7.7 Риси вітчизняного управління трьох епох

Можна по-різному оцінювати запропоновані вище порівняль­ні характеристики управління, але не можна не погодитися з тим, що не варто ігнорувати значення особистісних якостей керівника.

Властивості характеру керівника впливають на стиль керів­ництва та на те, як керівник сприймає себе сам. Однак ці риси не є раз і назавжди заданими, їх можна та потрібно розвивати, удоско­налювати відповідно до цілей та умов управління.

Отже, особистісні якості виділяють керівників із загальної маси людей. Проте для теоретиків і практиків важливо знати, які саме особистісні якості визначають ефективність особистості. Мак-кенна провела порівняльний аналіз кількох моделей особливостей характеру ефективного лідера-управлінця [МсКеппа, 1995].

Деякі особистісні якості впливають на ефективність керів­ництва більшою мірою, ніж інші. Потреба в тих чи інших якостях обумовлюється специфікою ситуації й особливостями завдань, що постають перед керівником. Здатність керівника-управлінця вико­ристовувати властиві йому якості (чи компенсувати їх відсутність за рахунок інших можливостей з урахуванням конкретної ситуа­ції — характеристики групи й завдання, особливостей зовнішнього впливу) стає вирішальною, якщо потрібно відрізнити ефективного керівника від неефективного.

У зв'язку із цим набуває актуальності проблема поєднання особистісних рис управлінського керівника з його професійною компетентністю.

Критичне осмислення традиційної теорії якостей керівника привернуло увагу фахівців до проблеми компетентності керів­ника-управлінця та ефективності його діяльності. Здібності та навички (так само як і особливості характеру) нині вважають не­від'ємними якостями особистості керівника.

Від компетентності керівника безпосередньо залежить якість виконання ним ролей і функцій, обумовлених конкретними ціля­ми й завданнями організації у певній ситуації.

Автори пропонують різні моделі компетентності лідера. Так, Хоскінг і Морлей пропонують як критерій оцінки компетент­ності керівника наявність таких якостей: аналітичних здібностей (глибина обробки інформації, увага до середовища управління); професійних знань (рівень знань, що виявляється у процесі спілку­вання з оточенням); уміння керувати (створювати й підтримувати суспільний порядок за допомогою системи влади й суспільних цін­ностей); здатності приймати рішення та створювати довгострокові й взаємозалежні ланцюжки в системі (спрямовані на розвиток спів­робітництва, досягнення успіху, а також економічної доцільності).

Компетентність керівника-управлінця поділяють на про­фесійну та ділову [Веснін, 1998]. Професійні якості керівника обов'язково охоплюють:

• високий рівень освіти, досвід і компетентність у конкретній сфері діяльності організації;

• широту поглядів та ерудицію, глибокі знання в суміжних сфе­ рах діяльності;

• прагнення до постійного самовдосконалення й критичного сприйняття дійсності;

• пошук нових форм і методів роботи;

• готовність надати допомогу, підтримку в навчанні;

• уміння планувати.

Керівник повинен мати такі ділові якості:

• уміти створити організацію та забезпечити її діяльність;

• бути енергійним, честолюбним, прагнучи до домінування й не­ залежності;

146

10*

147

ПСИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ

ОСОБИСТІСТЬ КЕРІВНИКА ЯК ПРЕДМЕТ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

• бути товариським і комунікабельним;

• виявляти цілеспрямованість та ініціативність, уміти концен­ трувати увагу на головному;

• бути відповідальним; уміти керувати часом, собою і стосунка­ ми з іншими людьми;

• уміти ризикувати, не боятися змін.

Незважаючи на те, що існують різні підходи до моделювання оптимальної компетентності керівника-управлінця, дослідники одностайні в одному: професійна компетентність керівника зале­жить від умов діяльності та розвивається відповідно до них.

Ефективний менеджер сьогодні — це керівник, який вимагає оптимальної віддачі від кожного співробітника на його робочому місці. Буде корисним для справи, якщо керівник познайомить групу з формулою американського психолога Т. Гелвея. Психолог упевнений, що найбільша перешкода на шляху до якнайкращого виконання обов'язків прихована всередині кожного з нас. Т. Гелвей пропонує власну формулу оптимального рівня діяльності. Форму­ла має такий вигляд:

ОР-П-С, (6.2)

де ОР — оптимальний рівень діяльності; П — потенціал людини; С — самообмеження.