Тема 14. Державна політика та державне управління

В ІНФОРМАЦІЙНІЙ СФЕРІ

ПЛАН

1. Державна політика в інформаційній сфері.

2. Державне управління в інформаційній сфері.

ЛІТЕРАТУРА

1. Про Національну програму інформатизації: Закон України від 4 лютого 1998 року № 74/98.

2. Про Концепцію Національної програми інформатизації: Закон України від 4 лютого 1998 року № 75/98.

3. Про затвердження Завдань Національної програми інформатизації на 2006 –2008 роки: Постанова Верховної Ради України від 4 листопада 2005 р. № 3075 – IV.

4. Про затвердження Державної програми інформатизації та комп’ютеризації професіонально-технічних навчальних закладів на 2004-2007 р.р.: Постанова Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2003 р. № 1300.

5. Про затвердження Державної програми розвитку культури на період до 2007 р.: Постанова Кабінету Міністрів України від 06 серпня 2003 р. № 1235.

6. Про затвердження Державної програми “Інформаційні та комунікаційні технології в освіті і науці на 2006-2010 р.р.”: Постанова Кабінету Міністрів України від 07 грудня 2005 р. № 1153.

7. Про схвалення Концепції Державної програми розвитку архівної справи на 2006-2010 р.р.: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2005 р. № 360–р.

8. Правова інформатика: системна інформатизація законотворчої, правозастосовної, правоохоронної, судочинної та правоосвітньої діяльності в Україні): Монографія / М.Я. Швець, Р.А. Калюжний, В.А. Саницький та ін. – Ужгород: ІВА, 2003.

9. Правова інформатика: Підручник. У 2-х т. – Парлам. Вид-во, 2004. – Т. 1 –416 с.

10. Інформаційне забезпечення управлінської діяльності в умовах інформатизації: організаційно-правові питання теорії і практики. Монографія / Калюжний Р.А., Шамрай В.О., Швець М.Я. та ін. / За ред. Р.А. Калюжного та В.О. Шамрая. – К., 2002. – 296 с.

11. Основи інформаційного права України: Навч. посіб. / В.С. Цимбалюк, В.Д. Гавловський, В.В. Гриценко та ін. / За ред. М.Я. Швеця, Р.А. Калюжного та П.В. Мельника. – К.: Знання, 2004. – 274 с.

12. Беляков К.И. Управление и право в период информатизации. - Монография. - К.: КВІЦ, 2001.

1. Державна політика в інформаційній сфері.

Термін “політика” відомий ще з часів античної філософії завдяки праці Аристотеля “Політика”, в якій це поняття було пов’язано з державою. Сучасне трактування цього терміну передбачає участь у справах держави, визначення змісту діяльності держави, державного устрою, управління державою, відношення між націями та державами.

Сучасне тлумачення політики виділяє дві її основні функції:

1) організаційної, яка визначає засади соціальних систем;

2) регулятивно-контрольної, яка визначає відносини між особами, класами, народами, державами.

Ці функції політики пояснюються, перш за все тим, що політика опосередковується через інформаційну сферу. Властивості інформації, як засобу організації і характеристики організованості будь-якої системи визначають роль політики у суспільному житті.

В Україні є певний досвід розробки державної політики в інформаційній сфері. Цей процес складається з таких стадій:

1. наукові дослідження розвитку суспільних відносин і інформаційній сфері та визначення проблеми;

2. визначення концептуальних засад та їх законодавче закріплення;

3. конкретизація завдань для органів державної влади при визначенні основних напрямів зовнішньої та внутрішньої політики;

4. розробка та прийняття концепцій розвитку законодавства в інформаційній сфері;

5. розробка та прийняття законів як правової основи відносин в інформаційній сфері;

6. підготовка та прийняття підзаконних актів.

Інформаційна політика у більш вузьких рамках може визначатися і на рівні міжгалузевого управління, регіонального управління з урахуванням державної політики: формування політики в галузі освіти, охорони навколишнього середовища тощо. Прикладом можуть бути такі документи, як: Постанова Кабінету Міністрів України від 20.08.2003 р. № 1300 “Про затвердження Державної програми інформатизації та комп’ютеризації професіонально-технічних навчальних закладів на 2004-2007 р.р.”, Постанова Кабінету Міністрів України від 06.08.2003 р. № 1235 “Про затвердження Державної програми розвитку культури на період до 2007 р.”, Постанова Кабінету Міністрів України від 07.12.2005 р. № 1153 “Про затвердження Державної програми “Інформаційні та комунікаційні технології в освіті і науці на 2006-2010 р.р.”, Розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.08.2005 р. № 360–р “Про схвалення Концепції Державної програми розвитку архівної справи на 2006-2010 р.р.” тощо.

Також можна говорити про політику і на рівні окремої організації. Наприклад, правила використання певного інформаційного ресурсу для свого внутрішнього розвитку, встановлення обмежень щодо певної інформації, яка використовується організацією тощо.

Державна політика у сфері інформатизації передбачає упорядкування суспільних відносин щодо діяльності особи, суспільства і держави у будь-якій галузі господарства стосовно інформаційних ресурсів, інформаційних продуктів та інформаційних послуг за допомогою інформаційних систем та телекомунікаційних мереж.

Державна політика інформатизації України визначається двома базовими законами:

Законом України “Про Національну програму інформатизації” від 4 лютого 1998 року № 74/98;

Законом України “Про Концепцію Національної програми інформатизації” від 4 лютого 1998 року № 75/98.

Згідно цих законів, Національна програма інформатизації являє собою:

- сукупність державних програм міністерств і відомств з інформатизації;

- галузеві державні програми і проекти інформатизації;

- регіональні програми і проекти;

- програми і проекти інформатизації органів місцевого самоврядування.

З 1999 р. функції щодо здійснення програми інформатизації виконує Державний комітет зв’язку й інформатизації України.

Згідно з ст. 1 Закону України “Про Національну програму інформатизації” інформатизація - це сукупність взаємозалежних організаційних, правових, політичних, соціально-економічних, науково-технічних, виробничих процесів, що спрямовані на створення умов для задоволення інформаційних потреб, реалізації прав громадян і суспільства на основі створення, розвитку, використання інформаційних систем, мереж, ресурсів і інформаційних технологій, створених на базі застосування сучасної обчислювальної і комунікаційної техніки.

Таким чином, поняття інформатизації має два основних завдання:

- по-перше, задоволення інформаційних потреб і забезпечення прав людини, а також інтересів суспільства і держави;

- по-друге, розробка засобів і систем автоматизованої обробки і передачі даних для задоволення інформаційних потреб споживачів.

Виконання основних завдань Програми інформатизації України реалізується шляхом прийняття Постанов Верховної Ради України, які визначають завдання Національної програми інформатизації на конкретних етапах розвитку держави з урахуванням політичної та економічної ситуації в державі та у світі, нових наукових розробок. Так, 4 листопада 2005 р. була прийнята Постанова Верховної Ради України “Про затвердження Завдань Національної програми інформатизації на 2006-2008 роки”.

Засади формування політики та організаційно-правове забезпечення інформатизації на ці роки включає:

- визначення організаційно-правових засад впровадження електронного документообігу з використанням електронного цифрового підпису, розвитку інформаційної системи “Електронний Уряд”, забезпечення антивірусного захисту інформації, захисту національного сегмента Інтернету, боротьби з комп’ютерною злочинністю;

- розробку основоположних державних стандартів засобів інформатизації та інформаційно-телекомунікаційних систем, гармонізованих з міжнародними стандартами;

- розробку сучасної телекомунікаційної інфраструктури та забезпечення її розвитку (затвердження вимог і рекомендацій щодо цифрового абонентського доступу та створення абонентських ліній за технологіями xDSL, а також національної системи супутникового зв’язку);

- забезпечення розвитку національного сегмента Інтернет;

- створення конкурентоспроможних засобів інформатизації (програмно-апаратні засоби інтелектуальної обробки інформації) тощо.

Державна політика інформатизації охоплює всі ділянки життєдіяльності людини, суспільства і держави: організаційно-правову, економічну, фінансову, адміністративну, науково-технічну, промислову, соціальну, освітню, міжнародну й інформаційної безпеки. Вона визначає основи усіх видів суспільних відносин, що виникають у процесі побудови і розвитку інформаційного суспільства в Україні.

Основними видами діяльності держави у сфері інформатизації є:

- забезпечення інформаційних прав людини й основних свобод; забезпечення балансу інформаційних прав людини, суспільства і держави;

- створення, збереження, використання і поширення інформаційних ресурсів економічного, екологічного, фінансового, інформаційного й іншого призначення;

- охорона і захист інформаційних ресурсів і інформаційних послуг;

- підтримка інформаційної безпеки держави;

- експертиза проектів інформаційних систем і мереж;

- наукові дослідження і конструкторські розробки у сфері інформатизації;

- підготовка і підвищення кваліфікації кадрів для сфери інформатизації;

- освітня робота у сфері інформатизації.

Державна політика інформатизації є складовою частиною соціально-економічної політики держави в цілому та передбачає: відкритість і загальнодоступність інформаційних ресурсів у межах конституційних прав і свобод, а саме:

а) надання права кожному громадянинові ознайомлюватися в органах державної влади й органах місцевого самоврядування, установах і організаціях усіх форм власності з відомостями, що не є державною або іншою захищеною законом таємницею;

б) дотримання конституційного права кожної людини вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір;

в) забезпечення охорони і захисту права власності на інформаційні ресурси;

г) забезпечення охорони і захисту авторського, патентного й іншого прав на засоби інформаційного, лінгвістичного, програмного, науково-методичного й іншого видів забезпечення сфери інформатизації як об'єктів інтелектуальної власності;

д) розвиток сумлінної конкуренції і забезпечення рівних прав усіх суб'єктів інформаційного ринку;

є) вирішення задач інформаційної безпеки держави;

ж) гармонізацію національного законодавства із законодавством інших країн і міжнародним правом у сфері інформатизації.

При цьому вкрай важливе значення має розвиток процесів інформатизації за умов збереження навколишнього середовища і раціонального природокористування.

Метою державної політики інформатизації є створення сучасної інформаційної інфраструктури для раціонального використання науково-технічного і промислового потенціалу, матеріально-технічних і фінансових ресурсів, сприяння економічному і соціальному розвиткові держави, забезпечення повноправної участі України в міжнародних програмах розвитку.

Стратегічні завдання державної політики інформатизації - це сукупність способів вирішення задач, що розглядаються предметом інформатизації на даному історичному етапі.

До стратегічних завдань інформатизації відносяться:

- формування і розвиток інформаційних ресурсів (тобто інформаційних продуктів, інформаційних технологій і інформаційних послуг);

- формування інформаційної інфраструктури, що в свою чергу передбачає:

1) максимально повне задоволення інформаційних потреб громадян, суспільства і держави у всіх сферах діяльності;

2) забезпечення систематичного наповнення, надійного збереження і захисту інформаційних ресурсів;

3) ефективне використання інформаційних ресурсів у діяльності органів державної влади і державних підприємств;

4) підтримку інформаційної безпеки і суверенітету України;

5) створення індустрії інформації;

6) захист інформації і даних (підтримка інформаційної безпеки);

7) нормативно-правове й організаційне забезпечення виконання стратегічних задач.

Законом України “Про Концепцію Національної програми інформатизації” від 04.02.98 р. законодавець позначив державну політику у сфері інформатизації, проаналізувавши процеси інформатизації в Україні. Державна політика інформатизації розглядається “як складова частина соціально-економічної політики держави в цілому і спрямована на раціональне використання промислового і науково-технічного потенціалу, матеріально-технічних і фінансових ресурсів для створення сучасної інформаційної інфраструктури в інтересах вирішення комплексу поточних та перспективних задач розвитку України як незалежної демократичної держави з ринковою економікою”.

До загальних: принципів політики Закон відносить принципи “централізації і децентралізації, саморозвитку, самофінансування і самооплатності, державної підтримки через систему пільг, кредитів, прямого бюджетного фінансування”.

Проте, треба розуміти, що розробка і прийняття цього Закону не означає, що держава цілком визначилася у своїй політиці інформатизації. Цього не може бути через динамічність і активність удосконалення інформаційно-комп'ютерних технологій і телекомунікаційних мереж. Настає момент переосмислення концептуальних підходів і необхідності вироблення більш ефективних принципів державного регулювання не тільки у сфері інформатизації, але й у всій сфері інформаційних відносин, що вимагає гармонійності в інформаційно-правовому регулюванні і єдності інформаційного права в національному масштабі. Іншими словами, Національна програма інформатизації - це вже не перелік проектів і програм, а складова частина інформаційної політики держави, розроблена з метою упорядкування процесів в інформаційному просторі України. Одна з головних її задач – “стикування” різних інформаційних систем і засобів для створення зручного й ефективного для всіх інформаційного середовища.

Інформаційна політика здійснюється державою у двох напрямах:

1. послуги у сфері інформатизації;

2. підтримка інформаційної безпеки.

Згідно із ст. 41 Закону України “Про інформацію” інформаційна послуга - це здійснення у визначеній законом формі інформаційної діяльності по доведенню інформаційної продукції до споживачів з метою задоволення їхніх інформаційних потреб.

Інше визначення згідно зі статтею 1 Закону України “Про Національну програму інформатизації”: інформаційна послуга - здійснення у встановленій законом формі інформаційної діяльності по наданню інформаційних продуктів з метою задоволення інформаційних потреб.

Власник інформаційного ресурсу має право визначати зміст послуг, що надаються за допомогою його ресурсів, а також встановлювати розмір плати за такі послуги і порядок її внесення.

Послуги у сфері інформатизації можуть бути платними, безоплатними і комбінованими.

Види інформаційних ресурсів, що можуть надаватися за плату, і порядок використання отриманих коштів визначає Кабінет Міністрів України.

Надання інформаційних ресурсів державним і недержавним установам, що надалі будуть використовувати їх для надання платних послуг, здійснюється на договірних засадах.

Договірні засади надання інформаційних послуг означають, що інформаційні послуги можуть надаватися юридичними або фізичними особами, які мають право надавати такі послуги відповідно до законодавства, у разовому або іншому порядку.

Споживач має право використовувати інформаційний ресурс у межах тих прав, що встановлені відповідним договором і законодавством.

Споживач має право на відшкодування збитків, що були заподіяні внаслідок недостовірної, неповної або помилкової інформації, якщо заздалегідь про це не було застереження від постачальника. Збитки відшкодовуються тим суб'єктом, що безпосередньо надав недостовірну, неповну, помилкову інформацію. Споживач зобов'язаний використовувати наданий інформацій-ресурс у відповідності з положеннями угоди з власником або володільцем цього інформаційного ресурсу, а також згідно з вимогами законодавства.

Другим напрямом здійснення інформаційної політики є підтримка інформаційної безпеки.

Підтримка інформаційної безпеки - одна з найважливіших функцій держави. Система забезпечення інформаційної безпеки є складовою частиною забезпечення національної безпеки держави

Інформаційна безпека - це. стан захищеності людини, суспільства і держави, за якого, забезпечуються охорона і захист інформаційних ресурсів, мінімізація шкоди від негативних інформаційних впливів, небажаних наслідків використання інформаційним продуктів і інформаційних технологій.

Об’єктами інформаційної безпеки є інформаційні права людини й основні свободи, національні інформаційні ресурси, інформаційна інфраструктура в політичній, економічній, соціальній, військовій екологічній, науково-технологічній й інших сферах діяльності суспільства.

Держава створює необхідні умови і здійснює правові, організаційні, соціально-економічні, науково-технічні й інші заходи, спрямовані на підтримку інформаційної безпеки.

Інформаційна безпека національних інформаційних ресурсів забезпечується системою заходів правового, організаційного і техніко-технологічного змісту щодо нейтралізації зовнішніх і внутрішніх загроз, що передбачає:

- розвиток нормативно-правового забезпечення;

- застосування інформаційних технологій, безпечних для інформаційних ресурсів;

- забезпечення цілісності інформаційних продуктів і інформаційних технологій;

- забезпечення охорони і захисту інформаційних продуктіві інформаційних технологій від несанкціонованих доступу, модифікації, блокування або знищення;

- забезпечення постійної актуалізації резервних копій інформаційних продуктів і інформаційних технологій;

- здійснення моніторингу стану інформаційної безпеки.

В усіх складових частинах системи національних інформаційних ресурсів повинні застосовуватися безпечні інформаційні технології, за допомогою яких обробляють дані. Ці технології обов'язково повинні мати відповідний атестат.

В усіх без винятку складових частинах системи національних інформаційних ресурсів повинна функціонувати система заходів що забезпечує цілісність і схоронність інформаційних продуктів.

Здійснення відповідних заходів щодо забезпечення цілісності інформаційних продуктів покладають на адміністратора організації, що визначає систему доступу до ресурсів на основі нормативно-правових актів організації.

Електронні депозитарії й автоматизовані системи обробки даних, що містять відомості, які становлягь передбачену законом таємницю і розголошення якої може завдати шкоди людині, суспільству або державі, обов'язково повинні мати систему технічного захисту від несанкціонованих доступу, блокування або знищення інформаційних продуктів.

Основу інформаційної політики, як і політики взагалі, становить сукупність норм права і механізми їх реалізації. У контексті інформаційної політики мова йде про права громадян, юридичних осіб і держави на вільне одержання, поширення і використання інформаційних ресурсів, захист конфіденційної й інтелектуальної власності.

Основні положення державної інформаційної політики можна врегулювати в такий спосіб:

- держава виходить із принципу безумовної правової рівності всіх учасників процесу інформаційної взаємодії незалежно від їх політичного, соціального й економічного статусу;

- держава удосконалює існуючу і розробляє нову нормативно-правову базу інформаційних відносин у суспільстві, а також здійснює контроль за безумовним виконанням законодавств України;

- обмеження доступу до інформації є виключенням із загального принципу відкритості інформації і здійснюється тільки на основі законодавства;

- відповідальність за схоронність інформації, її засекречування і розсекречення персоніфікується;

- держава законними засобами забезпечує захист суспільства від помилкової, перекрученої і недостовірної інформації у сфері засобів масової інформації;

- держава забезпечує надання громадянам універсальної суспільної інформаційної послуги щодо електронно-інформаційного середовища, сприяє доступу до світових інформаційних ресурсів, глобальних інформаційних мереж.

Аналіз правового регулювання інформаційних відносин в Україні і міжнародній практиці дозволяє відзначити ряд основних методологічних, принципових положень інформаційного законодавства, що виступає основою такої юридичної інституції, як інформаційне право:

- предмет правового регулювання - суспільні інформаційні відносини;

- об’єкти інформаційних відносин - інформація (знання, відомості) і дані;

- метод правового регулювання - системне комплексне застосування методів конституційного, цивільного, адміністративного, трудового і кримінального права (що визначає міжгалузевий характер публічно-правового регулювання) і метод приватно-правового регулювання (на рівні угод, звичаїв, традицій, норм суспільної моралі, професійної, ділової етики).

Серед основних сфер правового регулювання інформаційних відносин можна виділити такі:

- визначення і правове закріплення напрямів державної інфор­маційної політики, виходячи із загальнолюдських принципів поваги і гуманного ставлення до людини, її честі, достоїнства, репутації;

- забезпечення правового режиму формування і використання національних інформаційних ресурсів, збору, обробки, нагромадження, збереження, пошуку, поширення і надання споживачам інформації;

- забезпечення умов для розвитку і захисту всіх форм власності на інформацію, інформаційні продукти, інформаційні ресурси, інформаційні технології й інформаційні послуги;

- державно-правове сприяння формуванню ринку інформаційних продуктів, інформаційних ресурсів, інформаційно-комп'ютерних технологій, телекомунікаційних мереж і інформаційних послуг із пріоритетами для вітчизняних виробників;

- організація і керування створенням і розвитком державних регіональних інформаційно-комп’ютерних систем і мереж, забезпечення їх сумісності і взаємодії в єдиному інформаційному просторі України;

- створення реальних умов для якісного й ефективного забезпечення необхідною інформацією громадян, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних та недержавних організацій;

- забезпечення балансу прав і обов’язків людини, суспільства і держави з урахуванням інтересів національної безпеки, невід'ємною складовою якої є інформаційна безпека; законодавче забезпечення реалізації конституційних прав осіб на режим доступу до своїх персональних даних - інформації про громадян і об'єднання (організації), в умовах розвитку процесів інформатизації в органах державної влади; державне стимулювання удосконалення механізму залучення інвестицій, розробки і реалізації проектів Національної програми інформатизації і локальних програм інформатизації (міністерств, відомств, установ, підприємств, організацій усіх форм власності);

- правове забезпечення розроблення і використання в Україні новітніх інформаційно-комп’ютерних технологій і телекомунікаційних мереж;

- створення реальних правових бар’єрів для недопущення свавілля посадових осіб державних і недержавних структур щодо примусу надання їм громадянами відомостей, не передбачених законодавством.