9.4 Функції ефективної групи та соціальні ролі її членів

Ефективність роботи групи залежить від двох взаємозалежних факторів:

• орієнтації членів групи на виконання завдання;

• орієнтації членів групи на формування й розвиток групи (гру­ пові процеси).

У рамках кожної орієнтації група в цілому і її члени викону­ють сукупність функцій. Маючи на меті формування ефективної групи, управлінський лідер повинен спрямовувати свої зусилля на досягнення злагодженості у взаємодії членів групи, орієнтованих на виконання завдання. У цьому випадку в рамках групи розвива­ються такі функції:

• поділ ролей залежно від ситуації (і особливостей групи). Сут­ ність цієї функції полягає в оптимальному поєднанні осо- бистісних характеристик і переваг, особливостей завдання й соціальних ролей у групі;

• прояв ініціативи. Відмітною рисою ефективної групи є та об­ ставина, що її члени, приступаючи до роботи над завданням, висувають припущення щодо напряму й характеру майбут­ ньої діяльності, альтернатив підходів і методів та визначення часових рамок;

• пошук інформації і думок. Члени групи збирають специфічну інформацію, необхідну для вирішення проблеми й виконання завдань;

• забезпечення обміну думками передбачає обмін отриманою ін­ формацією та її обговорення;

• чітке окреслення проблеми й альтернатив її вирішення немож­ ливе без надання допомоги один одному в осмисленні ідей, інформації та її інтерпретації, висування припущень;

• розробка проблеми та пошук шляхів її вирішення передба­ чає вибудовування ідей і припущень у логічну схему ймо­ вірних дій;

203

ПСИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ

ЕФЕКТИВНЕ УПРАВЛІННЯ ГРУПАМИ

• підсумовування результатів — це огляд висунутих ідей і при­ пущень, обговорення й ухвалення рішення на основі повної інформації;

• досягнення консенсусу та його тестування. Періодична пе­ ревірка наявності згоди серед членів групи щодо рішення й необхідності продовження дискусії.

Проте лише вирішивши основні проблеми внутрішньогрупо-вого розвитку, група може ефективно працювати над виконанням завдання. Залучаючи членів групи до процесу групової динаміки, ефективна група здатна забезпечити виконання ряду функцій, серед яких такі:

1. гармонізація взаємин шляхом залагодження міжособистісних конфліктів і протиріч, досягнення згоди й зниження напруги при безпосередніх контактах;

2. досягнення компромісів. Ефективність взаємодії членів групи досягається в тому випадку, коли кожний з них визнає правомір­ ність інтересів інших членів і власні помилки; а також готовий відмовитися від надмірних домагань; вільне виявлення емоцій­ них переживань, ідей і ставлення членів групи один до одного;

3) заохочення й підтримка. Надання допомоги й підтримки один одному, формування клімату довіри та взаємоповаги. Перелічені вище функції ефективної групи реалізуються шля­ хом розподілу соціальних ролей між її членами. Кожен член групи опановує сукупність ролей, які необхідні для результативного виконання групової роботи й оптимальної підтримки взаємовід­ носин. Готуючись до виконання завдання, члени групи обирають одну чи декілька ролей:

1. ініціатор — той, хто пропонує нові ідеї, процедури, мету й способи вирішення. Цей член групи дає старт груповій ак­ тивності. Почати нову справу, як правило, дуже складно, тому виконання цієї ролі є важливим чинником, що забезпечує ефективну групову діяльність;

2. інформатор — той, хто постачає групі необхідні для виконан­ ня завдання факти, думки та інші знання;

204

3. шукач додаткової інформації — той, хто задає питання чле­ нам групи й домагається розширення інформованості колек­ тиву з конкретної проблеми, роз'яснюючи складні питання й неточності;

4. висловлювач думок — той, хто не боїться розділити з групою свої переконання, переживання, думки, оцінки з конкретної проблеми. Як правило, у групі кілька членів виконують цю роль. Чим більшу кількість членів групи включено в процес обміну думками, тим ефективнішою виходить взаємодія;

5. уточнювач думок — той, хто втягує мовчазних членів групи в процес обміну думками, ставлячи їм прямі запитання щодо їх­ ніх суб'єктивних думок, оцінок і позицій з конкретної проблеми;

6. інтегратор — той, хто роз'яснює взаємозв'язки між окремими фактами, думками й припущеннями, поєднуючи ідеї та актив­ ність усіх членів групи в єдиному напрямі;

7. оріентатор — той, хто підтримує діяльність групи в напрямі оптимального досягнення поставленої мети, не дозволяючи їй збиватися з обраного курсу. Цей член групи також під­ сумовує досягнення групи й кожного ЇЇ члена, спонукаючи кожного співвідносити свої тактичні успіхи й прорахунки із загальною метою;

8. стимулятор — той, хто спонукає групу до ще більшої актив­ ності та енергійності. Завдяки цьому члену групи підсилю­ ється внесок його колег у кінцеву продуктивність групової діяльності.

Реалізуючи функції з підтримки та розвитку групової взаємо­дії, члени групи виконують такі ролі:

• підбадьорюючий і заохочуючий, — виявляє згоду з іншими та спонукає їх до відкритого обміну переживаннями й оцінками, забезпечує теплий і дружній клімат у колективі;

• гармонізатор — той, хто забезпечує компроміси зі складних проблем і згладжує розбіжності. Цей член групи консолі­ дує колектив, розв'язуючи конфлікти й поліпшуючи атмо­ сферу взаємодії;

205

ПСИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ

ЕФЕКТИВНЕ УПРАВЛІННЯ ГРУПАМИ

• жартівник — той, хто знижує напруженість у взаєминах між членами групи, вдаючись до гумору. Посилення напруженості у відносинах призводить до зниження гнучкості й підвищення ймовірності рішень на основі негативних емоцій. Жартівник заражає інших членів групи своїми позитивними емоціями, до­ зволяючи глянути на проблему під несподіваним кутом зору;

• охоронець — той, хто контролює комунікативні канали, забез­ печуючи певний баланс щодо участі кожного члена групи в спілкуванні. Цей член групи спрямовує спілкуванням під час конфліктів і втягує в діалог членів, що не беруть участь;

• послідовник — той, хто виражає готовність виконати бажання інших членів групи. Готовність піти назустріч побажанням членів групи згуртовує колектив і дозволяє кожному відчути задоволення від причетності до нього.

Як уже зазначалося вище, кожен член групи виконує одну чи декілька ролей у міру того, як закладається орієнтація на завдан­ня й на супутні спільні роботи, відносини. В ефективній групі всі функції і ролі закріплено за певними членами, які охоче виконують їх на високому професійному рівні.

Проблеми виникають у тому випадку, якщо одна чи декілька ролей залишаються не задіяними або ніхто із членів групи за сво­їми особистісними й діловими якостями не готовий до виконання ролей, необхідних групі.

Разом з тим у групі виникають проблеми й у тому випадку, якщо один чи декілька членів виявляють тенденцію до виконання деструктивних соціальних ролей. Такі співробітники починають реалізовувати свій негативний потенціал. Серед них такі:

• блокатор — той, хто постійно критикує ідеї інших членів гру­ пи, наполегливо затягуючи групову бездіяльність. Цей член групи завжди негативно ставиться до будь-яких спроб розви­ нути дискусію, стосунки, реалізувати план і т. ін.;

• агресор — той, хто ображає, кривдить і критикує інших чле­ нів групи. Свою деструктивну поведінку цей член групи ви­ являє в прямих діях, глузуваннях, приниженнях, яких зазна­ ють його колеги;

206

• анекдотчик — той, хто розповідає вигадані історії і плітки про членів групи. Своїми фантазіями він відводить групу від сут­ тєвих проблем, спрямовуючи енергію на псевдоцілі;

• шукач визнання — той, хто вміло перериває групову дискусію, робить зауваження й залучає увагу групи до своїх індивіду­ альних досягнень та успіхів.

Модель поведінки закономірно пов'язана з одним із 6 сцена­ріїв взаємодії членів групи між собою і із супутньою емоційною атмосферою (позитивною, негативною чи емоційно нейтральною).

Найбільша кількість проблем при формуванні ефективної робочої групи виникає в емоційно нейтральній ситуації виконання завдання, коли члени групи взаємодіють у рамках сценарію 1 (типи поведінки 6-7) У даному разі члени групи формально взаємодіють лише в рамках виконання посадових обов'язків. Вони роблять за­пит інформації, уточнюють орієнтацію, просять про повторення й підтвердження чи надають потрібну інформацію, повторюючи й підтверджуючи її. Як правило, такий тип взаємодії свідчить про те, що між членами групи ще не склалися взаємини, а група може вважатися такою лише формально. У такій ситуації управлінський лідер повинен докласти певних зусиль до вирішення комунікатив­них проблем (мається на увазі налагодження каналів неформаль­ної комунікації і стимулювання їх розвитку), проблем оцінювання, контролю діяльності та взаємодії членів групи, а також розробити алгоритми оптимального прийняття рішень, зниження напруже­ності, інтеграції всередині колективу.

Якщо між членами групи вже склалися взаємини за сцена­рієм 2 (типи поведінки 5, 8), то управлінський лідер будує свою стратегію взаємодії з групою залежно від характеру соціально-емоційної сфери. Лідер заохочує і стимулює контакти між членами групи, що виражаються в конструктивному обміні думками й оцін­ками, виявленні своїх почуттів і бажань, спрямованих на розвиток взаєморозуміння, згуртованості та довіри один до одного. В умовах напруженості у відносинах між деякими членами групи, про­яву негативних емоцій, негативних оцінок особистісних і ділових

207

ПСИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ

ЕФЕКТИВНЕ УПРАВЛІННЯ ГРУПАМИ

якостей один одного управлінський лідер повинен вирішити ряд проблем для підвищення ефективності групової діяльності (у тому числі проблем оцінки й контролю, прийняття рішень, зниження на­пруженості та інтеграції членів групи).

3-й сценарій розвитку взаємин (типи поведінки 4, 9 і супро­відні проблеми групової взаємодії) здійснюється в позитивній чи негативній емоційній обстановці. У цьому разі члени групи дають поради, вказівки, борються за лідерство і владу над іншими чи про­сять поради, вказівок, усіляко вишукують оптимально можливий спосіб дій. Якщо ці дії поєднуються з відносно високим рівнем на­пруженості, проявом негативних емоцій та оцінок, то лідер повинен приділяти більше уваги вирішенню проблем контролю, прийняттю рішень, зниженню напруженості та інтеграції членів групи.

4-й сценарій (типи поведінки 3 і 10) характеризує інший рівень розвитку взаємин між членами групи та інші завдання лідерства, що випливають з нього, тобто зміни в соціально-емо­ційній сфері групової взаємодії з метою підвищення ефективності групової діяльності. Зусилля лідера щодо досягнення згоди й вза­єморозуміння між членами групи, його підтримка різних способів прояву позитивних емоцій і демонстрації готовності до компро­місів сприятимуть зміцненню позитивної емоційної атмосфери й подальшому підвищенню ефективності групи. Якщо між членами групи склалися суто ділові контакти (не цілком дружні), а стосовно ідей, мети колективної діяльності чи ролі кого-небудь з колег члени групи виражають активну незгоду чи пасивне неприйняття, то це свідчить про неготовність групи до ефективної діяльності. Перш ніж приступати до реалізації групових цілей, управлінський лідер повинен знизити рівень напруженості, домогтися згоди членів групи з ключових моментів групової діяльності, цілком імовірно, змінивши принцип прийняття управлінських рішень. Лідерство в управлінні також повинно зосередитися на консолідації членів групи на конструктивній основі спільної мети й завдань.

Лідеру також необхідно сконцентрувати свої зусилля біль­шою мірою на внутрішньогрупових проблемах, ніж на реалізації

208

групових цілей, у тому випадку, якщо члени групи взаємодіють за 5-м сценарієм (типи поведінки 2, 11), але в негативній емоційній атмосфері. Як правило, останнє свідчить про наявність протиріч між членами групи й приховані соціальні конфлікти, що у най­ближчому майбутньому можуть поставити під сумнів досяжність групової мети й різко знижують ефективність групової діяльнос­ті. Індикаторами неблагополуччя треба вважати: напруженість у взаєминах між деякими членами групи; негативні оцінки особис-тісних і ділових якостей один одного; прохання про допомогу та формування «таборів» своїх прихильників; відхід конструктивно налаштованих членів з групи чи падіння їхнього авторитету в колективі. Підвищити ефективність групової діяльності в даній ситуації вдається лише тоді, коли усунено протиріччя й норма­лізовано соціально-емоційну сферу. Лідер не повинен допустити сегментації групи й консолідації підгруп на основі розвитку про­тиріч і деструктивної поведінки.

І, нарешті, 6-й сценарій (типи поведінки 1, 12) поєднує в собі полярні типи групової поведінки, що закономірно призводять до формування позитивної чи негативної емоційної атмосфери в групі. У випадку позитивної атмосфери (тип поведінки 1) управлінський лідер може концентрувати зусилля групи в напрямі виконання за­вдання. Однак відкритий прояв недоброзичливості й агресивності оголює існування серйозної проблеми дезінтеграцї членів групи й обумовлює завдання лідера з відновлення інтеграції, усунення про­тиріч і створення атмосфери довіри та взаємоповаги.