Р о з д і л ІІ
Отже, захистити дітей від сімейного неблагополуччя може система регу- лювання сімейного виховання.
2.4. КОНФЛІКТ У СІМ’Ї
Конфлікти у сім’ї були, є і будуть, вони супроводжують наше життя як хвороби. Конфлікт — це реальні або ілюзорні, об’єктивні або суб’єктивні, по- різному усвідомлені суперечності між членами родини зі спробами їх емо- ційного вирішення.
Конфлікт не завжди відіграє негативну роль. Нерідко дезорганізація, втрата попередньої рівноваги зумовлюють пошук рішень, перехід взаємовід- носин у сім’ї до нової оптимальної якості.
Соціально-психологічний конфлікт є явищем міжособистісних і групових взаємин, виявом протиборства, активного зіткнення тенденцій, оцінок, прин- ципів, думок, характерів, еталонів поведінки. Як форма комунікації членів сім’ї, одного члена сім’ї з групою або її частиною, однієї частини сім’ї з іншою він віддзеркалює прагнення людей до утверджених ідей, принципів. Нерідко він постає як реакція на несприятливі ситуації, що травмують особистість, на перешкоди у досягненні будь-якої мети. Виявляючи себе як один із засобів самоутвердження, він діє дезінтегруюче в людських стосунках. Тому його вважають одним із крайніх засобів регулювання міжособистісних стосунків.
На етапі виникнення конфлікти бувають: стихійні, заплановані, спрово- ковані, ініціативні, під час їх розвитку — короткочасні, тривалі, затяжні, на етапі усунення — керовані, погано керовані, некеровані.
Щодо результативності конфлікти можуть бути мобілізуючими чи дезор- ганізуючими у сім’ї, з погляду етики — соціально прийнятними і неприйнят- ними.
Неможливе розуміння конфлікту без знання головних понять психології спілкування, соціальної психології, які описують структуру особи, що взає- модіє з іншою особою у конфлікті. Тому спочатку необхідно послідовно розкрити ті основні характеристики особи, які впливають на конфліктність.
Конфлікт як хвороба спілкування повинен мати свої симптоми, конфлік- тні порушення спілкування. Ці порушення слід розглядати у тих аспектах,
яким відповідають види порушень: прагматичні, комунікативні, легітимні.
Проаналізуємо соціально-психологічні характеристики спілкування з по- гляду можливих відхилень від нормального спілкування.
Соціально-психологічний конфлікт можна визначати різнобічно, а саме як:
³явище міжособистісних і групових відносин;
³вияв протиборства, тобто активного зіткнення тенденцій, оцінок, прин- ципів, думок, характерів, еталонів поведінки;
³віддзеркалення прагнення людей до ствердження ідеї, яку вони захищають, принципу, вчинку, до самоутвердження;
³деструкцію міжособистісних відносин на емоційному, когнітивному чи поведінковому рівні;
³форму комунікації людини з людиною, людини з групою або її части- ною, однієї частини колективу з іншою, колективу з колективом;
104
Основи сімейних відносин
³з точки зору психічного стану сторін, що беруть участь у протиборст- ві, — водночас і як захист, і як реакцію у відповідь;
³реакцію на несприятливі ситуації, що травмують особистість, на пере- шкоди у досягненні будь-яких цілей;
³виходячи із оцінки результатів конфлікту — дезінтегруючу силу люд- ських відносин, а його подолання — інтегруючу силу;
³з інструментальної точки зору — як один із засобів самоутвердження, подолання заперечуваних особистістю тенденцій;
³процес, ситуацію незнайденого виходу, розвиток дій на шляху пошуку засобів стабілізації відносин;
³у технічному плані — як один із крайніх засобів регулювання міжособистісних відносин;
³з естетичного боку — як прийнятний чи неприйнятний за формою спо- сіб виявлення суперечностей, що виникають у процесі взаємодії людей.
Залежно від перешкод, які переживає особистість (сім’я), розрізняють такі типи конфліктів:
1) перешкоди у досягненні цілей спільної трудової діяльності, тобто соці- ально корисних результатів праці, мобілізації зусиль членів сім’ї;
2) суперечність дій окремих особистостей щодо прийнятих норм; 3) особисті конфлікти, у виявленні яких провідне значення мають різного
роду перешкоди, що заважають взаєморозумінню і сумісності. Висуваються також специфічні підвалини для класифікації конфліктів: 1) застосування чи не застосування у конфліктах насильства; 2) ступінь і гострота насильства; 3) склад і кількість сторін, що беруть участь у протиборстві;
4) масштаб його виявлення у житті суспільства.
У межах функціонального аналізу класифікація конфліктів будується за принципом їх доцільності — недоцільності. У цьому плані розрізняють кон- флікти:
1) закономірні (неминучі);
2) необхідні;
3) вимушені;
4) функціонально невиправдані.
Вважають, що конфлікти конструктивного характеру корисні, оскільки запобігають «застою» і «змертвінню» індивідуальної чи групової життєдіяль- ності і стимулюють її рух уперед. Звідси більшість конфліктологів роблять висновок, що ставлення до конфлікту має зводитись не до того, щоб запобігти чи усунути його, а до того, щоб віднайти спосіб зробити його продуктивним.
Конфлікти нерідко породжуються прихованими потребами і бажаннями, які
не задовольняються, такими, наприклад, як ба- жання безпеки, незалежності. Конфлікти можуть виникнути через страх втратити дещо значуще (дружбу, власність, мир і спокій). Вони найчастіше
виникають тому, що люди спочатку займають деякі позиції, а потім зосере- джують усі свої зусилля на захисті цих позицій, замість того, щоб визначити приховані інтереси, які змусили їх зайняти ці позиції. Їх хибна орієнтація стає перепоною для пошуку рішень, які б враховували приховані інтереси сторін, що конфліктують.
105
Р о з д і л ІІ
Якщо ви опинилися в ситуації, у якій хтось занадто твердо відстоює свої позиції, сильно виявляючи свої емоції, то це, як правило, свідчить про те, що конфлікт зумовлений глибокими інтересами, які вам необхідно задовольни- ти, щоб знайти рішення проблеми і встановити взаєморозуміння.
Щоб вирішити проблему, треба вступити у переговори. Компроміс — це спосіб вирішити проблему, переглянувши позиції. Компроміс не тільки стиль поведінки у конфлікті, а й спосіб уникнути його. Переговори — це спі- лкування на межі конфлікту. Зіткнення інтересів — це необхідна умова ви- никнення конфлікту, але недостатня.
Компроміс — відступ, зміна позиції, але з певною умовою. Учасник переглядає свою позицію у світлі глобальніших інтересів, йому хотілося б зберегти стосунки з опонентом. З одного боку, він втішає себе компен- сацією, з другого — задовольняє також інтереси людини, небайдужої до нього. Він не у повному розумінні відступ, це взаємні поступки, зближення позицій.
У міру розвитку конфлікту до компромісу дійти дедалі складніше, проте й дедалі важливіше. Два принципових противники у конфлікті подібні до двох автомобілів, які мчаться назустріч один одному. Ніхто не хоче поступи- тися — кінець зрозумілий: вони обидва розіб’ються. Тому кожний розуміє, що треба йти на компроміс, але кожному хочеться, щоб на компроміс пішов інший, а не він. Якщо розумний і той, і інший, то вони одночасно повинні прийняти рішення про компроміс. Розумніший у сім’ї повинен це зробити першим.
Зробити перший крок — стратегічно дуже важливо. Компроміс означає відступ від своєї гордині. Це не акт приниження, хоч опонент може і так йо- го витлумачити (особливо на наступних фазах). Проте тривале мовчання за нез’ясованих взаємин загрожує переходом до іншої фази.
Потрібно поважати інтереси іншого і шукати вирішення, враховуючи його інтереси, у міру просування поетапно це робити дедалі складніше, але ком- проміс потребує поваги інтересів опонента. Для цього необхідно вбачати в ньому людину, адже конфлікт виник не тому, що ви неоднакові, а тому, що ви не можете узгодити свої інтереси.
Слід передбачити, що ви не адекватно сприймаєте ситуацію, викривлюєте реальність; треба виробити установку: «спробую зрозуміти». Ви не робите вигляду, що все знаєте, а навпаки, сумніваєтесь у своїх переконаннях і на- магаєтесь зрозуміти. Не говорите: «я помиляюсь», а у делікатнішій формі — «я намагаюсь зрозуміти, що з нами відбудеться».
Ви вважаєте противника негідником; вашим внутрішнім компромісом (компромісом душі) буде поважне ставлення до його уявлень про справедли- вість. Ви прагнете уявити норму справедливості опонента. При цьому треба враховувати, що противник — людина з тими самими якостями психіки, що й у вас, і він також думає про вас, що ви несправедливі. І якщо він розум- ний, то також намагається зрозуміти, які ваші принципи справедливості, як віднайти універсальну норму справедливості.
Психологічний компроміс — це природна спроба змінити свою свідомість, зробивши крок назустріч іншому у бік виходу з конфлікту.
Усунення конфліктів зводиться до таких моментів:
106
Основи сімейних відносин
а) запобігання конфлікту; б) управління конфліктом, якщо він виник у міжособистісних відносинах;
в) прийняття оптимальних рішень у конфліктних ситуаціях; г) вирішення конфлікту.
Учені висувають різні міркування щодо усунення конфліктів з урахуванням:
³його етапів;
³стратегічних принципів виграшу;
³емоційних станів сторін;
³закономірностей їх взаємозв’язків;
³висунутих індивідуальних цілей;
³механізмів взаємного впливу;
³теоретико-ігрового підходу.
Успішне вирішення конфліктів можливе тоді, коли розробляються різні тактики, що враховують усі моменти конфлікту як соціально-психологічного явища, і з них обирається така, яка найбільше підходить для конкретної си- туації.
Вирішення конфлікту з урахуванням сутності і змісту проти-
борства. Для подолання міжособистісних колізій необхідно передусім реа- лістично оцінити суть конфлікту, а саме:
1)установити не тільки безпосередній привід конфліктного зіткнення, а й його причину, яку часто-густо викривлено розуміють учасники конфлікту;
2)визначити «ділову (об’єктивну) зону» конфлікту;
3)з’ясувати суб’єктивні мотиви вступу людей у конфлікт.
Вирішення конфлікту ускладнюється, якщо його намагається врегулю- вати представник однієї з сторін, що беруть участь у протиборстві: йому складніше проникнути в суть конфлікту і зрозуміти мотиви протиборства. Учасник конфлікту змушений стати дослідником внутрішнього світу пред- ставника протилежної сторони і реконструювати принципи прийняття рі- шень, побудувати своєрідну «теорію», якою той керувався, вступаючи в конфлікт.
Ділові конфлікти мають конструктивний і мобільний характер, вони зни- кають, як тільки зникає предмет незгод, вирішується проблема чи завдання, що спричинили зіткнення суджень і думок. Однак особиста і міжособистісна конфліктність має, як правило, стійкий, інерційний характер.
Рушійною силою протиборства є прагнення кожної з сторін, що конфлік- тують, досягти певних цілей. Нерідко протиставлення цілей зумовлюється не їх змістом, а недостатнім взаєморозумінням, зниженням раціонального моменту у конфлікті, емоційністю людей, що з’ясовують свої стосунки.
Якщо учасники конфлікту прагнуть уточнити конфліктну ситуацію, то вже сам цей факт свідчить, що «конфліктують» не цілі, а їх тлумачення сторонами, що конфліктують. Для вирішення конфлікту варто показати від- мінності розуміння по суті однакових цілей. Але якщо цілі справді різні, то це слід чітко виявити, звільнитися від «психологічного шуму» і шукати радикальний засіб вирішення конфлікту.
107
Р о з д і л ІІ
Завдання зводиться до обґрунтування того, що конфлікт не є невідворот- ним процесом розвитку відносин опонентів. Учасників конфлікту слід пере- конати в тому, що відносини між ними можуть бути налагоджені обміном думками, уточненням взаємин, позицій тощо.
Вирішення конфлікту з урахуванням емоційно-когнітивного стану сторін. Центральне завдання тут як у плані регулювання, так і щодо профілактики конфлікту — показати, що через свою емоційну напру- женість конфлікт завдає шкоди кожній із сторін, що беруть участь у проти- борстві:
1)знижується рівень критичного мислення, що, у свою чергу, призводить до необґрунтованості думок і аргументів;
2)знижується ефект впливу одне на одного;
3)до суті розглядуваного питання «домішуються» особисті антипатії, різ- кість, образливі слова, погрожуюча міміка і жести, зверхній або презирли- вий погляд;
4)викривляється сприйняття людьми одне одного;
5)загострюються їхні реакції на взаємну безтактовність;
6)конфліктна ситуація сприймається людиною як загроза її соціальній позиції, спонукає людину до вибору крайніх засобів для збереження свого особистісного статусу, але потреба у таких засобах відчувається тільки сто- ронами, що конфліктують, оточуючі ж, зберігаючи емоційну рівновагу і кри- тичність, засуджують крайнощі, що ще більше виводить учасників конфлікту зі стану рівноваги;
7)при поглибленні конфлікту емоції нашаровуються, і конфлікт немож- ливо вирішити без сторонньої допомоги.
Конфлікт призводить до порушення встановленого стилю відносин, до виникнення гострих ситуацій, що зумовлюють стресові стани не тільки у тих, хто конфліктує, а й оточуючих, що, як правило, позначається на їхньому самопочутті і працездатності.
Безпосередні причини конфліктів:
а) матеріально-технічні; б) господарсько-політичні;
в) господарсько-організаційні; г) соціально-професійні; д) соціально-демографічні; е) соціально-психологічні.
Залежно від специфіки діяльності групи в ній можуть виникати свої при- чини, які зумовлюють конфлікт.
Вирішення конфлікту з урахуванням впливу на сторони, що конфліктують. У такому разі йдеться про вибір найприйнятнішого для конфліктної ситуації стилю взаємодії і способу усунення розбіжностей:
1)відхід від конфлікту;
2)згладжування спірних питань;
3)компроміс;
4)застосування примусових заходів;
5)конфронтація (відкрита змістовна дискусія);
108
Основи сімейних відносин
6)створення ситуації «переговорів»;
7)виявлення «зони згоди»;
8)визначення меж конфлікту, його засобів, форм прояву, учасників (з ви- ключенням чи обмеженням впливу тих, кого колізія відносин безпосередньо не стосується);
9)домовленість про взаємну терпимість.
Вирішення конфлікту з урахуванням вірогідних його наслідків.
Знання про можливі варіанти і наслідки завершення конфліктів допомага- ють обрати найкращі засоби впливу на сторони, що конфліктують.
Можна класифікувати наслідки за їх змістом:
1)повне усунення конфронтації взаємним примиренням сторін;
2)усунення конфронтації, коли одна із сторін виходить переможницею, а інша визнає себе переможеною;
3)коли обидві сторони програють чи задовольняють свої домагання;
4)послаблення конфлікту взаємними поступками;
5)«трансформація» конфлікту, переростання його у видозмінений або принципово новий конфлікт;
6)поступове спонтанне згасання конфлікту;
7)механічне усунення конфлікту (вихід (звільнення) одного із учасників конфлікту тощо).
Більшість конфліктів завдає матеріальної, моральної і психологічної шкоди сім’ї. Конфлікт ставить під загрозу фізичний і психологічний стан кожного з його учасників, позбавляє людину душевної рівноваги і познача- ється на результатах праці.
Однак бувають ситуації і проблеми, несприятлива дія яких виявляється тільки завдяки конфлікту. У таких випадках конфлікт має позитивне зна- чення: привертає увагу членів сім’ї до обставин, які є гальмом ефективної діяльності чи нормальних відносин людей.
Будь-який конфлікт, що відбувається на особистій або діловій основі, по- винен відповідати етичним нормам. У сім’ях неминучі недоліки і навіть конфлікти, зумовлені відмінностями у розумінні ідей, завдань, методів ви- рішення сімейних проблем, індивідуальних поглядів.
Існування сімейних конфліктів часом є умовою народження істини, ста- новлення ідеї, вибору правильних рішень. У таких випадках боротьба думок свідчить про творчі потенції сім’ї. Психічна енергія подібних конфліктів по- винна спрямовуватися на стимулювання невимушеного взаємоповажливого обміну думками. Це можливо при додержанні низки умов і принципів між- особистісних відносин, у противному разі «психічна енергія» конфлікту зда- тна задушити ініціативу, викликати певне обурення. Сімейний конфлікт, якщо він назріває, на наш погляд, повинен будуватися з урахуванням етич- них умов і принципів, що стосуються статусних, процесуальних і результативних моментів конфлікту.
Статусний момент контакту стосується умов і принципів взаємовідносин членів сім’ї, старшого і молодшого за віком, більш і менш компетентних з питань, які й зумовили суперечності, стосуються учасників конфлікту, опо- нента і суб’єкта обговорення тощо. Плідний конфлікт можливий за умови дотримання етики субординації. Це означає, що особи старші за віком не
109