4.2 Деякі психологічні школи вивчення особистості

Управлінська психологія, вирішуючи власні проблеми, осмислює різні підходи до розуміння людської особистості — пси­хоаналіз, біхевіоризм, гуманістичну психологію, гештальтпсихо­логію, когнітивну психологію, які обґрунтовують психологічну

68

69

ПСИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ

ПОНЯТТЯ ОСОБИСТОСТІ В ПСИХОЛОГІЇ

спрямованість людини на розвиток своїх здібностей і самовира­ження. Однак управлінська психологія не лише осмислює зазна­чені підходи, а й базується на них.

Розглянемо основні напрями (школи) вивчення людської особистості, що передбачають різні підходи до її проблем.

Фрейдизм (психоаналіз) вплинув на дослідження у сфері пси­хології особистості, її поведінки й міжособистісного спілкування. На основі багаторічних клінічних спостережень австрійський уче­ний Зіґмунд Фрейд (1856-1939) сформулював психологічну кон­цепцію, відповідно до якої особистість людини складається з трьох структур, чи рівнів: «Воно», «Я», «Над-Я».

«Воно» — несвідома частина психіки, де вирують біологічно вроджені інстинктивні потяги — агресивні й сексуальні. Як не­свідоме та ірраціональне, «Воно» підпорядковується принципу задоволення, тобто трактує задоволення й щастя як головні цілі в житті людини. Другий принцип поведінки — гомеостаз — тен­денція до збереження ідеальної внутрішньої рівноваги. Рівень «Я» (Его) свідомості перебуває в стані постійного конфлікту з «Воно», пригнічуючи сексуальний потяг.

Рівень свідомості формується під впливом суспільства. На «Я» впливають три сили: «Воно», «Над^Я» і суспільство, яке ви­суває свої вимоги до людини. «Я» намагається встановити гар­монію між ними, підпорядковуючись не принципу задоволення, а принципу «реальності». «Над-Я» є носієм реальних стандартів. Це та частина особистості, що виконує роль критика, цензора, со­вісті. Якщо «Я» прийме рішення чи зробить дію на догоду своєму «Воно», але на противагу «Над-Я», то зазнає покарання у формі почуття провини, сорому, докорів совісті.

Отже, спираючись на наукові дані й аналіз власного досвіду лікаря-психіатра, Фрейд дійшов висновку, що на поведінку лю­дини впливає не лише її раціональне мислення, а й ірраціональні прояви її психіки. Йдеться про різні види психологічних імпульсів і потягів, спрямованих на задоволення інстинктів людини, насам­перед інстинкту самозбереження та статевого.

Велике значення для розуміння мотивів поведінки людини, її внутрішніх спонукань має вчення Фрейда про способи психічного захисту (витіснення, заперечення, раціоналізація, ідентифікація). Останні є своєрідним захистом людини від надмірних психічних хвилювань, які виникають під впливом різних обставин.

Біхевіоризм (від англ. — поведінка), чи психологія поведінки, з'явився в США на початку XX ст. Його засновник Джон Уотсон (1873-1958) сформулював кредо біхевіоризму: «Предметом психо­логії є поведінка». Біхевіоризм пропонує досліджувати психологіч­ні явища об'єктивно. Замість аналізу суб'єктивних відчуттів, сприй­няття, образів він пропонує вивчати поведінку інших людей, тобто реакцію людини на ті чи інші впливи зовнішнього середовища. Ці впливи Уотсон назвав стимулами. Звідси — схема аналізу «сти-мул-реакція». Уотсон підкреслює, що психологія як наука про по­ведінку має справу з прогнозуванням та управлінням діями люди­ни, а не з аналізом її свідомості. Отже, свідомість залишилася поза увагою психології, хоча її наявність у людини не заперечувалася.

З погляду біхевіоризму, особистість людини є не що інше, як сукупність поведінкових реакцій (за зразком умовного рефлек­су), властивих конкретній людині. Та чи інша поведінкова реакція (К) виникає на конкретний стимул, ситуацію (5). Формула «сти-мул-реакція» (5-К) є провідною в біхевіоризмі. Закон ефекту Торндайка уточнює: зв'язок між 5 і К посилюється, якщо є під­кріплення. Підкріплення може бути позитивним (похвала, одер­жання бажаного результату, матеріальна винагорода тощо.). Пове­дінка людини найчастіше залежить від позитивного підкріплення. Але іноді переважає бажання уникнути насамперед негативного підкріплення (покарання, болю тощо).

Людина в концепції біхевіоризму трактується насамперед як істота, здатна діяти, реагувати, навчатися, запрограмована на ті чи інші реакції, дії, поведінку. Завдання психології в даному ви­падку — встановлення однозначних взаємозв'язків між стимулами й реакціями, передбачення й програмування необхідної поведінки людини, контроль та управління нею.

70

71

ПСИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ

ПОНЯТТЯ ОСОБИСТОСТІ В ПСИХОЛОГІЇ

Визначними представниками необіхевіоризму є Е. Толмен, К. Халл, Д. Міллер, Ю. Галантер, К. Прибрам, Б. Скіннер.

На початку 60-х років минулого століття у США виникла гуманістична психологія, що охоплює теоретичні погляди й пси­хотерапевтичну практику. Фрейдизм вивчає невротичну осо­бистість, бажання, вчинки й слова якої розходяться між собою, а судження про самого себе і про інших людей часто діаметрально протилежні, тобто предметом вивчення є суперечлива, нецілісна, недосконала особистість. Гуманістична психологія протиставляє себе як психоаналізу, так і біхевіоризму, оцінюючи їх як негуманні підходи до людини.

Найвідомішими представниками цього напряму є Г. Олпорт, Г. А. Мюррей, Г. Мерфі, К. Роджерс, А. Маслоу, Р. Мей, В. Франкл.

Однією з основ гуманістичної психології став екзистенціа­лізм — орієнтація на проблеми й труднощі особистісного вибору та відповідальності у визначенні сенсу існування. Предметом до­слідження в цьому випадку є унікальна й неповторна особистість. Гуманістична психологія вивчає здорові, гармонійні особистості, що досягли вершин особистісного розвитку, вершин «самоактуалі-зації» (вища потреба — за ієрархією потреб А. Маслоу).

«Самоактуалізованій» особистості притаманні такі особливості:

1. повне прийняття реальності та відчуття комфортності щодо неї (не ховатися від життя, а знати/розуміти його);

2. прийняття інших і себе («Я є Я, Ти є Ти. Я поважаю і приймаю Тебе таким, який Ти є»);

3. захопленість професією, улюбленою справою, орієнтація на завдання, на справу;

4. автономність, незалежність від соціального середовища, само­ стійність суджень;

5. здатність розуміти інших, увага та доброзичливість до людей;

6. постійне оновлення, свіжість оцінок, відкритість досвіду;

7. розрізнення мети і засобів, зла і добра («Не всякий засіб є при­ датним для досягнення мети»);

8. спонтанність, природність поведінки;

9. гумор;

10. саморозвиток, прояв здібностей, потенційних можливостей, самоактуалізована творчість у роботі, любові, житті;

11. готовність до вирішення нових проблем, усвідомлення про­ блем і труднощів, свого досвіду, справжнє розуміння своїх можливостей, підвищення конгруентності.

Коли в людини є висока мета й потреба в розвитку, життєві цілі істини, краси, добра, справедливості, то способи самоактуаліза-ції можуть бути різними. Якщо біхевіористи обмежуються вивчен­ням реакції організму на зовнішні подразники — стимули і, по суті, ігнорують власне психічні процеси, то представники гештальтпси­хології (від німецького СезШІі — форма, організація, вид, образ), на­самперед німецькі психологи Макс Вертгеймер (1880-1943), Воль-фганг Келлер (1887-1967), К. Левін (1890-1947), головну увагу звертають на внутрішню психічну діяльність людини. У психології поняття «гештальт» вживається в розумінні «організаційного ціло­го», цілісної структури, властивості якої не зводяться до суми влас­тивостей її частин.

Провідними ідеями гештальтпсихології є:

• ідея образу як цілісного утворення;

• ідея ізоморфізму, що вказує на структурну подібність психіч­ них та об'єктивних матеріальних процесів;

• ідея асиміляції і контрасту, що використовується, коли потріб­ но схарактеризувати сприйняття людини людиною. Гештальтпсихологія експериментально досліджувала фор­ мування психічних утворень у процесі сприйняття та мислення. К. Левін розробив динамічну теорію особистості, яка досліджува­ ла потреби, афекти (емоції), волю людини.

Когнітивний (лат. со§пШо — знання, пізнання) підхід до осо­бистості виступає проти біхевіористських уявлень про людину. Когнітивна психологія як наукова школа сформувалася у США в середині 60-х років. Видатними представниками цієї школи є У. Найссер, Дж. Келлі, Г. Саймон.

72

73

СИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ

ПОНЯТТЯ ОСОБИСТОСТІ В ПСИХОЛОГІЇ

Когнітивний напрямок підкреслює вплив інтелектуальних, або розумових, процесів на поведінку людини. Відповідно до основних ідей когнітивної психології будь-яка людина — це свого роду дослідник, що прагне зрозуміти, інтерпретувати, передбачити й контролювати світ своїх особистих переживань, робити висно­вки на основі свого минулого досвіду та прогнозувати майбутнє.

Люди відрізняються між собою тим, як вони інтерпретують події. Дві людини, навіть якщо вони ідентичні, тобто близнюки, і мають схожі погляди, оцінюють та інтерпретують події по-різному. Це пояснюється тим, що вони бачать події під різним кутом зору.

Людина намагається пояснити дійсність, щоб навчитися пе­редбачати події, що впливають на її життя, тобто вона інтерпретує сьогодення, аби передбачити майбутнє за допомогою унікальної системи своїх особистісних моделей (конструктів). І поведінка людини залежить від того, як вона прогнозує майбутні події.

Особистість трактується як організована система більш-менш важливих конструктів, які людина використовує, щоб інтерпрету­вати світ переживань і передбачати майбутні події.

Предметом дослідження когнітивної психології є пізнавальні психічні процеси: відчуття, сприйняття, уява, пам'ять, мова, мис­лення, інтелект.

В узагальненому вигляді основні напрями вивчення особис­тості людини можна подати таким чином:

Напрям психології	Предмет дослідження
Біхевіоризм	Поведінка
Фрейдизм	Несвідоме
Гештальтпсихологія	Цілісні структури психіки
Гуманістична психологія	Особистість, індивідуальність
Когнітивна психологія	Пізнавальні процеси