Основи сімейних відносин

кіно, телебачення, преса і ринково-вулична література виставляють героями гангстерів, сумнівних закордонних суперменів та повій, що негативно по- значається на формуванні свідомості молодих громадян України.

Ми ж маємо холодного і підступного ворога, якого треба здолати, — наша байдужість, роз’єднаність, суперечливість і недовіра один до одного. Від них усі наші біди й нещастя.

Національне виховання постає як створена народом сукупність ідеалів, поглядів, переконань, традицій, звичаїв, інших форм соціальної практики, спрямованих на орієнтацію життєдіяльності підростаючого покоління, у процесі якої воно засвоює духовну і матеріальну культуру нації, виробляє національну свідомість. Воно є конкретно-історичним виявом загальнолюд- ського гуманістичного і демократичного виховання, забезпечує етнізацію дітей як необхідної та невід’ємної складової їх соціалізації. Національне ви- ховання духовно відтворює в дітях народне, увічнює те специфічне, самобут- нє, що в кожній нації, а також загальнолюдське, спільне для всіх націй.

Національне виховання орієнтується на історичні потреби нації, головна серед яких на сучасному етапі — державотворення. Проте загальна мета ви- ховання — залучити молоде покоління до творчої участі у рідній культурі, а через неї також до культури загальнолюдської — залишається основополо- жною. Бо народ тільки тоді розвине національну зрілість, коли, не втрачаю- чи своєї національної самозосередженості, спиратиметься на загальнолюд- ські духовні цінності (О. Вишневський).

Зміст національного виховання відображує в єдності його загальну мету, завдання й складові частини. Основними складовими виховання, реалізація яких забезпечує багатогранний і гармонійний розвиток особистості, є: гро- мадянське, розумове, моральне, трудове, естетичне, фізичне.

Національна ідея має бути не просто атрибутом національної свідомості, суто духовним феноменом, а поштовхом до практичних справ, як споконвіку було в найкращих синів та дочок українського народу. Відродженню нації сприятиме формування в дітей і молоді національної гідності й гордості за свою землю, свій народ, Батьківщину, усвідомлення себе представниками державної нації, носіями незалежності й державності, засвоєння культури й осягнення історії українського народу.

Отже, національне виховання своїм змістом, формами і методами, власне, й забезпечує підготовку громадян, які живуть, діють, розвиваються на основі визначених державних законів та морально-етичних традицій, звичаїв українського народу.

2.10. ТРУДОВЕ ВИХОВАННЯ

Праця — основа функціонування та розвитку людського суспільства усіх соціально-економічних формацій, умова виникнення та існування людства. Соціальна сутність праці зумовлена кількома чинниками. По-перше, праця

129

Р о з д і л ІІ

є процесом, який відбувається між людиною і природою, в якому людина своєю діяльністю опосередковує, регулює та контролює обмін речовин між собою та природою. По-друге, людина, впливаючи на природу, використову- ючи та змінюючи її для задоволення своїх матеріальних і духовних потреб, не тільки створює матеріальні та духовні блага, а й змінює власну природу, розвиває здібності та нахили, виробляє соціально необхідні якості, формує себе як особистість. Праця є фундаментом, на якому ґрунтуються соціальні процеси, формуються соціальні відносини. Вона змінює становище різних груп працівників, формує їх соціальне та професійне обличчя. У цьому ви- являється сутність праці як базового суспільного процесу.

За народною оцінкою, праця — першооснова життя суспільства, головний засіб створення матеріальної і духовної культури. Ось тому трудове вихо- вання дітей в українській родині має забезпечити розуміння ролі праці в житті суспільства та людини, повагу до людей праці, які створюють матері- альні та духовні цінності, свідоме ставлення до праці як найвищої цінності людини і суспільства, формування творчої працьовитої особистості, цивілізо- ваного господаря, готовності до життєдіяльності в умовах ринкових відносин. Важливими чинниками трудового виховання є дисциплінованість, організо- ваність, оволодіння трудовою культурою і основами наукової організації праці, бережливе ставлення до суспільної і приватної власності та природ- них багатств, прагнення їх примножити.

Трудова складова в українському вихованні з давніх-давен виступала як досить суттєва педагогічна тенденція. Наш народ завжди вважав працю, трудову діяльність першоосновою буття людини, нації. Трудове виховання дітей здійснювалося створенням умов, які сприяли ранньому залученню їх до справжньої продуктивної праці, формуванню особистості трудівника, гос- подаря.

Трудове виховання в сім’ї дитини починається із залучення до побутової праці, догляду за своїми речами, за тваринами, рослинами, виготовлення іграшок, ознайомлення з працею дорослих, формування переконань щодо необхідності праці, бережливого ставлення до її результатів.

Завдання трудового виховання зумовлені потребами існування, само- ствердження і взаємодії людини в суспільстві та природному середовищі. Воно покликане забезпечити:

³психологічну готовність особистості до праці (бажання сумлінно та від- повідально працювати, усвідомлення соціальної значущості праці як обов’язку і духовної потреби, ощадливість щодо результатів праці та поваги до людей праці, творче ставлення до трудової діяльності);

³підготовку до праці (наявність загальноосвітніх і політехнічних знань, загальних основ виробничої діяльності, вироблених умінь і навичок, необ- хідних для трудової діяльності, підготовки до свідомого вибору професії).

Трудове виховання ґрунтується на принципах:

³єдності трудового виховання і загального розвитку особистості (мораль- ного, інтелектуального, естетичного, фізичного);

³виявлення і розвитку індивідуальності в праці;

130

Основи сімейних відносин

³високої моральності праці, її суспільно корисної спрямованості;

³залучення дитини до різноманітних видів продуктивної праці;

³постійності, безперервності, посильності праці;

³наявності елементів продуктивної діяльності дорослих у дитячій праці;

³творчого характеру праці;

³єдності праці та багатогранності життя.

Праця є джерелом і важливою передумовою фізичного та соціально- психічного розвитку особистості. «Праця, як ми її розуміємо, є така вільна і погоджена з християнською моральністю діяльність людини, на яку вона наважується з безумовної необхідності її для досягнення тієї чи іншої істин- но людської мети в житті1, — писав видатний педагог Костянтин Ушинський (1823 – 1871), — «Саме виховання, якщо воно бажає щастя людині, повинно виховувати її не для щастя, а готувати до праці життя»2.

На всіх етапах трудового виховання у дітей необхідно формувати потребу в праці, творче ставлення до неї, залучати до реальних виробничих відносин і формувати розвинене, зорієнтоване на особливості ринкового господарю- вання, економічне мислення, розвивати загальні (інтелектуальні, психофі- зіологічні, фізичні та ін.) і спеціальні (художні, музичні, технічні, математи- чні тощо) здібності, відроджувати національні традиції, народні промисли та ремесла, виховувати культуру особистості в усіх її проявах. Дітей варто ознайомлювати з деякими професіями.

Професія, яка відповідає інтересам і нахилам людини, викликає у неї задоволення. Особиста значущість професії підвищується, якщо вона прести- жна, має творчий характер, високо оцінюється матеріально.

Світ професій досить рухомий. Одні професії відходять у минуле, інші — з’являються. Тому діти потребують від батьків і педагогів різнобічної інфор- мації про професії, кваліфікованої поради на етапі вибору життєвого шляху, підтримки й допомоги на початку професійного становлення.

Вибір професії — один з головних моментів у житті людини. Це, по суті, вибір життєвого шляху, вибір долі. Від нього багато залежить, наскільки людина зможе реалізувати себе в різних сферах життєдіяльності, якими бу- дуть її власні набутки та віддача від неї суспільству. Тому вибір професії — точка, в якій схрещуються інтереси особистості та суспільства.

Зважаючи на це, проводячи профорієнтаційну роботу в школі, у сім’ї слід враховувати, з одного боку, здібності людини, з другого — тенденції розвит- ку суспільства, господарсько-економічної системи, які потребують професій- но мобільних кадрів, здатних організувати свою справу, до конкурентної бо- ротьби за робоче місце, до розвитку своєї кваліфікації, а в разі потреби — і до перекваліфікації.

Свідомий вибір професії передбачає якомога ширшу обізнаність дитини про професії, їх особливості, здатність зіставити свої можливості з про-

1Ушинський К.Д. Праця в її психічному і виховному значенні // Вибр. пед. твори: У 2-х т. — Т. 1.

—К., 1983. — 107 с.

2Там само. — 113 с.

131

Р о з д і л ІІ

фесійними вимогами, урахувати потреби суспільства в кадрах певних спе- ціальностей.

Профорієнтаційна робота є досить тривалою і передбачає такі основні етапи:

1.Професійне інформування — психолого-педагогічна система форму- вання обізнаності щодо особливостей професій, потреби суспільства в них, а також профорієнтаційної позиції, зорієнтованості особистості на вільне та свідоме своє професійне самовизначення.

2.Професійна діагностика — система психологічного вивчення особистос- ті з метою виявлення її професійно значущих властивостей і якостей.

3.Професійна консультація — надання особистості на основі вивчення її професійно значущих властивостей і якостей, допомоги щодо найоптималь- ніших для неї напрямів професійного самовизначення.

4.Професійний вибір — допомога молодій людині у виборі конкретної професії на основі її загальних і спеціальних здібностей, інтересів, перспек- тивних умов професійної підготовки і працевлаштування.

5.Професійна адаптація — допомога молодій людині всебічно пізнати майбутнє, її професійне середовище. Актуальна вона на стадії освоєння про- фесії.

Профорієнтаційна робота потребує творчого підходу, врахування індиві- дуальних особливостей, потреб дитини, яка професійний вибір здійснить са- мостійно, під впливом батьків, друзів, знайомих, завдяки цілеспрямованій роботі школи, спеціалізованих закладів, установ та організацій, зацікавле- них у нових працівниках.

Провідні представники педагогічної думки (Я.-А. Коменський, Ф. Рабле, Е. Роттердамський, А. Макаренко, В. Сухомлинський та ін.) вбачали в праці велику перетворювальну силу, яка забезпечує прогресивний розви- ток як суспільства в цілому, так і кожної людини зокрема. Праця дитини, включена до системи освіти, є умовою всебічного розвитку особистості, діє- вим чинником його громадянського становлення, засобом підготовки до життя.

Сучасні умови ринкової економіки потребують від людини якісно-відпо- відальної праці, і трудове виховання молодої людини набуває особливого значення.

Сутність праці як соціального явища виявляється в її функціях. Найголо- вніша з них — створення матеріально-культурних благ, забезпечення суспі- льства предметами та послугами, які задовольняють потреби людини. Друга функція — забезпечення матеріального добробуту працівника і його сім’ї, адже сама по собі людина не може забезпечити себе всіма необхідними предметами та послугами.

Ще одна функція праці пов’язана із формуванням особистості. Розвиток виробництва не повинен бути самоціллю, він передусім має забезпечувати вільний розвиток сутнісних сил особистості, який залежить від багатьох чинників — матеріально-технічної бази системи освіти, професійного на- вчання тощо. Праця повинна стати сферою самореалізації, самоствердження людини.

132