Лекція 9. Корекційно-реабілітаційна робота з дітьми, що мають порушення мовлення, поведінки, спілкування

План

1. Причини та види порушень мовлення у дошкільників і дітей шкі­льного віку.

2. Особливості корекційної роботи з дітьми, що мають порушення мовлення.

3. Поведінкові порушення розумово відсталих дітей.

4. Особливості навчання дітей з аутизмом.

1. Причини та види порушень мовлення у дошкільників і дітей шкільного віку

Для повноцінного і гармонійного розвитку особистості мовлення є одним з вирішальних факторів, оскільки задовольняє одну з найваж­ливіших потреб людини - потребу в спілкуванні. У період від року до трьох років середовище спілкування дитини - родина. Далі коло спіл­кування розширюється, і, більш того, основним осередком комунікації стають однолітки. У зв'язку з цим проблема порушення мовлення зна­чно ускладнює процес спілкування і, отже, надалі веде до порушення соціальних ролей, тому що саме в даному віці в дитини формуються і відпрацьовуються певні необхідні поведінкові кліше.

Мовлення формується в процесі загального психофізичного розви­тку дитини. У період від 1 року до 5 років у здорової дитини поступово формується фонематичне сприйняття, лексико-граматична сторона мовлення, розвивається нормативна вимова. До п'яти-шести років у дитини починає формуватися здатність до звукового аналізу і синтезу. Нормальний розвиток мовлення дозволяє дитині перейти до нового етапу - оволодіння письмом і письмовою мовою. До умов формування нормального мовлення відносяться збережена ЦНС, наявність норма­льного слуху і зору і достатній рівень активного мовленнєвого спілку­вання дорослих з дитиною.

Серед причин, що викликають порушення мовлення, розрізняють біологічні і соціальні фактори ризику. До біологічних причин відносять патогенні фактори, що впливають головним чином у період внутріш-ньоутробного розвитку і пологів, а також у перші місяці життя дитини. Соціально-психологічні фактори пов'язують в основному з психічною депривацією дітей. Особливе значення мають:

• недостатність емоційного і мовленнєвого спілкування з дорос­лими;

• зайва стимуляція мовленнєвого розвитку дитини;

• неадекватний тип виховання дитини;

• педагогічна занедбаність;

• дефекти мовлення оточуючих.

У дітей дошкільного віку частіше зустрічається розлад усного мов-лення (тому що в цьому віці письмова мова ще не розвинута). Найбільш типовими порушеннями в цей період вважаються проблеми зовнішнього оформлення висловлювання, такі як заїкуватість, дислалія (гаркавість), афонія (повна або часткова втрата голосу в результаті запалення або перевтоми органів мовлення, інфекційних захворювань і стресових си-туацій). Останні можуть виникнути практично в будь-якому віці. Усі пере­виховані вище типи найчастіше не вимагають спеціального медичного втручання, але необхідна серйозна допомога логопеда, а в особливо важких і затяжних випадках - допомога психолога.

Існують і більш важкі ураження, коли порушення мовлення є лише проявами неповноцінної діяльності центральної нервової системи в цілому або неправильної анатомічної будови мовленнєвого апарата. Прикладом останнього є ринолалія - «заяча губа». Це захворювання могло виправляється хірургічним шляхом. Найважчими порушеннями вважаються порушення мовлення, пов'язані з недостатнім функціону-ванням мозку, такі як дизартрія, коли уражається нервова система. Ступінь важкості даного захворювання варіюється від ледь відчутної иоииразності до повної неспроможності вимовляти значущі фонеми. ()дне з найважчих порушень - алалія виникає через ураження кори

1. шовного мозку у внутрішньоутробний період або після народження. характеризується неможливістю формування мовних засобів. При моторній алалії не формується звуковий образ слова. При сенсорній алалії не сприймається мова іншої людини, навіть рідна, хоча органи смуху не ушкоджені.

Набуті навички спілкування з однолітками продовжують формува­вся і в шкільні роки. Мова починає відігравати усе більш важливу роль, тому що пов'язано вже не тільки з процесом пізнання навколиш­нього світу, але і з процесом навчання. Проблеми з мовленням, не вирішені в дошкільному віці, збільшуються в міру дорослішання дити­ни. Більш того, до них можуть приєднатися й інші дефекти. Розлади письмового мовлення найчастіше виявляються саме в цей час. Кла­сифікація цього типу порушень ґрунтується на сенсорно-продуктивній діяльності дитини. Виділяють дислексію і дисграфію.

Дислексія характеризується неадекватністю процесу читання і ви­являться у вигляді повторюваних помилок і замін одних мовних оди­ниць на інші. Причина полягає в незрілості психічних функцій, що від-повідають за процес читання. Розрізняють такі форми дислексії: фо-нематична (не сприймаються звуки слова, не діють функції фонемати­чного аналізу і синтезу), семантична (відсутні процеси звукоскладового

синтезу і розмежування значеннєвих зв'язків слів у реченні), аграмати-чна (не сприймаються граматичні аспекти закінчених висловлювань), мнестична (відсутній зв'язок між буквою і її звучанням) і оптична (плу­таються і взаємозамінюються подібні за написанням букви).

Дисграфія - повне або часткове порушення процесу письма Сим­птомами вважаються нестабільні образи букв, їхні пропуски, повторю­вані помилки в написанні речень. Найчастіше дисграфія тісно пов'яза­на з дефектами усного мовлення й обумовлена відсутністю концент­рації уваги і незрілістю функцій звукового аналізу. Виділяють такі види дисграфії: артикуляційно-акустична (неадекватність сприйняття фо­нем, перекручування звукоряду при відтворенні), акустична (тільки неадекватність сприйняття фонем), дисграфія, пов'язана з порушен­ням функцій мовного аналізу і синтезу, аграматична (неможливість правильно побудувати узгоджене речення) і оптична.

У шкільному віці також можуть виникнути і порушення усного мов­лення, такі як афазія (у результаті запалення кори головного мозку порушується процес сприйняття або формування мовлення), бради-лалія (патологічно уповільнений темп мовлення) і тахилалія (патоло­гічно прискорений темп мовлення).

З педагогічної точки зору порушення мовлення поділяються на по- рушення засобів спілкування і порушення в їхньому застосуванні. До перших відносяться проблеми з мовленням в цілому, до других - па­тологічно неправильне вживання мовних одиниць. Психолого-педагогічний підхід як корекцію пропонує організовану логопедичну допомогу, у той час клініко-психологічний розглядає механізми виник­нення проблеми і симптоматику.

Крім того, можна говорити про виникнення мовленнєвих патологій у період шкільного віку через перенесений стрес, що впливає на центральну нервову систему в цілому. Таким чином, порушення мов­лення частіше є симптомом більш серйозної проблеми і приводом звертання в першу чергу до психолога, а вже потім до логопеда.