4. Співробітництво спеціальної освітньої установи, родини і громадських організацій

Співробітництво спеціальної освітньої установи, родини і громад­ських організацій здатне принести повноцінні плоди в сфері соціаліза­ції особистості, розвитку інтелекту і почуття повноцінності дитини з відхиленнями як фізичного, так і розумового розвитку. Уданому випад­ку надзвичайно важливою є робота психолога, яка в першу чергу по­винна бути спрямована на гуманізацію педагогічного процесу, форму­вання культури спілкування і емпатійного розуміння в системах «дити­на - педагог», «дитина - дитина», «дитина - батьки», «дитина і соці­ум». Також необхідним є педагогічне співробітництво вчителя з бать­ками. Психолог і педагоги повинні допомогти їм зрозуміти зміст педаго­гічної роботи, побачити в ній свої функції.

Мова йде про привчання дитини до чіткого розпорядку дня, вико­нання правил поведінки і трудових доручень. Також важливе заохо­чення дружби дитини з однолітками (якщо вона можлива за медични­ми показниками). Батьки повинні бути орієнтовані на гуманне ставлен­ня до дитини, на максимальні зусилля у справі її соціальної адаптації. Основними шляхами взаємодії освітньої установи, родини і громадсь­ких організацій є:

1. спільна робота з підвищення рівня педагогічної культури батьків, науково-методичного рівня педагогів з проблем корекційної педагогіки;

2. спільне програмування змісту виховної й освітньої роботи;

3. спільна практична діяльність з реалізації наміченої програми;

4. спільний аналіз ЇЇ результатів з наступним їх врахуванням у по­дальших програмах.

Мета такої взаємодії - перебудова сімейного виховання й освітньої роботи у відношенні дітей з відхиленнями в розвитку і поведінці. Успі­шному рішенню завдань цієї роботи сприяють як загальні методи (створення сприятливого психологічного мікроклімату в родині, спеціа­льній освітній установі, усунення емоційно-психологічних переванта­жень дитини), так і спеціальні:

1. організація успіху дитини в рольовій грі;

2. навчання, керівництво її поведінкою шляхом опори на позитивні якості;

3. формування (по можливості) її взаємин з однолітками через прищеплення навичок життя і діяльності в колективі;

4. подолання недоліків, прогалин, дисгармонійності інтелектуаль­ного, морального й емоційно-вольового розвитку.

До сфери діяльності громадських організацій і органів соціального захисту можуть у даному випадку входити такі напрями роботи та її форми:

1) підвищення психолого-педагогічної грамотності батьків;

2. організація психологічного обстеження дитини і надання їй не­обхідної психологічної допомоги;

3. індивідуальні консультації і допомога батькам з питань виховно­го процесу;

4. контроль за організацією нормального режиму життя і діяльності дитини;

2. допомога в придбанні лікарських і інших необхідних засобів;

3. організація санаторно-курортного лікування.

5. Корекційні вміння й особистісні якості, необхідні педагогові

Педагог, що працює з дітьми з відхиленнями у розвитку і поведінці, повинен володіти системою загальнотеоретичних і спеціальних про­фесійних знань, сукупність і широта яких формує в нього уявлення про типологію і структуру аномального розвитку, про способи попереджен­ня і подолання інтелектуальної або фізичної недостатності, про методи психолого-педагогічного впливу. Педагог повинен уміти розпізнавати фізичні і психічні дисфункції, володіти прийомами і методами їхнього усунення і корекції, спеціальними методами навчання дітей з розлада­ми як у дошкільному, так і в шкільному віці, проводити профілактичну роботу з попередження неуспішності, добре знати психологічні особ­ливості дітей з патологіями, використовувати прийоми і методи вихо­вання. Успіх у виконанні цих завдань залежить від наявності в педагога глибоких професійних знань і навичок, широкої орієнтації в сучасних вітчизняних і закордонних досягненнях суміжних з корекційною педаго­гікою (дефектологією) наук, а також від його творчої активності й ініціа­тиви. Професійна компетентність такого педагога включає знання про­грам, шкільних підручників, інструкцій з корекції. Першорядне значення для ефективності роботи з навчання, виховання, корекції і профілакти­ки порушень у розвитку дітей має особистість педагога, що характери­зується такими якостями, як гуманістична переконаність, моральна зрілість, пізнавальна і педагогічна спрямованість, захопленість профе­сією, любов до дітей, вимогливість до себе і оточуючих, справедли­вість, витримка і самокритичність, педагогічна творча уява і спостере­жливість, щирість, скромність, відповідальність, твердість і послідов­ність у словах і діях.

Педагог повинен вести постійний найкращих засобів виховання і корекції дітей, вивчаючи й узагальнюючи передовий досвід. Уміння, якими він повинен володіти, широкі і різноманітні: навчально-пізнавальні (робота з літературою, спостереження за дитиною і педа­гогічним процесом; моделювання педагогічного процесу, вибір опти­мальних шляхів корекційно-виховного впливу й ін.); навчально-організаційні (перспективне і календарне планування, проведення ін­дивідуальних і групових занять, створення устаткування, забезпечення

комплексності впливу і визначення в цьому комплексі своєї реальної участі); навчально-педагогічні (аналіз кожного випадку, вибір адекват­них засобів корекції). Крім того, робота педагога повинна ґрунтуватися на суворому дотриманні принципів деонтології (системи взаємодії з особою, що має розлади певного роду, з її родичами і товаришами). Педагогічна деонтологія містить у собі навчання про педагогічну етику й естетику, педагогічний обов'язок і моральність. Педагог повинен бути терплячим, тактовним і доброзичливим, ставитися до особи з патологі­єю і її батьків так, як ставиться лікар до хворого і його родичів.

Професійно-педагогічна діяльність педагога, що працює з дітьми з відхиленнями в розвитку і поведінці, здійснюється стосовно дитини крізь призму поняття «напрямок розвитку особистості». Для здійснення корекційної діяльності учителеві важливо навчитися діагностувати напрямок розвитку особистості, що може бути трояким і містити в собі:

1. правильний розвиток особистості;

2. розвиток особистості по низхідній лінії;

3. випрямлення особистості.

У відповідності до цих напрямів розвитку особистості дитини про­фесійно-педагогічна (корекційна) діяльність учителя (вихователя) пе­редбачає два основних види дій:

1. такі, що аналізують;

2. такі, що коригують,

У практичній діяльності педагога ці дві дії постійно переплітаються. Аналіз взаємодії дитини з оточуючим світом доповнюється коригуван­ням її вчинків.

Основні принципи педагога, який працює з важкими дітьми:

1. важкі діти потребують любовної уваги і особливого підходу, але насамперед повинно бути виявлене джерело труднощів виховання;

2. необхідно домагатися гармонійності впливів на дитину з боку

батьків, колективу;

3. для дітей з аномаліями інтелекту особливе значення має розу­мове виховання в процесі оволодіння знаннями;

4. важливими єдність виховання і самовиховання, недопущення стихійності в розвитку особистості дитини; формування почуття колек­тивізму;

5. неприпустимі «сильнодіючі» засоби виховання. Способи вихо­вання повинні бути тонкими, точними, позитивно діючими на нервову

систему дитини.

6. у процесі занять з дітьми необхідно розвивати і коректувати їхнє мовлення, формувати планувальну і регулюючу функції мови.

7. корекційна робота повинна бути спрямована на розвиток всієї особистості, а не тільки окремих психічних процесів. Вона повинна

включати всі форми середовищного, особистісного і колективного

впливу на дитину і може бути представлена такими педагогічними умовами і прийомами:

• розвиток інтелекту з опорою на зону найближчого розвитку;

• розвиток в адекватному темпі;

• розвиток трудових навичок і умінь (прикладних навичок);.

• розвиток за індивідуальною (відкоректованою) програмою;

• залучення до цікавої діяльності (гри);

• усунення некомфортності серед однолітків;

• вплив через емоційну сферу (наприклад, музику);

• пояснення матеріалу в цікавій формі;

• нестандартні форми навчання (різні форми ігор);

• гнучка система контролю знань і їхньої оцінки.

До прийомів педагогічного впливу відносяться:

1. прийоми, що сприяють поліпшенню взаємовідносин педагога і дитини: прояв доброти, уваги, турботи; прохання; заохочення; довіра; вираження позитивного ставлення; авансування; обхідний рух; прояв засмучення;

2. прийоми, що сприяють підвищенню успішності: організація успіху в навчанні; залучення до цікавої діяльності;

3. прийоми, що залучають вихованця до здійснення моральних учинків: переконання, довіра, моральна підтримка, пробудження гу­манних почуттів, моральні вправи.