Р о з д і л І

1.5. ГОСТИННІСТЬ ЯК СКЛАДОВА КУЛЬТУРИ СІМ’Ї

Цікаво, що на думку деяких мовознавців, слово гість (однокореневі слова є і в інших слов’янських мовах: у російській — гость, болгарській — гост, словацькій host) етимологічно1 пов’язано зі словами їсти, їстівний. Тобто гість у наших пращурів — це було щось придатне в їжу. Так у мові закріпи- лася згадка про витоки гостинності!

Український народ з давніх-давен славився своєю гостинністю. Про це є свідчення численних іноземних мандрівників, які відзначали щирість україн- ців, їхнє вміння не просто нагодувати подорожнього, а й створити приємну атмосферу, коли гість почувається невимушено, справді «як удома»2.

Гарно сказано про гостинну українську душу в народній пісні:

Зеленеє жито, зелене, хорошії гості у мене. Зеленеє жито за селом, хорошії гості за столом. Зеленеє жито, ще й овес, тут зібрався рід наш увесь...

Що таке гостинність? Відповідь на це запитання не становить особливих труднощів. Ось як визначають значення слова гостинність автори тлумач- ного 11-томного «Словника української мови»: «Гостинність — вміння при- ймати гостей»3.

Виявляється гостинність у тому, як господарі поводяться з моменту при- ходу гостей до того часу, коли вони залишать дім, як вони вміють пригостити гостей, зробити їх перебування цікавим і приємним.

Гостинність — це своєрідна риса характеру, яка формується ще з дитинс- тва і залежить від родинного виховання. Гостинна людина завжди щиро ра- да гостям. Вона зуміє пригостити їх, навіть якщо в домі нічого немає, докла- де зусиль, щоб гості почували себе бажаними у її домі.

Гостинність — це стан душі. Отож, для того щоб бути гостинним, недостат- ньо вивчити набір порад. Бо можна довести до абсурду, наприклад, таке правило, як припрошування гостей до частування, коли воно перетворюєть- ся в нав’язливу вимогу скуштувати якусь страву з прискіпуванням до при- чини відмови. Бувають різні випадки, хтось відмовляється від найсмачнішо- го торту через діабет, але не хоче, щоб про його хворобу дізналися всі прису- тні. Тим більш неприпустимо нав’язувати алкогольні напої. Це прояв не щедрості й гостинності, а елементарного безкультур’я.

Коли не йдеться про урочистості із застіллям, то залежно від мети візиту, людині, яка прийшла в гості, пропонують поїсти чи випити чашку кави або чаю. Якщо гість відмовляється від частування, слід з’ясувати, чи людина справді не голодна, чи відмовляється із чемності. У будь-якому разі приготу-

1Етимологія — походження слова, а також — наука, розділ мовознавства, що вивчає походжен- ня слів.

2Січинський В. Чужинці про Україну. Вибір з описів подорожей по Україні та інших писань чу- жинців про Україну за десять століть. — К., 1992. — 255 с.

3Словник української мови: В 11 т. — К., 1971 – 1980.

22

Сім’я та здоровий спосіб життя

вання чаю не забере багато часу, і краще поставити його на стіл разом із лег- кими закусками, бутербродами і / або солодощами, а не допитуватися, хоче гість частуватися, чи ні.

Проводжання гостей — це теж своєрідний ритуал. В українців прийнято передавати ласощі для дітей чи інших членів сім’ї, які не прийшли у гості. Ось характерна риса гостинності, притаманна предкам українців, яку по- етично описує Ліна Костенко у поемі-баладі «Скіфська Одісея»1:

Дівчата й хлопці греків проводжали. Богів прихильних грекам побажали. Дали в дорогу різних почастунків, лящів, тарані і місцевих трунків. Дід врізав меду зáбоцень. Бабуні вдягли на греків по вінку цибулі.

Правила гостинності існують не тільки для господарів дому, а й для са- мих гостей. У наш «телефонізований» час не прийнято ходити в гості без по- передньої домовленості. Це стосується і відвідин навіть найближчих родичів та друзів. Слід поважати особисте життя людей.

За давньою українською традицією людина, яка вперше потрапляє до оселі, має вручити господарям хлібину. Нині цей звичай можна видозміни- ти, підготувавши якийсь інший, хай навіть суто символічний дарунок. Та- кож слід брати гостинці для дітей.

Навіть у сім’ях, де не було курців, раніше вважалося за необхідне ставити для гостей попільничку. Нині, коли поширилася інформація про шкідли- вість паління, культурна людина навіть не стане просити дозволу запалити в гостях, особливо, де є діти. Якщо ж до господарів звернулися з таким пи- танням, заперечна відповідь не вважається нечемною.

Приймання гостей і бути гостем — це мистецтво. Для того щоб його опа- нувати, недостатньо вивчити набір конкретних порад. По-справжньому гос- тинними можна стати, засвоївши ще й такі, здавалося б, прості, але засад- ничі правила — слід поважати людей, бути чуйними до їхніх потреб і, зви- чайно, бути вихованими, ввічливими, знати правила етикету.

Демократизація суспільного життя призвела і до демократизації відносин між людьми і ритуалів у прийманні гостей. Головне — це щирість, увага до людини і, звичайно, вихованість, загальна культура.

Гостинність є не просто важливою складовою культури сім’ї, її прояви у повсякденні віддзеркалюють суспільні процеси та спосіб життя людей.

Запитання і завдання

1. Що таке сім’я? 2. Як залежить розподіл домашніх обов’язків від типу сім’ї? 3. Чи може су- спільство існувати без сім’ї? 4. Сім’я у майбутньому — якою вона буде? 5. Складіть своє генеа- логічне дерево. 6. У чому полягає значення виховної, репродуктивної, економічної функцій сім’ї для суспільства і особистості? 7. Складіть план приймання гостей з-за кордону (врахувати такі аспекти: функція дозвілля у сім’ї, господарсько-побутова функція сім’ї).

1 Костенко Л.В. Вибране. — К., 1989. — С. 456.

23

Ро з д і л І

1.6.ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ БАТЬКІВ ЗА ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ТА ТУРБОТА ДІТЕЙ ПРО БАТЬКІВ. ЗАХИСТ ПРАВ І ЗАКОННИХ ІНТЕРЕСІВ НЕПОВНОЛІТНІХ НОРМАМИ СІМЕЙНОГО ЗАКОНОДАВСТВА.

КОНВЕНЦІЯ ПРО ПРАВА ДИТИНИ

У нашій державі відповідальність батьків за виховання дітей та турбота дітей про батьків регулюється не просто традиційною суспільною мораллю і звичаями українців, а й закріплена у Конституції України. Також на зако- нодавчому рівні забезпечуються права і законні інтереси неповнолітніх. Так, у статті 51 Конституції України зазначається:

«Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов’язки у шлюбі та сім’ї.

Батьки зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зо- бов’язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою». Питання захисту дітей визначається статтею 52:

«Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом.

Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. Держава заохочує і підтримує благо- дійницьку діяльність щодо дітей».

У Конституції окреслено тільки засадничі питання регулювання сфери сімейних відносин, основним же законодавчим актом у цій галузі є Сімей- ний кодекс України, який визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов’язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов’язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім’ї та родичів.

Сімейний кодекс України регулює сімейні відносини, для того щоб забез- печити в Україні:

³зміцнення сім’ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб;

³утвердження почуття обов’язку перед батьками, дітьми та іншими чле- нами сім’ї;

³побудову сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взає- мної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки;

³сімейне виховання кожної дитини, можливість духовного та фізичного розвитку її.

Сімейний кодекс України складається із семи розділів: І. Загальні положення.

ІІ. Шлюб. Права та обов’язки подружжя.

ІІІ. Права та обов’язки матері, батька і дитини.

IV. Влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування. V. Права та обов’язки інших членів сім’ї та родичів.

24

Сім’я та здоровий спосіб життя

VI. Застосування Сімейного кодексу України до іноземців та осіб без гро- мадянства. Застосування законів іноземних держав та міжнародних догово- рів в Україні.

VII. Прикінцеві положення.

У статті 150 Сімейного кодексу визначено обов’язки батьків щодо вихо- вання та розвитку дитини:

1.Батьки зобов’язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім’ї та родини, свого народу, своєї Батьківщи- ни.

2.Батьки зобов’язані піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духов- ний та моральний розвиток.

3.Батьки зобов’язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної се- редньої освіти, готувати її до самостійного життя.

4.Батьки зобов’язані поважати дитину.

5.Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов’язку батьківського піклування щодо неї.

6.Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини.

7.Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосу- вання ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Так само Сімейний кодекс передбачає обов’язки дітей щодо піклування про батьків. Статтею 172 «Обов’язок дитини, повнолітніх дочки та сина пік- луватися про батьків» передбачено:

1.Дитина, повнолітні дочка, син зобов’язані піклуватися про батьків, ви- являти про них турботу та надавати їм допомогу.

2.Повнолітні дочка, син мають право звернутися за захистом прав та ін- тересів непрацездатних, немічних батьків як їх законні представники, без спеціальних на те повноважень.

3.Якщо повнолітні дочка, син не піклуються про своїх непрацездатних, немічних батьків, з них можуть бути за рішенням суду стягнуті кошти на покриття витрат, пов’язаних із наданням такого піклування.

Для докладнішого ознайомлення із Сімейним кодексом України та ко- ментарями до нього пропонуємо звернутися до книги «Сімейне право Украї- ни»1.

Конвенція про права дитини. Одним із основних документів, який захи- щає права дітей у всіх сферах життя, є «Конвенція про права дитини», при- йнята та відкрита до підписання, ратифікації й приєднання резолюцією 44/25 Генеральної асамблеї від 20 листопада 1989 р. Цей епохальний доку- мент набув чинності для України з 27 вересня 1991 р. У Конвенції визначе- но, що дитиною є кожна людська істота до досягнення нею 18-річного віку, якщо за законом, застосовуваним до цієї особи, вона не досягає повноліття раніше. У Конвенції стверджується, що кожна дитина має невід’ємне право на життя, на збереження індивідуальності. Дитину не можна розлучати з батьками, за винятком невиконання батьками своїх зобов’язань щодо неї (наприклад, у разі жорстокого поводження чи непіклування про дитину). Дитина визнається індивідуальністю, якій забезпечується право висловлен-

1 Сімейне право України: Підручник / За ред. В.С. Гопанчука. — К., 2002. — 304 с.

25