Тема 6.3. Зовнішньоекономічна політика України

Яка зараз ситуація в Україні?

З 1996 по 2004 р. частка зовнішньоторговельного обороту держави з країнами ЄС зросла з 13,6 до 23,5 % від загальної суми, а в абсолютних показниках - відповідно з 4,4 млрд. дол. США до 11,4 млрд. дол. з країнами СНД цей показник становив 17,6 млрд. дол., або 38,1 % загального зовнішньоторговельного обороту України. Згідно з прогнозами Міністерства економіки та з питань європейсь­кої інтеграції, Україна буде мати можливість збільшувати зовніш-ньоторгівельний оборот з ЄС приблизно в 1,5 рази - до 13,0 млрд. дол. на рік (після вступу до ЄС країн-кандидаті в) [2; 4; 239д].

Які організаційні механізми включені в систему реалізації цих прогнозів?

На шостому засіданні Ради з питань співробітництва між Україною та ЄС (2003 р.) опрацьовано заходи щодо поглиблення секторального співробітництва нашої національної економіки, зокрема визначено 7 пріоритетів спільної діяльності: - енергетика; - торгівля та інвестиції; - юстиція та внутрішні справи;

- наближення законодавства України до правового поля ЄС; - охорона довкілля та екологічна безпека; - транспортна сфера та міжнародні транспортні коридори; - транскордонне співробітництво.

Для реалізації цих завдань необхідним є: - досягнення сприятливого торгово-політичного режиму у відносинах з пріоритетними зарубіжними країнами та їх торгово-економічними угрупованнями, організаціями і сою­зами, зняття наявних і потенційних дискримінаційних обме­жень. Особливу роль тут відіграє усунення різних торгово-еко­номічних бар'єрів у відносинах з країнами СНД; - довгострокове врегулювання валютно-фінансових проблем у взаємовідносинах з країнами-кредиторами, міжнародними організаціями та боржниками; - формування ефективної системи захисту зовнішньоеконо­мічних інтересів України.

321

Розділ 6. Зовнішньоекономічна національна стратегія розвитку

Найбільш дієвою і ефективною стратегією інтеграції України у світову економіку є поєднання структурної перебудови економіки з її орієнтацією на активне зростання експорту і нарощування його інноваційного потенціалу. Цього можна досягти шляхом загального поліпшення інвестиційного клімату й залучення інвестицій у відповідні галузі, створення механізму стимулювання експорту та формування життєздатних конкурентоспроможних експортних виробництв. Ця стратегія включає такі важливі завдання [8; 9]:

1. Поновлення і розвиток експортного потенціалу та істотне поліпшення структури експорту. Україна володіє чималим ресурсо-виробничим потенціалом для експортних поставок металургійної, агропромислової, хімічної, авіакосмічної, суднобудівної, військовотехнічноі продукції, мінералів та мінеральних добрив. Значні можливості є і щодо зростання експортних транспортних послуг, (у тому числі і у трубопро­ відних та електропостачальних) послуг науково-техніко-техно- логічного характеру, у сфері виконання будівельно-монтажних, геологорозвідувальних робіт тощо.

Освоєння експортного потенціалу в зазначених сферах і нап­рямах за рахунок пошуку і виходу на основні світові ринки збуту надасть змогу повніше використати можливості українського промислового потенціалу, недовантаженого внаслідок непомірного скорочення внутрішнього попиту. У свою чергу це вимагає у найближчі 1-2 роки переорієнтувати нагромаджений науково-промисловий потенціал на виробництво експортної продукції, освоїти порівняльні переваги, що полягають не тільки у достатніх природних ресурсах, а й у наявних в Україні науково-технічних знаннях, високій кваліфікації й порівняно дешевій робочій силі, пріоритетних напрацюваннях за окремими ключовими позиціями науково-технічного прогресу.

2. Раціоналізація імпорту. Політика імпорту слугує не тільки інтересам задоволення поточних потреб населення та підтри­ мання в діючому стані існуючого виробництва, але й цілям модернізації економіки, підвищення її ефективності та її конку­ рентоспроможності. Вона спрямовується на:

322