Спеціальні методи педагогічної корекції

Корекція девіантної поведінки

суб’єктивно-прагматичний

природних

наслідків

метод відшкодування

трудовий метод

метод вибуху

Суть суб'єктивно-прагматичного методу виховання обумовлена зростаючою автономією особистості в сучасному світі. Наукові дослі­дження і практика підтверджують, що відмітною рисою нинішніх підро­стаючих поколінь є яскраво виражене ділове (прагматичне), часто споживацьке ставлення до життя, наслідком якого є специфічна вибір­ковість щодо цінностей навчання і виховання. «Що мені дасть вихо­вання?», «Навіщо потрібне виховання?», «Чи вигідно і наскільки вигід­но бути вихованим?» - ось питання, які постійно ставлять собі і іншим школярі. Враховуючи ці утилітарно-прагматичні тенденції, деякі зару­біжні педагогічні системи розглядають процес виховання як особливі комерційні відносини партнерів - вихователів і вихованців, де голо-

вною спонукальною силою стає особиста користь. Метод ще не офор­мився остаточно, але вже повсюдно діє через систему контрактних операцій вихователів і вихованців, різного роду договорів і взаємних зобов'язань.

Даний метод заснований на створенні таких умов, коли бути неви-1 хованим, неосвіченим, порушувати дисципліну і громадський порядок стає невигідно. Розвиток суспільних і економічних відносин з раннього дитинства занурює дітей в жорстоку конкурентну боротьбу і примушує готуватися до життя зі всією серйозністю. Не дивно, що шкільне вихо­вання в розвинених країнах набуває все більш утилітарного характеру і підпорядковано по суті одній головній меті - знайти після закінчення навчального закладу роботу, не залишитися без засобів для існування. Педагоги використовують напружену суспільно-економічну ситуацію у виховних цілях. Вони перш за все підкреслюють тісний зв'язок гарного шкільного виховання з майбутнім соціально-економічним положенням людини: на конкретних прикладах переконують, що маловиховані, не-освічені люди мають мало шансів отримати високі посади, будуть пра­цювати на низькооплачуваних і непрестижних роботах, першими по­повнять ряди безробітних. У зв'язку з цим виховання набуває загост-рено-особистісної спрямованості, коли вихованець прагне заслужити позитивні відгуки, які є обов'язковою умовою для вступу на роботу або до вищого навчального закладу у ряді країн. Якщо академічні успіхи залежать від здібностей і не кожному даються, то добре вихованими ' громадянами повинні бути всі.

Конкретні модифікації суб'єктивно-прагматичного методу такі:

1) контракти, які укладають вихованці з вихователями, де чітко визна- чаються обов'язки сторін; 2) особисті картки самовдосконалення (про­грами самовиховання), які складаються вихователями і батьками; 3) диференційовані групи за інтересами, які робляться платними для посилення особистої зацікавленості, а також так звані групи ризику з дітей, схильних до правопорушень, з якими ведеться профілактична робота; 4) моніторинг, тобто безперервне спостереження за поведін­кою, соціальним розвитком вихованця за допомогою новітніх технічних засобів і ЕОМ, здатних розраховувати тенденцію індивідуального роз­витку, визначати «сценарії долі» при тій або іншій спрямованості вихо­вання, розвитку тих або інших якостей особи; 5) тести вихованості, соціальної зрілості, громадянськості, що «накладаються» на ігри, які постійно проводяться, змагання, конкурси; 6) штрафи (у балах), які відповідають цілком реальним покаранням, - грошові компенсації за неправильну поведінку, позбавлення певних свобод, привілеїв тощо. Цей метод поки що мало використовується в практиці вітчизняної шко­ли. Але, судячи по тенденціях соціального і економічного розвитку, що набирають силу, це метод завтрашнього дня.

До спеціальних методів педагогічної корекції відноситься метод природних наслідків. Суть його проста і очевидна: будь-яка дія має наслідки. І у природі, і в житті людей все відбувається відповідно до закону причинно-наслідкових зв'язків. Життя - нескінченний ланцюжок дій і їх наслідків. Оскільки дія завжди обумовлена певними причинами (силами), то частіше йдеться про зв'язок причин і наслідків або про причинно-наслідкові відносини.

У народній мудрості з найдавніших часів зберігаються повчальні прислів'я, афоризми, крилаті вирази, що в образній формі представ-ляють молодим людям причинно-наслідкові зв'язки: «що посієш, те й пожнеш», «що дав, то отримай», «як ти, так і до тебе», «який привіт, піка відповідь» тощо. Немає людини, яка хоч би інтуїтивно не відчува­ла, що її дії, вчинки, поведінка мають певні наслідки. Виховання покли-кпне готувати людей до продукування таких дій, що будуть мати спри- ятливі наслідки.

У вихованні зв'язок причини з наслідками виражений особливо яс­краво і наочно. Як вихована людина, так вона і вчинить. З причин мож­на встановити, якими будуть дії, а по діях легко визначити очікувані наслідки. Для формування бажаних дій у народній педагогіці викорис­товувався метод природних наслідків. Суть його в тому, щоб дитина швидко і наочно переконалася на практиці, до чого ведуть і або інші її дії. Стародавні мудреці не без підстав вважали, що краще дати люди­ні, що зростає, один раз відчути неприємні відчуття, щоб вона назавж­ди засвоїла небажаність певних дій. Навіщо довго пояснювати, що до гарячої печі краще не торкатися, дитина все одно не зрозуміє, поки не обпечеться. Тоді запам'ятає на все життя та, обпікшись на молоці, дутиме і на холодну воду. Навіщо переконувати, що потрібно закрива­ти двері: посидить у холодній кімнаті - швидко порозумнішає і зрозу­міє, що до чого. Необхідність бути ввічливим, допомагати іншим, пово­дитися відповідно до прийнятих норм поведінки підтверджувалася і підкріплювалася на кожному кроці. Якщо поводишся правильно - все добре, інакше - погано і неприємно. Правильна лінія поведінки зміц­нюється тільки шляхом настання всіляких неприємностей і бажання їх умикнути. Більш швидкого і ефективного шляху виховання просто не існує.

Закони життя не змінилися, причини і наслідки як і раніше пов'яза­ні. Люди, як і раніше, розплачуються за кожен свій неправильний крок. І наслідки поведінки, що відхиляється, стають все більш важкими, і страждання наші збільшуються. Запобігти їм можна правильним при-чинно-наслідковим вихованням у ранньому дитинстві. Не випадково в деяких філософських ученнях стверджується, що людина за своє жит­ія повинна отримати певну кількість ударів. Тим, кому їх не додали в дитинстві люблячі батьки, вчителі, додадуть поліцейські на вулицях,

наглядачі у в'язницях і просто добрі люди. Чи не краще випрямляти криве деревце, поки воно молоде і податливе, ніж рубати потім соки­рою по живих гілках, що неправильно виросли?

Нова гуманістична педагогіка не приймає цього ефективного засо-

бу через те, що застосування пов'язане із спричиненням фізичних страждань дитині, вважає за краще нескінченні і переважно даремні повчання. На сучасному етапі вважаємо необхідним відродження ме­тоду природних наслідків у його гуманістичному вигляді. Ніхто не ратує за відновлення тілесних покарань, жорстоких і принизливих розигра-

шів, до яких вдавалися для виховання раніше. Але показувати наспід-

ки завершених дій, ухвалених рішень дітям потрібно обов'язково.

Порада вчителю: там, де можна без порушення гуманістичних принципів застосувати даний метод, його слід використовувати для підвищення ефективності виховного процесу. Готувати дитину для дорослого життя, не показуючи їй всіх сторін цього життя, неможливо. Молоде покоління повинно засвоїти, що життя не задоволення витре­беньок, а суворе виконання встановлених норм, необхідність співісну­вання з іншими людьми. Стрижнем застосування даного методу в су­часних умовах є формування чіткого зв'язку у свідомості дітей: робити зло іншим - шкодити самим собі. Погано іншим - погано тобі, добре тобі - добре іншим. Ці прості істини потрібно закласти в дитинстві на­стільки міцно, щоб у людини не виникало найменших сумнівів у їх справедливості, щоб вони виконувалися беззаперечно. Педагог знає, що причинно-наслідкові зв'язки ці не завжди лежать на поверхні. їх і потрібно виявити, представити, вибудувати перед дітьми у логічний І ланцюжок.

Метод відшкодування також має тривалу історію, він простий і очевидний: будь-який збиток, нанесений іншій людині, повинен бути відшкодований. Передбачено відшкодування матеріальне або працею.

Дослідженнями встановлено, що у дитини, до якої не ставлять ви­мог або пред'являють їх мало або дуже м'яко, знижується почуття без­пеки. Вона стає надто напруженою і тривожною. Найкомфортніше жи­веться дітям в сім'ях, де встановлені чіткий порядок і дисципліна. Ба­тьки, які виховують дітей, нічим не обмежуючи їх і все вирішуючи, не задовольняють дитячої потреби в надійності і захисті. Вчителі, які діють так само, теж. Якщо від дитини не вимагають, щоб вона лягала спати в певний час, якщо від неї не вимагають підпорядкування пев­ним правилам, це тільки викликає розгубленість, переляк, підвищену тривожність. Отже, метод відшкодування теж заснований на відчутті захищеності.

Як відшкодовується нанесений девіантною поведінкою збиток? В історії педагогіки є чітка відповідь на це питання - працею. Праця -загальний метод виховання, а у корекційній роботі ще і метод відшко-

дування нанесеного збитку. З часів К.Д.Ушинського погляди на вихов­не значення праці не змінилися. ЇЇ з успіхом застосовують у виховних цілях, а перевиховання взагалі передбачає велику працю, і обов'язково фізичну, нерідко примусову працю.

Школа повинна включати своїх вихованців у розумно організовану, посильну для них продуктивну працю, значення якої у формуванні со­ціальних якостей особистості ні з чим не зрівняти. Робота, яку викону­ють діти, має характер самообслуговування, допомозі дорослим або старшим школярам. Добрі результати дає поєднання праці з грою, в якій максимально виявляються ініціативність, самодіяльність, змагаль­ність самих дітей. Прагнення школярів до яскравого, незвичайного, бажання пізнати світ, виявити рухову активність - все це повинно за­довольнятися в розумній, корисній трудовій грі, що приносить користь і задоволення. Якщо ми, граючи, виметемо шкільний двір, наспівуючи приберемо клас (а саме так і повинно бути), то вирішимо відразу без-піч виховних проблем. Коли праця непосильна, це пригноблююче діє на психіку, учень втрачає віру в себе і часто взагалі відмовляється виконувати навіть легку роботу, відчуття невпевненості переслідує його. Отже, дуже важких завдань слід уникати.

Необхідно відразу і остаточно визначитися з видами праці, які бу­дуть запропоновані учням в школі, на пришкільній ділянці, у тому числі :і корекційними цілями, Там, де можливо, праця школярів повинна бути пов'язана з їх навчальною діяльністю. Якщо праця буде вимагати знань з математики, геометрії, природознавства, це дозволить показа­ти школярам органічний взаємозв'язок між теорією та практикою життя.

Дефектологи, психотерапевти вважають працю винятково ефекти­вним методом корекції поведінки. У медико-педагогічній клініці В.П.Кащенко праця використовувалася для розвитку загальної праце­здатності дітей; набуття ними систематичності і витримки в роботі; виховання інтересу; розвитку загальної активності, особливо у пасив­них дітей. «В результаті ми підкреслюємо, - пише В.П.Кащенко, - що метод корекції через працю як метод трудової терапії дійсно наслідком оздоровлення особистості дитини. У кожному окремому випадку необ­хідно індивідуалізувати вказаний метод і піклуватися про розумне його використання».

Чому неприпустимим вважається покарання школярів працею? Ка­рають же нею в'язнів, солдатів, правопорушників! Працею спокутують провину. Народна педагогіка допускала покарання додатковою пра­цею, особливо якщо провина дитини спричинила матеріальні збитки. Чому ж наша педагогіка до цих пір вважає: виховувати працею необ­хідно, а карати працею не можна, інакше в свідомості учнів праця асо­ціюється з неприємними переживаннями і у дітей неминуче виникне негативне ставлення до праці? Праця виховує тоді, коли вона не є для

школяра примусом, неприємним обов'язком. Не зовсім правильні ці

постулати, вони погано узгоджуються з практикою життя. Застосовую­чи їх, ми аніскільки не наблизилися до виховання працелюбної особис­тості, а шкоди маємо багато. Якби свого часу менше дотримувалися новомодних закликів, а більше спиралися на народну педагогіку, при­слухалися до порад Макаренка, наслідували традиції старої школи, то людей невихованих у нас було б менше.

Негативне ставлення до праці, особливо праці важкої, одноманіт­ної, непрестижної, існує завжди. Ніхто добровільно не хоче її виконува­ти. І це споконвіку використовується у виховних цілях. Хто винен, ЩО І учень розкидав по класу сміття? Нехай прибирає. Вимагати потрібно жорстко. Примушувати, привчати, а не наймати прибиральниць. Потрі­бно шукати не шляхи уникання праці, а способи посилення її виховної сили. Праця повинна давати продукт, який піде на відшкодування зби­тку. Діти це добре розуміють і всупереч нашому вихованню вибудову­ють свої відносини саме за цим принципом.

Праця як корекційний засіб у може виступати в різних формах. Мо­жна впроваджувати у практику таку форму, як залишення дітей після уроків для виконання під наглядом учителя завдань з прибирання кла­су, рекреацій, коридорів, шкільних приміщень, дворів. Учні різних кла- сів, що потребують корекції, збираються в одну бригаду, призначаєть­ся черговий учитель, визначається завдання і обсяг роботи. Докоряти чим-небудь, ображати забороняється. Дітям треба пояснити, що будь-яку провину необхідно спокутувати – це справедливо по відношенню до інших людей і до своєї власної совісті. Додатковим аргументом що- до використання трудової терапії як виховного засобу є і те, що діти зайву годину знаходяться в школі під наглядом педагога і займаються корисною справою.

Один зі спеціальних методів корекційної педагогіки - запропонова­ний А.С.Макаренком метод «вибуху». «Вибух» - це такий вплив на вихованця, що повинен «висадити» його неправильну внутрішню уста­новку і очистити в душі місце для формування нової якості. «Вибух» небезпечний, його можуть пережити не всі вихованці, тому користува­тися цим методом можна лише у виняткових випадках.

Декілька прикладів «вибуху» наводить А.С. Макаренко. Перший -коли безпритульних дітей, зібраних на вокзалі і знятих з потягів, зустрів на площі прекрасний духовий оркестр колонії. Природно, вони були приголомшені. Прикладом «вибуху» може бути випадок, коли вихова­тель змушений був ударити колоніста.