4. Оцінка економічної ефективності розміщення машинобудування.

Специфічні особливості кожної галузі і підгалузі машинобудування виражаються у витратах праці, матеріалів, палива, енергії та інших ресурсів, що доводяться на одиницю виробничої потужності, а також, у транспортабельності готової продукції. У цьому зв'язку основним завданням агрегатування машинобудівних виробництв є об'єднання різноманітних по призначенню виробництв в однорідні групи за принципом подібностей питомих техніко-економічних показників за умов, в яких ці показники отримані.

Для оцінки ефективності розміщення необхідне також угруповання машинобудівних виробництв за обсягами випуску продукції, тому що раціональний варіант територіальної організації машинобудування визначається не питомими витратами, а виробничою потужністю розташовуваних підприємств.

Розподіл машинобудівної промисловості на металомісткі, металотрудомісткі і трудомісткі виробництва допомагає науково обґрунтовано вирішувати не тільки питання розміщення галузі, але й інші проблеми, органічно пов'язані з територіальною організацією машинобудування. Це, у першу чергу, можливість дублювання однотипного виробництва, визначення оптимальних потужностей, доцільність організації різнойменної продукції на одному підприємстві й т.п.

Критерієм економічної ефективності розміщення прийнято вважати максимальне підвищення продуктивності суспільної праці внаслідок раціонального використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів у процесі виробництва та доставки продукції споживачам.

У машинобудуванні показник наведених витрат широко використовується для економічного обґрунтування розміщення як окремих виробництв і груп взаємозалежних підприємств (комплексів), так і цілих галузей і підгалузей машинобудівної промисловості.

Порівняльну економічну ефективність розміщення машинобудівних підприємств визначають для зіставлення варіантів територіальної організації з метою знаходження найкращого.

Економічна наука має у своєму розпорядженні багато прийомів розрахунку порівняльної ефективності варіантів розміщення машинобудівних підприємств. Кожний із цих методів має свої особливості і застосовується для вирішення певного кола проблем, пов'язаних з територіальною організацією виробництва, найбільш типові:

• розрахунок ефективності розміщення по підприємству - аналогу;

• розрахунок ефективності розміщення по умовному представнику;

• розрахунок ефективності розміщення по фактичних техніко-економічних показниках виробництва;

• визначення ефективності розміщення на основі оптимізаційних розрахунків.

Тема 12. Розміщення галузей хіміко-лісового комплексу.

1. Склад хімічної промисловості.

2. Розміщення галузей хімічної промисловості.

3. Склад лісової промисловості та особливості розміщення її галузей.

1. Склад хімічної промисловості.

Хімічна промисловість – прогресивна галузь важкої промисловості, що швидко розвивається. Хімічна технологія дозволяє комплексно використовувати сировину (хімічні методи обробки сировини). Тому хімічна індустрія комбінується із чорною і кольоровою металургією, коксуванням вугілля, нафтопереробкою, лісовою промисловістю.

Значення: поряд із машинобудуванням зумов­лює науково-технічний прогрес інших галузей гос­подарства; може створювати нові матеріали з певними властивостями; сприяє найбільш повній переробці відходів інших галузей господарства; виготовляє товари народного споживання.

Сировинна база: кам'яне і буре вугілля, нафта, кам'яна і калійна солі, фосфорити, крейда, вапняки і супутні гази, сірка та ін; відходи чорної і кольорової металургії, харчової промисловості, лісопромислового комплексу.

У складі хімічної промисловості виділяється три основні групи галузей: 1) гірничо-хімічна; 2) основна (неорганічна) хімія; 3) хімія органічного синтезу. Крім основних виділяють: галузі з виробництва полімерних матеріалів, хімію тонкого органічного синтезу (лаків, фарб, фотохімічних товарів) і побутову хімію. Останнім часом як окремі галузі виділилися мікробіологічна і фармацевтична промисловість, які не належать до хімічної.

Гірничо-хімічна промисловість займається видобутком основної хімічної сировини: апатитів, фосфоритів, природної сірки, калійної і повареної солі. Ці види корисних копалин служать сировиною для основної хімії, підприємства якої виробляють кислоти, соду, мінеральні добрива.

Хімія органічного синтезу використовує як сировину нафтопродукти, попутні і природні гази. Заводи органічний хімії виробляють синтетичний каучук, пластмасу, хімічні волокна.

Виробництво полімерних матеріалів базується на використанні продуктів нафтопереробної, газової, коксохімічної промисловості

Високого рівня розвитку в Україні досягли лакофарбова промисловість (центри — Дніпропетровськ, Львів, Одеса, Харків), виробництво синтетич­них барвників (Рубіжне, Красноперекопськ).

На базі нафтопереробної і газової промисловості розвивається нафтохі­мічна (Бердянськ, Кременчук, Херсон) і гумово-асбестова (Дніпропетровськ, Біла Церква) промисловість.

Усе більшого значення в Україні набувають виробництво синтетичних миючих засобів, фармацевтика. Ці галузі належать до наукомістких, тому їхні виробництва розміщені у великих містах — Донецьку, Дніпропетровську, Києві, Запоріжжі, Одесі та ін.