Тема 7.2. Модель соціально орієнтованої національної економіки

-підтримці працездатних громадян у працездатному віці, які

потребують соціального захисту; - забезпеченні заходів запобіжного характеру щодо регулю­вання зайнятості населення та відтворення робочих місць; - певної гарантії зайнятості, тобто гарантії збереження робочих місць і професії, гарантії одержання доходів. Залежно від стану економіки та ринку праці передбачається здійснення активних та пасивних заходів регулювання зайнятості. До активних заходів належать: - створення додаткових і нових робочих місць шляхом реструк­туризації економіки, розвитку приватного бізнесу, особливо малого й середнього, створення умов для іноземного інвесту­вання та для самозайнятості населення тощо; - профорієнтація, підготовка й перепідготовка кадрів; О організація громадських робіт; - посилення територіальної та професійної мобільності робочої

сили; - розвиток служби зайнятості тощо.

До пасивних заходів належать: виплата допомоги у зв'язку з безробіттям і надання допомоги членам сімей, які перебувають на утриманні безробітних.

Слід наголосити, що створення нових постійних і тимчасових робочих місць у сучасних умовах значною мірою залежать від розвитку малих підприємств і кооперативів. Нині в Україні на них припадає приблизно 60 % загальної кількості зайнятих у недержав­них структурах [23 9д].

Державна активна політика зайнятості передбачає розроблення програм сприяння зайнятості. Ці програми можуть охоплювати як окремі категорії населення, передусім маргінальні групи: молодь, жінок, інвалідів, так і специфічні випадки загрози безробіття, зумовлені економічною або іншою ситуацією (демографічним, політичним, стихійним лихом тощо).

У розвинутих країнах більшість програм зайнятості стосується певних категорій населення, які потребують підтримки й допомоги.

357

Розділ 7. Перспективні моделі розвитку національної економіки

Розвиток ринку праці супроводжується адекватним інфра-структурним забезпеченням. Основним елементом інфраструктури ринку праці є служба зайнятості.

Служба зайнятості в Україні формувалася як централізована державна система на правовій основі (Закону України "Про зайнятість населення") на базі широко розгалуженої державної служби працевлаштування з використанням її матеріально-технічної бази, системи обліку й кадрового складу працівників. Колишня служба працевлаштування перебудовувалася з ураху­ванням становлення ринку праці. Під час створення служби зайнятості враховувався світовий досвід і міжнародні норми. Державна служба зайнятості була створена у 1990 p., її обов'язки й права були визначені статтею 19 Закону України "Про зайнятість населення".

Головними функціями служби зайнятості згідно з діючим законодавством України є:

- аналіз ринку праці та інформування про його стан; - трудове посередництво і сприяння роботодавцям у забезпеченні

підприємств робочою силою, а громадянам — в одержанні

роботи; - регулювання ринку праці, яке здійснюється як через трудове

посередництво, так і через реалізацію програм профорієнтації, а

також сприяння зайнятості; О допомога безробітним, яка включає в себе як попередні функції,

так і матеріальну підтримку на період безробіття; - безпосередня участьу реалізації державної політики зайнятості

тощо.

В Україні функціонують такі центри зайнятості: державний, Кримський республіканський, обласні, районні та районні у містах.

Структура системи служби зайнятості в Україні представлена на рисунку 7.2.5.

358

Рис. 7.2.5. Структура системи служби зайнятості в Україні[17]

7.2.5. Пенсійна реформа з національній економіці

Розвиток пенсійної системи в Україні регулюється законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 р.

Пенсійне забезпечення відіграє важливу роль у структурі соціальної політики держави. Це необхідний елемент системи соціального страхування, який призначений для захисту праце­здатного населення з настанням різних випадків втрати праце­здатності. У цілому можна відзначити, що рівень пенсійного забезпечення визначається такими основними чинниками, як:

>

рівень економічного розвитку;

стан демократії у суспільному розвитку держави.

Розділ 7. Перспективні моделі розвитку національної економіки

Важливу роль у системі пенсійного забезпечення відіграє пенсійне законодавство. Сьогодні у вітчизняному пенсійному зако­нодавстві ще не вистачає належної систематизації правових актів. Обсяг підзаконних актів та нормативних документів, що торкається цієї сфери складає більше 600 одиниць.

Дослідження фінансового забезпечення системи обов'язкового пенсійного страхування дає можливість зробити такі висновки: - формування системи приватних пенсійних інституцій дасть

змогу нагромадити заощадження і збільшити внутрішні

інвестиції національної економіки; - важливе значення у розвитку пенсійної системи має накопичу

вальна система, яка повинна поступово впроваджуватись.

Соціальні чинники розвитку НЕ- низький середній розмір виплачуваних пенсій; низький вік виходу на пенсію; незалежність розміру трудових пенсій від трудового стажу і сплачених пенсійних внесків; значна диференціація пенсії; низький вік виходу на пенсію; залежність розміру трудових пенсій від трудового стажу і сплачених пенсійних внесків; значна диференціація пенсії, призначених за різними законами; одержання значною частиною пенсіонерів необгрунтовано високих пенсій; встановлення окремим категоріям громадян дострокових пенсій; відсутність права власності на пенсійні внески, що не гарантує впливу сім'ям у разі передчасної смерті платників цих внесків; несправедливий стосовно представників найбіднішого населення розрахунок пенсій на основі заробітку за останні два роки або будь-які п'ять років поспіль; звільнення від сплати страхових внесків значної частини працівників; складність і непрозорість процедури призначення та перерахунку пенсій; наявність великої кількості привілейованих пенсіонерів.

Економічні чинники розвитку НЕ- високі ставки пенсійних внесків, що здійснюють додаткове навантаження на економіку країни; низький рівень оплати праці і заборгованість з її виплати, що істотно звужує базу нарахування пенсійних внесків; поширення

360