9.2 Групова динаміка та рівні проблем управління

У кожній групі існує сукупність проблем, пов'язаних із групо­вою динамікою. Групова динаміка — це дуже складний і багатопла­новий процес розвитку групи, зміни взаємин між її членами, а та­кож мотивації, настроїв, стосунків і становища всіх членів. Групова динаміка визначає енергію розвитку групової поведінки й ступінь ефективності вирішення завдань, що стоять перед групою.

Деякі аспекти цього процесу очевидні й дуже легко регулю­ються, їх прояви можна спостерігати й фіксувати. Інші — завуальо­вані та приховані не лише від сторонніх, але їх не усвідомлюють на­віть члени групи. Прояви цих аспектів та адекватна інтерпретація вимагають часу, зусиль і здібностей з боку керівника і членів групи. Б. Редді [Кесісіу, 1994, с. 92] назвав сукупність проблем групової динаміки «айсбергом» і виділив у ньому п'ять рівнів:

1. змістовні аспекти роботи групи — це надводна частина «ай­ сберга». Як правило, зміст групового завдання очевидний, і між членами групи досягнуто згоди щодо того, що група робить;

2. частково очевидні та частково завуальовані проблеми органі­ зації групової діяльності: взаємодія між членами групи, роз­ поділ і виконання завдань, міжособистісні конфлікти;

3. приховані й основні групові проблеми: членство в групі (при­ йом і приналежність); розподіл влади й впливу, автономність і компетентність; тісні стосунки, дружба та сексуальні відно­ сини. Вирішення цих проблем багато в чому визначає успіх групової діяльності;

4. цінності, переконання, усвідомлення прав та обов'язків: осо- бистісні особливості, історія індивідів і їхніх взаємин, основні потреби й інтереси членів групи;

5. неусвідомлені аспекти групової взаємодії (на рівні підсвідо­ мості): страхи, антипатії і симпатії, підсвідомі мотиви й т. п. Отже, процеси групової динаміки тісно пов'язані з груповою

діяльністю в процесі виконання завдань та одночасно з процесами міжособистісної взаємодії і спілкування членів групи.

192

Перший рівень групової динаміки відображається в процесах взаємодії членів групи, коли вони аналізують сутність дорученого їм групового завдання й досягають згоди із цього питання. У цьому разі управлінський лідер виконує винятково менеджерську роль — чітко визначає завдання й терміни його виконання. Якщо,група складається з індивідів, що мають різний рівень компетентності в предметній галузі конкретного завдання, роль управлінського ліде­ра може змінюватися за рахунок розширення його функцій.

Другий рівень пов'язаний з питаннями організації групової ді­яльності. На цьому рівні (незалежно від членів групи й лідера) ви­никають певні взаємини, що відображають розуміння кожним спів­робітником своєї індивідуальної ролі в групі, а також досягається згода щодо змісту завдання й умов членства в групі. Компетентна реалізація менеджерських функцій з розподілу ролей і функцій між членами групи, а також персональної і групової відповідаль­ності та повноважень з виконання завдання дозволяє ефективніше вирішувати багато закономірних проблем цього етапу. Своєчасний вибір оптимального стилю лідерства в групі в рамках завдання, яке вона виконує, може стати запорукою успіху в його реалізації та усунути багато проблем взаємодії всередині колективу. Однак оптимальне реагування на процеси групової динаміки цього рівня вже передбачає активну включеність лідера-управлінця в процес групової взаємодії. Це обумовлено тим, що далеко не всі проблеми групової динаміки можна вчасно виявити та ефективно вирішити, перебуваючи поза групою чи не здійснюючи постійне спостережен­ня за її діяльністю. Делегування повноважень і відповідальності за виконання конкретного завдання групі передбачає формування відносин ситуативного лідерства (формального та неформально­го). У цьому випадку управлінський лідер, щоб зберегти свій вплив на групу, повинен обрати відповідну тактику взаємодії.

Третій рівень проблем групової динаміки можуть осягну­ти лише ті індивіди, які безпосередньо взаємодіють чи мають можливість аналізувати об'єктивну й повну інформацію про вза­ємини, що розвиваються в групі. Непосвячені не можуть оцінити ступінь впливу полюсів притягання й відштовхування (чи навіть

13^Ш

193

ПСИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ

ЕФЕКТИВНЕ УПРАВЛІННЯ ГРУПАМИ

допустити думку про їхнє існування) на ефективність групової ді­яльності. Слідом за одержанням нового завдання, приходом нових членів групи, зміною офіційного статусу колишніх членів групи і під впливом інших факторів у групі розгортається боротьба за індивідуальні позиції — найчастіше невидима навколишнім, у кон­тексті якої зіставляються індивідуальна сила, розподіл влади й сту­пінь впливу кожного члена групи на інших членів. У рамках групо­вої взаємодії після вирішення цих важливих для кожного проблем групова енергія може змінити напрям і вже не спрямовуватися на вирішення поставлених завдань.

Управлінський лідер зможе посилити свій вплив на групу, якщо почне приділяти увагу закономірним проблемам цього рівня групової динаміки й докладати зусиль для задоволення основних потреб членів групи в міжособистісній взаємодії. Шуц [5сЬиЇ2, 1958] припустив, що існують три основні потреби міжособистісної взаємодії, що виявляються в поведінці та переживаннях людей. Це потреби включення, контролю й прихильності.

Включення пов'язане з почуттям власної важливості та зна­чущості. Ця потреба реалізується в боротьбі індивідів за членство в тій чи іншій групі та за конкретну позицію в групі. У поведінці, що привертає колег до приєднання, члени групи виявляють обе­режність і тісну злагодженість дій. Одні члени групи не схильні взаємодіяти, інші — охоче контактують з усіма. Деякі члени групи воліють взаємодіяти з «рідними душами», тобто з тими, хто має схожі інтереси і досвід.

Контроль визначає потребу в прийнятті рішень. Потреба контролю пов'язана з динамікою самооцінок, почуттям компетент­ності, відносинами сили, впливами і владою в групі. У ситуації, що постійно змінюється, індивід намагається відшукати найбільш оптимальне для себе співвідношення між владою, з одного боку, і залежністю й пристосуванням, відповідно, з іншого. Прихиль­ність характеризує потребу людини любити й бути любимою, під­тримувати дружні та товариські стосунки. Динаміка прихильності

194

відбивається у встановленні тісних контактів із членами групи й підтримуванні почуття вдоволеності цими відносинами, що ви­ражається в проявах любові, поваги й близькості.

Управлінський лідер, створюючи сприятливі умови для того, щоб кожен член групи міг задовольнити ці потреби, прагнучи до визнання законності цих потреб, сприяє тим самим підвищенню ефективності групової діяльності.

Четвертий рівень проблем групової динаміки відображає процес формування особливої субкультури групи з властивими їй цінностями, ритуалами, мовою і типовими моделями поведінки. У першому розділі було розкрито зв'язок між організаційною куль­турою, лідерством та ефективністю. Розвиваючи тему, хотілося б загострити увагу читачів на аспекті динаміки змін субкультури групи залежно від типу завдання й характеру групової взаємодії.

Попередній досвід та особливості соціалізації індивідів — чле­нів групи — з урахуванням відмітних рис організаційної культури визначають природу групи, тобто компетентність у вирішенні кон­кретних завдань, здатність до ефективної групової роботи, характер відносин між членами групи. На цій основі формується консенсус щодо розуміння змісту завдання, умов його виконання, а також уявлення про кінцевий результат.

У свою чергу, консенсус є продуктом напруженої роботи з узгодження ролей, сили й впливів. У процесі групової взаємодії здійснюється інтеграція найбільш прийнятних для групи моделей поведінки й відповідних їм цінностей і норм, що визначають якісні та кількісні показники групової діяльності з виконання завдання, а також правила, що регулюють підтримку сформованого балансу відносин між членами групи. У випадку, коли управлінський лідер не пустив цей процес на самоплив, а контролює і спрямовує його відповідно до цілей лідерства, особливостей завдання й потреб групи, цінності й норми справляють позитивний вплив на ефек­тивність групової роботи.

П'ятий рівень менш за все піддається сторонньому впли­ву й контролю, оскільки відображає несвідомі процеси. Однак

13*

195

ПСИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ

ЕФЕКТИВНЕ УПРАВЛІННЯ ГРУПАМИ

управлінський лідер може впливати на частину з них, щоб мінімі­зувати деструктивний потенціал сформованих раніше стереотипів свідомості та звичних моделей поведінки, таких, як невмотивована агресивність, страх перед новим досвідом чи упередження. Більш докладно ці проблеми розглядалися в розд. 4.

Процеси групової динаміки є закономірними для будь-якої групи, організації незалежно від їх чисельності, характеру й осо­бливостей лідерства. Лідер може здійснювати свою діяльність з урахуванням особливостей групових процесів або ігнорувати їх. В останньому разі він закономірно відмовляється від найбільш ефек­тивного способу вирішення завдань, що стоять перед ним. Лише ке­руючи процесами групової динаміки на всіх рівнях управлінський лідер уможливлює ефективну групову діяльність та ефективність свого лідерства.

У цілому роль лідера в управлінні груповою динамікою по­лягає у виконанні різних ролей (менеджера, лідера, фасилітатора, або консультанта процесу) залежно від завдань, що стоять перед лідерством, у вирішенні конкретних проблем групової динаміки. Зв'язок ролі управлінського лідера з особливостями завдання по­казано на рис. 9.2.

Орієнтуючи членів групи на завдання, розподіляючи їхні ролі та відповідальність за кінцевий результат, управлінський лідер виконує роль менеджера. Він виконує роль лідера групи, фокусу­ючи її енергію на поставлені мету й завдання, а також здійснюючи управління процесами групової динаміки.

Зміст (фокус і відпо-^"-^^ відальність) ^ ^^^-^^Завдання		Процес (фокус і від-^^^^ повідальністьУ^^-^^^
Менеджер	Лідер	Фасилітатор

Рис. 9.2 Залежність ролі управлінського лідера від виконуваних ним завдань

196

Управлінський лідер виконує роль фасилітатора, сприяючи вирішенню міжособистісних проблем і розвиваючи групову згур­тованість. Він може також виконувати роль консультанта, якщо делегує повноваження групі чи одному з її членів. Незалежно від обраного стилю керівництва управлінський лідер буде ви­являти готовність до надання допомоги й підтримки всіх членів групи, включаючи неформальних лідерів, у здійсненні групової діяльності з реалізації цілей, а також у підтримці стабільності самої групи.