15.6. Класифікація малих річок за ступенем забруднення. Паспорт річки

Малі річки – один із важливих компонентів природного середовища, вони мають велике значення у житті та господарській діяльності людей. Їхні водні ресурси є складовою частиною загальних водних ресурсів і часто бувають основним, а подекуди єдиним джерелом місцевого водозабезпечення, що визначає розвиток і розміщення місцевих водокористувачів. Малим річкам властиві особливості, які необхідно враховувати при розробці заходів щодо їх раціонального використання й охорони.

Одна із важливих особливостей малих річок – тісна залежність водності, гідрологічного режиму та якості їх води від стану поверхні басейнів, значення яких часто буває більшим, ніж значення кліматичних і метеорологічних факторів. Тому гідрологічні та гідрохімічні показники малих річок можуть істотно відрізнятися від середніх зональних і районних.

Важливою особливістю малих річок є також і те, що вони являють собою первинну ланку річкової мережі, і всі зміни у їхньому режимі неминуче відбиватимуться в усій гідрографічній мережі. Тому локалізація негативних змін водності або гідрологічних і гідрохімічних характеристик таких річок неможлива.

На території України в різних фізико-географічних умовах малим річкам властиві різні види долин і русел, неоднакові їх похили, швидкості течії та водоносність. За однорідністю цих ознак малі річки поділяють на три основні групи: річки розчленованих рівнин, гірські та річки Полісся.

Річки розчленованих рівнин найбільш поширені. До них належать притоки Дніпра, Сіверського Дінця, Південного Бугу, ліві притоки Дністра та річки степової зони. Долини цих річок широкі, мають пологі схили; їх падіння становить 1...10 м/км і зменшується від витоку до гирла; швидкості течії в межень – 0,2...0,5 м/с, а під час водопілля збільшуються до 1 м/с і більше. В басейнах річок багато ярів і балок. Значна частина річок цієї групи, особливо в Степу, пересихає на тривалий час.

До гірських належать малі річки, які течуть у Карпатських і Кримських горах. Долини їх неширокі, з крутими схилами; глибина долин значна і змінюється від 150...200 м у передгір'ях до 600...800 м у горах. Падіння річок теж велике – від 60...70 м/км у верхів'ях до 5...10 м/км у нижніх течіях; русла неглибокі, завширшки 10...20 м у верхів'ях і 80... 100 м у пониззі. Швидкості течії – 1...2 м/с, а під час проходження паводків можуть досягати 3...5 м/с і більше. Течія річок Карпат постійна, пересихають вони дуже рідко і на короткий строк; зовсім малі річки у верхів'ях іноді перемерзають. Річки, які протікають у Кримських горах, змінюють водоносність у широких межах і часто пересихають на тривалий строк.

Річок Полісся за чисельністю значно менше порівняно з річками розчленованих рівнин і гірськими. Вони мають невеликі похили – переважно до 1 м/км, широкі та слабко виражені в рельєфі долини, значну заболоченість басейнів. Пересихають ці річки зрідка.

Вказані особливості малих річок певною мірою визначають характер їх використання.

Перед тим як розглядати проблеми використання малих річок, необхідно з’ясувати поняття «мала річка». Існує декілька підходів до поділу річок на великі, середні та малі. При цьому враховуються такі показники, як довжина водотоку, площа водозбору, середній річний стік, глибина і ширина потоку тощо.

Нині користуються двома кількісними критеріями щодо поділу річок на великі, середні та малі – площа водозбору і довжина річки. Так, Державним стандартом СРСР 19179-73 (Гидрология суши. Термины и определения) та Водним кодексом України (1995) до малих відносяться річки, басейни яких розташовані в одній географічній зоні і гідрологічний режим їх під впливом місцевих факторів може бути не властивим для річок цієї зони; площі басейнів таких річок становлять не більш як 2 тис. км².

Середніми є рівнинні річки, басейни яких розташовані в одній географічній зоні, а гідрологічний режим їх типовий для річок цієї зони; площі басейнів таких річок становлять від 2 до 50 тис. км².

Велика – це рівнинна річка, басейн якої розташований у кількох географічних зонах і гідрологічний режим її не властивий для річок кожної географічної зони окремо; площа басейну великої річки перевищує 50 тис. км².

Обидва критерії, особливо другий, дуже умовні. Наприклад, для півдня України річку довжиною 50... 100 км навряд чи можна вважати малою, тоді як для лісової зони річки довжиною понад 200 км вважаються малими.

Щодо гірських річок, то умовного критерію, згідно з яким можна було б віднести річки до категорії малих, у Держстандарті та Водному кодексі немає.

У США малими вважають річки з площею водозбору 400...600 км² у гірських і 2000...4000 км² у рівнинних районах.

Поверхня території України порізана густою мережею річок. Всього за різними оцінками їх налічується 63...73 тис, але більшість становлять малі річки.

Сучасні напрями використання водних ресурсів малих річок у різних регіонах України неоднакові; переважання якогось виду використання певною мірою є зональним. В усіх регіонах України малі річки використовують для забезпечення господарсько-побутового та виробничого водопостачання. Так, у Поліссі та Карпатах на господарсько-побутові потреби витрачається 10...30 % загального об'єму використаної води, у Лісостепу – 10...20, у Степу – 20...40 % і більше.

Використання води малих річок для зрошення земель характерне для Криму та степової зони, дещо менше її використовується у лісостеповій зоні. Нині близько 25 % зрошуваних земель забезпечуються водою малих річок.

Майже повсюдно води малих річок є джерелами сільськогосподарського водопостачання. На ці потреби йде понад 40 % води, яка залучається для водозабезпечення із окремих річок Карпат, Полісся та Лісостепу.

Для риборозведення в основному використовують малі річки басейну Дністра, Південного Бугу, лісостепової частини басейну Дніпра. В Криму і Закарпатті на малих річках воно майже не розвинуте.

У зоні надмірного зволоження малі річки є водоприймачами осушувальних систем і джерелом для покриття дефіциту води у ґрунті в період вегетації сільськогосподарських культур.

За оцінками спеціалістів, у малих річках формується 60 % сумарних водних ресурсів України. На Поліссі та в Лісостепу зосереджено 60 % водних ресурсів цих річок, у Карпатах – близько 25, у Степу – приблизно 12 %.

Як відомо, малим річкам властива більша сезонна та багаторічна мінливість стоку, ніж великим. Тому здавна люди вдавались до регулювання їхнього стоку за допомогою ставів і водосховищ. Нині на річках України налічується майже 27,6 тис. ставів загальним об'ємом близько 3 км³ і площею водної поверхні понад 2 тис. км² і 1094 водосховищ, без дніпровських та дністровського, повним об'ємом 8,4 км³ і площею водної поверхні 2,6 тис. км².

Аналізуючи дані про хімічний склад річкових вод, а також його динаміку, дійшли висновків:

1. найпоширенішими забруднюючими речовинами у досліджених річках є нітрити, амонійний азот, нафтопродукти, а також біхроматна окиснюваність;

2. високий рівень забруднення нітритами і органічними речовинами, а також за БСК₅ та біхроматною окиснюваностю спостерігається у річках Горинь, Супій, Псел, Мокра Сура, Інгулець;

3. вміст розчиненого кисню задовільний, концентрацію його нижче ГДК не виявлено (Тетерев – 4,9 мг/л, Ірпінь – 5,2, Рось – 5,9, Псел – 4,9 і Самара – 4,8 мг/л);

4. високий вміст нафтопродуктів зафіксовано у воді річок Стугна (5 ГДК), Базавлук (4 ГДК), Інгулець (3 ГДК); максимальну концентрацію нафтопродуктів (понад 14 ГДК) встановлено у воді річки Мокра Сура;

5. у верхів'ях річок Вижівка, Стохід, Турія, Стир, Горинь, Случ, Уборть вода забруднена нітратами та амонійним азотом. Аналогічна картина у річках Уж, Тетерів, Ірпінь, Трубіж, Рось, переважно в місцях скиду стічних вод міст, промислових, комунальних та сільськогосподарських об'єктів;

6. значне перевищення ГДК вмісту фенолів у водах річок Трубіж (4 ГДК), Сула (6 ГДК), Ворскла (7 ГДК), Мокра Сура (10 ГДК), Конка (5 ГДК), Інгулець (16 ГДК);

7. найменші значення індексів забруднення води, що наближаються до верхньої межі III класу якості, характерні для річок Стохід, Оріль, Супій, витоків Ворскли, Трубіжа, Случі та Сули;

8. найвищий рівень забруднення води («дуже брудна», ІЗВ – 6,0-10,0) у річках Конка, Мокра Сура, Базавлук, Інгулець (нижче м. Кривий Ріг).

У таблиці 15.1 наведено розподіл оцінок стану малих річок за якістю води по зонах і регіонах України. У 61 % досліджених річок воду класифікують як «дуже брудну». Лише 3 % річок мають воду задовільної чистоти. Всі опорні річки Правобережного і Посушливого Степу мають дуже забруднену воду (VI клас). За остаточну оцінку приймали як гіршу з оцінок за хімічним складом та колі-індексом.

Таблиця 15.1

Розподіл оцінок стану малих річок за якістю води

Оцінка та клас стану	Карпати	Полісся	Правобережний Лісостеп	Лівобережний Лісостеп	Правобережний Степ	Лівобережний Степ	Посушливий Степ Степовий Крим	Гірський Крим	Україна в цілому
Клас
Дуже чиста
Чиста
Задовільної чистоти		11							3
Забруднена	67	17	9	56		8			20
Брудна		28		11		17		100	16
Дуже брудна	33	44	91	33	100	75	100		61
Стан
Добрий
Зміни незначні		1							1
Задовільний	3	3							6
Поганий	1	6	5	7		4		2	25
Дуже поганий		5	7	2		3	2		19
Катастрофічний		2			3	5	1		11

Для оцінки стану водних об’єктів та реєстрації заходів щодо поліпшення їх екологічного стану органи Державного комітету України по водному господарству складають паспорти окремих ВГС. Прикладом такого документу може бути паспорт осушувальної системи, технічний паспорт водосховища.

В паспорті річки вказується її належність до басейну річки вищого порядку, територіальне положення. Наводяться географічні та технічні параметри річки:

• довжина, км;

• площа водозабору, км²;

• ширина ПЗС, м;

• мости, греблі, канали;

• водоохоронні заходи;

• інші відомості про річку та її басейн.

До паспорту додаються схема-план річки та її басейну, відомості встановлення водоохоронних знаків, технічні характеристики гідротехнічних споруд, що знаходяться в басейні річки. Також може бути доданий перспективний план виконання водоохоронних заходів.