Тема 4.3. Виробнича інфраструктура України

(ДТСААФ), яю; діяло під наглядом Міністерства оборони СРСР, і державні органи цивільної авіації не брали участі в регулюванні цього виду діяльності, то тепер ці літаки вважаються цивільними повітряними суднами. Зважаючи на ці нові тенденції у розвитку авіаційного транспорту України у квітні 2004 р. затверджуються Концепція розвитку системи регулювання авіаційної діяльності у сфері створення та використання малих повітряних суден.

В Україні згідно з підписаними міжнародними угодами здійсню­ються регулярні авіарейси як вітчизняними авіакомпаніями, так і іноземними у різні куточки світу. Найбільші обсяги пасажирських авіаперевезень існують між Україною та Росією, Німеччиною, Чехією, Великобританією, Ізраїлем, Туреччиною, Австрією та іншими. На територію України виконують регулярні рейси авіакомпанії Росії, Франції, Австрії, Латвії, Нідерландів, Німеччини та інших. Іноземні авіакомпанії посилюють конкуренцію на ринку авіаперевезень в Україні, оскільки вони виконують рейси на сучасних літаках, пропонують високий рівень обслуговування пасажирів, розробляють гнучку тарифну політику та оптимальний розклад руху. У повітряному просторі України виконували польоти близько 700 іноземних авіакомпаній [21, С. 249]. За роки незалежності було відкрито нові маршрути і в міжнародному повітряному просторі України, що найвигідніше з'єднують Європу з Азією, Скандинавію із Середземноморським регіоном і Близьким Сходом. Це дозволяє їй реалізувати свій транзитний потенціал.

Таким чином, розвиток авіаційного транспорту в Україні у 1990-х pp. і на початку XXI ст. відзначався доволі суперечливими тенденціями. З одного боку у 1990 р. відбулося зниження ефектив­ності його роботи, з іншого боку починає формуватися нове законодавство, що враховує міжнародні стандарти діяльності авіаційного транспорту, відбувається реорганізація роботи галузі на нові засади господарювання, формується ринок авіаційних послуг, розширюються напрями діяльності авіакомпаній тощо. Найважливішими завданнями розвитку авіаційного транспорту України на сучасному етапі є завершення побудови вітчизняної нормативної бази, системи державного регулювання, процесів

185

Розділ 4. Структурні зміни в національній економіці та регіональна політика

ринкових перетворень авіапідприємств, створення сильного та конкурентоспроможного національного повітряного перевізника, оновлення парку повітряних суден і впровадження ефективної системи лізингу, проведення гнучкої тарифної політики і зниження витрат, забезпечення безпеки польотів та авіаційної безпеки згідно з міжнародними стандартами.

Морський і річковий транспорт має давню історію свого розвитку на теренах України, оскільки головний напрям воєнних походів і колонізаційної експансії, торгових зв'язків і господар­ських інтересів від віків йшов до життєдайного моря [10, С. 22]. Про морську могутність Київської Русі та вправність українських моряків свідчать воєнні походи на узбережжя Криму та міста Малої Азії, зокрема на Константинополь. У другій половині XVI ст. почав створюватися козацький флот, поява якого на Чорному морі означала, що Україна пробила турецько-татарську блокаду та знову починала період морської експансії. Перші порти в Україні споруджено в Херсоні у 1778 p., у Севастополі - у 1784 р., в Одесі -у 1794 р. [1,С. 383]. Особливістю діяльності морського та річкового транспорту є залежність від існуючих природнокліматичних умов, що визначає сезонний характер його роботи. Для України позитивним моментом є те, що Чорне та Азовське моря практично не замерзають і через Середземне море з'єднуються з Атлантичним океаном, що дозволяє здійснювати судноплавство впродовж року та сприяє інтеграції морського та річкового транспорту до світової транспортної системи. Активізації зовнішньоекономічної діяль­ності та прискоренню інтеграційних процесів сприяє наявність на українському узбережжі Чорного та Азовського морів розгалу­женого портового господарства.

Головним нормативним актом, що регулює діяльність морського і річкового транспорту в Україні є Кодекс торговельного море­плавства, прийнятий у 1995 р., в якому визначено базові аспекти здійснення роботи цього виду транспорту. У лютому 1994 р. Україна приєдналася до Конвенції про Міжнародну морську органі­зацію, а згодом стала її членом. У червні 1999 р. Україна ратифіку­вала Конвенцію Організації Об'єднаних націй з морського права

186