5. Психолого-медико-педагогічна консультація (пмгік)

Психолого-медико-педагогічна консультація (ПМПК) - це міжвідом­ча, постійно діюча структура, що займається діагностично-корекційною діяльністю. Основні завдання ПМПК полягають у виявленні і комплекс­ному обстеженні дітей з відхиленнями в розвитку, а також дітей групи ризику, у розробці індивідуальних реабілітаційних програм, у рекомен­дації форм навчання і виховання «проблемних» дітей, підлітків, юнаків.

ПМПК розробляють і реалізують на практиці комплекс мір психолого- медико-педагогічного сприяння розвитку особистості, соціально-

педагогічної допомоги з абілітації, реабілітації і соціальній адаптації осіб з різними формами відхилень у розвитку психічних функцій, пору­шеннями мовлення, інтелекту, зору, слуху, опорно-рухового апарату, з проблемами в навчанні, спілкуванні, поведінці. ПМПК працюють у спів­робітництві з органами й установами освіти, охорони здоров'я, соціа- льного захисту населення, комісіями зі справ неповнолітніх, органами з працевлаштування, громадськими організаціями.

Психолого-медико-педагогічна комісія є юридичною особою і несе відповідно до цього усю повноту відповідальності за свою корекційно- діагностичну і консультативну діяльність. Комісія здійснює комплексну психолого-медико-педагогічну діагностику дітей і підлітків у віці до 18 років і визначення форм і змісту їхнього виховання і навчання з враху­ванням соціальних, психологічних і фізичних можливостей.

Тому обов'язковими членами комісії є: лікар-психоневролог, учи- тель-дефектолог, логопед, психолог.

Таким чином, родина одержує можливість всебічного обстеження дитини й отримання висновку експертної комісії з рекомендаціями. З урахуванням положень Конституції створюються закони, що передба- чиють правові гарантії дітям і дорослим з відхиленнями психофізично- го розвитку. На підставі законів, що формують нормативно-правову

базу питання, батьки одержують право безпосередньо бути присутніми при роботі психолого-медико-педагогічної комісії, не погоджуватися з поставленим нею діагнозом і оскаржувати рішення даної комісії у суді. При цьому призначається незалежна експертиза, і батьки дитини з обмеженими можливостями мають право вибору експертів.

Якщо батьки не оскаржили рішення комісії або ж суд підтвердив правомочність зробленого нею висновку, рішення психолого-медико- педагогічної комісії набирає сили і може виражатися як у вигляді реко­мендації, так і розпорядження. Наприклад, про перехід розумово від­сталої дитини зі звичайного дитячого садка або школи до спеціальної освітньої установи. Проблемами в галузі діагностики розвитку нетипо- вих дітей є часова обмеженість соціального, медичного і психолого- педагогічного обстеження, відсутність окремих приміщень (кімнат) для фахівців, що, з одного боку, позитивно, тому що, можливо, підвищує об'єктивність висновків, а з іншого боку, дитина знаходиться в гіперст- ресовому стані. Усе це може призвести до діагностичної помилки, а отже, до вибору неадекватних здібностям дитини мір психосоціального і корекційно-компенсаторного впливу, освітніх програм реабілітації. Проблема ранньої діагностики є актуальною в зв'язку з наявністю зна­чної кількості спадкових порушень розвитку, що утруднює реалізацію процесів адаптації і реабілітації, а в ряді випадків робить їх неможли­вими.

Реабілітаційні центри

У системі Міністерства праці і соціального розвитку України також існує мережа спеціальних установ для дітей і дорослих з інвалід- ністю. Це будинки-інтернати для дітей із глибокою розумовою відста- лістю, дитячі будинки для дітей з важкими фізичними відхиленнями, спеціальні професійно-технічні училища, будинки-інтернати для людей похилого віку інвалідів, психоневрологічні інтернати. У цих установах крім медичних програм реабілітації в даний час уводяться програми розвитку пізнавальних можливостей дітей і підлітків, прищеплення трудових і соціально-побутових навичок і умінь. Однак такі форми со- ціальної підтримки дітей і підлітків з інвалідністю все-таки не забезпечують оптимальних умов для їхнього розвитку і повноцінної соціальної адаптації. Виховання дитини поза родиною, в умовах закритого соціуму, без певної середовищної і комунікативної стимуляції призводить до загострення патологічних проявів дефекту, стає фактором гальмування соціального становлення особистості.

Досвід навчально-реабілітаційних центрів для дітей і підлітків з ва- жкими і множинними порушеннями, що працюють у в режимі денної школи свідчить, що якщо розуміння навчання тільки як оволодіння навичками письма, читання, лічби переосмислити і розглядати як про- цес формування життєво необхідних здібностей, то таких дітей можна навчити:

• пізнавати себе і керувати своїм фізичним і психічним «Я»;

• обслуговувати себе і приймати допомогу інших;

• вступати в контакт і підтримувати його з навколишніми;

• орієнтуватися в просторі і пізнавати навколишній світ;

• брати участь у творчій діяльності.

Аналізуючи сучасну ситуацію в Україні в галузі соціально* педагогічної допомоги особам з обмеженими можливостями, можна виділити інноваційні напрямки в її стратегії:

• становлення державно-суспільної системи соціально-

педагогічної допомоги (створення освітніх установ, соціальних служб державного і суспільного секторів);

• удосконалення процесу соціального виховання в умовах спеціа- льних навчально-виховних установ на основі впровадження варіатив- ності і різнорівневості освіти, продовження освітнього процесу за ме- жами спеціальної школи і за межами шкільного віку в залежності від особливостей психофізичного розвитку й індивідуальних можливостей дитини;

• створення принципово нових (міжвідомчих) форм установ для надання соціально-педагогічної допомоги (постійно діючих психолого- медико-соціальних консультацій, реабілітаційних і медико-психолого- соціальних центрів і ін.);

• організація служб ранньої діагностики і ранньої допомоги з ме­ тою профілактики порушень розвитку і зниження ступеня інвалідності;

• поява моделей інтегрованого навчання (включення однієї дитини або групи дітей з обмеженими можливостями в середовище здорових однолітків);

• переорієнтація системної організації керування виховним проце- сом на основі формування суб'єкт-суб'єктних відносин усіх його учас- ників (сім'я-дитина-фахівець-школа).

Література

Астапов В.М., Лебединская О.И., Шапиро Б.Ю. Современное со- стояние проблемы детей с ограниченными возможностями. //Детский пракгический психолог. - 2005. - № 7.

Астапов В.М., Лебединская О.И., Шапиро Б.Ю. Теоретико- методологические аспекты подготовки специалистов социально-педагогической сферы для работы с детьми, имеющими отклонение в |И1:.иитии.-М.:МИПКРО, 1999.

Вишневская СЕ. Некоторые современные тенденции специально-I ГО образования в США //Дефектология. - 2002. - № 4.

Воспитание и обучение детей во вспомогательной школе / Под ред Воронковой В.В. - М.: Школа-Пресс, 2004.

Дети ради детей. Программа социальной защиты детей в дея- тельности детских организаций. - М., 1996.

Социальное обслуживание населения и социальная работа за ру- бежом. - М.: Институт социальной работы, 1994.

Шпицина Л.М., Иванова Е.С., Данилова А.Л. Реабилитация детей с проблемами в интеллектуальном и физическом развитии. - СПб.: Об- разование, 1999.

ЛЕКЦІЯ 12. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ СПЕЦІАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ І СПЕЦІАЛЬНОЇ ОСВІТИ

План

1. Причини появи нових пріоритетів у системі спеціальної освіти.

2. Людина з обмеженими можливостями в суспільстві. Сучасне по­няття інтеграції.

3. Моделі інтегрованого навчання. Інтеграція і диференціація.

4. Співробітництво спеціальної освітньої установи, родини і гро­мадських організацій.

5. Корекційні уміння й особистісні якості, необхідні педагогові.

6. Стилі взаємовідносин педагога і вихованця.