1. Шкільний консиліум як форма взаємодії суб'єктів діагнос­тично-корекційної роботи

Психолого-медико-педагогічний консиліум (консультація), його структурна організація може бути представлена у вигляді складових єдиного комплексу і водночас достатньо самостійних розділів: клінічно­го, психологічного, логопедичного і педагогічного. Кожен з них покли­каний вирішувати певні завдання, що дозволяє на основі узагальнених даних, в інтегрованому вигляді поставити діагноз і визначити програму дій щодо конкретної дитини. Виходячи з головної ідеї психолого-медико-педагогічного супроводу - створення цілісної системи, що за­безпечує оптимальні педагогічні умови для дітей з труднощами в на­вчанні, відповідно до їх вікових і індивідуально-типологічних особливо­стей, стану соматичного і нервово-психічного здоров'я, можна сфор­мулювати основні завдання діяльності психолого-медико-педагогічного консиліуму або консультації як визначення шляхів і засобів корекційно-розвивальної роботи і можливостей навчання дитини на основі вияв­лення у неї відхилень або порушень у когнітивній, моторній, соматич­ній, емоційно-особистісній сферах і поведінці.

Кожен фахівець, відповідно до сфери своєї компетенції, характери­зує рівень розвитку дитини і прогнозує її можливості у подальшому ви­хованні і навчанні. Так, в постановці діагнозу вирішальна роль належить лікареві (психіатру, неврологу), а встановлення рівня і особливостей інтелектуального розвитку, емоційно-вольової сфери - прерогатива психолога. Кваліфікація такого важливого компоненту розвитку, як мова, покладається на логопеда, який разом з педагогом (а в складних випад­ках і з дефектологом) визначає адекватні для дитини умови і форму навчання, відповідний можливостям дитини тип освітньої установи.

Вся процедура психолого-медико-педагогічного консультування повинна відповідати певним принципам. Найважливіший з них - ком­плексність вивчення. Основною вимогою цього принципу є тісна взає­модія різних фахівців у процесі вивчення дитини: педагогів, логопедів, психологів і лікарів. Використання кожним фахівцем наукових методів дослідження дозволяє отримати суто специфічні результати, які є час­тиною цілісного вивчення особливостей розвитку і стану дитини. Звід-

си випливає принцип стереогнозису - оцінки стану дитини з різних

точок зору (різними фахівцями). Важливим є також принцип цілісності

вивчення. Окремі сторони психічної організації дитини (психічні проце- си, пізнавальна діяльність, емоційно-особистісний розвиток) не ізольо-вані одна від одної, а виявляються цілісно, в сукупності всіх психічних якостей особистості, обумовлені мотиваційними установками, зале­жнії, від її фізичного стану. Відповідно до даного положення визнача­ється можливість використання тієї чи іншої діагностичної процедури або методики для оцінки різних характеристик сформованості пізнава­льної та емоційно-вольової сфер дитини.

Таким чином, інструментарій фахівця (психолога, логопеда, педа­гога) набуває поліфункціональних, інтеграційних можливостей, скоро­чується час проведення обстеження. Звідси з усією очевидністю ви­пливає принцип структурно-динамічного вивчення соматичних і пси­хофізичних структур дитини, коли кожна конкретна особливість ста­ну дитини вивчається і оцінюється з погляду як вікового співвіднесен­ня, так і відповідно до певної послідовності розвитку, взаємодії і "гете­рохронії" (різночасності) дозрівання тих або інших функцій, що входять у єдиний "ансамбль" формування тієї або іншої характеристики діяль­ності дитини. Врахування даного принципу дозволяє не тільки фіксува­ти окремі порушення, а й визначати причини їх виникнення і, що більш важливо, оцінювати їх як первинні, вторинні і третинні в ситуації різно­часності дозрівання і взаємовпливу досліджуваних функцій. Виділення первинно обумовлених відхилень, що мають органічну природу, обу­мовлених ними вторинних і третинних відхилень дозволяє правильно організувати корекційні заходи і підвищити їх ефективність. Відповідно до даного принципу визначається те методичне забезпечення, яке необхідне всім фахівцям, і в першу чергу шкільному психологові, для проведення адекватної діагностичної роботи.

Найбільш складним діагностичним завданням завжди була дифе-ренційна діагностика рівня актуального розвитку дитини з віднесенням її до тієї або іншої категорії (групи) дітей і вибір відповідного виявленим можливостям дитини виду освітньої програми. Найефективніше це завдання може бути вирішене фахівцями консиліуму під час проведен­ня діагностичного обстеження трьох критеріїв (дане положення було виведене емпірично на основі великої кількості спостережень і сфор­мульоване як один з основних принципів виділення дітей з різними типами відхилень у розвитку (М.Я.Семаго). Основними критеріями, що визначають той або інший освітній маршрут дитини, можливості успіш­ного оволодіння нею шкільною програмою у межах того або іншого типу освітньої установи, є адекватність поведінки в процесі обстежен­ня, її критичність по відношенню до результатів, успішність розв'язання діагностичних завдань, рівень навченості.

Дані критерії у різній мірі враховуються при аналізі діяльності ди­тини фахівцями консиліуму. Так, лікар-психіатр у більшій мірі звертає увагу на показники адекватності і критичності дитини як основні, на які спирається його кваліфікація психопатологічних проявів стану обсте­жуваної дитини. Для педагога класу і вчителя-логопеда найбільш важ­ливим критерієм, що визначає можливості дитини в плані засвоєння шкільної програми, є ступінь його навченості. Для психолога в рівній мірі важливі всі три критерії, що дозволяють йому провести диферен-ційний аналіз стану дитини і підтвердити дані обстеження, переконли­віше обґрунтувати віднесення даної особи до тієї або іншої групи при постановці психологічного діагнозу. Врахування цих показників діяль­ності дитини дозволяє значно підвищити ефективність диференцінної діагностики дітей, яких направляють у класи КРО. Особливості безпо­середньо консультаційного процесу визначаються принципом дотри­мання інтересів дитини, яку консультують, що передбачає визначен­ня і доведення до відома членів сім'ї необхідності створення умов, які забезпечують оптимальні можливості навчання і розвитку, виховання і лікування як у школі, так і вдома.

Наступні два принципи проведення психолого-медико-педагогічної консультації витікають з попередніх кроків організації колекційної дія­льності: делікатна форма повідомлення поставленого діагнозу і про­ведення психокорекційної роботи з батьками на всіх етапах консу­льтування і всіма фахівцями. Обидва ці принципи безпосередньо ви­значають ефективність консультації як такої. У бесіді з батьками необ­хідно не просто повідомити діагноз і рішення фахівців, а слід розкрити психологічну структуру відхилення в розвитку дитини і доступною для них мовою розповісти про особливості її розвитку, вказати на позитивні якості, пояснити, які спеціальні заняття необхідні їх дитині, до яких фахівців необхідно звернутися додатково, як з нею займатися в дома­шніх умовах, на що слід звернути увагу. Крім того, консультаційний процес необхідно проводити з урахуванням умов життя кожної сім'ї, її структури, культурного рівня, для того, щоб рекомендації і поради були для сім'ї реалістичними та зрозумілими, щоб у батьків не виникало вторинне відчуття провини і власної безпорадності перед дитиною.

У загальному комплексі психолого-медико-педагогічного консуль­тування провідна роль належить психологічному дослідженню, яке передбачає якісну і частково кількісну оцінку інтелектуального розвит­ку, вивчення емоційно-вольових і особистісних особливостей, розумо­вої працездатності, можливості концентрувати і утримувати увагу.

Важливе місце в психологічному обстеженні належить досліджен­ню сформованості програмуючих і контрольних функцій. Таке обсте­ження є наріжним каменем визначення типу освітньої установи, а та­кож необхідного ступеня індивідуалізації корекційної роботи з дитиною.

Організація процесу консультування визначається особливостями індивідуального обстеження дитини кожним фахівцем. Дане положен­ня є основоположним для виявлення труднощів дітей, яких направля­ють у класи корекційно-розвивального навчання.

Необхідно враховувати послідовність обстеження, коли власне психолого-педагогічному обстеженню передує клінічне вивчення. До­тримання такої послідовності дозволяє на основі детального анамнезу отримати найважливішу первинну інформацію про дитину, яка потім повинна враховуватися психологом, логопедом і педагогом.

Послідовність самостійних обстежень дитини фахівцями психолого-педагогічного профілю (логопедом, педагогом, психологом, а при необхідності і дефектологом) не є жорстко закріпленою, оскільки коле­гіальне рішення про структуру розвитку девіантної особистості, а також відповідні особливості корекційно-розвивальних заходів обговорюють­ся і приймаються спільно всіма фахівцями на консиліумі. Тим самим реалізується ще один принцип обстеження - індивідуально-колегіальне його проведення.