2. Закони, що врегульовують певні види інформаційних відносин (видове законодавство).

Закон України від 17 вересня 1992 року № 2614-ХІІ "Про державну статистику" регулює правові відносини в галузі державної статистики, визначає права і функції органів державної статистики, організаційні засади здійснення державної статистичної діяльності з метою отримання всебічної та об’єктивної статистичної інформації щодо економічної, соціальної, демографічної та екологічної ситуації в Україні та її регіонах і забезпечення нею держави та суспільства.

В Законі виписані визначення “адміністративні дані”, “державна статистика”, “державна статистична діяльність”, “запитувач”, “інформаційна система органів державної статистики”, “конфіденційна інформація”, “користувач”, “органи державної статистики”, “план державних статистичних спостережень”, “респондент”, “статистична інформація (дані)”, “статистична методологія”, “статистичне спостереження”.

Суб’єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є:

- органи державної статистики та працівники, які від імені цих органів на постійній або тимчасовій основі беруть участь у проведенні статистичних спостережень;

- респонденти, до яких віднесено юридичних та фізичних осіб;

- користувачі даних статистичних спостережень.

Джерелами статистичної інформації відповідно до цього закону є:

- первинні та статистичні дані щодо респондентів, які підлягають статистичним спостереженням;

- адміністративні дані органів державної влади (за винятком органів державної статистики), органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб;

- дані банківської і фінансової статистики, статистики платіжного балансу тощо;

- статистична інформація міжнародних організацій та статистичних служб інших країн тощо;

• оцінки та розрахунки, що здійснюються на основі зазначених вище даних.

Закон визначає вимоги до статистичної методології, статистичних спостережень, встановлює порядок формування та функціонування Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України, окреслює основні завдання, права та обов’язки органів державної статистики, основні права, обов’язки та відповідальність працівників органів державної статистики та тимчасових працівників, які залучаються до проведення статистичних спостережень, а також основні права і обов'язки респондентів та користувачів даних статистичних спостережень.

Закон передбачає гарантії органів державної статистики щодо забезпечення конфіденційності статистичної інформації, врегульовує право власності на статистичну інформацію, порядок та умови доступу до неї.

Закон України від 16 листопада 1992 року № 2782-ХІІ "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" створює правові основи діяльності друкованих засобів масової інформації (преси) в Україні, встановлює державні гарантії їх свободи відповідно до Конституції України, Закону України "Про інформацію" та інших актів чинного законодавства і визнаних Україною міжнародно-правових документів.

Згідно Закону, під друкованими засобами масової інформації (пресою) в Україні розуміються періодичні і такі, що продовжуються, видання, які виходять під постійною назвою, з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року на підставі свідоцтва про державну реєстрацію.

Друкований засіб масової інформації вважається виданим, якщо він підписаний до виходу в світ і видрукований будь-яким тиражем. Сфера розповсюдження друкованого засобу масової інформації не обмежується.

Закон декларує свободу слова і вільне вираження у друкованій формі поглядів і переконань, які гарантуються Конституцією України і означають право кожного громадянина вільно і незалежно шукати, одержувати, фіксувати, зберігати, використовувати та поширювати будь-яку інформацію за допомогою друкованих засобів масової інформації.

Закон встановлює неприпустимість зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації, визначає мову друкованих засобів масової інформації.

Закон містить норми щодо організації діяльності друкованих засобів масової інформації, зокрема:

- визначає суб'єктів діяльності друкованих засобів масової інформації (до яких належать засновник (співзасновники) друкованого засобу масової інформації, його редактор (головний редактор), редакційна колегія, редакція, трудовий колектив редакції, журналістський колектив (журналіст, автор, видавець, розповсюджувач), право на заснування друкованого засобу масової інформації;

- декларує право громадян України, громадян інших держав та осіб без громадянства на заснування друкованого засобу масової інформації;

- визначає відносини між співзасновниками друкованого засобу масової інформації на підставі установчого договору, надає гарантії від монополізації друкованих засобів масової інформації (фізична або юридична особа не може бути засновником (співзасновником) чи контролювати більше 5 відсотків таких видань);

- визначає механізм державної реєстрації друкованого засобу масової інформації та стягнення реєстраційного збору за видачу свідоцтва про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації;

- встановлює норми щодо статуту редакції друкованого засобу масової інформації та організації її діяльності, функції, права та обов'язки редактора (головного редактора), журналіста, видавця, розповсюджувача продукції друкованого засобу масової інформації, статус редакційної колегії видання, перелік вихідних даних щодо видання.

У Законі зазначається, що виробничі, майнові та фінансові відносини засновника (співзасновників), редакції, видавця, розповсюджувача друкованого засобу масової інформації будуються на основі договору, яким визначаються:

- кошти на утримання редакції;

- частини доходу (прибутку) від діяльності, що розподіляються і надходять у розпорядження засновника (співзасновників), редакції, видавця та розповсюджувача;

- зобов'язання засновника і видавця щодо забезпечення виробничих та соціально-побутових умов життя та праці співробітників редакції відповідно до вимог, передбачених чинним законодавством тощо.

Закон України від 21 грудня 1993 року № 3759-ХІІ "Про телебачення і радіомовлення" відповідно до Закону України “Про інформацію” регулює діяльність телерадіоорганізацій на території України, визначає правові, економічні, соціальні, організаційні умови їх функціонування, спрямовані на реалізацію свободи слова, прав громадян на отримання повної, достовірної та оперативної інформації, на відкрите і вільне обговорення суспільних питань.

В Законі виписані визначення “абонент”, “аудіовізуальна інформація”, “громадське телерадіомовлення”, “загальнонаціональний канал мовлення”, “канал мовлення”, “ліцензія”, “логотип (фірмовий, торговий знак)”, “мовлення (телебачення і радіомовлення)”, “Національна телекомпанія, Національна радіокомпанія”, “пряма трансляція”, “радіомовлення”, “розклад мовлення телерадіоорганізацій” тощо.

Згідно із Законом Верховна Рада України і Президент України визначають державну політику щодо телебачення і радіомовлення, законодавчі основи її реалізації, гарантії соціального і правового захисту працівників цієї сфери. Кабінет Міністрів України забезпечує реалізацію державної політики щодо телебачення і радіомовлення, координує діяльність міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади у цій сфері. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань телебачення і радіомовлення забезпечує реалізацію інформаційної політики держави.

З метою реалізації та додержання законодавства в галузі телебачення і радіомовлення та інших нормативних актів створена Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення.

Закон прямо забороняє втручання державних органів, органів місцевого, регіонального самоврядування, їх посадових осіб, об'єднань громадян, окремих громадян у творчу діяльність телерадіоорганізацій, а також цензуру як контроль за ідеологічним змістом передач. Контролюється лише зміст інформації, яка охороняється законом.

Закон встановлює антимонопольні обмеження, забезпечує захист інтересів національного телерадіовиробництва (не менше 50 відсотків від загального обсягу мовлення кожної телерадіоорганізації мають становити передачі (фільми), виготовлені безпосередньо даною телерадіоорганізацією або іншими юридичними особами, які діють в Україні) тощо.

Структура національного телебачення і радіомовлення України, відповідно до Закону, включає державні, недержавні (приватні) та громадські телерадіоорганізації, засновані юридичними та/або фізичними особами відповідно до чинного законодавства України, а також систему Суспільного телебачення і радіомовлення.

У Законі визначаються:

- порядок заснування телерадіоорганізацій та ліцензування каналів мовлення;

- організація телерадіомовлення (право та порядок використання каналів мовлення, застосування системи супутникового телерадіомовлення, мережі кабельного (проводового) телерадіомовлення, порядок розповсюдження офіційних повідомлень та іншої обов'язкової інформації, використання телебачення і радіомовлення у виборчих кампаніях, надання ефірного часу для офіційних виступів і заяв, порядок розміщення реклами, участь спонсорів у створенні телерадіопередач тощо);

- права і обов'язки телерадіоорганізацій та їх працівників (авторське право телерадіоорганізацій, обов'язки телерадіоорганізації, права та обов'язки творчих працівників телерадіоорганізацій);

- права телеглядачів та радіослухачів.

У Законі встановлюються джерела фінансування телерадіоорганізацій, до яких зокрема, віднесені бюджетні асигнування, абонентна плата, кошти, отримані від виробництва і трансляції реклами, видання газет, журналів, інформаційних бюлетенів, книг, відеогазет, створення телерадіопрограм на замовлення; продажу газетам, журналам, інформаційним агентствам права на публікацію програм своїх телерадіопередач та інші джерела.

Закон України від 28 лютого 1995 року № 74/95-ВР "Про інформаційні агентства" закріплює правові основи діяльності в Україні інформаційних агентств та їх міжнародного співробітництва.

Закон декларує гарантії свободи діяльності інформаційних агентств, встановлює, що інформаційні агентства поширюють свою продукцію державною, а також іншими мовами, дотримуючись загальновизнаних етично-моральних норм слововживання.

У Законі визначаються зміст інформаційної діяльності, статус і статут інформаційного агентства, порядок заснування, державної реєстрації та припинення діяльності цих утворень, статус суб'єктів діяльності інформаційних агентств (керівника інформаційного агентства, журналіста, спеціаліста у галузі засобів комунікації, видавця (виробника), розповсюджувача, споживача продукції інформаційного агентства).

Закон встановлює порядок розповсюдження продукції інформаційного агентства та основні види продукції інформаційних агентств (електронна, друкована, фото-, кіно-, аудіо- та відеопродукція).

Закон передбачає відповідальність за порушення законодавства про інформаційні агентства, зокрема, при незаконному використанні чи вилученні продукції інформаційного агентства; порушенні прав та зловживанні правами журналіста чи спеціаліста в галузі комунікації; здійсненні інших порушень.

Закон містить норми стосовно здійснення міжнародної діяльності інформаційних агентств України, діяльності в Україні представництв іноземних інформаційних агентств.

Закон України від 5 червня 1997 року № 318/97-ВР "Про видавничу справу" визначає загальні засади видавничої справи, регулює порядок організації та провадження видавничої діяльності, розповсюдження видавничої продукції, умови взаємовідносин і функціонування суб'єктів видавничої справи.

До складових частин видавничої справи закон відносить:

- видавничу діяльність - сукупність організаційних, творчих, виробничих заходів, спрямованих на підготовку і випуск у світ видавничої продукції;

- виготовлення видавничої продукції - виробничо-технологічний процес відтворення визначеним тиражем видавничого оригіналу поліграфічними чи іншими технічними засобами;

- розповсюдження видавничої продукції - доведення видавничої продукції до споживача як через торговельну мережу, так і іншими способами.

Закон встановлює, що приватизація книжкових, газетно-журнальних видавництв, підприємств поліграфії та книгорозповсюдження загальнодержавного значення, що мають на своєму балансі приміщення і/або високі технологічні лінії для випуску високоякісної друкованої продукції та її поширення, може здійснюватися шляхом акціонування в такому порядку: 51 відсоток акцій залишається за державою; 25 відсотків акцій передається акціонованим поліграфічним та книготорговельним підприємствам; 24 відсотки акцій передається юридичним особам - видавцям, які випускають продукцію на даному поліграфічному підприємстві або розповсюджують її через дане підприємство оптового книгорозповсюдження, що перетворені в акціонерні товариства відкритого типу або є такими. Пакети акцій між ними розподіляються пропорційно до обсягів продукції, що друкується і розповсюджується.

До суб'єктів видавничої справи законом відносяться видавці, виготовлювачі та розповсюджувачі видавничої продукції, якими можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, юридичні особи України та інших держав. Відносини між суб'єктами видавничої справи регулюються окремими угодами, укладеними згідно із законодавством.

Законом передбачається ведення Державного реєстру України видавців, виготовлювачів і розповсюджувачів видавничої продукції.

Законом визначаються права та обов'язки замовника, видавця, виготовлювача, розповсюджувача видавничої продукції, а також організаційні засади та гарантії діяльності видавництв, видавничих організацій.

Закон визначає об'єкт видавничої справи як видавничу продукцію, що розрізняється відповідно до державних стандартів за:

- цільовим призначенням видань - офіційні, наукові, науково-популярні, науково-виробничі, науково-методичні, виробничо-практичні, нормативні з виробничо-практичних питань, виробничо-практичні для аматорів, навчальні, навчально-методичні, громадсько-політичні, довідкові, рекламні, літературно-художні видання, видання для організації дозвілля та відпочинку;

- аналітико-синтетичною переробкою інформації - інформаційні, бібліографічні, реферативні, оглядові видання, дайджести;

- інформаційними знаками - текстові, нотні, картографічні, образотворчі видання;

- матеріальною конструкцією видань - книжкові, аркушеві видання, буклети, плакати, поштові картки, комплектні видання, карткові видання, книжки-іграшки;

- обсягом видань - книги, брошури, листівки;

- складом основного тексту - моновидання, збірники;

- періодичністю видань - неперіодичні, серійні, періодичні видання, видання, що продовжуються;

- структурою видань - серії видань, однотомні, багатотомні видання, зібрання творів, вибрані твори.

В Законі зазначається, що кожний примірник видання повинен містити вихідні відомості, мають існувати обов’язкові примірники видань, регулюється механізм розповсюдження видавничої продукції.

Закон висвітлює питання діяльності Книжкової палати України.

Закон України від 15 грудня 1993 року N 3682-XII “Про захист прав споживачів“ регулює відносини між споживачами товарів (робіт, послуг) і виготівниками, виконавцями, продавцями в умовах різних форм власності, встановлює права споживачів та визначає механізм реалізації державного захисту їх прав.

В Законі виписані визначення “споживач”, “виготівник”, “виконавець”, “продавець”, “договір”, “недолік”, “істотний недолік”.

Згідно з Законом, споживачі, які перебувають на території України, під час придбання, замовлення або використання товарів (робіт, послуг) для задоволення своїх побутових потреб мають право на:

- державний захист своїх прав;

- гарантований рівень споживання;

- належну якість товарів (робіт, послуг), торговельного та інших видів обслуговування;

- безпеку товарів (робіт, послуг);

- необхідну, доступну та достовірну інформацію про кількість, якість і асортимент товарів (робіт, послуг);

- відшкодування збитків, завданих товарами (роботами, послугами) неналежної якості, а також шкоди, заподіяної небезпечними для життя і здоров'я людей товарами (роботами, послугами) у випадках, передбачених законодавством;

- звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав;

• об'єднання в громадські організації споживачів (об'єднання споживачів).

Захист прав споживачів гарантуються державою.

Службові особи органів державної виконавчої влади, які здійснюють захист прав споживачів, зобов’язані суворо додержувати законодавства України, а також прав громадян, підприємств, установ та організацій, що охороняються законом. Вони зобов’язані не розголошувати відомості, отримані під час здійснення своїх повноважень і які становлять державну або іншу таємницю, що охороняється законом. За невиконання або неналежне виконання службовими особами своїх обов’язків вони притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.

Згідно із Законом, споживач має право вимагати від продавця (виготівника, виконавця), щоб якість придбаного ним товару (виконаної роботи, наданої послуги) відповідала вимогам нормативних документів, умовам договорів, а також інформації про товар (роботу, послугу), яку надає продавець (виготівник, виконавець).

Вимоги до товару (роботи, послуги) щодо його безпеки для життя, здоров'я і майна споживачів, а також навколишнього природного середовища встановлюються нормативними документами. Щодо окремих груп товарів (робіт, послуг) вказані вимоги встановлюються законодавчими актами України.

Реалізація інтересів споживачів у встановленні вимог до якості товарів (робіт, послуг) забезпечується правом участі об'єднань споживачів у розробці нормативних документів згідно з чинним законодавством.

Продавець (виготівник, виконавець) зобов'язаний передати споживачеві товар (роботу, послугу), який за якістю відповідає вимогам нормативних документів, умовам договору, а також інформації про товар (роботу, послугу), що надається продавцем (виготівником, виконавцем).

На товари, що завозяться на територію України, повинен бути передбачений чинним законодавством документ, який підтверджує їх належну якість.

Виготівник (виконавець) зобов'язаний забезпечити можливість використання товару (результатів виконаної роботи) за призначенням протягом терміну його служби, передбаченого нормативним документом або встановленого ним за домовленістю із споживачем, а в разі відсутності таких термінів - протягом 10 років.

Виготівник зобов'язаний забезпечити технічне обслуговування та гарантійний ремонт товару, а також випуск і поставку для підприємств, що здійснюють технічне обслуговування та ремонт, в необхідних обсягах і асортименті запасних частин протягом усього терміну його виробництва, а після зняття з виробництва - протягом терміну служби, в разі відсутності такого терміну - протягом 10 років.