9.2. Рибогосподарський фонд України

До рибогосподарського фонду України належить більш як дві тисячі річок загальною довжиною майже 68 тис. км; 1,6 тис. озер загальною площею 17 тис. га; 489 водосховищ і технічних водойм площею 721 тис. га.

Середньорічний вилов риби в природних внутрішніх водних об'єктах в 1981-1992 рр. складав близько 24 тис. т (вилов коливався в межах 17...31 тис. т ). У 1985-1989 рр. спостерігалась відносна стабільність загального вилову риби на рівні 25...30 тис. т. У цей період майже 25 % загального вилову становили цінні породи риб (лящ, судак, сом, сазан, товстолобик та ін.), 50...55 % – другорядні (плітка, плоскирка, окунь та ін.). У наступні роки загальні вилови риби зменшувались і у 1992 р. становили 18 тис. т, а у 1998 р. лише 11,2 тис. т. При цьому слід зазначити, що вказана тенденція зменшення вилову риби стосується тільки суб'єктів колективного господарювання. Реальні ж показники набагато більші, оскільки не враховують вилов риби рибалками-любителями і браконьєрами, який в окремі роки сягає 50 % промислового.

Рибопродуктивність (кількість риби в центнерах, яку виловлюють з 1 га водної поверхні) внутрішніх водойм і річок дуже різна в залежності від трофічного типу та форми господарства; вона змінюється від кількох кілограмів до десятків центнерів з 1 га.

Середньорічний вилов риби у спеціалізованих ставкових рибних господарствах у 1981-1990 рр. становив майже 88 тис. т (з коливаннями по роках від 64 до 97 тис. т). В основному в них вирощують короп, товстолобик, білий амур, буфало, бестер тощо. Середня рибопродуктивність ставків становить 2 т/га. Ці господарства є основними користувачами водних ресурсів у рибному господарстві (питоме водокористування становить 26 тис. м³/га). Найвища рибопродуктивність у спеціалізованих сажалках і басейнах – 114 кг/м².

Значна кількість риби добувається переважно в басейнах великих річок. Серед них найбільше рибогосподарське значення має Дніпро, на частку якого припадає близько 90 % загального вилову (без урахування ставкового товарного рибоводства).

У водних об'єктах України водиться прохідна, напівпрохідна і туводна риба.

Прохідна – це риба, яка зростає в морі, а для нересту заходить у річки, піднімаючись на сотні і тисячі кілометрів до кам'яних гряд і перекатів з незамуленим дном. До неї належать осетрові (осетр, білуга, севрюга, стерлядь, калуга, шип, лопатоніс) і лососеві (лосось, горбуша, кета, сьомга, білорибиця, кижуч та ін.).

Напівпрохідна – це риба, яка також зростає в морі, озері, водосховищі, а для нересту заходить у дельти річок і заплавні водойми, які періодично затопляються під час весняного водопілля. До неї належать вобла, тарань, сиг, сазан, жерех, рибець та ін.

Туводна риба – це та, що веде осілий спосіб життя (окунь, щука, лящ, карась, судак, плотва, линь та ін.).

Прісноводну рибу ділять на реофільну (або річкову), яка живе в проточній воді річок, і лімнофільну (або озерну), яка живе у воді озер і водосховищ.

Для природного відтворення риби необхідно забезпечувати оптимальний гідрологічний режим не тільки у водних об'єктах і нерестилищах, але й на шляхах міграції маточного поголів'я та молоді. Проте будівництво гребель у руслах річок порушило природні умови життя риби. В основному це несприятливо вплинуло на найбільш цінну прохідну рибу, якій перегородили шляхи до нерестилищ. Рибоходи і рибопідіймачі, за допомогою яких спробували вирішити цю проблему, належного ефекту поки що не дали.

При регулюванні стоку річок і перетворення їх на каскади водосховищ взагалі різко змінюються умови відтворення риби. Крім перегородження шляхів міграції прохідної риби на нерестилища, скорочуються ареали мешкання та площі нерестилищ, які розташовані у верхніх і нижніх б'єфах гідровузлів, відбувається обміління.