Тема 7.3. Модель екологічно збалансованої національної економіки

ПЗТ, оскільки в найближчому майбутньому виникне потреба цієї системи, згідно з вимогами Ради Європи до єдиної Пан'євро-пейської мережі природно-заповідних територій. Окремим питан­ням є оптимізація форм та структури ПЗТ.

За якісним (категорійним) складом природно-заповідних тери­торій, Україна, зберігаючи мережу своїх заповідників (які світова природоохоронна спільнота оцінює як найцінніші ділянки, що є під охороною, і належать до І категорії Міжнародної системи охорони природи), успішно формує мережу поліфункціональних територій, насамперед, парків. На 01.01.1998 р. в Україні існувало 3 біосферних заповідники (резервати), 14 природних заповідників, 7 націо­нальних природних парків та 26 регіональних ландшафтних парки. Можна констатувати значне зростання в останні роки кількості і площі національних природних та регіональних ландшафтних парків. Сьогодні площа перших становить 21,8 % від загальної площі природно-заповідних територій, а других -18%. Отже, площа обох категорій парків наближається до 40 % від загальної, в той час як площа природних заповідників становить 5,7 %, а біосферних запо­відників - 8,2 %. За зайнятою площею переважають в Україні, як і раніше, заказники, їх питома вага, яка раніше перевищувала половину загальної площі мережі, нині дещо зменшилась і досягає 43,2 % загальної площі [4].

Однак перспективна оптимізація мережі має відбуватись, на нашу думку, завдяки створенню великих поліфункціональних ПЗТ, які б водночас забезпечували охорону і збалансоване рекреаційне приро­докористування цілих природних регіонів, таких як Карпати, Крим, Південно-Чорноморське узбережжя, Шацький природний націо­нальний парк. У цих регіонах найбільше збережене біорозмаїття, що може бути еталоном для дослідження передумов екологічно збалансованого розвитку на перспективу. Створення поліфунк­ціональних ПЗТ повинно стати першоосновою подальшого проектування в Україні мережі міждержавних природно-заповідних територій у системі єдиної екологічної мережі Європи.

У транскордонних регіонах доцільним є розвиток біосферних резерватів та ландшафтно-меморіальних парків.

377

Розділ 7. Перспективні моделі розвитку національної економіки

Особливу увагу належить приділити охороні земельного фонду держави. Йдеться про необхідність впровадити таку стратегію землекористування, яка б усебічно попереджала ерозію та деградацію ґрунтового покрову на основі урахування екологічних агроландшафтних обмежень. Адже попередня довготривала технократична концепція розвитку сільськогосподарського вироб­ництва, що грунтувалась на кількісному нарощуванні технічних, гідромеліоративних та хімічних чинників та максимальному залученні до використання земельних ресурсів, не забезпечила ні зростання його ефективності, ні поліпшення якості продовольства. Однак вона спричинила негативні антропогенні навантаження на природу та підірвала її саморегулюючі та відтворювальні можливості [4].

Водночас великої шкоди сільському господарству завдає екологічно незбалансоване лісокористування та збільшення в останні роки вирубування лісів, особливо в Карпатському регіоні, що привело до зниження стійкості обмінних процесів у природі, і як наслідок, до затоплення та пошкодження сільгоспугідь.

Отже, сучасний стан розвитку сільського господарства України характеризується ускладненням екологічної ситуації. За даними досліджень, проведених в Інституті землеробства УААН, у 1998 р. еродовані (змиті) сільськогосподарські угіддя по всіх категоріях господарств України становили 15,3 млн. га (33,8 % усієї їхньої площі). Дефляційно-небезпечні угіддя поширені на 19,4 млн. га (46,2 % їх площі) і сконцентровані у південному (41,7 %), північ­ному і центральному степу (33,1%). Через ігнорування факторів екологічно збалансованого розвитку сільського господарства та відсутність належного захисту від водної та вітрової ерозій у нашій державі втрачається 450 млн.т грунту. І, як наслідок, загальний недобір продукції становить понад 100 млн. ц умовного зерна, що еквівалентне 22,6 млрд.грн. економічних збитків [92].

У такій ситуації пріорітетним напрямком на шляху екологічно збалансованого землекористування повинно стати усунення фізичної деградації грунтів. Сучасна практика виконання ґрунто­обробних робіт повинна бути якнайшвидше переглянута. За

378