3. Комплексний розвиток економічного району.

В економічному районі повинні розвиватись одночасно три групи галузей, які забезпечують розвиток господарства району. По-перше, районоутворюючі галузі або галузі спеціалізації.

Окрім галузей спеціалізації, виділяють ще допоміжні галузі (ті, які добре розвинуті на території району але не визначають його спеціалізації) і галузі, що обслуговують інші галузі тобто інфраструктура (вони забезпечують галузі спеціалізації матеріалами і енергією, а населення - одягом, продуктам харчування та іншими товарами).

Взаємозалежне сполучення виробництв на загальній території, при якому досягається значна народногосподарська економія і підвищується продуктивність праці, називається територіально-виробничим комплексом /ТВК/.

Його сутність полягає у сукупності економічно й технологічно взаємозалежних підприємств /виробничих об'єднань/ незалежно від їхньої відомчої підпорядкованості, що перебувають на обмеженій території та використовують її ресурси і загальну інфраструктуру. ТВК включає спеціалізовані підприємства, що доповнюють виробництва /забезпечують раціональне використання трудових та інших ресурсів/, об'єкти виробничої і соціальної інфраструктури.

За ознакою охоплення виробничих підприємств різної галузевої належності виділяються такі територіальні виробничі комплекси:

1. інтегральні (досить розвинутий набір галузей і видів діяльності(спеціалізації));

2. міжрегіональні (набір підприємств не менше двох галузей виробництва);

3. галузеві (набір підприємств різних видів діяльності, які належать до певної галузі економіки)

Основним завданням планування ТВК є досягнення цілей розвитку, які передбачено територіальною програмою або схемою розвитку і розміщення продуктивних сил, з одержанням додаткового економічного ефекту за рахунок:

1. планового підбору підприємств до складу ТВК;

2. оптимальних рівнів виробництва на спеціалізованих підприємствах;

3. пропорційності між галузями спеціалізації й виробництвами, що її доповнюють, між виробництвом і транспортом, капітальними вкладеннями і виробничими потужностями будівельних організацій, виробництвом і інфраструктурою;

4. раціонального використання всіх видів ресурсів, а також відходів виробництва;

5. синхронного введення в дію взаємозалежних об'єктів.

Виділяються три основних типи ТВК:

• районні ТВК або РВК, на базі яких формуються економічні райони – охоплюють області;

• внутрішньорайонні /у межах економічних районів/;

• локальні /промислові, агропромислові виробничі вузли/ у містах і сільській місцевості – охоплюють від 2 до 50 км.

Основні розділи планів ТВК:

I. Виробництво промислової продукції;

II. Капітальне будівництво;

III. Планована чисельність робітників та службовців;

IV. Геологорозвідувальні роботи;

V. Охорона навколишнього середовища.

Плануванню ТВК повинні передувати передпланові розробки у вигляді схем розвитку ТВК і генеральних проектів ТВК.

Основні параметри ТВК взаємопов’язуються шляхом балансових розрахунків.

Для оцінки виробничого комплексу регіону використовується сукупність таких показників:

• коефіцієнт використання виробничих потужностей;

• коефіцієнт фондовіддачі;

• коефіцієнт матеріалоємності.

Кожний економічний район повинен розвиватися комплексно. В основі комплексного розвитку районів лежать енерговиробничі цикли /ЕВЦ/, тобто групи виробництв, що технологічно пов'язані один з одним.

ЕВЦ складаються з таких структурних елементів:

1. Окреме виробництво.

2. Стадія.

3. Ланка.

4. Елементарний цикл.

5. Сукупність ЕВЦ.

За станом на початок XXІ століття виходячи з сучасних напрямків розвитку технологій, в економічній географії виділялись наступні енерго-виробничі цикли (ЕВЦ):

1. Пірометалургійний цикл чорних металів. Найбільш поширений в районах територіального сполучення залізних руд та коксівного вугілля (Донбас, Кузбас, Придніпров'я, Казахстан, Урал). Цей ЕВЦ склада­ється з декількох технологічних стадій:

- видобуток та збагачення сировини і палива;

- металургійний переділ, який включає три стадії (чавун-сталь-прокат);

- коксування вугілля з одержанням бензолу та інших напівпродук­тів важкого органічного синтезу;

- утилізація коксівного газу для виробництва аміаку, ацетилену (з аміаку та ацетилену виробляють азотні добрива, органічні напівпроду­кти капролактам та вініл, ацетатні пластики);

- виробництво будівельних матеріалів з використанням доменних шлаків (цемент, шлакоблоки, керамзит, шлаковата).

Дуже часто до складу цього ЕВЦ включають важке машинобуду­вання.

Пірометалургійний ЕВЦ може поєднуватись на одній території з теплоенергопромисловим циклом та вуглеенергохімічним циклом.