Р о з д і л ІІ
Запитання і завдання
1.Що регламентує Сімейний кодекс України? 2. Який шлюбний вік встановлено в Україні?
3.Ким і на основі чого здійснюється правове регулювання шлюбних і сімейних відносин в Україні? 4. За яких умов неможливий шлюб між юнаком і дівчиною? 5. Що таке шлюбний ко- нтракт і за яких обставин він укладається? 6. Що узгоджується при укладанні шлюбного конт- ракту? 7. Якими правами наділені батьки щодо своїх дітей? 8. Які взаємні аліментні обов’язки мають батьки і діти? 9. Коли, за яких обставин батьки можуть бути позбавлені батьківських
прав? 10. Визначте зміст правових відносин між подружжям, батьками та дітьми.
11.Охарактеризуйте поняття «шлюб» та «сім’я».
2.3. МОРАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ВІДНОСИНИ
Дитина вже від народження всіма своїми особ-
ливостями підтверджує свою належність до люд- ського роду, що фіксується в понятті «індивід». Індивід (лат. individum — неподільний) — людина
як представник людської спільноти, соціуму (групи, класу, нації тощо). Згідно з сучасною класифікацією людей індивід займає проміжне стано-
вище (людина, індивід, особистість, індивідуальність). Це поняття містить у собі більше соціальних особливостей, ніж це передбачено біологічною сутніс- тю. Індивід є суспільно-історичним утворенням, здатним діяти усвідомлено. Характеристика його передбачає сукупність природних задатків, набутих знань, соціального досвіду. Виявляється вона і формується в процесі свідомої діяльності й спілкування. Поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільно- значущого та індивідуального, неповторного.
Позиція особистості — це система її відносин. Суттєвими відносинами особистості є ставлення до матеріальних умов життя, до суспільства людей, до себе, до власних обов’язків — трудових, громадських та ін. Ці відносини характеризують моральне обличчя особистості, її соціальні установки.
Особистість — це свідомий індивід. Не можна зрозуміти суспільної ролі особистості, не аналізуючи її психології: мотивів діяльності, здібностей та характеру, а в деяких випадках — і особливостей її тілесної організації, на- приклад, типу нервової діяльності.
Особистість — соціально зумовлена система психічних якостей індивіда, що визначається залученістю людини до конкретних суспільних, культур- них, історичних відносин.
Структура особистості багатогранна. Найхарактернішими її компонента- ми є скерованість (вибіркове ставлення людини до дійсності); можливості (сукупність здібностей, яка забезпечує успіх діяльності); характер (комплекс сталих психічних властивостей людини, що виявляються в її поведінці та діяльності, у ставленні до себе, до суспільства); самоуправління (утверджен- ня самосвідомості особистості, що здійснює саморегуляцію; посилення або послаблення діяльності, самоконтроль, корекція дій і вчинків, планування життя й діяльності).
Особистість характеризують такі ознаки:
³ розумність (визначає рівень інтелектуального розвитку);
94
Основи сімейних відносин
³відповідальність (рівень розвитку почуття відповідальності, уміння ке- рувати своєю поведінкою, аналізувати свої вчинки і відповідати за них);
³свобода (здатність до автономної діяльності, прийняття самостійних рішень);
³особиста гідність (визначається рівнем вихованості, самооцінки);
³індивідуальність (несхожість на інших)1.
Особистість визначають неповторні фізичні якості, психічні процеси, тем- перамент, риси характеру, здібності, її потреби, інтереси. Вони позначаються на її пізнавальній діяльності, навчанні, праці, вчинках, ставленні до себе, взаєминах з іншими.
Своєрідність психіки, особистісна неповторність індивіда визначають ін- дивідуальність.
Індивідуальність — це сукупність зовнішніх та внутрішніх особливостей людини, що формують її своєрідність, відрізняють від інших людей. Вона постає як цілісна характеристика людини — оригінальність, самобутність її психічного складу, — будучи тим особистим «Я», за яким пізнають, характе- ризують та оцінюють людину як особистість. Виявляється у здібностях лю- дини, в основних потребах, інтересах, схильностях, рисах характеру, у по- чутті власної гідності, у світобаченні, системі знань, умінь, навичок, у рівні розвитку інтелектуальних, творчих процесів, в індивідуальному стилі дія- льності та поведінки, у типі темпераменту, в особливостях емоційної та во- льової сфер тощо. Передумовою формування людської індивідуальності є анатомо-фізіологічні задатки, які перетворюються в процесі розвитку і вихо- вання, породжуючи широку варіативність виявів індивідуальності.
Отже, індивідуальна кожна людина, але індивідуальність одних виявля- ється дуже яскраво, випукло, інших — непомітно. Індивідуальність може виявлятися в інтелектуальній, вольовій або відразу в усіх сферах психічної діяльності.
Оригінальність інтелекту може полягати у здатності бачити те, чого не помічають інші, в особливостях обробки інформації, а саме: в умінні ставити проблеми і вирішувати їх.
Своєрідність почуттів може знаходити вияв у надмірному розвиткові од- ного з них (інтелектуального чи морального), у великій рухомості емоцій, у переживанні чуттєвого чи раціонального, у винесенні рішень.
Особистість волі виявляється в силі волі, надзвичайній мужності або во- лодінні собою в критичних ситуаціях.
Основними компонентами особистості є скерованість, можливості і здат- ність. Скерованість криє в собі різні властивості, систему взаємних потреб та інтересів, практичних установок. При цьому одні з компонентів скерованості домінують і мають провідне значення, тоді як інші виконують опорну роль. Домінуюча скерованість визначає всю психічну діяльність особистості.
Можливості особистості охоплюють ту систему здібностей, яка забезпечує успіх діяльності. Здібності взаємопов’язані та взаємодіють одна з одною. На- приклад, О. Довженко був геніальним кінорежисером, хоча проявив себе як талановитий письменник і художник, Т. Шевченко — геніальним поетом,
1 Волкова Н.П. Педагогіка: Навч. посібник. — К., 2001. — С. 36.
95
Р о з д і л ІІ
видатним художником, художню спадщину якого ще не повністю досліджено
іоцінено, В.Винниченко — видатним письменником і прекрасним художни- ком.
Кожний із нас знає свою основну, провідну здібність і підпорядковану їй ведену. Підпорядкована здібність, а точніше — здатність (це і здібність, і здатність) посилює основну провідну здатність чи талант.
На характер співвідношення здібностей впливає структура скерованості. Характер, або стиль поведінки в соціальному середовищі є одним з компо- нентів у структурі особистості. Характер — складне синтетичне утворення, де в єдності виявляються зміст і форма духовного життя людини.
Хоча характер і не відображує особистості в цілому, проте є складною сис- темою її властивостей, скерованості й волі, інтелектуальних та емоційних якостей, типологічних особливостей, які виявляються в темпераменті.
Усистемі характеру теж можна виокремити провідні властивості, передо- всім моральні якості (чутливість або черствість у взаєминах із людьми, від- повідальне ставлення до суспільних обов’язків, скромність тощо), далі — во- льові (рішучість, наполегливість, мужність і самовладання), які забезпечу- ють певний стиль поведінки і спосіб вирішення практичних завдань. Тому можна сказати, що морально-вольові якості є основою характеру.
Особистість — продукт обставин, але обставини складаються людьми. Ак- тивність особистості, якщо вона упорядкована і цілеспрямована, досягається тонким управлінням як пізнавальної, так і практичної діяльності.
Саме за узгодження знань і досвіду особистість діє найбільш доцільно. Тому важливо розкрити психологічний механізм самостійної активності осо- бистості.
Людина не автоматично переключається з однієї справи на іншу, а свідо- мо, з урахуванням соціальної ситуації, оцінки значущості імпульсів, наслід- ків дій тощо. Вона може вибирати, і в цьому полягає свобода її волі.
Із формуванням «Я» дитина починає виділяти себе з предметного світу і людського оточення, а в окремих випадках навіть протистоїть їхнім діям. Це
іє початок формування особистості — перехід від індивіда до власне особис- тості. Із подальшим розвитком система саморегуляції зміцнюється, і людина стає господарем своїх сил.
Здатність до самоуправління змінюється з віком і в зв’язку з патологіч- ними змінами особистості.
Найвищий рівень самоуправління досягається у зрілому віці, коли знан- ня вже апробовані життям, а сама особистість досягла піку всіх сил і здібнос- тей, пройшовши всі випробування. Проте слід зазначити, що дехто вміє во- лодіти собою і не робити необачних висловлювань чи вчинків у 25 – 30 років, тоді як інші (досягнувши пенсійного віку) не управляють ні своїми вчинка- ми, ні своїми емоціями. Отже, все у світі є відносним.
Особистість, як самоврядна система, здійснює: ³ виклик, затримку процесів (дій, вчинків); ³ переключення психічної діяльності; ³ її прискорення чи сповільнення; ³ посилення чи послаблення активності; ³ узгодження спонукань;
96
Основи сімейних відносин
³контроль за діяльністю через зіставлення накресленої програми зі здійснюваними діями;
³координацію дій. Для вирішення цих завдань формуються такі основні механізми «Я»: контролю, узгодження, санкціонування, підсилення.
«Я», входячи до структури особистості, має і власну структуру, що охоплює: 1) уявлення про те, яке «Я» є і яке «Я» повинно бути в ідеалі; 2) сумління, або совість, яка у моральної людини має тенденцію набли-
ження реальної поведінки до ідеальної. Так, якщо реальна поведінка поміт- но відрізняється від ідеальної, особа відчуває докори сумління, що сприяє закріпленню позитивної поведінки.
Самоуправління особистості має два види:
³оперативне, або повсякденне;
³перспективне, що визначається далекими цілями.
Саморегуляцію як прояв волі розрізняють за такими типами: ³ перший визначається як морально-вольовий;
³другий — аморально-вольовий;
³третій — абулічний, або слабкий;
³четвертий — імпульсивний. Існують, звісно, і проміжні типи.
Перші два типи характеризуються високорозвиненою саморегуляцією,
але відрізняються між собою моральними якостями. Решта — зі слабкою са- морегуляцією і нестійкою мораллю.
Морально-вольовий тип саморегуляції — позитивний тип, здатний на по- риви та значні звершення. Така людина — господар своїх слів, вона здатна добитися соціально і особистісно значущих цілей попри будь-які труднощі. Її здібності використовуються на повну силу і завдяки цьому розвиваються. Це — цілісна особистість у повному розумінні цього слова.
Аморально-вольовий тип — це індивідуаліст, який завжди і скрізь пере- слідує егоїстичні цілі. Він є цілісним у своїй аморальності, розумним у ви- значенні способів досягнення намірів, але це — асоціальний тип.
Людина абулічного (слабкого) типу характеризується в’ялістю й пасивніс- тю, байдужістю до всього. Вона легко зазнає навіювання, легко погоджується з іншими, підпадає під їхній вплив, залишаючись бездіяльною. Така люди- на не зможе змусити себе працювати, долати труднощі, боротися з перепо- нами, добиватися реалізації поставленої мети. Це — інертна людина. Такий тип виникає внаслідок слабкості внутрішніх спонукань, через що кора мозку не отримує потрібного тонусу, і слабовілля, тобто нездатності до зусилля. При цьому людина може бути від природи обдарованою, але її здібності не розвиваються і не використовуються через пасивність.
У деяких випадках апатичні типи є наслідком сформованого почуття влас- ної неповноцінності, коли людина вважає, що вона ні до чого не здатна і ні- чого не може досягнути в житті. Відтак, «засинають» здібності.
І нарешті, існує імпульсивний тип поведінки. У людини цього типу багато сильних імпульсів, захоплень, але вона діє нерозважно через недосконалість механізму і зіставлення імпульсних спонукань із реальною ситуацією та особистими переконаннями.
97
Ро з д і л ІІ
Уструктурі особистості важливе місце посідають психічні процеси. Це ди- намічне відображення дійсності в різних формах психічних явищ. Слід за- значити, що психічні процеси забезпечують зв’язок особистості з дійсністю. Через них формуються властивості особистості. Утворені властивості, у свою чергу, впливають на перебіг процесів.
Упроцесі вирішення теоретичних і практичних завдань формується во- льова організація особистості, визначаючи, як ухвалюються рішення і як во- ни реалізуються в житті.
Утворена скерованість особистості призводить до вибіркового сприйняття та емоційних реакцій, пов’язаних із ним. Ось чому людина вбачає у дійснос- ті те, що хоче бачити залежно від потреб, інтересів і установок.
Хоча відображення — об’єктивний процес, воно ускладнене суб’єктивни- ми властивостями особистості.
На основі психічних процесів утворюються психічні властивості, певна їх система, яка регулює перебіг психічних процесів.
Психічні властивості особистості — це стійкі утворення, які забезпечують певний кількісно-якісний рівень психічної діяльності й поведінки, типовий для індивіда.
Улюдини інертного типу нервової діяльності психічний стан виявляється стійкішим порівняно зі станом людини рухомого типу. Критичні зауважен- ня, зроблені на адресу одних людей, мобілізують їхні сили, тоді як такі самі зауваження на адресу інших призводять до зниження тонусу активності, виникнення депресивного стану.
Чутливість до оцінки, ставлення до неї залежить від таких властивостей характеру, як марнославство, самолюбство, упевненість у собі, від вольових якостей, емоційної реактивності тощо.
Отже, структура психічної діяльності особистості є складною, багатогран- ною і динамічною. Усі її компоненти взаємопов’язані та взаємозумовлені. Із розвитком особистості відбуваються і зміни в її психологічній структурі. Водночас структура кожної особистості є відносно стійкою. Вона містить ти- пові для індивіда системи властивостей, які характеризують її як людину, від якої можна очікувати в тих або інших ситуаціях життя цілком певних вчинків і дій.
Таким чином, кожна людина є єдністю стійкого і мінливого, і тільки така організація допоможе людині бути самою собою, виявляти гнучкість і вести спосіб життя, адекватний умовам.
У процесі історичного розвитку під впливом панів- ного в суспільстві способу виробництва, способу життя і суспільних відносин систематично зміню- вались і змінюються відносини сім’ї і суспільства,
сім’ї й особи. Прогрес суспільства тісно пов’язаний з усуненням, зменшенням дискримінації жінки на виробництві, у соціальній і духовній сферах, у шлюб- ному законодавстві, з істотними змінами функції сім’ї, створенням умов для вдосконалення шлюбно-сімейних відносин. Усі соціально-економічні, куль- турні процеси — позитивні та негативні, що відбуваються в суспільстві, впливають на функціонування сім’ї, яка є осередком суспільства. На сім’ю і її моральне становище безпосередньо впливають чинники навколишнього
98
Основи сімейних відносин
соціального середовища: соціально-економічні процеси виробничих, трудо- вих колективів, повсякденне життя.
У сім’ї відображуються і переплітаються найрізноманітніші суспільні від- носини: економічні, соціальні, політичні, правові, духовно-ідеологічні, пси- хологічні, моральні, естетичні. Зрозуміло, не можна не враховувати і при- родно-біологічні шлюбні відносини. Основні ознаки сім’ї: шлюбні або кровно- родинні зв’язки між всіма її членами (подружжям, рідними, дітьми та ін.), спільне проживання в одному приміщенні, спільний сімейний бюджет. Юридичне оформлення тут не виступає неодмінною умовою. Та й інші озна- ки не такі вже й чіткі: скільки часу потрібно жити спільно — тиждень або кілька років, усе життя, яка частка від особистого бюджету кожного з членів сім’ї в сімейному бюджеті та ін.? І це тоді, коли такі ознаки, здавалося б найефективніші, фіксовані. А як і чим вивіряти ті тонкі системи відносин, що перетворюють сім’ю в особливе духовне об’єднання? Як не парадоксаль- но, але саме це все, не стільки осяжне розумом, скільки сприймається інтуї- тивно, і становить той самий стрижень сім’ї, без якого її існування немож- ливе. Добра, міцна сім’я — один з найважливіших компонентів людського щастя. У міцній дружній згуртованій і здоровій сім’ї заінтересоване суспіль- ство, держава, хоча утворення сім’ї, вступ у шлюб чоловіка і жінки регулю- ється правом, все ж провідне місце тут належить моралі. Та багато деталей шлюбу контролюється тільки совістю тих, хто вступає в шлюб. Щасливий лише розумний шлюб, захоплюючий — лише безрозсудливий. Будь-який інший шлюб побудований на підлому розрахунку. Шлюб — це традиційний засіб формування сім’ї і суспільного контролю за нею, одне з знарядь, шляхів, засобів самозбереження і розвитку суспільства.
Своєрідним соціальним орієнтиром для совісті тих, хто вступає в шлюб, є моральні норми, узагальнені у практиці сучасної сім’ї: по-перше, реєстрація шлюбу відповідними державними органами є не тільки юридичним актом, а й формою прийняття моральних обов’язків, що випливають з шлюбу. Як за- значалося вище, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Так, у Конституції України зазначається, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і що кожен з подружжя має рівні права і обов’язки в шлю- бі та сім’ї. Батьки зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов’язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Сім’я, дитин- ство, материнство і батьківство охороняються державою. Щоправда, в Украї- ні, як і в інших країнах, є сотні тисяч сімей, створених без реєстрації шлюбів. Ніхто ж не примушує до укладення і реєстрації шлюбу, але всякий має під- коритися законам шлюбу. Діти рівні у своїх правах незалежно від похо- дження, а також від того, народилися вони у шлюбі чи поза ним. Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються згідно із законом. По-перше, морально виправданий лише той шлюб, який укладається на взаємній любові. По-друге, рішення про укладення шлюбу має належати лише тим, хто вступає в шлюб; поради батьків і друзів можуть бути врахова- ні, але не мають вирішального значення. Потрібно бути соціально і психоло- гічно підготовленими до вступу в шлюб (готовність до корисної праці, до ви- ховання дітей і самообслуговування). Одружитися — це наполовину змен- шити права і удвічі збільшити обов’язки. Морально регулюється не тільки
99
Р о з д і л ІІ
вступ у шлюб, а й розлучення. Якщо між подружжям зникли взаємна пова- га, дружба, любов, і сім’я не може більше виконувати свої функції, то розір- вання шлюбу є моральним. Тут розлучення лише офіційно фіксує те, що вже сталося — розпад сім’ї.
У сімейних відносинах через їх складність, інтимність та індивідуаль- ність виникає багато суперечностей, що регулюються мораллю. Моральні норми, що регулюють сімейні суперечності, місткі за змістом і значущістю. Це взаємна любов між подружжям і всіма членами сім’ї; любов до дітей, ви- ховання і підготовка їх до трудового, соціально корисного життя, тактовність у вирішенні сімейних суперечностей; взаємодопомога у всіх видах діяльнос- ті, у тому числі і в побуті. Вимоги взаємної любові, рівності і взаємодопомоги подружжя — основа їх взаємної поваги та дружби; це часто піддається ви- пробуванням, особливо у разі розбіжностей у рівнях духовного, політичного і морального розвитку подружжя і відмінності їх суспільного становища. Ось чому рівність у сім’ї потребує участі обох: чоловіка і жінки в суспільно корис- ній праці, у суспільній діяльності і домашній праці, тому що тільки їх одна- кова участь створює сприятливі умови для такого самого однакового розвит- ку обох — жінки і чоловіка, для їх духовної близькості, дружніх стосунків. Особливо важливим є моральний обов’язок з виховання дітей. Здійснення сім’єю функції виховання дітей може бути успішним, якщо в ній встановлю- ється атмосфера дружби, взаємоповаги, взаємодопомоги, розумної вимогли- вості до дітей, поваги до праці. Або взяти таку важливу соціальну пробле- му — проблему захворюваності та стану здоров’я населення. Адже саме в сім’ї закладаються генетичні, біологічні основи здоров’я, а також звички, на- вички, установки оберігати і дбати про здоров’я. Займається людина фізку- льтурою чи не займається, любить у часи дозвілля бувати в лісі, серед при- роди або не любить, чи завжди дотримується активного способу життя то- що — залежить звичайно від з сім’ї.
Користування людей матеріальними благами і духовними цінностями та- кож багато чим визначається сім’єю. Саме сім’я виховує смаки, потреби, схи- льності молодого покоління. Саме від сім’ї насамперед залежить, наскільки молода людина зуміє залишатися сама собою, протистояти нерозумній і руй- нівній моді та ін. Якою є якість спеціаліста, тобто ефективність його функціо- нування — це також багато залежить від сім’ї. У сім’ї закладаються звички, навички, формуються традиції, моральні відносини між старшими і молод- шими, милосердя або байдужість, тепла доброта або холодний зиск. Усе це стосується соціальної значущості сім’ї. Проте сім’я має і персональну значу- щість. Для більшості людей сім’я — нормальне, необхідне середовище прожи- вання, існування. За даними соціологічних досліджень, смертність людей, які не в шлюбі, значно перевищує смертність серед людей сімейних, одружених. Це стосується практично всіх причин смертності — самогубств, і внаслідок зловживання алкоголем, нікотином або наркотиками, і смертності через хво- робу, що потребує тривалого лікування. Особливо це стосується чоловіків.
Зрозуміло, сприятливо впливає на чоловіків лише здорова, благополучна, щаслива сім’я, створення якої, як правило, потребує значних зусиль і певних якостей особи. Неблагополучна, нещаслива ж сім’я швидше посилює, погір- шує становище чоловіка. Немало неврозів та інших захворювань, аномалій
100
Основи сімейних відносин
мають свої джерела саме в сім’ї у взаємовідносинах між подружжям. Увага до сім’ї держави, науки, публіцистики, суспільної думки зростає. Процес фор- мування сім’ї в надто тяжкий період, що переживає держава, посилюється низкою обставин. Ще не подолані ті традиції, що заважають становленню сім’ї, не всі ще досить усвідомили те нове, без чого неможлива практична ділова сім’я. Адже багато століть сім’я виступала лише постачальником людських і трудових ресурсів, об’єктом державної політики, що здійснюва- лась за принципом «суспільне над усе». Держава вирішувала за сім’ю все. Звідси і вторинність для держави тих функцій, які завжди декларувались: навчання, виховання, охорона здоров’я, підвищення добробуту та ін. Повна залежність сім’ї від держави перетворила її фактично в безпорадну, безвлад- ну. Усе це потребує змін. Держава має будувати політику так, щоб сім’я мог- ла розраховувати насамперед на свої можливості. А власні можливості мо- жуть виникнути у сім’ї тоді, коли державою створюються для неї необхідні умови: економічні, соціальні, правові.
Розвиток людини — процес становлення особистості вдосконалення її фі- зичних та духовних сил під впливом зовнішніх і внутрішніх, керованих і не- керованих чинників, серед яких найважливішими є цілеспрямоване вихо- вання і навчання. Він має різні форми (анатомо-фізіологічну, психічну та соціальну) і відбувається на основі взаємодії дитини з середовищем. Розви- ток супроводиться кількісними змінами людської істоти, тобто збільшенням одних і зменшенням інших її ознак (фізичного росту організму, розмірів йо- го окремих органів, маси тіла тощо). Кількісні зміни зумовлюють зміни якіс- ні — виникнення нових ознак, особливостей і зникнення старих.
У психічному розвитку кількісні зміни виявляються у збільшенні з віком кількості навичок, асоціацій, розширенні уявлень, знань про навколишній світ, пасивного й активного словника, обсягу уваги, сприйняття, пам’яті, швидкості реакції тощо. Розвиток психічних функцій відбувається нерівно- мірно, у ньому чергуються фази прискорення й уповільнення, подібно до фі- зичного розвитку.
Якісних змін зазнають як окремі психічні процеси, так і психіка загалом. Виявляються вони у процесах запам’ятовування і відтворення, створенні уяв- лень про ситуації, яких не було у попередньому досвіді дитини. Якісних змін зазнають мислення, мовлення, емоції, потреби тощо. На основі засвоюваних знань і суспільного досвіду виникають та розвиваються нові якості особистос- ті — самостійна діяльність, самопізнання, моральні, естетичні та інтелектуа- льні почуття, ускладнюються та вдосконалюються психічні процеси, розвива- ються здібності. Успішний розвиток дитини великою мірою залежить від зміс- ту, спрямованості мотивів, якими вона керується у навчанні та праці.
Близький до розвитку людини інший процес — формування особистості, в якому основним є соціальний чинник. Формування особистості — це процес соціального розвитку молодої людини, становлення її як суб’єкта діяльності, члена суспільства, громадянина. Цей процес відбувається завдяки засвоєн- ню гуманітарних дисциплін, виховному впливу сім’ї, школи, суспільства, взаємодії з мистецькими явищами, здатності людини пристосовуватися до зовнішнього оточення, участі у громадському житті, свідомій її підготовці до самостійного дорослого життя.
101
Р о з д і л ІІ
Велику роль у розвитку особистості відіграють спадковість, середовище і діяльність.
Спадковість — це здатність організму відтворювати потомство, передава- ти свої ознаки наступним поколінням, відновлення у нащадків біологічної подібності.
Спадково передаються: тип нервової системи, конституція тіла, зовнішні ознаки (колір волосся, очей, шкіри) та людські задатки (високоорганізований мозок, здатність розмовляти, займатись певними видами діяльності та ін.).
Як умова формування особистості спадковість залежить від генотипу, який визначає анатомо-фізіологічну структуру організму, стадії його дозрі- вання, будову нервової системи, динамічність нервових процесів. Нервова система містить у собі спадково зумовлені можливості щодо формування по- треб, форм поведінки, її здатність навчатися й виховуватися.
Ззовні спадковість виявляється в успадкуванні рис батьків або поперед- ніх поколінь — темпераменту, задатків, рис обличчя, постаті, навіть рухів. За свідченням психологів, вродженими у людини є не готові здібності, а тільки потенційні можливості для їх розвитку — задатки. У поняття «задат- ки» вчені вкладають природні особливості людини, які є передумовою для розвитку індивіда.
Задатки впливають на швидкість виникнення умовних рефлексів, вироб- лення навичок, форм поведінки, становлення темпераменту, але самі по собі не зумовлюють особливостей особистостей. Якщо немає сприятливих суспіль- них умов або людина не займається відповідною діяльністю, вони взагалі можуть не виявлятися. Щоб стати талановитим художником, композитором чи співаком, потрібні не тільки природні дані, а й певні умови суспільного життя (раннє художнє чи музичне виховання).
На формування особистості впливає і середовище, — усе, що оточує дити- ну протягом усього життя; природні чинники; сім’я, близьке оточення; соці- альні умови існування. Поліпшення чи погіршення стану середовища знач- ною мірою впливає на розвиток людини, її духовну і моральну сферу.
Потенційні можливості навколишнього середовища слід уміло використо- вувати в процесі виховання. У середовищі, під його впливом людина соціа- лізується. Соціалізація — це процес засвоєння індивідом соціального досві- ду, системи соціальних зв’язків та відносин. Через неї відбуваються успад- кування і перетворення індивідами соціального досвіду у власні установки, орієнтації, навички, уміння, здібності тощо. Її мета — допомогти дитині адап- туватися в суспільстві, засвоїти досвід старших, зрозуміти своє покликання, знайти шляхи найефективнішого самовизначення. Результатом соціалізації є активне відтворення особистістю набутого соціального досвіду у діяльності та спілкуванні.
Існують такі види соціалізації:
а) цілеспрямована (людина ставить мету щодо змісту соціального досвіду, який вона прагне засвоїти і знає, яким чином здійснити цей процес);
б) стихійна (засвоєння людиною норм, правил поведінки, поглядів, сте- реотипів відбувається без визначення мети і механізмів їх засвоєння).
Вплив середовища на формування особистості здійснюється лише в тому разі й тією мірою, якою вона у процесі активного ставлення до соціального
102
Основи сімейних відносин
середовища здатна сприйняти його як орієнтир у своїй життєдіяльності. У взаємодії з навколишнім світом дитина є активною, діяльною істотою. У дія- льності — навчальній, трудовій, побутовій — виявляються і розвиваються її природні можливості, вона набуває нових фізичних і духовних якостей, знань та умінь, формується її свідомість.
Сучасні сім’ї різноманітні, і від того, в якій саме живе дитина, залежить, яким змістом наповнюється процес формування її особистості. Умовно сім’ї поділяють на благополучні та неблагополучні.
Благополучна сім’я — це сім’я з високим рівнем внутрішньосімейної мо- ральної духовності, координації та кооперації власної підтримки та взаємо- допомоги, з раціональними способами вирішення сімейних проблем.
Благополуччя сім’ї забезпечується гуманністю у взаєминах, вмінням лю- бити і поважати одне одного. У ній існує висока координованість дій при ви- рішенні внутрішньосімейних проблем, взаємоповага і взаєморозуміння фор- мують позитивну моральну атмосферу. Дитина почуває себе рівноправною в сімейному колективі: її люблять, але не балують, залучають до сімейної праці, водночас враховують її особисті інтереси та потреби. Матеріальна за- безпеченість та освітній рівень батьків сприяють зміцненню дружби між батьками та дітьми, їх бажанню проводити разом вільний час, у довірливому спілкуванні вирішувати всі питання сімейного життя. Діти цінують поради батьків, успадковують їх особистий приклад. У нормальній сімейній атмос- фері дитина зростає доброзичливою, гуманною, спокійною. У неї формуються такі соціальні якості, як доброта, взаємоповага, почуття впевненості.
Неблагополучна сім’я — це сім’я, яка через об’єктивні або суб’єктивні причини втратила свої виховні можливості, внаслідок чого в ній виникають несприятливі умови для виховання дитини.
До неблагополучних належать сім’ї, де батьки алкоголіки або наркомани і ведуть аморальний спосіб життя. У таких сім’ях формування дитини спо- творюється. Діти позбавлені турботи, опіки, не мають найнеобхіднішого. У таких сім’ях часто бувають конфлікти між батьками, батьками і дітьми, свар- ки, суперечки, образи, грубощі, бійки тощо. У дітей формуються підвищена збудливість, страх, замкненість, злостивість і впертість, невпевненість у своїх силах, схильність до лихих вчинків. Нестачу позитивних емоцій вони компенсують пошуком їх у вуличних компаніях, бродяжництві, вживанні алкоголю, наркотиків.
Часто бувають неблагополучними сім’ї, де дитину виховує один з батьків. У таких сім’ях спілкування з дітьми, як правило, збіднене, часто трапляють- ся труднощі побутового характеру, психологічний дискомфорт тощо. Таким дітям не вистачає врівноваженості, доброзичливості, вони виявляють надмір- ну роздратованість, байдужість.
Іноді сім’ї, зовні благополучні, припускаються серйозних прорахунків у сімейному вихованні через низьку педагогічну культуру та неосвіченість. Тут відсутнє взаєморозуміння з дітьми, єдність у вимогах до дитини, наявна надмірна любов або суворість у вихованні, застосовуються фізичні покаран- ня тощо. З’являються недоброзичливі стосунки.
103