1. Загальна характеристика групи дітей із затримкою психічно­го розвитку (зпр)

Однією з важливих проблем сучасної освіти є проблема підвищен­ня ефективності навчально-виховного процесу і подолання неуспішно­сті, її вирішення передбачає удосконалення методів і форм організації навчання, пошук нових, більш ефективних шляхів формування знань, що враховували б реальні можливості учнів і умови, в яких відбуваєть­ся їхня навчальна діяльність. Особливої актуальності ця проблема набуває в зв'язку з появою альтернативних навчальних закладів і вве­денням державних стандартів на усі види освіти.

Соціально-економічні зміни, що відбуваються у житті нашого суспі­льства, постійне підвищення вимог до рівня загальної освіти загострили і проблему шкільної неуспішності. Практика показала, що незважаючи на велику увагу, що приділяється удосконаленню змісту освіти і методик навчання, оснащенню кабінетів сучасними технічними засобами на­вчання, поліпшенню умов праці викладачів, учити всіх і учити добре при існуючій традиційній організації навчального процесу неможливо.

Кількість учнів, що з різних причин не в змозі за відведений час і в необхідному обсязі засвоїти навчальну програму, постійно збільшуєть­ся і, за даними різних дослідників, коливається в межах 20-30% зага­льного числа дитячої популяції молодшого шкільного віку. За даними Міністерства освіти, 68% школярів мають потребу в спеціальних фор­мах і методах навчання.

Неуспішність, що виникає на початкових етапах навчання, створює реальні труднощі для нормального розвитку дитини, тому що, не опа­нувавши основні розумові операції і навички, учні не справляються зі зростаючим обсягом знань у середніх класах і внаслідок зростаючих труднощів на наступних етапах випадають із процесу навчання.

Необхідно правильно і вчасно діагностувати причини неуспішності в кожному індивідуальному випадку і по можливості усувати або кори­гувати їхні наслідки.

Сформована традиційна система освіти в нашій країні передбача-

ла, крім загальноосвітніх шкіл для всіх учнів (з варіантами профільова­-

ного навчання для обдарованих і здібних дітей), навчання дітей з ви-

раженими порушеннями розвитку в спеціальних загальноосвітніх коре- кційних навчальних закладах 12 типів, диференційованих у залежності від характеру порушення розвитку дитини і ступеня його складності. Дитячі садки, школи і школи-інтернати для дітей з порушеннями зору, слуху, мовлення, інтелектуального розвитку, опорно-рухового апарату в основному вирішували проблему навчання, виховання і соціальної адаптації осіб даної категорії. Разом з тим, у зв'язку з процесами інтеграції в навчанні намітилася тенденція до зменшення варіативності таких навчальних закладів.

Глобальний підхід до реалізації ідеї інтегрованого навчання може слугувати поясненням тенденції, що спостерігається в останні роки, - збільшення неоднорідності складу учнів загальноосвітньої школи за рівнем розумового, мовленнєвого й у цілому психічного розвитку. Таке становище обумовлене тим, що в школу потрапляють учні з парціаль- ними порушеннями розвитку, які раніше навчалися в спеціальних на- вчальних закладах.

Як свідчать дослідження, серед невстигаючих учнів є школярі з пе- дагогічною занедбаністю, затримкою психічного розвитку, помірно ви- раженими сенсорними, інтелектуальними, мовленнєвими порушення-

ми, причинами яких є залишкові ураження центральної нервової сис-

теми, мінімальні мозкові дисфункції. Діти з затримкою психічного роз­витку становлять приблизно 50% невстигаючих школярів. Для їхнього навчання створені спеціальні освітні заклади - школи і класи вирівню- вання (в останні роки - класи корекційно-розвивального навчання).

У сучасних умовах з урахуванням вищесказаного особливої соціа­-

льної і педагогічна значущості набуває проблема доцільності й ефек-тивності диференційованих форм організації навчання. Однією з най-гостріших є проблема визначення критеріїв відбору таких учнів у класи і групи, де були б створені необхідні умови для їхнього успішного на­вчання, а надалі - і соціальної адаптації.

Система диференційованого навчання знаходиться в процесі ста­новлення, поряд зі спеціальними школами і класами для дітей із ЗПР з'явилися інші освітні форми і структури для дітей з різними трудноща­ми в навчанні (класи корекції, реабілітації, педагогічної підтримки). В

цих класах упроваджуються програми, що доповнюють навчальний процес різними засобами підтримки учнів (психологічної, логопедичної, корекційно-педагогічної).

Розглянемо більш докладно одну з найбільш численних груп невс­тигаючих школярів - дітей із затримкою психічного розвитку (ЗПР). Вивчення дітей цієї категорії почалося порівняно недавно - наприкінці

50-х років нашого століття. Ряд дослідників (Т.А. Уласова, М.С. Певз-

нер, К.С. Лебединська, В.І. Лубовський) виявили серед невстигаючих молодших школярів учнів, неуспішність і особливості поведінки яких чисто давали підставу вважати їх розумово відсталими. Ці учні були об'єднані в особливу категорію. У процесі подальших досліджень Т.А. Ниасова і М.С. Певзнер виділили дві найбільш численні групи й охара-ктеризували їх як дітей із психофізичним і психічним інфантилізмом.

До першої групи ввійшли діти з порушеним темпом фізичного і ро-зумового розвитку. Дослідники висловили думку про те, що затримка їхнього розвитку викликана повільним темпом дозрівання лобової об­ласті кори головного мозку і особливим характером її зв'язків з іншими областями кори і під кірки. Ці діти поступаються одноліткам у фізично­му розвитку, відрізняються інфантилізмом у пізнавальній діяльності й у польовій сфері, важко включаються в навчальну діяльність, швидко стомлюються, відрізняються низькою працездатністю. Через відставання в навчанні вони стають більш нервозними й усе більш «важки­ми» для вчителів.

Другу групу склали учні з функціональними розладами психічної ді-яльності (цереброастенічні стани), що найчастіше є наслідком мозкових травм. Для цих школярів характерною є слабкість основних нервових процесів, хоча глибоких порушень пізнавальної діяльності в них немає и у періоди гарного стану вони домагаються високих результатів у на-вчанні. Такі діти привертали до себе увагу дослідників ще в минулому столітті. Їх описували під різними назвами: «псевдоненормальні», «ті, що відстають у педагогічному відношенні», «із запізненням у розвитку», «малограмотні», «діти з рисами, що межують з нормою», а також як таких, що займають проміжне положення між «малограмотними» і «не­нормальними». У вітчизняній літературі для позначення подібних станів використовувалися терміни «діти зі зниженим загальним розвитком і недостатністю окремих функцій» (І. Борисов); перехідні форми між но­рмою і дефективністю; «субнормальні» діти (А.І. Граборов); «малооб-даровані» (В.П. Кащенко, Г.В. Мурашов); «розумово недорозвинені», такі, що знаходяться між дебілами і нормальними дітьми (П.П. Блонсь-кий). Терміни «затримка темпу психічного розвитку», «затримка психіч­ного розвитку» були запропоновані Г.Є. Сухаревою.

Основною причиною відставання є слабко виражені (мінімальні) органічні ушкодження головного мозку, вроджені або ті, що виникли у процесі внутрішньоутробного розвитку, під час пологів або в ранньому періоді життя дитини, а в деяких випадках це генетично обумовлена недостатність центральної нервової системи і її основного відділу -головного мозку; інтоксикації, інфекції, обмінно-трофічні розлади, тра­вми, що призводять до незначних порушень темпу розвитку мозкових механізмів або викликають легкі церебральні органічні ушкодження.

Несприятливі соціальні фактори, включаючи неблагополучні умови виховання, дефіцит інформації, збільшують відставання в розвитку, але не є єдиною або основною його причиною.

Затримка психічного розвитку є однією з найбільш розповсюдже­них форм психічної патології дитячого віку. Найчастіше вона виявля- ється з початком навчання дитини в підготовчій групі дитячого садка або в школі, особливо у віці 7-10 років, тому що цей віковий період є. найбільш виразним у діагностичному плані.

У медицині ЗПР відносять до групи форм інтелектуальної недоста­тності, що межують з нормою. З погляду клініцистів, цей стан характе­ризується насамперед уповільненим темпом психічного розвитку, осо-бистісною незрілістю, помірними порушеннями пізнавальної діяльності. Раніше широко використовувався термін «тимчасова затримка психіч­ного розвитку», який можна віднести лише до частини випадків ЗПР, найбільш близьких до норми, тоді як переважаюча кількість дітей із ЗПР відрізняється стійкою, хоча і легкою інтелектуальною недостатніс­тю і менш вираженою тенденцією до компенсації, що є можливою тіль­ки в умовах спеціального навчання і виховання. Однак і ці стани мають свої клініко-психологічні особливості, і при них спостерігається тенденція до згладжування інтелектуального дефекту.

Єдиних принципів систематики форм інтелектуальної недостатності, що межують з нормою, на сьогодні у науці не існує. Г.Є. Сухарева, ви- хо­дячи з етіопатогенетичного принципу, виділила такі форми поруше- ння інтелектуальної діяльності в дітей із затриманим темпом розвитку:

1. інтелектуальні порушення в зв'язку з несприятливими умовами середовища і виховання або патологією поведінки;

2. інтелектуальні порушення при тривалих астенічних станах, обу­мовлених соматичними захворюваннями;

1. порушення при різних формах інфантилізму;

3. вторинна інтелектуальна недостатність у зв'язку з поразкою слуху, зору, дефектами мовлення, читання, письма;

4. функціонально-динамічні інтелектуальні порушення в дітей у ре-зидуальній стадії і віддаленому періоді інфекціонування і травмування центральної нервової системи.

К.С. Лебединська запропонувала клінічну систематику дітей із ЗПР. Нею було виділено чотири основних варіанти ЗПР - конституціональ-ного, соматогенного, психогенного і церебро-органічного походження. Ці варіанти відрізняються один від одного особливостями структури і характером співвідношення двох основних компонентів даної аномалії розвитку: типом інфантилізму і характером нейродинамічних розладів.

На основі патогенетичного принципу В.В.Ковальов усі форми інте-лектуальної недостатності, що межують з нормою, умовно розділив на чотири групи:

1. дизонтогенетичні форми, при яких недостатність обумовлена механізмами затриманого або деформованого розвитку дитини;

2. енцефалопатичні форми, зумовлені органічними ушкодженнями мозкових механізмів на ранніх етапах онтогенезу;

3. інтелектуальна недостатність, пов'язана з дефектами аналіза­торів і органів почуттів (слуху, зору) і обумовлена дією механізму сен­сорної депривації;

4. інтелектуальна недостатність, пов'язана з дефектами вихован­ня і дефіцитом інформації у періоді з раннього дитинства («соціокультурна розумова відсталість» за термінологією, прийнятою Американсь­кою асоціацією з проблем розумової неповноцінності).