) ВГК.

До міждержавних ВГК належать ті, які використовують водні ресурси прикордонних річок (Прут, Прип'ять) або річок, що течуть через кілька країн (Дунай, Дніпро, Дністер).

До державних ВГК належать ті, які використовують водні ресурси країни. У США, Англії, Франції подібні ВГК або частини їх функціонують, в Україні – не розроблені.

Басейнові ВГК охоплюють басейни великих річок. Нині розроблені «Схеми комплексного використання і охорони водних і земельних ресурсів» для багатьох річок України.

Регіональні ВГК (частини басейну) можуть створюватися для окремих адміністративних територій, областей або районів.

Водогосподарські комплекси за кількістю учасників можуть бути галузевими або комплексними.

Комплексні ВГК включають у себе декілька учасників (комунально-побутове господарство, гідроенергетика, зрошення, водний транспорт, лісосплав, водний туризм і ін.). Наприклад, на Дніпрі створено шість комплексних ВГК: Київський, Канівський, Кременчуцький, Дніпродзержинський, Дніпровський (Дніпрогес), Каховський.

Створені ВГК мають відповідати таким основним умовам:

1. найбільш раціонально і повно забезпечувати запити кожного учасника ВГК;

2. забезпечити найвищу ефективність кожного учасника ВГК;

3. гарантувати найпростішу і найнадійнішу експлуатацію всієї сукупності гідротехнічних споруд (греблі, насосні станції, водозабори, будівлі ГЕС, колодопропуски, рибопроходи тощо).

Розглядаючи ВГК як складову єдиного народногосподарського комплексу країни, слід визнати, що всі ці визначення не точні, вони не відбивають суті комплексу в економіко-географічному розумінні. Тому під водогосподарським комплексом слід розуміти складне системно-структурне утворення, яке включає водні ресурси, водокористувачів, органи управління та контролю і характеризується певною функціональною, галузевою і територіальною структурою.