Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Менеджмент Персонала.doc
Скачиваний:
150
Добавлен:
23.03.2015
Размер:
5.08 Mб
Скачать

13.4. Стимулювання як основа мотивації

Стимулювання праці — це насамперед зовнішнє спонукання, елемент трудової ситуації, що впливає на поводження людини в сфері праці, матеріальна оболонка мотивації персоналу. Разом з тим воно несе в собі й нематеріальному навантаженні, що дозволяє працівникові реалізувати себе як особистість і працівника одночасно. Вона виконує економічної, соціальної, моральну функції.

Економічна функція виражається насамперед у тім, що стимулювання праці сприяє підвищенню ефективності виробництва, що виражається в підвищенні продуктивності праці і якості продукції.

Моральна функція визначається тим, що стимули до праці формують активну життєву позицію, високоморальний суспільний клімат у суспільстві. При цьому важливо забезпечити правильну й обґрунтовану систему стимулів з урахуванням традиції й історичного досвіду.

Соціальна функція забезпечується формуванням соціальної структури суспільства через різний рівень доходів, що у значній мірі залежить від впливу стимулів на різних людей. Крім того, формування потреб, а в підсумку й розвиток особистості також визначаються організацією й стимулюванням праці в суспільстві.

У свою чергу, стимули можуть бути матеріальними й нематеріальними.

Стимулювання праці — досить складна процедура. Існують певні вимоги до його організації: комплексність, диференційованість, гнучкість й оперативність.

Комплексність має на увазі єдність моральних і матеріальних, колективних й індивідуальних стимулів, значення яких залежить від системи підходів до керування персоналом, досвіду й традицій підприємства. Комплексність припускає також наявність антистимулів.

Диференційованість означає індивідуальний підхід до стимулювання різних шарів і груп працівників. Відомо, що підходи до забезпечених і малозабезпечених працівників повинні істотно відрізнятися Різними повинні бути підходи й до кадрових і молодих працівників.

Гнучкість й оперативність проявляються в постійному перегляді стимулів залежно від змін, що відбуваються в суспільстві й колективі.

Принципи стимулювання. З метою максимізації дії стимулів необхідно дотримувати певні принципи.

Доступність. Кожен стимул повинен бути доступний для всіх працівників. Умови стимулювання повинні бути демократичними й зрозумілими. Відчутність. Практика показує, що існує якийсь поріг дієвості стимулу. У різних країнах і колективах він істотно розрізняється.

Рис. 13.2. Види стимулів

Для одних працівників відчутним може бути стимул й в один долар, для інших мало й десяти. Дана обставина необхідно враховувати при визначенні нижнього порога стимулу.

Поступовість. Матеріальні стимули піддаються постійної корекції убік підвищення, що необхідно враховувати на практиці. Один раз різко завищена винагорода, не підтверджене згодом, негативно позначиться на мотивації працівника у зв'язку з формуванням очікування підвищеної винагороди й виникненням нового нижнього порога стимулу, що влаштовуючи б працівника. У жодному разі не допускається зниження рівня матеріального стимулювання, па якому би високому рівні він не перебував. Практичні дослідження підтверджують твердження психологів про те, що між бажаним і реальним рівнем матеріальної винагороди звичайно існує лінійна залежність. Відразу ж слідом за підвищенням винагороди формується новий, більше високий рівень домагань, а отже, і розмір винагороди часом за ту ж працю.

Мінімізація розриву між результатом праці і його оплатою. Перехід більшості закордонних фірм на щотижневу оплату праці обґрунтований насамперед необхідністю дотримання цього принципу. Одномоментнiсть дії стимулу (винагороди) замічена давно. Як показали наші експерименти, дотримання цього принципу дозволяє в більшості випадків навіть знижувати рівень винагороди, тому що більшість людей віддають перевагу принципу "краще менше, але відразу". Крім того, частішання винагороди, його чіткий зв'язок з результатом праці Відчутність. Практика показує, що існує якийсь поріг дієвості стимулу. У різних країнах і колективах він істотно розрізняється — сильний мотиватор. Підвищення рівня винагороди стосовно попередній приносить працівникові як матеріальне, так і моральне задоволення, підвищує його тонус і настрій. Тимчасове ж зниження цього рівня в більшості людей викликає почуття "реваншу" і позитивно позначається на трудовій активності.

Сполучення матеріальних і моральних стимулів. По своїй природі матеріальні й моральні фактори однаково сильні. Все залежить від місця, часу й суб'єкта впливу цих факторів. Маються на увазі рівень розвитку економіки, традиції тієї або іншої держави, а також матеріальне становище, вік і підлога працівника. Беручи до уваги дана обставина, необхідно розумно сполучати ці види стимулів з обліком їхньої цілеспрямованої дії на кожного працівника, Відомо, наприклад, що в молодому віці матеріальні стимули більше пріоритетні для працівника. Але це не означає повної відсутності впливу моральних стимулів. Про це свідчить, зокрема, досвід нашої країни. Десятки тисяч радянських спортсменів досягали видатних успіхів, в основі яких були моральні стимули, тому що про серйозні матеріальні стимули в той час не могло бути й мови.

Можна привести десятки таких прикладів і з області трудових здійснень. Як свідчать спостереження соціологів, до п'ятдесяти голів життя значимість моральних і матеріальних стимулів при нормальному розвитку економіки для багатьох майже зрівнюється. Недооцінка або переоцінка стимулювання й видів стимулів однаково шкідлива для ефективного менеджменту на підприємстві.

Сполучення стимулів й антистимулів. Суперечки про значимості стимулів й антистимулів у науковій літературі й практичній діяльності менеджерів не вщухають. На наш погляд, необхідно розумне їхнє сполучення. Досвід ведучих економічно розвинених країн показує постійну трансформацію мотиваторів (стимулів) від переваги антистимулів (страх, голод, штрафи) до переважного використання стимулів. Все залежить від рівня розвитку суспільства, його історії, вдач і традицій. Необхідне коректування треба робити й па історію компанії, рід її діяльності, рівень кваліфікації, професійної підготовки й соціальний склад працівників. Споконвічно можна затверджувати, що рівень стимулів й антистимулів у колективі шахти, будівництва, атомної електростанції або науково-дослідного центра буде різний.