Культура спілкування

рання) вплив регулюють спільні дії партнерів. Це сприяє кращому розумін- ню ситуативних цілей, поліпшує ефективність групової діяльності. Без за- стосування комунікативних категорій схвалення та несхвалення неможлива ніяка координація спільної діяльності.

Акт вербальної комунікації — це діалог, що складається з промовляння

та слухання. Уміння промовляти досліджує спеціальна наука — риторика. Викладається спеціальна дисципліна — ораторське мистецтво.

Запитання і завдання

1. Як ви розумієте поняття «культура людського» спілкування? 2. Як вирішується проблема культури спілкування у світі? 3. Чи існує зв’язок між спілкуванням і діяльністю? 4. Охаракте- ризуйте функції спілкування. 5. Як ви розумієте кожну функцію спілкування? 6. Які існують «сторони» спілкування? 7. Що таке спілкування? 8. З чого складається акт вербальної комуні- кації?

7.2. МИСТЕЦТВО СЛУХАННЯ

Усучасній літературі з питань спілкування велика увага приділяється вмінню слухати. Результати досліджень показують, що достатніми навичка- ми вміння слухати володіє небагато людей. І. Атватер вказує на те, що слу- хати дуже важко. Ми насамперед зайняті власним мовленням. Крім того, якщо людина в процесі діалогу замовкла, то це ще не означає, що вона слу- хає. Слухання — активний процес, що потребує уваги. Але уточнюючи, оці- нюючи чи аналізуючи інформацію під час діалогу, людина більше уваги приділяє своїм справам, ніж тому, що їй говорять. Особливо це виявляється

вситуаціях конфліктного спілкування.

Удіалозі людину частіше цікавить те, чи зрозумів її співрозмовник, ніж те, чи зрозуміла вона його. Це деформує процес спілкування. Найкращий метод уникнути цього — застосувати нерефлексивне слухання — умовно- пасивне слухання (слухати і не втручатися в мовлення співрозмовника, але залежно від ситуації під час нерефлексивного слухання можна виявляти підтримку, схвалення, розуміння з допомогою мінімальних реплік типу «так», «розумію», «це цікаво», що допомагають продовжити бесіду). Такі ней- тральні слова знімають напруження.

Нерефлексивне слухання доцільно застосовувати в таких ситуаціях:

1)коли співрозмовник висловлює своє ставлення до якоїсь події. Психоте- рапевти застосовують цей метод на початку бесіди. Доцільно використовува- ти його у співбесіді під час прийому на роботу, коли потрібно більше дізна- тися про людину, та при проведенні переговорів;

2)у напружених ситуаціях, коли співрозмовник прагне обговорити набо- лілі питання, коли він відчуває себе скривдженим або вирішує важливу проблему;

3)коли співрозмовникові важко викладати свої проблеми;

4)коли треба стримати емоції в бесіді з людиною, яка обіймає високу посаду. Нерефлексивне слухання навряд чи доцільне в ситуаціях, коли:

³ у співрозмовника немає бажання вести розмову; ³коли наше бажання слухати й зрозуміти сприймається як згода, співучасть;

391

Ро з д і л VIІ

³коли цей метод суперечить інтересам співрозмовника й заважає йому самовиразитися.

Інший метод — рефлексивне слухання. Він полягає в налагодженні зво- ротного зв’язку із співрозмовником, для того щоб проконтролювати точність сприймання інформації. Іноді цей метод називають «активним слуханням», оскільки він передбачає активніше використання вербальної комунікації для підтвердження розуміння інформації. Метод рефлексивного слухання допомагає з’ясувати наше розуміння почутого для критики та уточнення.

Рефлексивне слухання необхідне для ефективного спілкування у зв’язку з обмеженнями й труднощами, що виникають у процесі спілкування. Які це труднощі?

Йдеться насамперед про багатозначність більшості слів. Іноді важко з’ясувати, що конкретно має на увазі людина, коли вживає певне слово. Не завжди їй вдається висловити свою думку так, щоб її правильно зрозуміли. Уточнення може призвести до зворотного результату.

Іноді люди починають розмову не безпосередньо з проблеми, а зі вступу, з якого важко встановити конкретні наміри. Чим менше людина впевнена в собі, тим важче їй розкрити головне. Все це свідчить про потребу в умінні слухати рефлексивно, тобто з’ясовувати реальний зміст бесіди. Виділяють чотири види рефлексивних відповідей, які використовуються під час бесіди: з’ясування, перефразування, відображення почуттів та резюмування.

З’ясування — це звернення до співрозмовника за уточненнями. Воно про- вадиться з допомогою «відкритих» і «закритих» запитань.

«Відкриті» запитання передбачають розгорнуту або уточнюючу відповідь, «закриті» — потребують відповіді типу «так» чи «ні». Доцільніше користува- тися переважно «відкритими» запитаннями, тому що «закриті» переключа- ють співрозмовника з позиції того, хто пояснює, на позицію власного захис- ту, а це може загострити конфліктну ситуацію.

Мета перефразування — власне формулювання почутої інформації, особ- ливо коли інформація здається нам зрозумілою. Власне формулювання по- чутого посилює адекватність змісту бесіди.

Відображення почуттів акцентує увагу на емоційному стані співрозмов- ника, його ставленні до змісту бесіди. Хоча відмінність між почуттями та змістом повідомлення певною мірою відносна та її не завжди можна чітко визначити, але у випадках, коли співрозмовник побоюється негативної оцін- ки, він може приховувати своє ставлення до певних подій, фактів.

Резюмування застосовують під час тривалих бесід. Його функція — під- сумувати результати бесіди або поєднати окремі її фрагменти в єдиний зміс- товий контекст.

Запитання і завдання

1. Охарактеризуйте рефлексивне і нерефлексивне слухання. 2. Які запитання називаються «відкритими», а які — «закритими»? 3. Назвіть різновиди рефлексивних відповідей. 4. Як ви розумієте поняття «відображення почуттів»? 5. Що таке резюмування?

392

Культура спілкування

7.3.КУЛЬТУРНІСТЬ ТА КУЛЬТУРА ПОВЕДІНКИ В ПРОЦЕСІ КОМУНІКАЦІЇ (ЕТИКЕТ СПІЛКУВАННЯ)

Щодня, маючи справу з різними речами, ми реагуємо на них радісно, сумно, негативно, індеферентно, не помічаємо взагалі. Кожна подія викли- кає у нас певні почуття. Це все — наші емоції. Особливу роль вони відігра- ють у процесі спілкування. Процеси комунікації бувають різні, але неза- лежно від їхнього типу ми відчуваємо певні відгуки нашої душі щодо теми розмови чи співрозмовника.

Під час комунікації кожна людина повинна доречно виражати свої емо- ції, зважати на ставлення інших співрозмовників та ситуацію, в якій відбу- вається комунікація, а також розпізнавати почуття інших людей, давати їм можливість виявити себе, свої емоції. Адже не секрет, що людина, яка не- адекватно виявляє свої емоції, не вміє їх контролювати, шокує оточуючих, позбавляє себе шансу на подальше спілкування з ними. Життя людини від- бувається у постійній взаємодії, спілкуванні з іншими людьми. Для того щоб контакти не призвели до конфліктів, не порушували соціальної рівноваги, щоб повсякденне спілкування було гармонійним, приємним та корисним, з давніх часів люди плекали правила етикету.

Етикет — це встановлений порядок, сукупність правил, що регламен- тують зовнішні прояви людських відносин.

У зв’язку з формуванням ринкових відносин стають актуальними світські манери, тонкощі ведення бесід, сервірування, правильне розміщення за обід- нім столом і в автомобілях тощо. Але річ не тільки в цьому.

Етикет, вільний від крайнощів та застарілих формальностей, не усклад- нює, а спрощує і робить приємнішим повсякденне життя. Його правила засновані на моральних категоріях ввічливості, тактовності, коректності, по- рядності. Отже, засвоювання правил етикету сприяє розвитку відчуття такту (уміння говорити і діяти з урахуванням індивідуальних психологічних особ- ливостей та настрою інших людей), привчає зберігати власну гідність та по- важати оточуючих навіть у складних, конфліктних ситуаціях.

Етикет функціонує у суспільстві як сукупність двох форм поведінки: мов- леннєвої і немовленнєвої.

Мовлення людини — це своєрідна візитна картка, свідчення рівня осві- ченості людини, її культури, а водночас — через сукупну мовленнєву прак- тику мовців — це і показник культури суспільства.

Культура мовлення — це система вимог, регламентацій щодо вживання мови в мовленнєвій діяльності (усній чи писемній).

Культурою мови називають дотримання усталених мовних норм усної і писемної літературної мови, а також свідоме, цілеспрямоване, майстерне використання мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спіл- кування1.

Головними завданнями культури мови є:

³ виховання навичок літературного спілкування;

1 Українська мова: Енциклопедія // Редкол.: В.М. Русанівський та ін. — К., 2000. — С. 263.

393

Ро з д і л VIІ

³пропаганда й засвоєння літературних норм у слововживанні, граматич- ному оформленні мови, у вимові та наголошуванні;

³неприйняття спотвореної мови або суржику.

Людина з низькою культурою мовлення порушує правила слововживан- ня, граматики, вимови та наголошення, написання.

Якщо ж людина володіє культурою мовлення, то про неї кажуть, що це людина розвиненого інтелекту і високої загальної культури.

У чому ж виявляється культура мовлення?

Насамперед у таких аспектах, як нормативність, адекватність, естетич- ність, поліфункціональність мовлення.

Нормативність — це дотримання правил усного та писемного мовлен- ня — правильне наголошування, інтонування, слововживання, будова ре- чень, діалогу, тексту, а також загальноприйнятих стандартів. Наше завдан- ня — розвинути в собі здатність оптимального вибору мовних засобів відпо- відно до предмета розмови.

Український народ здавна відзначався культурою мовних стосунків. Так, турецький мандрівник Евлія Челебі після перебування в 1657 р. в Україні писав, що українці — це стародавній народ, а їхня мова всеосяжніша, ніж перська, китайська, монгольська. До речі, його цікавили лайливі слова у різ- них мовах. Так от, у цій «всеосяжній» українській мові йому вдалося знайти аж чотири лайливих вирази: «щезни, собако», «свиня», «чорт», «дідько».

Культура мовлення суспільства — це чи не найяскравіший показник ста- ну його моральності, духовності, культури взагалі. Словесний бруд, що запо- лонив мовлення наших співгромадян, мовленнєвий примітивізм, вульгар- щина — тривожні симптоми духовного нездоров’я народу.

Сьогодні культура і мова виявилися об’єднаними в царині духовних вар- тостей кожної людини і всього суспільства. Мабуть, ніхто не заперечуватиме, що через низьку культуру мови виявляються виразні ознаки бездуховності.

Мовна неграмотність, невміння написати елементарний текст, переклас- ти його з української мови на російську чи навпаки чомусь перестали сприйматись як пляма на службовому мундирі.

Мовна культура кожної людини і студентів, зокрема, має стати надійною опорою у вираженні незалежності думки, розвиненості людських почуттів.

Експериментально доведено, що грубе слово як негативний подразник діє кілька секунд, але реакція на нього триває кілька годин і навіть днів. Як наслідок — порушення нервової та серцево-судинної систем людини, що призводить до хвороб, а іноді й до смерті.

Тому висока культура мовлення — не інтелігентська забаганка, а життє- ва необхідність для народу.

Основні ознаки культури мови:

1)змістовність (потрібно продумувати текст і основну думку висловлю- вання; розкривати їх повно; говорити й писати лише те, що добре відоме; не говорити й не писати зайвого; добирати матеріал, якого не вистачає);

2)правильність і чистота (дотримуватися норм літературної мови);

3)точність (добирати слова і будувати речення так, щоб найточніше пе- редати зміст висловлювання);

4)логічність і послідовність (говорити і писати послідовно, забезпечува-

ти смислові зв’язки між словами і реченнями в тексті; складати план висту-

394

Культура спілкування

пу чи лекції; систематизувати дібраний матеріал; уникати логічних поми- лок);

5)багатство (використовувати різноманітні мовні засоби, уникати неви- правданого повторення слів, однотипних конструкцій речень);

6)доречність (ураховувати, кому адресовано висловлювання, як воно бу- де сприйняте за певних обставин спілкування);

7)виразність і образність (добирати слова і будувати речення так, щоб якнайкраще, якнайточніше передати думку, бути оригінальним у вислов- люванні і вміти впливати на співрозмовника).

Звичайно, основною комунікативною якістю мовлення є правильність — об’ємна і складна ділянка культури мовлення. Щоб говорити правильно, по- трібно досконало володіти нормами літературної мови (норма — це загаль- ноприйнятий звичай вимовляти, змінювати, записувати слово, будувати ре- чення, текст відповідно до стилю мовлення). Правильне мовлення передба- чає користування усіма мовними правилами, уміння будувати висловлю- вання, що відповідає обраному типу і стилю.

Як досягти високої культури мовлення, виразності й багатства ін- дивідуальної мови?

Поради:

³виробіть стійкі навички мовленнєвого самоконтролю і самоаналізу;

³не говоріть квапливо — без пауз, «ковтаючи» слова;

³частіше «заглядайте у словник» (М.Рильський), правопис, посібники зі стилістики тощо;

³постійно збагачуйте свій інтелект, удосконалюйте мислення, бо не- має думки — немає мови;

³постійно збагачуйте себе новими мовними засобами зі сфери профе- сійного мовлення свого і близьких фахів;

³вивчайте мовлення майстрів слова;

³читайте періодично українську класичну і сучасну літературу та публіцистику, пресу з тим, щоб мати уявлення про рівень розвитку су- часної української літературної мови;

³постійно будьте уважними до своєї мови і мови найближчих осіб, колег, дбайте про автоматизм гарного мовлення;

³сприймайте мову як свою людинолюбну сутність, як картину світу, як порадника і помічника в суспільному житті;

³оволодівайте жанрами, видами писемного мовлення, зокрема діло- вого мовлення;

³привчайте себе до системного запису власних думок та спостере- жень, щоденникових записів, сімейної хроніки тощо;

³виробіть звичку читання «з олівцем у руках»;

³жоден цікавий вираз не повинен бути втрачений для вас.

Кожна людина повинна дбати про культуру свого мовлення. Відо-

мо, що етикет (від франц. etiguette — ярлик, етикетка) підніс типові висло- влювання у ранг нормативного, зовнішньо обов’язкового поведінкового ім- перативу. Тому кожен фахівець має дбати про дотримання правил етикету.

395

Р о з д і л VIІ

Наше життя неможливе і без знання мовного етикету, який є показником рівня культури людини. Щодня ми вітаємося, звертаємося, щось просимо, прощаємося, передаємо вітання, побажання, даємо поради, критикуємо, знайомимося, вносимо пропозиції, висловлюємо згоду або відмову, співчуття або комплімент, виховуємо — усе це — мовний етикет у дії. Н. Формановська визначає мовний етикет як систему стійких формул спілкування, рекомен- дованих суспільством для встановлення мовленнєвого контакту співрозмов- ників, підтримання спілкування у виразній тональності відповідно до їх со- ціальних ролей і рольових позицій відповідно один одного в офіційних і не- офіційних обставинах1.

Мовний етикет відображує правила мовної поведінки. Усі вислови мають свідчити про ввічливість людини, про рівень її культури. Вибір того чи ін- шого вислову залежить від місця, де відбувається розмова, від умов спілку- вання, статі комунікаторів, від віку співрозмовників та їх взаємостосунків — все це істотно впливає на стиль розмови. Зауважимо, що мовний етикет не обмежується тільки розмовно-побутовим стилем, хоча у побуті ми ним керу- ємося частіше. Мовний етикет притаманний і для наукової рецензії, ділового листа, лекції, публічного виступу тощо. І в усіх своїх проявах він має свої специфічні риси2.

Мовний етикет — це своєрідний синтез загальнолюдських правил і норм поведінки та індивідуальних особливостей. Адже кожна людина, спираю- чись на нормативні моделі поведінки у тій чи іншій ситуації, вносить певні корективи, які пов’язані насамперед із її психологічними особливостями: темпераментом, комунікативністю, рівнем освіти і виховання та ін. Це вияв- ляється і в мовному етикеті. Адже кожен мовець добирає із традиційного для українців мовного етикету доречну формулу, а інколи, в разі потреби, сам творить її.

Отже, мовний етикет — це сукупність мовних засобів, які регулюють на- шу поведінку в процесі мовлення.

Український мовленнєвий етикет, на думку М. Стельмаховича, — це на- ціональний кодекс словесної добропристойності, правила ввічливості. «Він сформувався історично в культурних верствах нашого народу й передається від покоління до покоління як еталон порядної мовленнєвої поведінки укра- їнця, виразник людської гідності й честі, української шляхетності й аристок- ратизму духу… Українське виховання застерігає дітей і молодь від вживан- ня грубих, лайливих, образливих слів»3.

Мовленнєвий етикет висуває перед людьми, що спілкуються, певні вимо- ги. Їх розмова має бути ввічливою, статечною, пристойною, а самі комуні- канти мають виявляти один до одного уважність і чемність.

С.К. Богдан зазначає, що мовний етикет українців є унікальною, універ- сальною моделлю їхньої мовної діяльності. Знання цієї системи, а ще біль-

1Формановская Н.И. Речевой этикет // Лингвистический энциклопедический словарь. — М., 1990. — С. 413.

2Дороніна М.С. Культура спілкування ділових людей. — К., 1998. — С. 11.

3Стельмахович М. Український мовленнєвий етикет // Урок української. — 2001. — С. 14.

396

Культура спілкування

ше — повсякденна їхня реалізація, гармонія знань і внутрішнього світу лю- дини, без перебільшень, є своєрідним барометром духовної зрілості нації1.

Подібне традиційне розуміння мовленнєвого етикету встановилося в лін- гвістичній, соціо- і психолінгвістичній літературі. Проте мовленнєвий етикет можна розуміти й значно ширше — як форму нормативної мовленнєвої по- ведінки в суспільстві в цілому2. Так, дослідники англійського мовленнєвого етикету стверджують, що коло етикетних засобів значно ширше: сюди вхо- дять і евфемізми («слова і вирази, які вживаються з метою уникнення слів з грубим чи непристойним змістом або з неприємним у певних умовах забарв-

ленням, напр.: поважного віку замість старий, говорити неправду — бре-

хати»)3, і способи найменувань.

Головне призначення етикету, у тому числі й мовленнєвого, — встанов- лення сприятливого контакту між людьми, регулювання їхніх взаємин на основі принципу ввічливості. Адже мета спілкування — вплив однієї люди- ни на іншу, регуляція поведінки об’єкта спілкування суб’єктом4.

Без знання прийнятих у суспільстві правил мовного етикету, не володію- чи вербальними формами вираження ввічливих взаємин між людьми, осо- бистість не може правильно встановити різноманітні контакти з оточуючи- ми, тобто не може з найбільшою користю для себе і для оточуючих здійснити сам процес спілкування.

Існують формули мовного етикету. Відомо, що спілкування можливе за наявності: мовця, адресата, до якого звернена мова; мети і теми мовленнєвої діяльності. Схематично код мовленнєвої ситуації можна зобразити так: «хто — кому — чому — про що — де — коли». Етикетною вважають тільки ту ситуацію, для якої суттєвими є відмінності між мовцями (їхній вік, соціаль- ний статус, стать тощо). Структуру мовного етикету визначають такі ос- новні елементи комунікативних ситуацій, які властиві всім мовцям: звер-

тання, привітання, прощання, вибачення, подяка, побажання, прохання, знайомство, поздоровлення, запрошення, пропозиція, порада, згода, відмо- ва, співчуття, комплімент, присяга, похвала тощо. З-поміж них вирізня-

ють ті, що «вживаються при зав’язуванні контакту між мовцями — формули звертань і вітань; при підтриманні контакту — формули вибачення, про- хання, подяки та ін.; при припиненні контакту — формули прощання, по-

бажання тощо. Це — власне етикетні мовні формули»5.

Названі елементи мовного етикету «покликані репрезентувати насампе- ред увічливість співбесідників». Дотримуючись правил мовного етикету, ми «передусім засвідчуємо свою вихованість, шану і уважність до співрозмовни- ка, привітність, приязнь, прихильність, доброзичливість, делікатність, тобто риси, віддавна притаманні нашому народові»6.

1Див.: Богдан С.К. Мовний етикет українців: традиції і сучасність. — К., 1998. — С. 432.

2Голубкова О.В. Нормативное варьирование как средство речевого этикета (на материале сов- ременного английского языка): Автореф. дис. … канд. филол. наук. — М., 1982.

3Ганич Д.І, Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. — К., 1985. — С. 73.

4Речевое общение: проблемы и перспективы. — М., 1983. — С. 8.

5Плющ Н.П. Формули ввічливості в системі українського мовного етикету // Українська мова і сучасність. — К., 1991. — С. 92.

6Білоус М. Заговори, щоб я тебе побачив // Антисуржик. — Львів, 1994. — С. 22.

397

Р о з д і л VIІ

Ситуації «ввічливого контакту» між комунікантами — необхідна й важ- лива складова частина процесу спілкування.

Вислови мовленнєвого етикету, закріплені за певними ситуаціями ввіч- ливих взаємин між комунікантами, в результаті багаторазової повторювано- сті стали стійкими формулами спілкування, стереотипами — типовими, стійко повторюваними конструкціями. Без таких стереотипних висловів, ме- ханічно відтворюваних у типових мовленнєвих ситуаціях ввічливості, обі- йтися, очевидно, неможливо. Вони вмотивовані стилістично, функціонально, оскільки забезпечують точність, однозначність і економність процесів спіл- кування.

Мовленнєвий етикет студентів, дітей і батьків у родині як етикет взагалі (складова культури) не існує поза часом і простором. Це обов’язково конкрет- ний етикет конкретного суспільства (чи його прошарку) на певному історич- ному етапі розвитку цього суспільства.

Загальна ж функціональна типологія одиниць мовленнєвого етикету українського народу може бути представлена у такому вигляді (наводимо приклади найтиповіших формул):

1.Етикетні одиниці, якими виражається вітання: Добрий ранок!

Доброго ранку! Добрий день! Доброго дня! Добридень! Добрий вечір! Здрас- туйте! Здоров був! Здоровенькі були! Доброго здоров’я! Моє шанування! Ві- таю Вас! Радий (-а) вітати Вас! Скільки літ, скільки зим! Яким вітром? Салют! Радий (-а) Вас (тебе) бачити (вітати)!

2.Формули із значенням прощання: Прощайте! Прощавайте! До зу-

стрічі! До побачення! Щасливо! Дозвольте попрощатись! Бувай (бувайте) здорові! Дозвольте відкланятись! На добраніч! Щасливої дороги! Будь щас- ливий (-а, -і)! Я з Вами не прощаюсь! Ми ще побачимось! Ми ще зустріне- мось!

3.Вислови вибачення: Вибачте, пробачте, даруйте, прошу вибачення,

ядуже жалкую, мені дуже шкода, прийміть мої вибачення, винуватий (-а), приношу свої вибачення, перепрошую, не гнівайтесь на мене, я не можу не вибачитись перед Вами; якщо можеш, вибач мені; не сердься на мене; вибач (-те), будь ласка; дозвольте просити вибачення, я не можу не просити у Вас пробачення...

4.Мовленнєві одиниці, що супроводжують прохання: Будь ласка,

будьте ласкаві, будьте люб’язні, прошу Вас.., чи не змогли б Ви..., чи можу

япопрохати Вас..., маю до Вас прохання..., чи можу звернутися до Вас із проханням..., дозвольте Вас попросити..., якщо Ваша ласка..., ласкаво про- симо..., якщо Вам не важко..., не відмовте, будь ласка, у проханні..., мож- ливо, Ви мені допоможете...

5.Формули подяки: Спасибі! Дякую! Прийміть мою (мої) найсердечні- шу (найщирішу) подяку! Не знаю, як і дякувати Вам (тобі)!

6.Конструкції побажальної модальності: Будь(-те) щасливий (-а, і)!

Щасливої дороги! Успіхів тобі (Вам)! Хай щастить! Зичу радості (гараз- дів, успіхів)! З роси і води!

7.Формули привітань з певної нагоди: Поздоровляю з …, Вітаю (Вас,

тебе) з …, Прийми (-іть) поздоровлення (привітання) з …, З Новим роком! З днем народження!

398

Культура спілкування

8.Типізовані фрази ритуалу знайомства: Знайомтесь …. Я хочу представити тобі (Вам)…. Дозволь(-те) представити (познайомити, ре- комендувати) …. Рекомендую …. Маю честь представити (рекомендувати) тощо.

9.Звертання: Мамо, тату, доню, сину, сестро, брате, бабусю, дідусю, пані, пане, панно, паничу, панове, добродію, добродійко, добродії, товаришу, товариство, друже, приятелю, подруго, колего...

10.Згода, підтвердження: Згоден, я не заперечую, домовилися, Ви має- те рацію, це справді так, авжеж, звичайно, певна річ, так, напевно, обов’язково, безперечно, безсумнівно, безумовно, ми в цьому впевнені, будь ласка (прошу), гаразд (добре), з приємністю (із задоволенням)...

11.Заперечення: Ні; ні, це не так; нас це не влаштовує; я не згодний (згоден); це не точно; не можна; не можу; ні, не бажаю; Ви не маєте рації; Ви помиляєтесь; шкодую, але я мушу відмовитись; нізащо; це марнування часу; дякую, я не можу; про це не може бути й мови...

12.Співчуття: Я Вас розумію; я відчуваю Вашу схвильованість (Ваш біль, Вашу стривоженість, Ваше хвилювання); це болить і мені; це не мо- же нікого залишити байдужим; я теж перейнявся Вашим болем (горем, тривогою); я співпереживаю (Вашу втрату, Вашу тривогу); треба три- матися, людина сильна; не впадайте у відчай (час усе розставить на міс- ця, час вилікує, загоїть рану, втамує біль)...

13.Пропозиція, порада: Дозвольте висловити мою думку щодо..., а чи не варто б..., чи не спробувати б Вам..., чи не були б Ви такі ласкаві при-

йняти мою допомогу (вислухати мою пропозицію, пораду), чи не погодилися б Ви на мою пропозицію...

Як бачимо, кожна із ситуативно-тематичних груп становить синонімічний ряд етикетних одиниць, які відрізняються за семантичними і стилістичними ознаками. Наявність синонімічних рядів обумовлює можливість вибору по- трібної одиниці в комунікативному акті, оскільки особистість характеризу- ється не лише тим, що вона робить, а й тим, як вона це робить. Вибір ети- кетних одиниць комунікантами передусім залежить від таких визначальних екстралінгвістичних чинників, як:

1)соціальна роль;

2)вік;

3)місце проживання;

4)стать;

5)культурно-освітній рівень адресата й адресанта, соціальна дистанція між ними;

6)характер ситуації спілкування;

7)специфіка взаємин між комунікантами;

8)меншою мірою вибір потрібної етикетної одиниці зумовлений особистіс- ними характеристиками мовця, його психологічними установками (напри- клад, схильність до руйнування мовленнєвого шаблону, намагання виявити свою індивідуальність у ситуаціях-стереотипах).

399

Р о з д і л VIІ

Поради

Завжди контролюйте себе «що — кому — чому — про що — де — коли» ви говорите.

Дотримуйтесь правил мовного етикету.

Засвідчуйте свою вихованість, шану і уважність до співрозмовника, привітність, приязнь, прихильність, доброзичливість, делікатність.

Невід’ємною частиною етикету є порядність. Етикет допомагає людині стримуватися від нерозсудливих вчинків (дрібного шахрайства, крадіжки, наклепу).

Знання елементарних норм мовного етикету надасть змогу людині почу- вати себе вільно в будь-якій мовній ситуації в усіх соціально-суспільних гру- пах. Адже не можна допускати, щоб людина сама себе обмежувала певним колом співрозмовників, що з часом може призвести до втрати інтересу до них, до часткової деградації. Важко у цьому сенсі не погодитися зі словами Д. Сантаяна про те, що ногами людина повинна стояти на землі своєї Бать- ківщини, але очі її нехай бачать увесь світ.

Комунікаційний процес насправді є дуже складною взаємодією, яка ви- кликає у нас, учасників розмови, певні емоції-реакції на тему комунікації чи на нашого співрозмовника.

Процес комунікації має вісім складових, серед яких:

³співрозмовники;

³мета комунікації;

³відносини, які підпорядковані певним правилам;

³двосторонній вплив;

³вербальні та невербальні повідомлення;

³канали комунікації;

³контекст;

³результат.

Комунікаційний процес здійснюється за допомогою мовлення. Культура спілкування виявляється безпосередньо через культуру мови. Тому можна зробити висновок, що мова і культура як засіб спілкування взаємопов’язані.

Американський учений Е. Сепір1 вказував на те, що він не може визна- чити справжньої причини залежності між культурою і мовою. Культуру мож- на визначити як те, що суспільство робить і думає. Мова є те, як думають.

Мова у своїй лексиці більш-менш точно відображує культуру, яку обслу- говує. Тому через мову ми висловлюємо свої думки і емоції.

Здатність до спілкування (комунікації) — це здатність діяти відповід- но до специфіки ситуації чи умов спілкування. Ця здатність об’єднує набір навичок спілкування, які можна дослідити, удосконалити на практиці та розвити. Здатність до спілкування можна розподілити на п’ять загальних компонентів, які визначають процес спілкування: символізація, обробка, пристосування, контроль та вираження емоцій.

Символізація використовується для створення вербальних та невербаль- них символів.

1 Див.: Кочерган М.П. Загальне мовознавство. — К., 1999. — С. 171.

400

Культура спілкування

Обробка є розумовою діяльністю, яку використовують співрозмовники для того, щоб зрозуміти ці символи та уявити, як використані ними символи вплинуть на інших.

Пристосування — це здатність модифікувати поведінку залежно від кон- тексту, взаємовідносин та участі індивідів у взаємодії.

Контроль дає змогу впливати на процес взаємодії та на інших учасників: ви можете скеровувати розмову в позитивному та корисному для всіх сторін напрямах.

Комунікаційна здатність характеризується також заохоченням інших до вираження емоцій хоча б у ситуаціях, коли таке виявлення емоцій вважа- тиметься доречним. Бути добрим слухачем означає допомогти іншим почу- вати себе комфортно при обговоренні їхніх почуттів, особливо, коли поділи- тися цими почуттями для людини ризиковано або дуже важко через емоцій- ні переживання. Висловлення власних почуттів у доречній ситуації також може заохотити інших поділитися своїми почуттями з вами.

Як і інші чотири категорії комунікативної здатності, навички вираження емоцій можуть допомогти наблизитися до кращого розуміння інших людей у житті. Мати можливість успішно встановлювати контакт з оточенням є най- головнішим у здатності до комунікації.

Розуміння здатності до комунікації часто ґрунтується на здатності особи володіти навичками вираження емоцій. Чутливіші люди вміють розпізнава- ти як свої емоції, так і емоції інших людей. Вони розуміють, що деякі ситуа- ції потребують відкритого вираження почуттів, а інші — ні.

Більшість взаємовідносин між людьми перетворюються на поверховий обмін привітаннями. Однак компетентний співрозмовник використовує три навички:

1)вираження особистих почуттів;

2)розпізнавання почуттів інших;

3)заохочення інших до вираження почуттів за допомогою розкриття своїх емоцій та вираження співпереживання.

Зауважимо, що компетентний співрозмовник не перешкоджає собі в про- яві таких негативних почуттів, як злість, розчарування чи відраза, а навпа- ки, виявляє будь-які почуття. Коли ви починаєте ідентифікувати людей за ситуацією, це породжує у вас певні почуття. Ця інформація може посприяти одночасно розумінню й інших, і себе.

Зауважимо, що потенційно важкою навичкою в спілкуванні є вміння розпізнавати почуття, виражені іншими, та зрозуміти, що вони мають пра- во на такі самі почуття, а часом навіть на негативні. Розпізнавання та ро- зуміння почуттів інших є важливим кроком для того, щоб бути до них ближче емоційно. Від того, наскільки ви можете поділитися своїми почуттями та зрозуміти інших, залежить ступінь близькості ваших відносин та їх інтим- ності.

Важливим елементом заохочення співрозмовника до бесіди є його вміння слухати. Слухаючи, людина показує, що відкрита у діях і почуттях.

Існує два ключових моменти, які варто запам’ятати, коли хтось приходить до вас з проблемою та хоче поговорити.

401