Сім’я та здоровий спосіб життя

дицини рак можна виявити на ранніх стадіях. Причому початок розвитку раку молочної залози чи шийки матки можна діагностувати і під час профі- лактичних оглядів без застосування складних аналізів. Саме це і зумовлює потребу у регулярних оглядах у гінеколога. Крім того, жінкам необхідно оволодіти навичками самодіагностики раку молочної залози, консультацію з чого можна отримати у гінеколога.

Смертність дітей. Дитина, неповноцінна розумово чи фізично, а також та дитина, яка має хронічні хвороби, — це не тільки трагедія для сім’ї, а й тягар для держави, втрата певного інтелектуального потенціалу для суспі- льства. Саме тому найкращим індикатором соціального та економічного до- бробуту суспільства є стан охорони здоров’я матері та дитини, наочний пока- зник якого — величина ранньої дитячої смертності (до 1 року). Ще в 90-х ро- ках ХХ ст. у деяких промислово розвинених країнах вона знизилася до 6 на 1000 народжених. Україна хоча і не досягла цих показників, проте останні- ми роками спостерігається тенденція до зниження дитячої смертності, яка у

1997 р. становила 14,0 на 1000 народжених, у 1998 — 12,6, 1999 — 12,8, 2000 — 11,9, 2001 — 11,3 і 2002 р. — 10,3.

Для поліпшення стану здоров’я нації необхідна реалізація комплексу за- ходів на державному рівні. Але дуже багато залежить і від сім’ї, від дотри- мання вимог здорового способу життя кожною людиною.

1.15. ПРОБЛЕМИ ВІЛ-інфекції/СНІДу В СВІТІ ТА УКРАЇНІ

З кінця 70-х років XX ст. в світі почалася пандемія ВІЛ-інфекції/СНІДу — смертельно небезпечного захворювання людей. У 1981 р. Всесвітня органі- зація охорони здоров’я визнала синдром набутого імунодефіциту (СНІД) са- мостійним захворюванням.

На сьогодні це захворювання виявлено більш ніж у 190 країнах п’яти кон- тинентів. На кінець 2002 р. у світі вже налічували 42 млн дорослих та дітей, у яких виявлено інфекції, спричинені вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ). За останніх 22 роки 34 млн людей, у яких діагностували СНІД, — померли. Пандемія ВІЛ-інфекції/СНІДу цілком реально загрожує здоров’ю та життю десятків і навіть сотень мільйонів людей. Це захворювання вражає і призво- дить до смерті людей репродуктивного віку та дітей.

Історія відкриття ВІЛ-інфекції/СНІДу. ВІЛ-інфекцію/СНІД вперше було відкрито в США. Три американські лікарі Готтліб, Сігал та Мазур не- залежно один від одного, лікуючи молодих чоловіків, хворих на запалення легень (пневмоцистну пневмонію — ПП) та саркому Капоші (СК — злоякіс- не переродження судин шкіри та слизових оболонок), першими зрозуміли, що названі хвороби в цих пацієнтів є вторинними. А первинним у всіх паці- єнтів був імунодефіцит, на тлі якого й виникла пневмоцистна пневмонія або саркома Капоші.

Імунодефіцит (зниження інтенсивності імунної відповіді організму) у цих хворих розвинувся внаслідок якоїсь нової, раніше не відомої хвороби. Таке захворювання, як ПП, нехарактерне для країн з високим рівнем життя. В основному ПП трапляється в країнах Африки на тлі хронічних захворювань (малярії, важких глистних інвазій тощо) та білкового дефіциту, тобто в ослаб-

43

Р о з д і л І

лених людей. У людей з імунодефіцитом активуються умовно-патогенні збуд- ники, які починають спричинювати різні захворювання.

СК у хворих на СНІД відрізнялася від класичної її форми, для якої харак- терні ознаки: вік хворих — понад 60 років, локалізація уражень — у нижній третині ніг і добре піддається хіміотерапії. У хворих на СНІД з СК все не так: хворіють навіть діти, ураження локалізуються на всьому тілі, в тому чис- лі й на обличчі, хвороба не піддається лікуванню.

У1983 р. Люком Монтеньє, завідувачем лабораторії Інституту ім. Пастера

вПарижі вперше було відкрито вірус СНІДу. З 1986 р. цей вірус почали на- зивати вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ). Ендемічним регіоном ВІЛ- інфекції/СНІДу є країни Африки, розташовані на південь від пустелі Сахари.

ВІЛ — це природний ретровірус, здавна поширений в Африці. Вважаєть- ся, що ВІЛ-інфекція/СНІД спершу проникла в країни Карибського басейну,

апотім — у США. В 1989 р. у США вже було зареєстровано близько 200 ти- сяч хворих на СНІД, згодом — ВІЛ-інфекція поширилася майже в усі країни світу.

Правильна назва хвороби — ВІЛ-інфекція, а СНІД — це її останній пе- ріод, тобто період маніфестних клінічних проявів, який закінчується тільки смертю.

Шляхи та чинники передачі ВІЛ-інфекції/СНІДу. Є три шляхи передачі ВІЛ-інфекції/СНІДу: контактний, парентеральний, від матері до дитини. Домінуючий шлях передачі цієї інфекції — контактний, а конкре- тніше — статевий гетеросексуальний (від чоловіка до жінки, від жінки до чоловіка). Найвища концентрація ВІЛ спостерігається в крові, спермі, вагі- нальному секреті, а вже потім — у грудному молоці. ВІЛ є також у слині, сльозах, поті, але вірус не виділяється назовні ні з сечею, ні з фекаліями. ВІЛ-інфекція не передається при соціально-побутових контактах (під час перебування в одному приміщенні, рукостисканні, користуванні одним по- судом, туалетною та ванною кімнатою, звичайно за умови суворого дотри- мання загальноприйнятих санітарно-гігієнічних правил.

Актуальним шляхом передачі вірусу є парентеральний, який реалізуєть- ся при переливанні зараженої вірусом крові, користуванні забрудненими ВІЛ шприцами, медичними інструментами тощо.

Найфатальніший шлях — передача ВІЛ-інфекції від матері до дитини. Розрізняють три способи зараження: трансплацентарний (під час вагітності), у процесі пологів, коли дитина проходить травмованими родовими шляха- ми, та під час грудного годування.

ВІЛ зберігає інфекційність у біологічних рідинах людини (крові, спермі, вагінальному секреті, грудному молоці тощо) при кімнатній температурі

(20 – 22 °C) до 15 днів, у висушеному стані — від 3 до 7 днів.

ВІЛ руйнується при кип’ятінні, обробці дезинфікуючими розчинами, митті рук з милом. Якщо на шкіру чи видимі слизові оболонки людини по- трапляє хоч крапля чужої крові або іншої біологічної рідини, слід негайно змити її водою з милом. Якщо бризки крові потрапили в очі, необхідно зака- пати будь-які очні краплі або негайно вмитися водою з милом (щоб зайшло в очі і з’явилися сльози). Слід зазначити, що інфікуюча доза ВІЛ міститься в 0,1 – 0,01 мл крові, тобто в малій краплі.

44

Сім’я та здоровий спосіб життя

Клітини-мішені для ВІЛ. ВІЛ уражує насамперед основні імунокомпе- тентні клітини, а саме — Т4-лімфоцити-хелпери (помічники), які регулюють імунну відповідь організму на проникнення чужорідних антигенів (вірусів, бактерій, мікоплазм, мікроскопічних грибків тощо). ВІЛ уражує також мак- рофаги та моноцити. Це клітини, які виконують «охоронну» функцію імунної системи, тобто захоплюють та розщеплюють збудників різних хвороб, коли вони проникають в організм. ВІЛ уражує клітини лімфовузлів, що є форпос- тами захисту організму, а також клітини центральної нервової системи (ЦНС) тощо.

Патогенез ВІЛ-інфекції/СНІДу. Коли ВІЛ тим чи іншим шляхом по-

трапляє в організм людини, він знаходить чутливі клітини (мішені) і прони- кає в них. Для вірусу основне — ввести свій геном у клітину (геном ВІЛ — РНК). У цитоплазмі інфікованої клітини на матриці РНК-геному ВІЛ за до- помогою вірусного ферменту ретротранскриптази (зворотної транскриптази) синтезується ДНК-копія. Вірусспецифічна ДНК-копія транспортується в яд- ро інфікованої клітини та включається в клітинну ДНК. Клітина-мішень приймає вірусні гени за свої. Усі віруси — генетичні паразити, але для де- яких з них, так само як і для ВІЛ, характерний генетичний паразитизм на інтегративному рівні. При активації клітин, інфікованих ВІЛ, вони поступо- во перетворюються на фабрики синтезу вірусних білків та геномів.

Новоутворені вірусні частки внаслідок брунькування з інфікованих клі- тин формують свою оболонку з крихітних фрагментів зовнішньої оболонки клітини, при цьому в останній виникають дефекти, внаслідок чого клітина гине. Основними жертвами ВІЛ є Т4-лімфоцити-хелпери, які регулюють взаємодію між усіма клітинами імунної системи.

Уміру зараження й загибелі Т4 у ВІЛ-інфікованого поступово розвива- ється імунодефіцит. Імунна система перестає виконувати свої функції, і лю- дина стає беззахисною перед будь-якими хворобами.

Після проникнення ВІЛ в організм людини починається його первинна активна репродукція (розмноження), яка досягає піку через 4 – 6 тижнів. Потім інтенсивність репродукції вірусу знижується і більша його частина переходить у латентний стан. Проте зараження вірусом Т4-лімфоцитів- хелперів, хоча і не призводить відразу клітини до загибелі, негативно змінює виконання ними регулюючих функцій. Поступово вірус руйнує де- далі більше Т4-лімфоцитів, що призводить до наростання імунодефіциту. Через місяці, якщо людину заражено при переливанні контамінованої ВІЛ крові, або роки (наприклад, у разі зараження статевим шляхом) настає вторинний період активної репродукції вірусу, який збігається з розвитком СНІДу.

Урезультаті формування імунодефіциту у ВІЛ-інфікованого, особливо в період СНІДу, умовно-патогенні мікроорганізми виходять з-під контролю вже ослабленої імунної системи й спричинюють різноманітні вторинні за- хворювання. Порушується також протипухлинний опір організму — і розви- ваються злоякісні пухлини.

Через 5 – 6 тижнів після зараження в крові ВІЛ-інфікованого з’являються антитіла до різних вірусних білків (як захисна реакція організму), концент- рація яких у крові досягає максимуму через 2 – 3 – 5 і навіть 6 місяців. Про-

45

Р о з д і л І

тивірусні антитіла виявляють у крові і за їх наявності людині ставлять діаг- ноз: ВІЛ-інфекція.

Стадії та ознаки клінічного перебігу ВІЛ-інфекції/СНІДу. За кла-

сифікацією ВООЗ 2002 р. рекомендовано розрізняти І – IV клінічні стадії ВІЛ-інфекції/СНІДу.

Клінічна стадія I охоплює стадії гострого захворювання, безсимптомної та персистуючої генералізованої лімфоаденопатії (ПГЛ).

Стадія гострого захворювання настає в середньому через 2 – 4 тижні після зараження. У 15 – 50 % ВІЛ-інфікованих розвиваються первинні клінічні прояви. Вони, як правило, грипоподібні (підвищується температура тіла, з’являються головний біль та болі в суглобах і м’язах) або мононуклеозоподіб- ні (підвищується температура тіла, болить горло, збільшуються шийні, за- вушні, над- і підключичні та інші лімфовузли). Гостра стадія триває 1 – 2 – 3 тижні і закінчується, як здається ВІЛ-інфікованому, повним одужанням.

ВІЛ-інфекція переходить у безсимптомну стадію, хіба що у деяких зара- жених лишаються збільшеними окремі лімфовузли. ВІЛ-інфікований має вигляд здорової людини, веде звичний спосіб життя, але вірус поступово і невпинно розмножується в його клітинах-мішенях. ВІЛ-інфікований протя- гом 2 – 3 – 5 – 7 років не знає про свою хворобу та є джерелом інфекції для своїх статевих партнерів, для тих, кому можуть перелити його кров, для нар- команів, що користуються спільними шприцами тощо.

Безсимптомна стадія рано чи пізно переходить у стадію ПГЛ. При цьому збільшуються лімфовузли, але це практично не турбує заражену людину, бо вони м’які, не болять, шкіра над ними не червоніє. Потім лімфовузли змен- шуються, стають твердими, але й надалі не болять. Іноді ПГЛ розвивається відразу ж після стадії гострого захворювання і триває від кількох місяців до 2 років.

Клінічна стадія II характеризується втратою до 10 % маси тіла, уражен- ням шкіри та видимих слизових оболонок (себорейний дерматит, активують- ся грибкові захворювання нігтів, виникають повторні виразки в порожнині рота), проявляється оперізуючий лишай (болюче висипання в міжреберних проміжках), повторюються захворювання верхніх дихальних шляхів.

Клінічна стадія III (преСНІД). У цій стадії спостерігають втрату більше ніж 10 % маси тіла, проноси (більше від одного місяця), непояснену тривалу лихоманку (понад один місяць), озноби, нічну пітливість, активізацію гриб- кових захворювань у порожнині рота, виникнення фурункулів, карбункулів, розвивається туберкульоз легень тощо.

Клінічна стадія IV — це остання стадія хвороби, власне СНІД. У період СНІДу розвиваються маніфестні (яскраві) клінічні прояви, що виникають унаслідок руйнівної дії безлічі вірусних часток. Кількість Т4-лімфоцитів- хелперів у крові знижується в 5 – 10 і навіть 100 разів порівняно з нормою. У хворих спостерігають ураження легень, травного каналу, центральної нер- вової системи, очей, шкіри та слизових оболонок тощо. Найчастіше хворі на СНІД страждають та помирають від запалення легень, яке проявляється задишкою, невисокою температурою (37,2 – 37,8 °С), сухим кашлем (це харак- терні ознаки пневмоцистної пневмонії). Серед хворих на СНІД поширений туберкульоз, у тому числі його позалегеневі форми. Вражається травний ка-

46

Сім’я та здоровий спосіб життя

нал з утворенням виразок та некротизацією слизової оболонки (проноси, внутрішні кровотечі). У разі ураження ЦНС виникають сильні головні болі, запаморочення, прогресуюча недоумкуватість, знижується гострота зору, іноді до повної сліпоти. Часто у хворих на СНІД розвивається саркома Ка- поші та інші злоякісні новоутворення. СНІД завжди закінчується смертю. Хоч ВІЛ-інфекція/СНІД відома понад 22 роки, в медичній літературі світу не описано жодного випадку одужання від цієї хвороби.

Лікування ВІЛ-інфекції/СНІДу. У кожного ВІЛ-інфікованого раніше (через 2 – 5 років) чи пізніше (7 – 10 і більше років після зараження) обов’язково настає остання клінічна стадія захворювання — СНІД.

Лікування ВІЛ-інфекції/СНІДу проводять різноманітними специфічни- ми препаратами, які діють безпосередньо на вірус. Таке лікування назива- ється антиретровірусною терапією (АРТ). Проведення АРТ дає змогу по- довжити у ВІЛ-інфікованого безсимптомну стадію захворювання, тобто від- тягнути на роки початок СНІДу. Лікування ВІЛ-інфікованого та хворого на СНІД поліпшує якість його життя, запобігає розвитку тяжких вторин- них інфекцій, знижує ризик передачі ВІЛ, подовжує життя. Лікувати хво- рого на ВІЛ-інфекцію/СНІД можна, лікувати потрібно, але вилікувати не- можливо. Серед 20 різних існуючих антиретровірусних препаратів немає такого, що знищував би провірус, тобто ДНК-копію РНК-геному ВІЛ, інтег- ровану в ДНК клітини. Лікувати ВІЛ-інфікованого треба протягом усього його життя й одночасно двома, а краще трьома різними препаратами. Лі- кування надзвичайно дороге: річний курс АРТ хворого на СНІД коштує 12 – 15 тис. доларів США.

Епідеміологія ВІЛ-інфекції/СНІДу. За даними ВООЗ, на кінець 2002 р.

у світі налічувалось близько 42 млн людей, які жили з ВІЛ-інфек- цією/СНІДом. У США та Канаді було зареєстровано близько 980 тис. ВІЛ- інфікованих та хворих на СНІД, у країнах Карибського басейну — 440 тис., Латинській Америці — 1,5 млн, країнах Західної Європи — близько 570 тис., країнах Східної Європи і Центральної Азії — 1,2 млн, країнах Схід- ної Азії та Океанії — 1,2 млн, країнах Південної та Південно-Східної Азії — 6 млн, в Австралії та на островах Нової Зеландії — близько 15 тис., а найза- грозливіша ситуація сформувалась у країнах Африки, південніше Сахари — 29,4 млн. Протягом 2002 р. спостерігалось зростання захворюваності на ВІЛ- інфекцію/СНІД серед дорослих та дітей на 45 тис. у Північній Америці, 60 тис. — на Карибах, 150 тис. — в Латинській Америці, 30 тис. — у Захід- ній Європі, 250 тис. — в країнах Східної Європи та Центральної Азії, 270 тис. — в країнах Східної Азії та Океанії, 700 тис. — в країнах Південної та Південно-Східної Азії і на 3,5 млн — в країнах Африки. За один тільки 2002 р. від СНІДу в світі померло близько 3,1 млн хворих, з них 8 тис. — у Західній Європі, 15 тис. — в країнах Північної Америки, 25 тис. — в країнах Східної Європи і Центральної Азії, 42 тис. — на Карибах, 45 тис. — у Схід- ній Азії та Океанії, 60 тис. — у Латинській Америці, 440 тис. — у країнах Південної та Південно-Східної Азії і найбільше — 2,4 млн — в Африці.

Як випливає з наведених даних, пандемія ВІЛ-інфекції/СНІДу в світі на- була загрозливих масштабів, а в країнах Африки загрожує здоров’ю та жит- тю значної кількості населення. Враховуючи темпи зростання кількості хво-

47

Р о з д і л І

рих за останні роки (16 тис. нових випадків ВІЛ-інфекції/СНІДу реєструють щодня), можна дійти висновку, що прогноз на майбутнє невтішний.

В Україні дослідження на виявлення ВІЛ-інфекції/СНІДу почали прово- дити з літа 1987 р. Динаміку захворюваності та смертності від ВІЛ-інфек- ції/СНІДу серед громадян України показано в табл. 1.4. Ці дані ілюструють кількість виявлених ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД, які пройшли повне клінічне та лабораторне обстеження.

Таблиця 1.4. Динаміка захворюваності та смертності від ВІЛ-інфекції/СНІДу

серед громадян України

	Роки	1987 – 1994	1995	1996	1997	2002	Усього станом
							на 01.10.2003
	Зареєстровано:
	випадків ВІЛ-	183	1490	5400	8913	8756	59 397
	інфекції/СНІДу
	хворих на СНІД	32	45	143	189	1353	5623
	померло від СНІДу	15	19	69	82	834	3220

Як видно з табл. 1.4, до 1994 р. темпи розвитку епідемії в Україні були повільними, а в 1994 р. стався «вибух». За цей рік було виявлено близько 1,5 тис. нових випадків ВІЛ-інфекції, з яких більш як 80 % становили нар- комани. У наступні роки щомісяця виявляли близько 1000 нових ВІЛ-інфі- кованих. Тільки за 12 місяців 2002 р. зареєстровано 8756 ВІЛ-інфікованих громадян України, з яких 4587 — внутрішньовенні наркомани і 1379 дітей. Враховуючи такі темпи зростання, реальна кількість ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД в Україні на 2004 р. становитиме більше ніж 400 тис. (близько 1 % дорослого населення). Сьогодні Україну вважають найбільш ВІЛ-інфікованою країною Європи.

В Україні виділяють три хвилі в розвитку епідемії ВІЛ-інфекції/СНІДу. Перша хвиля (1995 – 2003) — це стрімке поширення ВІЛ серед споживачів ін’єкційних наркотиків, друга (1996 – 2003) — збільшення кількості людей, інфікованих статевим шляхом від наркоманів, третя (1998 – 2003) — дітей, народжених ВІЛ-інфікованими жінками.

Домінуючим шляхом передачі ВІЛ-інфекції/СНІДу в світі є статевий, ге- теросексуальний, а в Україні — парентеральний, а саме — при введенні ін’єкційних наркотиків. Підраховано, що з 59 397 ВІЛ-інфікованих близько 36 тис. — внутрішньовенні наркомани. Наркомани становлять групу най- вищого ризику інфікування, до якої включають іноді навіть дітей, які вжи- вають наркотики вперше, з цікавості.

Найбільш ураженими областями України є Донецька, Дніпропетровська, Одеська, Миколаївська та АР Крим. Переважна більшість ВІЛ-інфікова- них — це особи 20 – 39 років, постійно реєструються підлітки. Це свідчить, що ВІЛ-інфекція/СНІД є найбільшою загрозою для молоді та дітей.

Профілактика ВІЛ-інфекції. На жаль, немає засобів специфічної про- філактики цієї смертельної хвороби, тобто немає вакцин, оскільки для ВІЛ характерна надзвичайна генетична мінливість. Від того самого ВІЛ-інфі- кованого упродовж року можна виділити до десяти різних штамів вірусу.

48