6. Стилі взаємовідносин педагога і вихованця

Стиль педагогічної взаємодії - це індивідуально-типологічні особ­ливості взаємодії педагога й учня. У стилі виявляються ті комунікативні можливості, що має педагог; характер взаємовідносин учасників проце­су спілкування; творча індивідуальність педагога й особливості учнів.

У загальноприйнятій класифікації стилів взаємовідносин, представ­лені авторитарний, демократичний і ліберальний стилі.

Вирішуючи одноосібно питання колективу і кожного учня, авторита­рний педагог, виходячи з власних установок, визначає характер і мету взаємодії, суб'єктивно оцінює результати діяльності. Авторитарний стиль спілкування реалізується за допомогою тактики диктату й опіки, у випадку протидії учнів тиску педагога виникає конфліктна ситуація.

Не розуміючи учнів, оцінюючи їх лише за показниками успішності, авторитарні педагоги не дозволяють їм виявляти самостійність і ініціа­тиву, акцентують увагу на негативних учинках дитини, не приймають до уваги мотивів поведінки. Якщо зовнішні показники успішності діяль­ності педагогів, які дотримуються авторитарного стилю спілкування, позитивні, то соціально-психологічна атмосфера в таких класах найча­стіше неблагополучна, що особливо неприпустимо в спеціальних (ко-

рекційних) установах.

Використовуючи ліберальний або ігноруючий стиль педагогічного спілкування, учитель прагне мінімально включатися в процес, знімаю­чи з себе відповідальність за його результати. Такі педагоги, форма­льно виконуючи свої обов'язки, обмежуються лише викладанням. В понові цих типів спілкування лежать байдужість і незацікавленість про- блемами учнів. Безконтрольність діяльності учнів і динаміки їхнього особистісного розвитку призводить до незадовільної успішності і дис­ципліни в таких класах.

Як ліберальний, так і авторитарний стилі спілкування характеризу­ються дистантними відносинами з дітьми, відсутністю довіри, ситуаці- єю відчуженості і демонстративного підкреслення учителем свого до­мінуючого положення.

Стиль спілкування, заснований на співробітництві учасників педа- гогічної взаємодії, найчастіше зазначається як демократичний стиль спілкування і характеризується взаємоприйняттям і взаємоорієнтацією

учителя.

За таких умов педагог зорієнтований на підвищення ролі учня у ватично і позитивно налаштовані стосовно учнів педагоги адекватно оцінюють як їхні можливості, так і невдачі. Вони прагнуть до розуміння цілей і мотивів поведінки школяра, до вдосконалення в себе уміння прогнозувати розвиток особистості дитини. Демократичні педагоги створюють у своїх класах сприятливий соціально-психологічний клімат, хоч можуть поступатися іншим учителям за показниками навчальної успішності та дисципліни в класі..

Такі стилі спілкування, як залякування, загравання і крайні форми спілкування-дистанції не сприяють створенню творчої атмосфери спів­робітництва, відтворюють малоефективні способи педагогічної взає­модії.

Література

Воспитательная деятельность молодого учителя: социально-психологические аспекты. - Л., 1978.

Гилевич И.М., Тигранова Л.И. К проблеме интеграции (программа подго-ювки учителей массовых школ к работе с детьми с нарушениями слуха) //Дефектология. - 1996. - № 6.

Добровольская ТА., Шабалина Н.Б. Инвалид и общество: социально-психологическая интеграция // Социс, - 1991. - № 5. - С. 3-8.

Социальное обслуживание населения и социальная работа за рубежом. -М.: Институт социальной работы, 1994.

Шпицина Л.М., Иванова Е.С., Данилова А.Л. Реабилитация детей с про­блемами в интеллектуальном и физическом развитии. - СПб.: Образование,

1999.

Ямбург Е.А. Школа для всех. Адаптивная модель (теоретические основы и

практическая реализация). - М., 1997.

ПРАКТИКУМ 3

СЕМІНАР 8. ПОКАЗНИКИ І ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ ВІДХИЛЕНЬ У РОЗВИТКУ ДИТИНИ

Мета: з'ясувати показники і причини виникнення відхилень у роз­витку дітей, роль ранньої корекції в їх подоланні.

Основні поняття: розвиток, зона найближчого розвитку, рівень ак­туального розвитку, корекція, компенсація, інтеграція, абілітація, соці­альна реабілітація, соціальна адаптація.

План заняття

І. Актуалізація опорних знань

1. Розвиток організму дитини. Показники відхилень у розвитку ди­тини.

2. Причини виникнення порушень у розвитку дітей.

3. Значення ранньої корекції у розвитку дитини.

Розвиток організму дитини. Найважливіші показники відхи­лень у розвитку

Людина - дуже складна істота, на її розвиток можуть негативно

впливати багато чинників: соціальні - екологічні, інформаційні, еконо­мічні, гігієнічні; біологічні - генні і хромосомні хвороби, порушення об­міну речовин, інфекційні і ендокринні захворювання, фізичні і психічні травми. Вплив цих чинників призводить до порушень у розвитку, змі­нює морфологічні і функціональні зв'язки в нервовій системі,

Під час внутрішньоутробного періоду організм дитини надзвичайно вразливий до несприятливих чинників. Саме в цей період існує вели­кий ризик появи більшості вроджених дефектів.

У процесі пологів нервова система дитини захищена від зовнішніх впливів. Тому при незначних фізичних дефектах, якщо такі були отри­мані в процесі пологів, дитина може розвиватися відповідно до норми.

На першому році життя у дитини розвиваються сенсорні і моторні функції, унаслідок чого розвиваються психічні процеси. Розвиток сен­сорики і моторики забезпечує пізнання різноманіття навколишнього світу.

Відразу після народження у дитини включаються рефлекси, які за­безпечують роботу основних систем організму, серед них: захисні, орієнтування, смоктальний, хапальний, відштовхування.

Якщо у дитини дані рефлекси недорозвинені або зовсім відсутні, це є ознакою ураження структур головного або спинного мозку. Коли ж вони виявляються завчасно, то це також є аномалією - вражені вищі

структури головного мозку, які виконують функції гальмування. Розви­ток зорового і слухового аналізаторів відбувається від 1 до 3 місяців. Саме зір в цей період стає таким, що забезпечує пізнання навколиш­нього світу і спілкування з дорослими.

У подальші місяці життя дитина набуває навичок вільного пересу­нення. На другому-третьому році розвивається психічна і мовленнєва діяльність, удосконалюються самостійне ходіння і координація. Цей період - фундамент для формування складних форм поведінки і на- вчання, це дуже важливий і значущий період в житті дитини, що впли- ває на весь її подальший розвиток. У віці 3-5 років розширюється

спектр соціальних контактів дитини: підвищується товариськість, вона

німко входить в контакт. Дитина вже володіє мовленням і деяким жит- ттєвим досвідом. При обмеженні можливостей сприйняття зовнішнього світу у неї можуть з'явитися невротичні риси психічного або соматичного характеру.

У віці 6-Ю років відбувається різкий стрибок у фізичному і психіч­ному розвитку. До 7-8 років - інтенсивне зростання м'язів, нарощуван­-

ня м'язової маси. До 10 років відбувається вдосконалення нервової

системи за рахунок функціонального розвитку кіркового відділу вели­-

ких півкуль головного мозку. Знання особливостей розвитку організму

дитини, а також суті, причин і часу появи відхилень у системах органі­-

зму дозволяє педагогам правильно будувати індивідуальну освітню і

коректувальну програму кожної дитини з порушеннями розвитку, про-

водити профілактичну роботу з попередження відхилень у розвитку.

Причини виникнення порушень у розвитку дітей

Виділяють дві основні групи причин, які призводять до порушень психічного і (або) фізичного розвитку:

1. ендогенні, тобто внутрішні (генетичні);

2. екзогенні, тобто зовнішні (чинники середовища). До ендогенних причин відносять такі:

а) захворювання, зв'язані чисельністю і структурою хромосом, їх зміною:

• транслокація - перенесення ділянки або всієї хромосоми на ін­шу, не гомологічну їй хромосому від іншої пари;

• поліплоїдія - збільшення хромосомного набору у декілька разів;

• дуплікація - подвоєння окремих ділянок хромосоми;

• моносамія - зменшення хромосом в парі на одну;

• інверсія - зміна розташування ділянок хромосоми і т.п..;

б) різні спадкові захворювання:

• міопатія - порушення обміну речовин в м'язовій тканині, що призводить до м'язової слабкості;

• аплазія - недорозвинення внутрішнього вуха, унаслідок чого ди­тина залишається глухою;

• мікрофтальм - структурна зміна ока, що призводить до пони­ження гостроти зору і т.п.

Одним з прикладів наслідків змін у хромосомах є синдром Дауна (трисомія 21-ої хромосоми). Зовнішні характеристики синдрому Дауна: косоокі очі, маленькі деформовані вуха, короткий ніс з пласким широ­ким переніссям, виступаюча вперед щелепа, короткі пальці, деформа­ція черепа. У всіх хворих на синдром Дауна визначається олігофренія. Тривалість життя до 40-50 років. Лікуванню хворі не підлягають. До екзогенних причин відносять наступні причини:

а) у пренатальний період:

• хронічні захворювання, інфекційні хвороби, отруєння матері;

• недоліки харчування матері під час вагітності;

• резус-конфлікт батьків;

• травми і т. п.;

б) у натальний період:

• родові травми;

• інфікування плоду;

• задуха плоду;

в) у постнатальний період:

• різні інфекційні хвороби;

• черепно-мозкові травми, травми кінцівок і т. п.;

• отруєння (алкогольні, наркотичні, нікотинові, від пігулок).

При порушеннях психічного характеру до екзогенних причин можна віднести несприятливі умови соціального середовища, які травмують психіку дітей, що відображається на їх поведінці. Обумовленим екзо- генними причинами є ДЦП. ДЦП виникає в результаті недорозвинення і ушкодження мозку в ранньому онтогенезі, через вплив різних неспри­ятливих чинників, що впливають у внутрішньоутробному (пренаталь­ному) періоді, у момент пологів або на першому році життя. Екзоген­ними чинниками, що призводять ДЦП, є: серцево-судинні і ендокринні порушення у матері; токсикоз вагітності; фізичні травми; психічні трав­ми матері і т.п. У дітей з ДЦП затримане і порушене формування всіх рухових функцій, що має несприятливий вплив на розвиток фізичних функцій і мовлення. Тривалість життя залежить від ступеня важкості хвороби.

Соціальне середовище, в якому зростає дитина, має на її психіку великий вплив. Травмована з дитинства психіка часто виявляється в поведінці дитини: втечі з дому, бродяжництво, суїцид, замкнутість,

аутизм і т.п. Ці діти потребують особливого підходу, ретельно проду­маної системи корекційно-педагогічної роботи.

Значення ранньої корекції в розвитку дитини

Значним внеском в усвідомлення необхідності ранньої корекції стали зарубіжні наукові дослідження з проблем: соціально-емоційного розвитку немовлят; впливу раннього емоційного досвіду дитини на її подальший розвиток; впливу особистості матері на взаємовідносини з дитиною; розвитку немовлят у матерів з психічними розладами і т.п. Велику роль у пошуку ефективних рішень проблеми ранньої корекції відіграло переосмислення положень видатного психолога Л.С. Вигот-

ського про соціальність розвитку немовлят і про їх відносини з дорос­лими, про використання сензитивних періодів (періодів підвищеної чутливості) для попередження соціально обумовленого відставання і пов'язаних з ним вторинних відхилень у розвитку. Це дозволило спрое­ктувати і провести наукові експерименти в галузі корекційної педагогіки і переконливо довести ефективність комплексної корекційної допомоги на більш ранніх етапах розвитку проблемних дітей.

Експеримент показав, що грамотно організована рання корекція допомагає попередити появу вторинних відхилень у розвитку, забез­печити максимальну реалізацію реабілітаційного потенціалу, а для значної частини дітей забезпечити можливість включення в загальний освітній простір на ранньому етапі вікового розвитку, виключаючи не­обхідність дорогого спеціального обладнання.

Важливою умовою успішної корекційної роботи з маленькими діть­ми, що мають порушення в розвитку, стає розробка організаційних умов включення батьків в індивідуальну корекційно-педагогічну роботу з окремою дитиною. Існує декілька підходів до корекції сімейної ситуа­ції розвитку аномальних дітей, виявлені найбільш важливі аспекти профілактичної роботи з батьками проблемної дитини, що дозволяють запобігти ряду вторинних відхилень у її розвитку. Розроблені напрями і організаційні форми роботи фахівців з сім'єю, що сприяють формуван­ню у батьків позитивного ставлення до малюка і забезпечують оволо­діння ефективними і доступними формами взаємодії з дитиною у побу­тових, емоційних і ігрових ситуаціях.

Рання корекція передбачає такі аспекти роботи:

1. максимально раннє виявлення і діагностика порушення в розви­тку;

2. мінімальний розрив між моментом виявлення відхилення в роз­витку дитини і початком цілеспрямованої корекційної допомоги;

3. зниження часових меж початку спеціальної освіти (до перших місяців життя дитини);

4. обов'язкове включення батьків у корекційний процес на основі виявлення позитивних сторін сім'ї і активізації її реабілітаційного поте­нціалу;

5. інтенсивність ранньої корекції: чим активніше ведеться корекція,

тим значнішими є результати розвитку дитини;

6. охоплення корекцією різних сфер розвитку дитини;

7. створення всіх необхідних умов для розвитку дитини.