Р о з д і л І

ня своїх поглядів і, зокрема, можливість бути заслуханою в суді. Держава має:

³вживати всіх необхідних заходів для захисту дитини від усіх форм фі- зичного та психологічного насилля;

³забезпечити реалізацію права дитини на освіту, на відпочинок;

³захищати дитину від усіх форм експлуатації, що завдають шкоди будь- якому аспекту добробуту дитини чи перешкоджають її нормальному розвит- кові, включаючи економічну експлуатацію та виконання шкідливої для ди- тини роботи, а також усі форми сексуальної експлуатації та сексуальних розбещень.

Держава, що ратифікувала Конвенцію, повинна не тільки забезпечити дитині захист і піклування, необхідний для її благополуччя, дотримання її прав, а й регулярно звітувати перед Організацією Об’єднаних Націй про вжиті нею заходи щодо закріплення визнаних у Конвенції прав та прогрес, досягнутий у здійсненні цих прав. Цим положенням забезпечується постій- ний контроль за реалізацією Конвенції у державах.

1.7.МЕТА, ЗАВДАННЯ ТА ОСНОВНІ НАПРЯМИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПРОГРАМИ «ДІТИ УКРАЇНИ» ТА РОЛЬ СІМ’Ї В ЇЇ РЕАЛІЗАЦІЇ

Національна програма «Діти України» — це комплексний документ, у

якому відповідно до положень Конвенції ООН про права дитини, ратифіко- ваної Україною, визначено основні напрями державної політики щодо дітей та заходи з її реалізації як органами влади різного рівня, так і різними установами, організаціями і суспільними інститутами, серед яких одне з провідних місць посідає сім’я. Програму «Діти України» було затверджено на виконання Указом Президента України 18 січня 1996 р.

Мета Національної програми «Діти України» — це забезпечення права кожної дитини народитися здоровою, вижити і мати умови для всебічного розвитку, бути надійно соціально і психологічно захищеною.

Основними завданнями Програми є:

³створення сприятливих умов для фізичного, психічного, соціального і духовного розвитку дітей, забезпечення їх правового та соціального захисту;

³формування гармонійно розвиненої особистості, громадянина, здатного до повноцінної життєдіяльності в усіх сферах виробництва, науки, освіти і культури;

³профілактика захворюваності та забезпечення дітей найбільш доско- налими видами медичної допомоги, засобами лікування і відновлення здо- ров’я;

³проведення радикальних заходів щодо запобігання інфекційним і па- разитарним захворюванням;

³створення умов для ліквідації недоїдання дітьми, а також запобігання хворобам, пов’язаних з неповноцінним харчуванням;

³здійснення заходів щодо профілактики злочинності, наркоманії, алко- голізму і паління серед дітей;

³реалізація наукових розробок, спрямованих на вирішення актуальних проблем дитинства;

26

Сім’я та здоровий спосіб життя

³удосконалення системи інформації населення щодо забезпечення здо- рового розвитку дитини.

Національна програма «Діти України» реалізовується за такими основ-

ними напрямами:

³поліпшення умов розвитку, виховання і освіти дітей;

³поліпшення стану здоров’я підростаючого покоління профілактикою захворювань жінок і дітей та вдосконалення системи охорони здоров’я;

³сприяння повноцінному харчуванню дітей та розвитку індустрії дитя- чого харчування;

³поліпшення умов життя дітей, які перебувають в особливо складних і надзвичайних умовах;

³удосконалення правового законодавства щодо захисту материнства і дитинства.

З огляду на те, що термін виконання програми було встановлено 1996 – 2000 рр., а значна частина її заходів має довгостроковий характер та їх виконання триває, було видано Указ Президента України «Про основні заходи щодо забезпечення виконання Національної програми «Діти Украї- ни» на період до 2005 року» від 24 січня 2001 р., метою та основними завданнями яких є створення умов для фізичного, інтелектуального і духов- ного розвитку дітей, забезпечення їх соціального захисту та належного ви- ховання, яке ґрунтується на здобутках українського національного та світо- вого культурно-історичного розвитку. Реалізовуються заходи за такими ос- новними напрямами: законодавче забезпечення прав і соціальних гарантій дітей; створення умов для формування гармонійно розвиненої особистості; поліпшення становища дітей, які перебувають в особливо скрутних і над- звичайних умовах; поліпшення здоров’я дітей; запобігання дитячій бездог- лядності, безпритульності, бродяжництву, жебрацтву та правопорушенням серед неповнолітніх; міжнародне співробітництво в інтересах дітей.

Програмою визначено, що у справі забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей основну роль мають відігравати сім’я, держава, суспільство. Недарма сім’ї відводиться така важлива роль, адже як зазначено у Націо- нальній програмі «Діти України»: «Сім’я є і залишається природним середо- вищем для фізичного, психічного, соціального і духовного розвитку дитини,

їїматеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належ- них умов для цього. Вона має виступати основним джерелом матеріальної та емоційної підтримки, психологічного захисту, засобом збереження і передачі національно-культурних і загальнолюдських цінностей прийдешнім поко- лінням. У першу чергу сім’я повинна залучати дітей до освіти, культури і прищеплювати загальнолюдські норми суспільного життя. Основними мето- дами збереження та зміцнення здоров’я в умовах сім’ї мають стати профіла- ктика захворювань та дотримання певних гігієнічних правил у повсякден- ному житті, оптимальна фізична активність, загартування організму, пов- ноцінне харчування, запобігання шкідливим явищам — палінню, алкого- лізму тощо.

Усі державні та суспільні інституції мають підтримувати зусилля батьків або осіб, які їх замінюють, спрямовані на забезпечення відповідних умов для виховання, освіти, розвитку здорової дитини».

27

Ро з д і л І

1.8.ДЕРЖАВНА СІМЕЙНА ПОЛІТИКА В УКРАЇНІ ТА ШЛЯХИ ЇЇ РЕАЛІЗАЦІЇ. СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА ДОПОМОГА

СІМ’ЯМ З ДІТЬМИ, ПІДЛІТКАМ, МОЛОДІ, ЯКА ОДРУЖУЄТЬСЯ

Українська держава, усвідомлюючи першочергове значення сім’ї як соціального інституту, як осередку формування особистості, вживає заходів щодо поліпшення становища сімей. Одним із них є прийняття Верховною Радою України Концепції державної сімейної політики (постанова від 17 вересня 1999 р.). Як зазначається у преамбулі, Концеп- цію розроблено з метою створення належних умов для життєдіяльності сім’ї в Україні. Вона визначає загальну стратегію і пріоритетні напрями державної політики щодо сім’ї, передбачає здійснення цілісної системи заходів з максимальним урахуванням нових реалій: ринкової економіки, соціального партнерства, політичної демократії, усього того, що поклика- не зробити життя суспільства, кожної окремої сім’ї повноправним і ефек- тивним.

У Концепції визначено шляхи вирішення однієї з найважливіших зага- льносуспільних проблем України — стабільного існування та розвитку сім’ї, поліпшення її життєвого рівня, створення соціально-економічних, політич- них, організаційних, правових умов і гарантій для життєвого визначення, інтелектуального, духовного, фізичного розвитку особистості починаючи з дитячого віку. Вона ґрунтується на визнанні пріоритету сім’ї в житті демок- ратичного суспільства, її ролі у гуманістичному вихованні підростаючого по- коління. Державна сімейна політика має стати складовою всієї соціальної політики України.

Питання державної сімейної політики визначаються також в інших нор- мативних документах. У Загальнодержавній програмі підтримки молоді на 2004 – 2008 рр. важливе місце посідають питання підготовки молоді до сі- мейного життя та підтримка молодих сімей.

В Україні існує спеціальний центральний орган виконавчої влади, до компетенції якого входить реалізація державної соціальної політики з пи- тань сім’ї, жінок, дітей, молоді, — Державний комітет України у справах сім’ї та молоді. Пріоритетні напрями роботи Комітету охоплюють найрізно- манітніші питання у сфері захисту інтересів зазначених категорій громадян України, зокрема значна увага звертається на соціально-психологічну допо- могу сім’ям з дітьми, підліткам, молоді, яка одружується. Для цього при Ко- мітеті створено Державний центр соціальних служб для молоді, відділення якого функціонують як в Автономній Республіці Крим, обласних, Київській та Севастопольській міських державних адміністраціях, так і в районних та районних у містах державних адміністраціях. Центри соціальних служб для молоді безоплатно надають найрізноманітнішу допомогу. Це консультації лікарів, зокрема психологів, терапевтів, логопедів та інших фахівців, «теле- фони довіри», кризові центри соціально-психологічної допомоги «Довіра», центри соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональ- ними обмеженнями тощо.

28

Сім’я та здоровий спосіб життя

1.9.ФОРМИ ТА ВИДИ СОЦІАЛЬНОЇ ДОПОМОГИ ДІТЯМ. СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ СІМЕЙ З НИЗЬКИМ РІВНЕМ ДОХОДІВ

Вумовах нестабільної економічної ситуації, коли рівень життя більшості населення України знизився, держава вживає певних заходів щодо соціаль- ного захисту найбільш нужденних громадян. Ще 1993 р. було прийнято За- кон «Про державну допомогу сім’ям з дітьми». У Порядку призначення і ви- плати державної допомоги сім’ям з дітьми, прийнятому на виконання цього закону, визначено умови призначення і виплати таких видів державної до- помоги сім’ям з дітьми: 1) допомога у зв’язку з вагітністю та пологами;

2)одноразова допомога при народженні дитини; 3) допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; 4) допомога на дітей, які пере- бувають під опікою чи піклуванням; 5) допомога на дітей одиноким мате- рям.

ВУкраїні з 2000 р. діє Закон «Про державну соціальну допомогу малоза- безпеченим сім’ям», відповідно до якого державна соціальна допомога при- значається і виплачується у грошовій формі малозабезпеченим сім’ям, які постійно проживають на території України, мають середньомісячний сукуп- ний дохід, нижчий від прожиткового мінімуму для сім’ї. На виконання за- значеного Закону Кабінетом Міністрів України прийнято Порядок призна- чення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям, який визначає умови призначення і виплати малозабезпеченим сім’ям дер- жавної соціальної допомоги.

Іншим законодавчим актом соціального спрямування є Закон України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям- інвалідам» від 16 листопада 2000 р. Цей Закон відповідно до Конституції України гарантує інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам право на мате- ріальне забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України та їх соціальну захищеність встановленням державної соціальної допомоги на рівні прожиткового мінімуму. Право на державну соціальну допомогу мають інваліди з дитинства I і II груп, непрацюючі інваліди з дитинства III групи, а також діти-інваліди віком до 16-ти років.

Зклопотаннями щодо призначення соціальної допомоги треба звертатися до місцевих органів праці та соціального захисту населення.

Названі законодавчі акти є одними з основних у сфері соціального захис- ту населення. Слід зазначити, що відповідно до змін в економічній ситуації в державі, коригуються і нормативні акти щодо соціального захисту насе- лення, відбувається оновлення законодавчої бази.

Запитання і завдання

1. Яка мета Національної програми «Діти України»? 2. Назвіть основні завдання Націона- льної програми «Діти України». 3. Яка роль відводиться сім’ї у виконанні Національної про- грами «Діти України»? 4. Які основні шляхи реалізації державної сімейної політики в Україні? 5. Назвіть основні законодавчі акти у галузі соціального захисту сімей.

29

Ро з д і л І

1.10.ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ШЛЮБНО-СІМЕЙНОЇ СИТУАЦІЇ

До основних характеристик шлюбно-сімейної ситуації відносять шлюб- ність і розлучуваність. Існує широке та вузьке розуміння терміна «шлюб- ність». У широкому розумінні — шлюбність охоплює усі процеси, пов’язані з укладанням чи припиненням шлюбів, або, іншими словами, всю сукупність випадків зміни шлюбного стану; у вузькому — це процес утворення шлюб- них (подружніх) пар, що передбачає укладання як перших, так і повторних шлюбів.

Розлучуваність — це процес розпаду подружніх пар унаслідок розірван- ня шлюбу (розлучення). Припинення шлюбу відбувається також унаслідок овдовіння, тобто смерті одного з подружжя1.

Шлюбно-сімейна ситуація в Україні є досить напруженою. Протягом останніх десяти років кількість укладених шлюбів коливається з тенденцією до зменшення (табл. 1.2).

Таблиця 1.2. Кількість шлюбів та розлучень в Україні, тис.

Показник							Роки
	1990	1991	1992	1993	1994	1995	1996	1997	1998	1999	2000	2001	2002
Кількість
зареєстро-
ваних	482,8	493,1	394,1	427,9	399,2	431,7	307,5	345,0	310,5	344,9	274,5	309,6	317,2
шлюбів
Кількість
зареєстро-
ваних	192,8	200,8	222,6	219,0	207,6	198,3	193,0	188,2	179,7	175,8	197,3	181,3	183,5
розлучень

Так, у 2000 р. було укладено 274,5 тис. шлюбів, тоді як у 1989 р. — 489,3 тис. На 1000 жителів України у 2000 р. припадало 5,5 шлюбів, що майже удвічі менше, ніж у 1989 р. — 9,5 шлюбів. За весь період після Другої світової вій- ни середня кількість шлюбів на 1000 жителів України у 2000 р. була най- меншою. Проте у 2002 р. вона зросла і становить 6,6 шлюбів на 1000 жите- лів. Упродовж січня–травня 2003 р. спостерігалося зменшення кількості як шлюбів, так і розлучень. Порівняно з відповідним періодом минулого року шлюбів зареєстровано менше на 1,9 тис. (на 2,1 %), а розлучень — на 7,9 тис. (на 10,1 %).

Як видно з табл. 1.2, у високосні роки (1992, 1996, 2000) кількість укладених шлюбів зменшується, що прямо пов’язується з глибоко вкоріненим у свідомість наших людей забобоном про небажаність одруження у високосні роки, які ніби- то є нещасливими, бо «високо косять». Наявність же у календарі високосних ро- ків є умовною і зумовлена потребами оптимізації системи літочислення2.

1Прибиткова І.М. Основи демографії: Посібник для студентів гуманітарних і суспільних факу- льтетів вищих навчальних закладів. — К., 1995. — 256 с.

2Див.: Климишин И.А. Календарь и хронология. — 2-е изд., перераб. и доп. — М., 1985. — 320 с.

30