Основи сімейних відносин
різні форми запису прочитаного, вміння користуватися довідковою літера- турою, словниками, періодикою.
Кожна дитина в процесі розвитку формує такі властивості розуму, які ха- рактеризують ті чи інші сторони і форми мислення.
Культура розумової праці означає вміння раціонально використовувати режим розумової роботи, точно і акуратно виконувати всі операції. Вона пе- редбачає і вироблення в дитини особливих якостей, необхідних для засвоєн- ня знань у будь-якій галузі: вміння зосереджено й уважно працювати, дола- ти труднощі; розвиток пам’яті та використання різних її видів — логічної, зорової, моторної; вести спостереження і нотатки; контролювати себе, засто- совувати знання в інших умовах.
Розумове виховання відбувається у процесі засвоєння знань і не зводить- ся до нагромадження певного їх обсягу. Процес здобуття знань і якісне їх поглиблення є чинником розумового виховання лише тоді, коли знання ста- ють особистими переконаннями, духовним багатством людини.
У процесі навчання та виховання реалізується головна мета розумового формування особистості дитини — розумовий розвиток.
2.8. МОРАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ
Моральне виховання характеризують поняття: мораль, моральний ідеал, моральний кодекс, моральні норми, моральні переконання, почуття та якос- ті. Мораль — це система ідей, принципів, законів, норм і правил поведінки та діяльності, які регулюють гуманні стосунки між людьми.
Мораль виконує пізнавальну, оціночну, виховну функції, а її складовими є моральна свідомість, моральна діяльність, моральні відносини. Норми і принципи моралі, моральні ідеали та почуття становлять систему моралі, яка є основою, життєвою позицією особистості.
Моральний ідеал — образ, що втілює в собі найвищі моральні якості, є взірцем, до якого слід прагнути. Це той взірець моральної досконалості, який спонукає особистість до саморозвитку і на який зорієнтований вихов- ний процес.
Моральна норма — вимога, яка визначає обов’язки людини щодо навко- лишнього світу, конкретні зразки, які орієнтують поведінку особистості, да- ють змогу оцінювати й контролювати її. Зведена в систему сукупність мо- ральних норм утворює моральний кодекс.
Якщо мораль є суб’єктивним уявленням людини про добро та зло, то практична її діяльність щодо творення добра, спонукана внутрішніми моти- вами («голосом совісті»), постає як моральність.
Моральність — втілення у практичній діяльності людей моральних пере- конань, ідеалів, норм, почуттів та принципів. Моральні переконання — стійкі, свідомі моральні уявлення людини (норми, принципи, ідеали), відпо- відно до яких вона вважає за потрібне діяти так, а не інакше. Моральні по- чуття — стійкі переживання у свідомості людини, які є основою її вольових реакцій у різних ситуаціях, її суб’єктивне ставлення до себе, інших людей,
121
Р о з д і л ІІ
окремих явищ суспільного життя, суспільства загалом. Моральні якості — типові риси поведінки особистості.
Основу морального виховання становить етика (від грец. ethiса — звичка, звичай) — філософська наука про мораль, її природу, структуру та особливо- сті походження й розвитку моральних норм і взаємовідносин між людьми. Вона досліджує моральні категорії, в яких втілені моральні принципи, нор- ми, оцінки, правила поведінки. Сукупність етичних проблем охоплює пи- тання про те, як має чинити людина (нормативна етика), а також теоретичні питання про походження і сутність моралі.
Характерною особливістю морального становлення особистості є враху- вання її менталітету (ментальності) — специфічного світосприймання, світо- відчуття, світогляду, бачення світу і себе у світі, національного характеру, вдачі, які виробляються під впливом багатовікових культурно-історичних, геополітичних, природно-кліматичних чинників.
Мораль як форма суспільної свідомості є зведенням правил, норм, вимог, які регулюють відносини і взаємодію людей, їх поведінку.
Поведінку людини оцінюють за ступенем відповідності певним прави- лам. Ці правила дають змогу оцінити вчинок і дійти єдиної думки: добре чи погано вчинила людина. Правило, що має загальний характер, тобто поширюється на багато однакових вчинків, називають моральною нормою. Норма визначає, як людина повинна чинити в тій чи іншій конк- ретній ситуації. Норми можуть спонукати людину до певних вчинків і дій або й забороняти їх.
Залежно від сфер відносин між людьми (професійна, сімейна, міжнарод- на та інші) норми об’єднуються в групи і регулюються вихідним началом тієї чи іншої сфери — моральними принципами. Так, норми взаємин у педагогіч- ному середовищі регулюються принципами гуманізму, демократизму та ін.; між представниками різних національностей — принципами взаємоповаги, партнерства тощо.
Поняття моралі, що мають загальний характер, тобто охоплюють не окремі відносини, а всі сфери взаємин, спонукають людину скрізь і всюди керуватись ними, називають моральними категоріями. До них належать та- кі категорії, як справедливість, доброта, обов’язок, гідність, честь, щастя та ін. Суспільство виробляє зразок моральної поведінки — моральний ідеал, до якого повинні прагнути всі, вважаючи його розумним.
Моральні правила, норми, принципи, категорії, ідеали виступають як форма суспільної моральної свідомості. Індивідуальна мораль з позицій науково-матеріалістичної концепції детермінована суспільством, однак лю- дина вільна у виборі норм поведінки і повинна відповідати за свій вибір.
Моральна культура особистості — це засвоєння особистістю моральних норм, принципів, категорій, ідеалів суспільства на рівні власних переко- нань, дотримання їх як звичних форм особистої поведінки.
Моральне виховання в українській сім’ї має бути спрямоване на форму- вання у дітей та молоді моральної свідомості — ідей, поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв, напрацьованих вітчизняною і світовою культу- рою. Ґрунтуючись на національній основі, моральне виховання в українсь-
122
Основи сімейних відносин
кій родині виходить також із загальнолюдських засад — правдивості, спра- ведливості, гуманізму, демократизму, інших чеснот, що поєднують суспільні й особисті інтереси.
Головна мета морального виховання у сім’ї — набуття молодим поколін- ням морального досвіду, успадкування духовних надбань українського на- роду, досягнення високої культури міжлюдських і міжнаціональних взає- мин, формування моральної культури.
Основні завдання морального виховання — здобуття знань про моральні засади, норми та правила суспільної поведінки, виховання моральних по- чуттів, потреб і ставлення до навколишнього світу, набуття стійких навичок та звичок моральної поведінки.
Змістом морального виховання у сім’ї є насамперед любов до рідної зем- лі, свого народу, його культури та мови; дружнє братерське та шанобливе ставлення до інших народів, їх культури, звичаїв, традицій і виховання гуманних почуттів, доброзичливості та приязні до людей, потреба надавати їм безкорисливу, посильну допомогу, формування розумних потреб культу- ри споживання, свідомої дисципліни, бажання працювати задля розквіту держави, відповідальне і дбайливе ставлення до праці та її плодів; вихо- вання у дітей скромності, чесності та правдивості, здатності до вияву по- чуттів сорому та власної гідності; непримиренність до аморальних вчинків людей, нетерпиме ставлення до порушників соціально-етичних норм та правил поведінки.
Дисциплінованість, організованість — суттєві ознаки моральної вихова- ності та культури людини. Основою дисципліни є поєднання методів пере- конання з метою формування свідомості і розумної вимогливості. Це суттєва передумова для опанування вміннями і звичками моральної поведінки.
Моральне виховання розпочинається в сім’ї, продовжуючись у процесі соціалізації особистості. Його основою є загальнолюдські та національні цін- ності, моральні норми, що регулюють взаємовідносини у суспільстві. Серед таких норм — гуманізм і демократизм, що відображуються в ідеалі вільної людини з високорозвиненим почуттям власної гідності, поваги до гідності іншої людини. Моральне виховання передбачає формування в дітей почуття любові до батьків, своєї Вітчизни, правдивості, справедливості, чесності, ми- лосердя, готовності захищати слабших, шляхетного ставлення до жінки, благородства, інших чеснот.
В Україні здавна ставили надзвичайно високі вимоги до морального ста- влення людини до себе — порядність, чесність, совісність, правдивість, спра- ведливість, працелюбність, гідність, честь, дотримання слова, вірність (гро- мадянська, товариська і подружня); до інших людей — повага до старших, свого родоводу, тактовність, толерантність, ствердження гуманних стосунків, гостинність; до праці — повага, любов до вільної праці, чесна праця, шана праці, побожне ставлення до хліба, відданість отчій землі. Ці ідеї, ідеали, погляди, норми поведінки, збагачені тисячолітнім досвідом мудрості народу, несуть могутній моральний потенціал, який слугує успішному засвоєнню загальнолюдських цінностей дітьми.
123
Р о з д і л ІІ
Формування моральної свідомості, тобто моральних уявлень, понять, по- глядів, думок, а потім і моральних переконань, пов’язано з вихованням у дітей правильного розуміння, доброго і поганого, морального й аморального. В основу традиційної системи морального виховання дітей у сім’ї покладено саме цю антитезу: добро — зло, правда — брехня, розум — невігластво, милосердя — жорстокість, гарне — потворне, честь — ганьба, щедрість — скупість, ощадливість — марнотратство, любов — ненависть, працьови- тість — неробство, мужність — боягузтво, радість — горе, свобода — неволя тощо. Правильно формують моральну свідомість ті батьки, які дбають, щоб їхні діти знали народну етику, тобто узвичаєні серед нашого народу норми поведінки, моральні заповіді дитинства й юності, мовленнєвий етикет. Вони сформульовані у крилатих народних висловах, прислів’ях, приказках: «Будь сміливим не язиком, а ділом», «Мораль чиста — краще всякого намиста», «Чесним будь, себе не хвали, інших не гудь», «Не чини другому того, що тобі не мило» тощо.
Основні якості моральності формуються, як уже зазначалося, в сім’ї у ранньому дитинстві на основі так званого «соціального успадкування». Ви- рішальною у цьому є роль батьків: їх поведінка, цілеспрямований вплив на особистість дитини. Особливо важливо задіяти в моральному вихованні мож- ливості всіх соціальних інституцій, а саме:
³сім’ї, цілеспрямований вплив її на формування моральних цінностей дитини;
³педагогічну діяльність дошкільних виховних закладів;
³освітньо-виховну діяльність загальноосвітніх навчально-виховних за- кладів (професійно-технічних училищ, вищих навчальних закладів);
³засобів масової інформації (радіо, телебачення, кіно, газети та ін.);
³діяльність мистецьких закладів (театрів, музеїв, філармоній, клубів, будинків культури тощо);
³соціально-виробничу діяльність громадян на підприємствах, в органі- заціях.
У моральному, як і будь-якому іншому вихованні не можна абсолютизу- вати або недооцінювати жодного із засобів. Тільки оптимальне їх поєднання
зурахуванням індивідуальних особливостей учнів забезпечить очікуваний результат. Головне — забезпечити цілеспрямованість, єдність й узгодже- ність дій усіх соціальних інституцій, які мають вплив на особистість.
Дотримання моральних норм співжиття потребує самореалізації, самодис- циплінованості особистості. У їх формуванні велике значення має навчально- виховний процес: дотримання правил поведінки в школі та за її межами, чітке й організоване виконання своїх обов’язків, традицій тощо.
Свідома дисципліна виявляється в суворому, неухильному виконанні су- спільних принципів і норм поведінки, ґрунтується на почутті обов’язку та відповідальності. Відповідальність — це якість особистості, що характеризу- ється прагненням і вмінням оцінювати свою поведінку під кутом зору корис- ті або шкоди для суспільства, порівнювати свої вчинки з суспільними нормами, законами.
124