Карта бесіди

1. Прізвище, ім'я та по-батькові батьків (учителя, вихователя).

2. Скільки років дитині?

3. Хто більше всіх займався вихованням дитини від 0-7 років?

1. Труднощі, що спостерігаються в процесі виховання дитини, їх прояви у поведінці.

4. Умови, в яких відбувається процес виховання дитини.

2. Найбільш характерні методи, що застосовувалися в процесі ви­ховання дитини.

5. Які якості Ви намагалися виховати у своїй дитині?

6. Які позитивні особистісні якості в дитині вдалося сформувати?

9. Міри, що застосовувалися батьками для усунення негативних якостей особистості дитини.

10. Що не задовольняє Вас у вашій системі виховання?

11. Як Ви розцінюєте успіхи вашої дитини в дошкільному віці в різ­них видах діяльності (іграх, спілкуванні, пізнанні)?

12. Як Ви вважаєте, у чому успішність і певні труднощі вашої дити­ни в системі відносин (у родині, з однолітками, старшими дітьми, доро­слими)?

13. Які види захворювань перенесла дитина?

Другий етап психолого-педагогічної діагностики передбачає по­глиблення знань учителя про учня методу спостереження. У педагогіч­ній практиці широко застосовується цей метод, заснований на фіксу­ванні особистісних якостей, що виявляються в діяльності (див. карту спостережень).

Третій етап вивчення особистості дитини передбачає вивчення тестової інформації, де вказуються відхилення від нормативної поведі­нки. Цей етап психолого-педагогічної діагностики передбачає викорис­тання тестів, експертних оцінок, самооцінок, що дозволяють визначити природу характерологічних властивостей особистості, що утворилися завдяки застосуванню певних моделей педагогічного впливу, які, у свою чергу, впливають на психологічний стан особистості, її моральну позицію, соціальну спрямованість дитини.

Карта спостережень за поведінкою учнів у школі

Види відносин

Особистісні якості,що спостерігаються

Якості, які виявляються найбільше

Ставлення до природи та тварин

Ставлення до колективу

Ставлення до трудової діяльності

Відносини в ігровій діяльності

Ставлення до навчальної діяльності

Відносини з батьками

Ставлення до самого себе

Відносини з друзями

Ставлення до чужих людей

Індивідуальні завдання

1. Підготуйте реферат на тему «Виявлення причин шкільної неус­ пішності».

Діагностика і корекція психічного розвитку дітей як засіб профілак­тики відхилень у їхній поведінці // Початкова школа. - 2000. - №6. -С.40-43.

Слободяник Н. Выявление причин школьной неуспешности // Вос­питание школьников - 2005. - № 8. - С. 47-51.

Битянова MP. Адаптация ребенка в школе: диагностика, коррек­ция, педагогическая поддержка. - М., 1997.

2. Підберіть діагностичний матеріал на виявлення самооцінки, Я-концепції, інтересів, мотивів школярів.

3. Застосуйте на практиці діагностичні методики для вивчення осо­бистісних особливостей учнів.

4. Проведіть діагностичне дослідження мотиваційної сфери шко­лярів.

5. Складіть програму соціально-педагогічної діагностики адапта­ційних порушень учнів.

СЕМІНАР 5. ФОРМИ І МЕТОДИ ПЕДАГОГІЧНОЇ КОРЕКЦІЇ АДАПТАЦІЙНИХ ПОРУШЕНЬ

Мета: оволодіти формами і методами педагогічної корекції адап­таційних порушень.

Основні поняття: соціалізація, соціальні ролі, делінквентна пове­дінка, девіантна поведінка, афективна поведінка, агресивна поведінка, гіперактивність, гіперфункція тривожності, гра, тренінг.

План заняття

І. Актуалізація опорних знань

1. Класифікації важких дітей.

2. Поняття соціалізації.

3. Девіантна, делінквентна, адиктивна поведінка.

4. Агресивна поведінка, її вплив на шкільну дезадаптацію.

5. Шкільна тривожність: симптоми, методи вивчення.

6. Причини конфліктної поведінки дітей у школі.

7. Знехтувані діти у класі: причини, наслідки.

1. Методи заохочення та покарання. Умови ефективності їх засто­сування.

Корекційні прийоми роботи з учнями, що мають недоліки соціально-особистісного розвитку

Соціалізація є процесом, умовою, проявом і результатом соціаль­ного формування особистості. На її основі роблять висновки про рі­вень соціального розвитку. Соціалізація є основоположною характери­стикою людини і її особливостей як соціальної одиниці суспільства відповідно до її віку. Дитина в своєму розвитку може відставати або випереджати своїх однолітків. В цьому випадку соціалізація як резуль­тат характеризує соціальний статус дитини по відношенню до її одно­літків. Соціальний досвід є сукупністю соціальних знань, засвоєних умінь і навичок життєдіяльності особистості в певному соціумі. Він включає різні прояви людини в сферах пізнання середовища і самопі­знання, взаємодії з іншими людьми, професійної діяльності, виконання різних соціальних ролей.

Спадкові і вроджені особливості складають певний потенціал, що визначає схильності людини в розвитку. В процесі соціального розвит­ку і виховання людини він може бути реалізований, примножений, ослаблений або взагалі не здійснений. Виділяють позитивні і негативні нахили у формуванні людини, становленні її як особистості. Такі нахи­ли можна розрізняти залежно від їх соціальної важливості і перспекти­вності. Позитивні нахили - це найбільш доцільний базис соціальних завдатків для стимулювання спрямованого розвитку людини в процесі

соціалізації, в якій вона згодом може досягти найбільших результатів у самовдосконаленні і самореалізації як особистість. Це головним чином важливо в роботі з дітьми, що мають особливі потреби. Негативні на­хили - це ті характерні особливості, які або обмежують людину в мож­ливостях соціального розвитку, або мають чітко виражений негативний соціальний характер, що може надати небажаного напряму її соціаль­ному розвитку.

Чинники середовища - це все те, що безпосередньо і опосередко­вано впливає на людину: сім'я, дитсадок, школа, шкільний колектив, особистість учителя, неформальні молодіжні об'єднання, до яких вхо­дить дитина, засоби масової інформації, книги і ін. виділяють чотири системи, в які безпосередньо або опосередковано включена людина і які істотно впливають на її соціалізацію. Це мікросередовище - те, що безпосередньо оточує людину з самого народження І має найбільш істотний вплив на її розвиток (воно, зокрема включає: сім'ю, батьків, умови життя, іграшки, книги та ін.). Мезосистема - взаємини, що скла­даються між різними життєвими галузями, які мають визначальний вплив на дієвість виховання (до них відносяться, наприклад, школа і сім'я; об'єднання, до яких входять члени сім'ї; середовище сім'ї і вули­ці, де діти проводять свій час і ін.). Екзосистема - це суспільні інститу­ти, органи влади, адміністративні установи (вони опосередковано впливають на соціальний розвиток і виховання дитини). Макросистема - це норми культури і субкультури, світоглядні та ідеологічні позиції, що панують у суспільстві (вона виступає нормативним регулятором поведінки людини). Виділяють три групи чинників, що впливають на соціалізацію людини. До них відносяться: макрочинники - космос, пла­нета, світ; мезофактори - етнокультурні і регіональні умови, тип посе­лення, засоби масової комунікації; мікрочинники - інститути соціаліза­ції (сім'я, дошкільні установи, школа, вуз, трудовий колектив), релігійні організації, група однолітків і субкультура.

Десоціалізація (від фр. des... - префікс, що означає знищення, ви­далення чого-небудь і соціалізація) - втрата людиною через які-небудь причини або під впливом несприятливих для її життєдіяльності чинни­ків (наприклад, тривалої хвороби, відпустки, ізоляції від природного середовища, сильної травми голови, дискомфортних для цієї людини умов самопрояву і ін.) соціального досвіду, що відображається на осо­бливостях її самореалізації у середовищі життєдіяльності. Основні причини десоціалізації обумовлені різними чинниками. Особливе місце належить особистим, середовищним і виховним чинникам. Особистісні чинники характеризуються потенціалами і станом людини, що стриму­ють прояви її активності в природному для неї середовищі, самообме­женнями або зміною характеру звичної для неї діяльності, що сприяє набуттю іншого соціального досвіду. Стан організму створює настрій,

бажання і здатність проявляти себе в певній діяльності. Негативний (хвороба) стан позначається на бажаннях, інтересах і здатності прояв­ляти природну для людини активність. Чинники середовища характе­ризують нетипові для даної людини умови, що впливають на її здат­ність проявляти природну активність. До таких чинників відносяться переважно: новизна обстановки; тиск з боку колективу, групи, окремої особистості. Виховні чинники характеризують результат або особливо­сті виховної діяльності, що негативно позначаються на самопроявах людини. Така виховна діяльність може формувати певну активність, що не відповідає можливостям дитини і стримує її прояви в якій-небудь обстановці, у присутності певних осіб. Десоціалізація може відігравати позитивну або негативну роль у житті і соціальному розвитку дитини. Позитивна роль полягає в тому, що вона допомагає людині позбавити­ся від негативного соціального досвіду; сприяє набуттю нового досвіду, розширенню соціальних можливостей. Даний чинник активно викорис­товується у вихованні та перевихованні людини. Негативна роль де- соціалізації полягає в тому, що людина втрачає накопичений позитив­ний соціальний досвід, необхідний їй для природної самореалізації. Вона негативно позначається на професійній діяльності людини, її самопроявах у природних для неї умовах. Ресоціалізація (від лат. ге... - префікс, що позначає повторну, поновлювану дію; протилежна, зво­ротна дія або протидія і соціалізація) - відновлення у людини втраче­них соціальних цінностей і досвіду спілкування, поведінки, життєдіяль­ності. На ресоціалізацію та її результати також мають істотний вплив різні чинники, зокрема особистісні, середовищні і виховні. Між соціалі­зацією, десоціалізацією і ресоціалізацією існує тісний взаємозв'язок і взаємообумовленість. Цей чинник є неоцінимою допомогою у виховній роботі в процесі виправлення і перевиховання людини. Соціалізація людини починається з народження і продовжується впродовж всього життя. Її результатом є засвоєння людиною соціального досвіду, нако­пиченого людством у різних сферах життєдіяльності, що дозволяє особистості виконувати життєво важливі соціальні ролі.

Які типи дезадаптації дітей і підлітків виділяються залежно • від її природи, характеру і ступеня.

Які види психічної депривації зумовлюють виникнення девіан- тної поведінки.

У чому виявляється низький рівень соціальної і психолого- педагогічної готовності дитини до школи. У чому полягає психолого-педагогічна сутність адиктивної поведінки?

Яка відмінність між девіантною і делінквентною поведінкою?

Чому шкільна дезадаптація в одних дітей виявляється у формі агресивної поведінки, в інших -у підвищеній тривожності? На основі власних спостережень визначте причини виникнен­ня аутсайдерів у класному колективі. Спрогнозуйте можливі перспективи розвитку таких дітей.

За яких умов можливе успішне застосування методів пока­рання і заохочення у вихованні дітей з адаптаційними пору­шеннями?