Р о з д і л ІV
4.10. ІНФОРМАЦІЯ ПРО ТОВАР. ЕТИКЕТКА
Сучасний світ, який оточує людину, надзвичайно різноманітний, цікавий і привабливий. Привабливості йому надають і ярлики, товарні знаки, упа- ковки різних товарів, які переповнюють прилавки наших магазинів. Яку роль відіграють у нашому житті логотипи найрізноманітніших фірм і ком- паній, які щодня пропонують нам свої товари? Чому ми звертаємо увагу на яскраві, гарні, елегантні упаковки і обходимо стороною товари менш привабливі зовні?
Упаковки бувають різними, залежно від багатьох чинників, наприклад, її призначення, країни, де виготовлена, епохи, державного устрою, національ- них особливостей тощо. Жодна упаковка не може бути без етикетки. Етикет- ка (фр. etiguette) — ярлик, товарний знак, квиток, що наклеюють на товар або його упаковку. Якщо товар має фабричне пакування, то на ньому обов’язково повинна бути етикетка, на якій має бути інформація про товар, зокрема:
³відомості про виробника, торгова марка, включаючи юридичну адресу;
³повна назва товару;
³наявність ліцензій;
³умовні позначення, які ідентифікують склад продукту;
³дату виготовлення і термін зберігання.
Уся інформація повинна подаватися українською мовою. Це допомагає захистити товар від підробок (товарний знак необхідно зареєструвати в ор- ганах державної реєстрації), а в подальшому суттєво допоможе відрізнити його від однорідних товарів.
Як бачимо, за вимогами до складання етикеток, на них має бути найпов- ніша інформація про товар. Оскільки споживач, як правило, не має спеціа- льних знань про товар, який хоче придбати, обсяг наданої інформації пови- нен дати змогу споживачу оцінити необхідність придбання саме цього това- ру, а також використати товар за призначенням без допомоги професіоналів.
Якщо внаслідок порушення права на інформацію споживач придбав то- вар, який не має необхідних йому властивостей, то він має право повернути товар продавцю і вимагати повного відшкодування збитків.
Незважаючи на утилітарність таких етикеток, більшість з них мають достатньо якісний дизайн, тому діти часто звертаються до батьків із прохан- ням купити яскраву цукерку. Окремі громадяни колекціонують етикетки, влаштовують покази власних колекцій, а рекламодавці пропонують отрима- ти заохочувальні та інші призи, збираючи певний тип обгорток та етикеток, передбачених умовами акції.
Для пакування солодощів широко використовують картонні і прозорі пластикові коробки, пакети як паперові, так і з прозорих матеріалів. Пакети можуть бути з малюнком і без нього, кольорові та різнокольорові. Солодощі можуть бути загорнуті у «фантик» або бути зовсім без обгортки. Мармелад, зефір, трюфелі, помадки, рахат-лукум можуть продаватися у роздрібній торгівлі на вагу, попередньо загорнуті у навощений папір. Для пакування цукерок традиційно використовують навощений папір та фольгу, а також металеві коробки.
240
Економіка домашнього господарства
Оскільки останнім часом у суспільстві досить гостро постає питання еко- логії, особливих санітарних вимог дотримуються при створенні харчових упаковок. Їх якість повинна відповідати певним нормам, які полягають у тому, що матеріал, з якого виготовляють упаковку, має забезпечувати гігіє- нічні умови збереження продуктів, не містити у своєму складі алергенів, за- хищати товар від сторонніх запахів, зовнішніх дій, не впливати на якість і смак продуктів. Упаковки повинні легко піддаватися утилізації за допомо- гою хімічного, термічного та природного розпаду.
Відносно новим видом упаковки є аерозольні балони. Це одноразова тара, виготовлена з металу, пластику та скла, в якій під великим тиском знахо- дяться у стисненому вигляді речовини різного складу. У кондитерській про- мисловості налагоджено виробництво усіляких кремів.
Узагальнюючи, можна сказати, що етикетка й упаковка сьогодні змінили своє суто утилітарне значення. Вони перетворилися із суто промислової не- обхідності на соціальний і духовний аспект, адже стали невід’ємним елемен- том культури людського життя.
4.11. ЯК ПРАВИЛЬНО КУПУВАТИ. ОБМІН ТОВАРУ
У 1993 р. в Україні було прийнято Закон «Про захист прав споживачів», в який згодом внесли чимало змін і доповнень. Він досить швидко завоював популярність і став одним із найчастіше застосовуваних в Україні. За допо- могою цього Закону тисячі споживачів зуміли захистити свої права.
Закон виданий для регулювання відносин, що виникають між спожива- чами і підприємцями, установлення прав споживачів на придбання товарів (робіт, послуг) належної якості, на безпеку їхнього життя і здоров’я, одер- жання інформації про товари (роботи, послуги) та їх виробників (виконавців, продавців), освіти споживачів, державного і суспільного захисту їхніх інте- ресів, об’єднання в громадські організації споживачів, а також визначення механізму реалізації цих прав.
Дуже важливим елементом у спілкуванні виробника, продавця і спожи- вача є вибір правильної позиції у взаєминах із продавцем (виробником, ви- конавцем), щоб не допустити порушення своїх прав. Донедавна споживачі в нашій країні були безправні, виробники товарів і послуг, а також торгівля диктували споживачам свої умови, тому що був централізований розподіл товарів і послуг. Держава виступала у ролі монополіста. Відомчі нормативні акти й інструкції обмежували права споживачів і не давали їм можливості пред’явити свої обґрунтовані претензії. Судовий захист практично був відсут- ній. Наш «ненав’язливий сервіс» підносив постійні сюрпризи. У зв’язку з цим вважаємо за необхідне пояснити деякі поняття, їхні юридичні нюанси і приклади застосування окремих прав споживача, зокрема право на:
³вибір;
³безпеку;
³бути вислуханим;
³інформацію;
³споживче утворення;
241
Ро з д і л ІV
³задоволення базових потреб;
³якість;
³відшкодування збитку.
Відповідно до Закону споживач — це громадянин, що має намір замови- ти чи придбати або що замовляє, отримує чи використовує товари (роботи, послуги) винятково для особистих (побутових) потреб, не пов’язаних із отри- манням прибутку. Із цього визначення випливає, що Закон застосовується лише до тих відносин, однією зі сторін яких є громадянин — фізична особа. При цьому права громадян України, іноземців і осіб без громадянства захи- щаються Законом однаково. Якщо ж товари чи послуги отримуються юридич- ною особою, то застосовуються норми загальногромадянського законодав- ства. Настільки різний підхід до захисту прав громадян і юридичних осіб пояснюється тим, що інтереси підприємства завжди захищають професіона- ли (юристи, економісти тощо). Споживач, як правило, такої професійної під- тримки не має і змушений захищати свої права самостійно. За такої ситуації держава приймає на себе обов’язок відстоювати інтереси споживачів прий- няттям спеціального законодавства, створенням спеціалізованих органів, покликаних здійснювати контроль за дотриманням цього законодавства.
Згідно із законом споживачем є не тільки громадянин, що придбає товар (послугу), а й той, хто безпосередньо цим товаром (послугою) користується. Наприклад, фірма дістає своїм співробітникам туристичні путівки. Формаль- но покупцем послуги є юридична особа, взаємини якої з послугодавачем бу- дуються на основі цивільного законодавства. Однак користуються послугою співробітники фірми (фізичні особи), і їхні права захищаються Законом «Про захист прав споживачів». Точно так само охороняються права осіб, яким то- вар було подаровано.
Споживачем вважається не тільки громадянин, що вже купив товар (ро- боту чи послугу) і використовує його (її), а й той, хто тільки збирається це зробити. Це означає, що ви є споживачем уже тоді, коли звертаєтеся до про- давця з проханням показати вам товар і розповісти про його властивості. Відмова продавця в цій ситуації може розцінюватися як порушення Закону.
Відповідно до Закону громадянин тільки тоді є споживачем, коли він отримує товари (роботи, послуги) винятково для особистих (побутових) потреб. Поняття «особисті (побутові) потреби» охоплює дуже широке коло від- носин за участю громадян, і тому в новій редакції Закону визначено, що цим Законом регулюються лише ті відносини за участю громадян, коли товари (роботи, послуги) отримуються для особистих потреб, не пов’язаних з одер- жанням прибутку.
Відповідно до Закону виробником (продавцем, виконавцем) є організації незалежно від форм власності, а також приватні підприємці, що виробляють товари для реалізації їх споживачам чи реалізують їх споживачам за дого- ворами купівлі-продажу, або виконують для них замовлення за взаємним договором.
Крім організацій, виробником (продавцем, виконавцем) може виступати й приватний підприємець. Громадянин має право вести підприємницьку діяль- ність з моменту державної реєстрації його як приватного підприємця. Якщо громадянин, порушуючи законодавство, здійснює підприємницьку діяльність
242
Економіка домашнього господарства
без державної реєстрації, суд має право покласти на нього зобов’язання, що випливають із Закону України «Про захист прав споживачів».
Організація визнається виробником лише у тому випадку, якщо вона ви- робляє товари для реалізації їх споживачам.
Якщо підприємство не має наміру продавати вироблений товар громадя- нам-споживачам, чинність Закону на нього не поширюється. Наприклад, ви отримуєте швейну машину, призначену для професійної роботи. Оскільки виробник не припускав, що машиною користуватимуться непрофесіонали- споживачі, його взаємини з покупцем цієї машини будуватимуться на основі положень загальногромадського законодавства.
Продавцем, відповідно до зазначеного Закону, є лише та організація, що реалізує споживачам товари за договором купівлі-продажу. Якщо товар отриманий в організації яким-небудь іншим шляхом (наприклад, за догово- ром обміну, підряду тощо), норми споживчого законодавства до відносин сторін не застосовуватимуться. Виконавцем, відповідно до поданого в Законі визначення, виступає організація, що виконує роботи чи надає послуги спо- живачам на основі відповідного договору.
Отже, головним критерієм застосування вимог Закону України «Про захист прав споживачів» до тієї чи іншої організації є ознака платності ви- конуваної роботи (послуги). Водночас це формулювання допускає неодно- значне тлумачення, оскільки з визначення не зрозуміло, щодо якої зі сторін у договорі платність є обов’язковою умовою1. Цей критерій стосується вико- навця, і норми розглянутого Закону можуть застосовуватися до правовідно- син, за яких організація, що виконує роботи (надає послуги) споживачу, оде- ржує за це грошову винагороду. При цьому не має значення, чи виплачує цю винагороду сам споживач, чи оплата здійснена третьою особою (наприклад, організацією, в якій громадянин працює, чи державою). Деякі фахівці мо- жуть не погодитися з подібним твердженням, оскільки такий підхід дає змо- гу застосовувати Закон до відносин, пов’язаних, наприклад, з наданням по- слуг обов’язкового медичного страхування та інших послуг, оплачуваних опосередковано через систему оподаткування. Ми вважаємо це виправда- ним, оскільки розміри відповідальності за якість і безпеку послуг, що нада- ються, не повинні ставитися в залежність від того, хто здійснює оплату — сам споживач чи держава.
Існує також поняття «недолік товару». Закон поділяє це поняття на прос- тий недолік і недолік істотний. Від ступеня істотності виявленого недоліку залежать права споживача в тій чи іншій ситуації.
Під недоліком товару (роботи, послуги) Закон розуміє невідповідність товару (роботи, послуги) стандарту, умовам договору чи звичайно пропоно- ваним вимогам до якості товару (роботи, послуги).
Поняття стандарт також визначено у Законі й означає, що товар (робота, послуга) має відповідати обов’язковим вимогам до якості, встановленим у державних стандартах, правилах, будівельних нормах, а також в інших но- рмативних документах, що мають обов’язкове значення для певного виду товару (роботи, послуги). Однак не усі вимоги можуть бути встановлені в но-
1 Законзахищаєтебе. // КомітетвиборцівУкраїни. — К., 2000. — С. 48.
243
Р о з д і л ІV
рмативній документації. Саме тому невідповідність товару пропонованим вимогам до якості вважають недоліком. Наприклад, ви придбали меблевий гарнітур, і після складання виявилося, що колір різних частин абсолютно не гармонує один з одним. Це не є порушенням стандартів, однак, виходячи зі звичайно пропонованих споживачам вимог до якості товарів, цей випадок може бути розцінений як недолік і спричинити передбачену Законом відпо- відальність.
Якість товару повинна відповідати умовам договору. У законодавстві пе- редбачається принцип волі договору, тому в договорі між сторонами можуть бути обумовлені які-небудь особливості переданого товару (роботи, послуги) порівняно з установленими законодавством обов’язковими вимогами. При- пустимо, що укладено договір на пошиття одягу. Сторони погодили фасон. Будь-який відступ від фасону розцінюватиметься як недолік виконаної робо- ти, незважаючи на те, що виріб загалом відповідає нормам якості, вимогам стандартів і звичайно пропонованим вимогам.
3.30.ОСНОВНІ ПРАВА СПОЖИВАЧІВ.
ПРАВО СПОЖИВАЧІВ НА ЯКІСТЬ ТОВАРУ
Цивільний кодекс України закріплює принцип свободи договору. Це означає, що сторони вільні у визначенні умов договору, який укладається. Умови формулюються за їхнім розсудом і можуть містити відступ від правил, установлених законодавством.
Цей принцип реалізується в Законі України «Про захист прав спожива- чів», який встановлює, що продавець (виконавець) зобов’язаний передати споживачу товар (роботу, послугу), якість якого відповідає договору. Таким чином, якщо сторони домовилися про якість товару, то порушення цих домов- леностей розглядатиметься як порушення договору.
Якщо сторони спеціально не домовлялися про умови щодо якості, то спо- живачу повинен бути переданий товар (робота, послуга), якість якого відпо- відає звичайно пропонованим вимогам до такого роду товарів. При цьому переданий товар має бути придатним для використання за призначенням. Якщо ж споживач при укладанні договору проінформував продавця (вико- навця) про конкретну мету придбання товару (послуги), то неможливість використання товару (послуги, роботи) для необхідних споживачу цілей вважатиметься недоліком товару.
Однак свобода договору не означає, що якість товару залежатиме тільки від бажання сторін. Обов’язкові вимоги до якості деяких товарів можуть встановлюватися у стандартах. Тому Закон спеціально закріплює правило: якщо предметом договору є товар (робота, послуга), якість якого має відпові- дати обов’язковим вимогам стандартів, то переданий споживачу товар (по- слуга, робота) повинен відповідати цим вимогам.
Право споживача на якість товару (роботи) припускає не тільки передачу споживачу якісного товару, а й встановлює гарантії підтримки цього товару у працездатному стані, а також покладає на виробника (виконавця) певні зобов’язання перед споживачем у цій сфері.
244
Економіка домашнього господарства
Товар чи робота не можуть використовуватися вічно, рано чи пізно дово- диться з ними розставатися. Щоб визначити, який же термін використання товару вважається нормальним, Закон уводить поняття «термін служби», визначаючи його як період часу, впродовж якого виробник (виконавець) зо- бов’язується забезпечити споживачу можливість використовувати товар (ро- боту) за призначенням і несе відповідальність перед споживачем за істотні недоліки, які виникли в товарі з його провини. Цей термін може визначати- ся як тимчасовим періодом, так і іншими одиницями вимірювання (кіломет- рами, метрами тощо). Тривалість терміну служби визначається виробником, виходячи з видів використовуваних матеріалів, технологічних можливостей, конструктивних особливостей, способу обробки, тому можуть траплятися то- вари одного виду з різними термінами придатності, зроблені різними вироб- никами.
Як випливає з формулювання Закону, встановлення терміну служби — це право, а не обов’язок виробника. Треба зазначити, що багато українських виробників уже зрозуміли переваги встановлення терміну служби. До цього їх підштовхнуло саме життя. Друга половина 80-х років ознаменувалася різким зростанням пожеж, спричинених загоряннями телевізорів, магніто- фонів та інших складних технічних товарів. Оскільки спеціального законо- давства про захист прав споживачів не існувало, відповідальність за заподі- яний збиток повинні були нести виробники. Практично всі згорілі товари перебували в експлуатації більше від десяти років і просто виробили свій ресурс. Якби на ці товари був установлений термін служби, то відповідальність виготовлювачів була б обмежена цим терміном. Сьогодні встановлення терміну вже не рідкість.
Якщо ж виготовлювач з якихось причин не вважає за потрібне встанов- лювати термін служби на вироблений товар, то, відповідно до встановлених Законом вимог, він нестиме відповідальність за шкоду, заподіяну товаром протягом десяти років із дня передачі товару споживачу.
Виходячи з інтересів безпеки громадян, Закон установлює правило: якщо товар (робота) після закінчення певного часу може становити небезпеку для життя, здоров’я чи майна споживачів, то встановлення терміну служби на ці товари (результати робіт) стає обов’язковою вимогою для виготовлювача. Перелік таких товарів має бути встановлений урядом України.
Оскільки не до всякого товару можна застосувати норми Закону про тер- мін служби, Закон вводить поняттям «термін придатності», тобто період часу, після закінчення якого товар (робота) є непридатним для використан- ня за призначенням. Цей термін в обов’язковому порядку повинен установ- люватися на продукти харчування, парфюмерно-косметичні товари, меди- каменти, товари побутової хімії та інші товари (роботи), перелік яких визна- чає уряд України. Продаж товару з терміном придатності, що минув, чи то- варів, на які в порушення вимог законодавства термін придатності не вста- новлено, не допускається.
Вибираючи інструмент, музикант надає перевагу тому, на якому до нього хто-небудь грав. Такий інструмент завжди звучить краще. Так і будь-який новий товар проходить визначений період «притирання», під час якого мо- жуть виявитися його особливості чи недоліки.
245
Р о з д і л ІV
Щоб період звикання до товару пройшов найменш болісно для спожива- ча, Закон передбачає право виготовлювача (виконавця), крім термінів служ- би чи термінів придатності, встановлювати на товар гарантійний термін. Цей термін можна визначити як період часу, протягом якого виготовлювач приймає на себе підвищені зобов’язання перед споживачами, наприклад, зобов’язується за свій рахунок усунути недоліки, щo виникли, а в деяких ви- падках і замінити товар на новий.
Ринок диктує свої умови, і поряд з виготовлювачами в боротьбу за спожи- вачів уключилися торгові компанії, що намагаються залучити клієнтів, на- даючи їм різного роду додаткові послуги. І тут гарантійне обслуговування набуло досить значного поширення.
Закон надає продавцям право встановлення додаткової гарантії. Ця га- рантія може бути надана тільки понад гарантійний термін, установлений виготовлювачем. Продавець має право установити додаткову оплату за пра- во користуватися гарантією і надати споживачу можливість придбати товар з додатковою гарантією чи без неї.
Як правило, товари придбають для тривалого користування, і споживачу небайдуже, хто і як обслуговуватиме товар після закінчення гарантійного те- рміну. Охороняючи інтереси громадян, Закон покладає на виготовлювача ви- значені обов’язки із забезпеченню післягарантійного обслуговування товару.
Відповідно до вимог Закону виготовлювач зобов’язаний забезпечити ре- монт і технічне обслуговування товару, а також випуск і постачання в торго- ві і ремонтні організації запасних частин у необхідному для ремонту і техні- чного обслуговування обсязі й асортименті впродовж терміну виробництва товару і після зняття його з виробництва протягом установленого виготов- лювачем терміну служби чи протягом десяти років з моменту зняття товару з виробництва, якщо термін служби не встановлено.
Якщо підприємство-виробник товару цих обов’язків не виконує, і спожи- вач зіштовхується з неможливістю відремонтувати товар, у нього виникають додаткові права, наприклад, право на усунення недоліків за рахунок вироб- ника, а в деяких ситуаціях — і на заміну товару.
Застосування у повсякденному житті різних меха- нізмів, що можуть вийти з-під контролю людини, не дає змоги цілком виключити заподіяння шкоди. Щоб мінімізувати можливість виникнення шкоди під час реалізації товарів (робіт, послуг), Закон
надає великого значення реалізації права споживачів на безпеку.
Право споживачів на безпеку означає, що товар (робота, послуга) за зви- чайних умов його використання, збереження, транспортування й утилізації повинен бути безпечний для життя, здоров’я споживача, навколишнього се- редовища і не заподіювати шкоди майну споживача.
Закон передбачає низку заходів, спрямованих на те, щоб запобігати запо- діянню шкоди життю і здоров’ю споживачів. Умовно ці заходи можна поді- лити на дві групи, а саме:
³ спрямовані на недопущення надходження в обіг товарів (робіт, послуг), що можуть заподіяти споживачам шкоду;
246
Економіка домашнього господарства
³ щодо запобігання заподіянню шкоди товарами (роботами, послугами), що вже реалізуються споживачам.
Здійснюючи заходи першої групи, держава встановлює обов’язкові вимо- ги, яким повинні відповідати товари (роботи, послуги), реалізовані спожива- чам. Ці вимоги передбачені у стандартах і підлягають обов’язковому дотри- манню. Контроль за дотриманням цих вимог покладається на державні ор- гани, насамперед на федеральні органи із стандартизації, метрології, орга- ни санітарно-епідеміологічного нагляду. Додатковою перешкодою надхо- дження у продаж небезпечних товарів є державна система сертифікації. Сертифікація — це процес підтвердження уповноваженим державним ор- ганом відповідності якості товарів обов’язковим вимогам стандартів.
Переліки товарів (робіт, послуг) і предметів обов’язкової сертифікації за- тверджуються урядом України. Товари, що підлягають сертифікації, не мо- жуть реалізовуватися без сертифіката. Відповідальність за наявність серти- фіката несе продавець.
Ще однією гарантією забезпечення безпеки для життя, здоров’я і майна споживача, використовуваних ним товарів (робіт, послуг) є також передбаче- ний Законом обов’язок виробника в необхідних випадках розробити і вказати у супровідній документації на товар, на етикетці чи іншим способом спеціа- льні правила використання товару, його збереження, транспортування й утилізації. Продавець зобов’язаний довести ці правила до відома споживача.
Однак ніяка, навіть найдосконаліша система сертифікації, не здатна за- побігти надходженню в реалізацію товарів, що заподіюють або можуть запо- діяти шкоду життю і здоров’ю споживачів. Тому Законом встановлено обов’язок виробника (виконавця) призупинити виробництво товарів (робіт, послуг), якщо встановлено, що за умови дотримання споживачами правил експлуатації і збереження ці товари заподіюють чи можуть заподіяти шкоду споживачам. Якщо встановити причини заподіяння шкоди неможливо, або у випадках, коли усунути їх не можна, виробник зобов’язаний зняти товари з виробництва. Одночасно виробник і продавець товару зобов’язані вжити заходів до відкликання небезпечного товару. Якщо виробник добровільно відмовляється виконувати вимоги Закону щодо зняття товару з виробницт- ва, то вилучення товару з обігу і відкликання його від споживачів викону- ється органом виконавчої влади, на який покладено державний контроль за дотриманням прав споживачів (нині це Держстандарт України).
Відкликання товарів від споживачів здійснюється за рахунок виробників. Це означає, що збитки, заподіяні відкликанням товару, виробник повинен відшкодувати як споживачам, так і продавцям у повному обсязі.
Із правом споживачів на безпеку товарів (робіт, послуг) пов’язано право споживачів на відшкодування шкоди. Це право також закріплено в Законі.
Як уже згадувалося, відповідальність виробника (виконавця) за зробле- ний товар (роботу, послугу) обмежується терміном служби чи терміном при- датності товару (роботи, послуги), а якщо ці терміни не встановлені, то виро- бник (виконавець) зобов’язаний забезпечити безпеку товарів (послуг) протя- гом десяти років з моменту передачі споживачу. Якщо ж у порушення вимог законодавства виробник (виконавець) не встановив термін служби на товар,
247
Р о з д і л ІV
на який установлення такого терміну обов’язкове, він нестиме відповідаль- ність за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю чи майну споживачів незалежно від часу його заподіяння.
На практиці нерідко виникають ситуації, коли товар (робота чи послуга) заподіює шкоду особам, які ніяк не пов’язані з виробником цього товару. На- приклад, при загоранні телевізора найчастіше збиток заподіюється не тіль- ки майну власника телевізора, а й майну інших осіб. Така ситуація перед- бачена Законом, відповідно до якого вимагати відшкодування шкоди може будь-який потерпілий, незалежно від того, був він у договірних відносинах зі спричинювачем шкоди чи ні.
Відповідно до вимог розглянутого Закону шкода, заподіяна життю, здо- ров’ю чи майну споживачів, відшкодовується в повному обсязі. Правила відшкодування шкоди життю і здоров’ю громадянина встановлені чинним цивільним законодавством.
У разі заподіяння шкоди здоров’ю споживача відшкодуванню підлягає втрачений заробіток чи його частина, розмір якого розраховується за прави- лами, установленими державним кодексом України; витрати на лікування, додаткове харчування, санаторно-курортне лікування, протезування, а та- кож інші витрати, спричинені ушкодженням здоров’я.
Якщо пошкоджено або знищено майно споживача, то йому повинна бути надана річ того самого роду і якості чи відновлено пошкоджене майно. У ви- падку, коли цього зробити не можна, споживачу мають бути відшкодовані збитки. Під збитками розуміють вартість утраченого майна, витрати, що по- ніс чи має понести споживач у зв’язку з утратою майна (реальний збиток), а також неодержані доходи, які одержав би постраждалий споживач, якби йо- го право на безпеку товару (роботи) не було порушено (втрачена вигода).
Закон встановлює загальні вимоги до інформації. Згідно зі ст. 18 Закону споживачу повинна бути надана необхідна і достовірна інформація про то- вари (роботи, послуги), про виробника (виконавців,
продавців), а також про порядок придбання товарів (робіт, послуг). Іншими словами, споживач має право знати, що саме йому пропонується, хто пропо- нує і коли він може одержати пропоноване.
Інформація про продавця (виконавця) повинна міститися на вивісці під- приємства. Інформацію про виготовлювача зазначають у документах, що супроводжують товар, на його упаковці, чи доводять до споживача іншими способами. Обов’язковими є відомості про ліцензію. Якщо діяльність продав- ця (виробника, виконавця) підлягає ліцензуванню, то споживачу має бути надана інформація про номер ліцензії, термін її дії, а також про орган, що видав ліцензію. Оскільки товар (робота, послуга) — це цілий комплекс споживчих якостей, що повинні зберігатися і підтримуватися протягом ви- значеного терміну, Закон покладає обов’язок на продавця (виробника, вико- навця), крім інформації про товар, надати споживачу відомості про органі- зації, які уповноважені на прийняття претензій від споживачів і здійснюють ремонт та технічне обслуговування товару (роботи).
Закон не тільки передбачає обов’язок продавця (виробника, виконавця) надати споживачу інформацію про себе і про реалізовані товари (послуги), а
248
Економіка домашнього господарства
й встановлює відповідальність за порушення цих обов’язків. Ст. 18.3 Закону встановлює два види неналежної інформації:
³недостовірна інформація, тобто інформація, що не відповідає дійсності (наприклад, продана споживачу швейна машинка виконує лише 16 опера- цій з передбачених 32, виходячи з наданої споживачу інформації);
³недостатньо повна інформація, тобто інформація, що не дала змоги споживачу зробити компетентний вибір необхідного йому товару або вико- ристати цей товар за призначенням.
Якщо в результаті порушення права на інформацію споживач придбав товар (роботу, послугу), що не має необхідних йому властивостей, споживач має право повернути товар продавцю і вимагати повного відшкодування збитків.
Якщо в результаті відсутності інформації виявилося, щo придбаний товар (роботу, послугу) неможливо використовувати за призначенням, споживач має право вимагати надання йому в короткий термін належної інформації. Якщо інформацію в обумовлений термін не буде надано, споживач має пра- во повернути товар продавцю і вимагати повного відшкодування збитків.
Недолік — це невідповідність товару стандарту, умовам договору чи звичайно пропонованим вимо- гам до якості товару. Невідповідність товару стан- дарту та умовам договору може бути встановлена
незалежною товарною експертизою. Якщо невідповідність очевидна, у про- веденні експертизи немає потреби. Труднощі можуть виникнути тільки що- до встановлення умов укладеного договору. Ситуація, коли умови договору купівлі-продажу обумовлюються усно, дуже поширена. У такому разі спожи- вач не позбавлений можливості доводити за допомогою показань свідків, які саме умови договору були встановлені при його укладанні.
Найбільші труднощі можуть виникнути перед споживачем у випадку, якщо проданий товар не відповідає звичайно пропонованим вимогам до яко- сті його.
Під істотним Закон розуміє такий недолік товару (роботи, послуги), який:
³унеможливлює чи робить неприпустимим використання товару відпо- відно до його цільового призначення;
³не може бути усунутий;
³виявляється знову після усунення;
³потребує великих витрат для усунення;
³значною мірою позбавляє споживача того, на що він вправі був розра- ховувати при укладанні договору.
Таким чином, якщо товар має хоча б одну з перелічених вище ознак, якість товару слід вважати неналежною, а товар таким, що має істотний не- долік.
Неможливість чи неприпустимість у використанні товару відповідно до його цільового призначення встановлюється товарною експертизою, хоча в деяких ситуаціях проведення експертизи не потрібне, оскільки неможли- вість чи неприпустимість використання товару очевидна. Наприклад, якщо
вавтомобілі вийшов з ладу двигун, то використовувати такий товар немож- ливо, а якщо гальмова система — неприпустимо. Якщо в телевізорі вийшов з
249
Р о з д і л ІV
ладу кінескоп, то використання телевізора відповідно до його цільового при- значення неможливе. Якщо у пральній машині сталося коротке замикання, то використовувати її неприпустимо, і спеціальних доказів цих фактів не потрібно. Факт неможливості усунення недоліку може бути встановлений тільки експертним дослідженням. Для підтвердження факту прояву недолі- ку знову після його усунення досить довідки чи квитанції про усунення цьо- го недоліку раніше, а також підтвердження виникнення недоліку знову.
Скористатися правами, передбаченими ст. 18 Закону, споживач може тільки у тому випадку, якщо неналежна якість товару не була обговорена продавцем при купівлі. Обговорення при купівлі товару окремих недоліків не позбавляє покупця права висунути претензії з приводу інших виявлених недоліків, що не були обговорені під час купівлі. Отже, споживач, якому продали товар неналежної якості, якщо це не було обговорено з продавцем, має право на свій вибір вимагати:
³безплатного усунення недоліків товару (цю вимогу споживач вправі пред’явити продавцю, виробнику або організаціям, що виконують їхні функ- ції на підставі договору);
³відшкодування витрат на їх усунення споживачем чи третьою особою (такий спосіб захисту прав споживачів при купівлі неякісного товару на практиці значного поширення не набув. Однак може виникнути така ситуа- ція, коли споживач змушений або сам терміново усунути недоліки, або звер- нутися до третьої особи. Наприклад, за кілька годин до Новорічного свята виходить з ладу телевізор. Викликати телевізійного майстра вже пізно, і споживач сам усуває недоліки чи просить зробити це свого знайомого. Спо- живач має повне право вчинити саме так, а потім зажадати відшкодування своїх витрат, якщо він їх поніс у зв’язку з ліквідуванням недоліків товару);
³розмірного зменшення купівельної ціни (цю вимогу споживач вправі пред’явити продавцю чи організації, що виконує його функції на підставі договору. Виробнику висунути таку вимогу споживач не може);
³заміни на товар аналогічної моделі (марки, артикулу). Споживач має право висунути вимогу про заміну товару на аналогічний. Це не означає, що споживач вправі наполягати на заміні товару на точно такий. Товар, нада- ний для заміни, може бути іншого кольору і навіть іншої марки чи моделі. Найголовніше — він повинен мати ті самі споживчі властивості, що і товар, який потребує заміни. Якщо це побутова техніка, то вона повинна бути того самого класу, покоління; якщо це пальто, то воно має бути такого самого розміру, як і придбане споживачем; пальто повинне бути виготовлене з поді- бного матеріалу. Ціни замінного товару, і товару, на який відбувається замі- на, однакові, і ніякого перерахунку не відбувається;
³заміна на такий самий товар іншої марки (моделі, артикула) з відпо-
відним перерахунком купівельної ціни. Ця вимога припускає заміну товару на такий же товар, тобто автомобіль на автомобіль, холодильник на холоди- льник, але іншої, не аналогічної моделі, марки, артикулу. Наприклад, авто- мобіль «ВАЗ 21063» — на автомобіль «ВАЗ 21099» чи холодильник «Мінськ» — на холодильник «Samsung». Споживчі властивості цих товарів
250
Економіка домашнього господарства
істотно відрізняються, так само як і їхні ціни. Тому в разі такої заміни про- вадиться відповідний перерахунок вартості товарів;
³ розірвання договору купівлі-продажу. При розірванні договору купівлі-
продажу споживач зобов’язаний повернути товар з недоліками і має право вимагати відшкодування збитків. Вимогу про повернення товару споживач вправі пред’явити як продавцю (організації, що виконує його функції на під- ставі договору), так і виробнику (організації, що виконує його функції на підставі договору). Але якщо споживач звертається до продавця (організації, що виконує його функції), то він вправі при розірванні договору вимагати відшкодування усіх збитків, пов’язаних з купівлею товару, а якщо вимога пред’являється виробнику (організації, що виконує його функції), споживач має право наполягати тільки на поверненні вартості товару. Наприклад, споживач придбав великогабаритний товар, заплативши за його доставку. При розірванні договору купівлі-продажу з продавцем споживач вправі, по- ряд з іншими збитками, вимагати відшкодування транспортних витрат. В разі повернення товару виробнику останній не зобов’язаний відшкодовувати витрати за доставку товару.
Споживач сам вибирає, яким саме з перелічених вище прав він скориста- ється у ситуації, що виникла. Проте не існує правил без винятків.
Виняток перший. Щодо технічно складних товарів споживач вправі пред’явити не всі перелічені вимоги, а лише вимоги про безоплатне усунен- ня недоліків чи відшкодування витрат на усунення недоліків, а також про розмірне зменшення купівельної ціни.
Інші вимоги споживач вправі пред’явити тільки при виявленні в товарі істотних недоліків. Перелік таких товарів затверджується урядом України. Оскільки на сьогодні цього переліку не існує, споживач може вважати, що купленого ним технічно складного товару цей виняток не стосується, і він вправі пред’являти кожну з вимог при виявленні в товарі будь-якого недоліку.
Виняток другий. Щодо товарів, закуплених продавцем за договором комісії для подальшої реалізації споживачам, вимоги споживача про усу- нення недоліків чи товару, відшкодування витрат на виправлення недоліків і про заміну товару на товар аналогічної марки (моделі, артикула) задово- льняються тільки за згодою продавця.
Наполягати на задоволенні цих вимог споживач не має права. Він може пред’явити продавцю інші вимоги: про розмірне зменшення купівельної ціни, заміну товару на такий самий товар іншої марки (моделі, артикула), розірвання договору купівлі-продажу.
Виняток третій. На товари, на які встановлено терміни придатності, споживач вправі пред’являти на свій вибір дві вимоги: про заміну товару чи про повернення сплаченої за нього суми. Ці вимоги споживач може пред’явити тільки продавцю товару і лише в тому випадку, якщо недоліки виявлено в межах терміну придатності. Наприклад, куплені консерви, тер- мін придатності яких шість місяців, зберігалися протягом трьох місяців. Відкривши консерви, споживач виявив, що вони зіпсувалися. Оскільки термін придатності ще не минув, споживач може висунути претензії.
Відповідно до статті ?? Закону за кожний день прострочення виконання вимог споживача про усунення недоліків товару, відшкодування витрат на
251