- •Рецензенти:
- •I5вn 966-8556-69-0
- •1.1 Управління як соціальний феномен
- •1.2 Предмет науки управління. Етапи її розвитку
- •1.3 Основні управлінські культури: характерні риси й особливості. Етносоціальні особливості управління
- •1.3.1 Порівняльний аналіз основних управлінських культур
- •1.3.2 Джерела радянської управлінської культури
- •1.3.3 Етносоціальні особливості управління
- •1.5 Поняття про психологію управління. Рівні психолого-управлінської
- •2. 3.
- •4. 5.
- •2.2 Соціометрія як основний метод діагностування міжособистісних взаємин в організації
- •2.2.1 Сутність соціометрії та її можливості
- •2.2.2 Порядок проведення соціометричного опитування
- •2 • 3 Референтометрія
- •4. 5. 6.
- •4; •
- •3.4 Психологія діяльності керівника при прийнятті управлінських рішень
- •3.5 Методи індивідуального та групового прийняття рішень
- •4.1 Особистість і її розуміння. Психологічна структура особистості
- •4.2 Деякі психологічні школи вивчення особистості
- •4.3 Типологія особистості
- •4. 5. 6. 7.
- •5.1 Особливості понять «людина — індивід — особистість»
- •5.2 Соціалізація особистості
- •5.3 Соціальні ролі в структурі особистості
- •5.4 Індивідуально-психологічні особливостіособистості
- •5.5 Настанова особистості
- •6.1 Здібності: визначення, якісна
- •6.4 Проблема здібностей до творчості
- •6.5 Творча особистість і її життєвий шлях
- •6.6 Професійні здібності менеджера
- •5. 6. 7. 8.
- •7.2 Визначення поняття «керівник»
- •7.3 Основні функціїуправлінської діяльності
- •7.4 Основні теорії лідерства
- •7.5 Підходи до визначення професійно важливих якостей керівника
- •7.6 Теорії особистісних рис керівника
- •7.7 Риси вітчизняного управління трьох епох
- •7.8 Час, його сприйняття
- •7.9 Керівник як командний гравець
- •7,10 Психологія індивідуального стилю управління
- •8 • 2 Психологічна сутність соціальної організації
- •8.3 Міжособистісні відносини в групі
- •8.4 Неформальні групи
- •9.1 Характеристика групи як соціального феномена
- •9.2 Групова динаміка та рівні проблем управління
- •9.3 Стадії розвитку групи та управління груповою динамікою
- •9.4 Функції ефективної групи та соціальні ролі її членів
- •9.5 Умови ефективності групового вирішення проблем
- •9 І 6 Характеристики членів групи як фактор ефективності
- •9.7 Типи підлеглих
- •10.1 Ефективне управління змінами
- •10.2 Типи команд
- •10.3 Особливості ефективної команди
- •10.4 Керівництво та управління командами
- •10.5 Фактори ефективної діяльності
- •3. 4. 5. 6.
- •7. 8. 9.
- •11.2 Спілкування як соціальний феномен. Особливості управлінського
- •11.3 Проблеми міжособистісного сприйняття
- •11.4 Спілкування керівника з підлеглими
- •11.5 Умови ефективної взаємодії в управлінському спілкуванні
11.2 Спілкування як соціальний феномен. Особливості управлінського
спілкування
Поняття спілкування. Кожний з нас живе, працює, навчається серед людей. Одних ми любимо, до інших ставимося нейтрально, із третіми лише формально підтримуємо стосунки. У кожній з перелічених ситуацій ми незалежно від нашого бажання спілкуємося з усіма, хто оточує нас, — колегами, підлеглими, знайомими і незнайомими людьми.
Спілкування — основна форма людського буття. Відсутність, недостатня кількість спілкування може деформувати людську особистість. Воно лежить в основі практично всього, що ми робимо, і є життєво важливою метою встановлення взаємозв'язків і співробітництва людей.
Здатність до спілкування завжди була однією з найважливіших людських якостей. До людей, які легко вступають у контакт і вміють приваблювати до себе, ми ставимося із симпатією. Із замкнутими людьми ми намагаємося або взагалі не спілкуватися, або вступати в обмежені контакти лише у випадку крайньої необхідності.
На запитання: «Чи вмієте ви спілкуватися?» — більшість одразу ж відповість ствердно. А якщо хто-небудь і замислиться, то, швидше за все, тому, що здивується: «А хіба для цього потрібні
253
ПСИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ
якісь спеціальні вміння?» Однак практика показує, що ефективно вміють спілкуватися далеко не всі люди, більше того, не всі керівники. Парадокс у тому, що керівники за характером своєї діяльності від 50 до 90 % робочого часу повинні витрачати саме на спілкування. Адже проведення нарад, засідань, бесід, дискусій, переговорів, звіти перед начальством і т. ін. — усе це різні форми ділового спілкування.
Практично всі проблеми управління так чи інакше пов'язані зі спілкуванням. Опитування свідчать, що 73 % американських, 60 — англійських і 86 % японських менеджерів вважають невміння ефективно спілкуватися головною перешкодою на шляху до досягнення цілей, що стоять перед організацією. Що ж таке спілкування? Яку роль відіграє такий його вид, як управлінське спілкування? Про це і піде мова.
Людське спілкування нагадує своєрідну піраміду, утворену з чотирьох граней. У процесі спілкування ми пізнаємо інших людей, обмінюємося з ними інформацією, взаємодіємо з іншими і разом із цим переживаємо власні стани, що виникають у результаті спілкування.
Отже, спілкування — це процес встановлення й розвитку контактів між людьми, породжений потребами в спільній діяльності. Цей процес охоплює: • сприйняття, пізнання й розуміння партнерів по спілкуванню
(перцептивна сторона спілкування);
обмін інформацією (комунікативна сторона спілкування);
вироблення єдиної стратегії взаємодії (інтерактивна сторона
спілкування).
У найбільш загальному вигляді спілкування постає як форма життєдіяльності, як спосіб об'єднання й розвитку людей. Важко знайти такі психічні явища, властиві людині, що так чи інакше не були б включені в процес спілкування. Соціальний зміст спілкування полягає в тому, що воно є засобом передавання форм культури й суспільного досвіду. Психологічний зміст спілкування полягає в тому, що в ході цього процесу суб'єктивний світ однієї людини розкривається для іншої і відбувається їх духовне збагачення.
УПРАВЛІНСЬКЕ СПІЛКУВАННЯ В ДІЯЛЬНОСТІ КЕРІВНИКА
Спілкуючись з іншими людьми, людина засвоює загальнолюдський досвід, історично сформовані соціальні норми, цінності, знання, способи діяльності, а також формується як особистість. Іншими словами, спілкування є найважливішим фактором психічного розвитку людини. Це універсальна реальність, у якій зароджуються, існують і виявляються протягом усього психічного життя процеси, стани й поведінка людини.
Виділення якоїсь проблеми як самостійної сфери наукового дослідження передбачає вирішення низки ключових питань:
визначення специфіки об'єкта вивчення;
проведення категоріально-понятійного аналізу;
розробку принципів і методів дослідження.
У такому ракурсі проблема спілкування почала розглядатися лише впродовж двох останніх десятиліть (до 70-х років переважав теоретико-філософський підхід). Отже, проблема спілкування як самостійний об'єкт дослідження виокремилася відносно недавно. Однак її значення настільки велике, що категорія спілкування дуже швидко посіла одне з провідних місць і стала однією з базових категорій у психологічній науці поряд з такими категоріями, як «діяльність», «особистість», «свідомість» тощо.
Різновиди спілкування. За своїми формами й видами спілкування є надзвичайно різноплановим явищем. Способи, сфери й динаміка спілкування залежать від соціальних функцій людей, що вступають в нього, їхнього місця в системі суспільних відносин, приналежності до тієї чи іншої спільноти. Спілкування зазнає регулювального впливу з боку факторів, пов'язаних з виробництвом, обміном і потребами, а також з боку сформованих у суспільстві законів, правил, норм, соціальних інститутів та ін. Тому розрізняють кілька підходів до виділення різних видів спілкування.
За особливостями знакових систем, що використовуються в спілкуванні, розрізняють такі його види:
вербальне (мовне) спілкування, що у свою чергу поділяється
на усну та писемну мови;
254
255
ПСИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ
• невербальне (безсловесне) спілкування, що відіграє в нашому житті надзвичайно важливу роль. За деякими даними, від 60 до 80 % інформації від співрозмовника ми одержуємо за не- вербальними каналами.
Невербальні засоби спілкування надзвичайно різноманітні. До основних з них належать візуальні, аудіальні, тактильні й оль-факторні.
Основні візуальні засоби спілкування вивчає кінестика. Вона розглядає відображення поведінки, намірів людини в невербальних проявах. До основних візуальних засобів спілкування належать:
рухи м'язів обличчя, що дістали назву міміки;
рухи рук, ніг, тобто жести;
рухи тулуба, особливості ходи й т. ін. — їх зазвичай називають пантомімікою;
просторова й часова організація спілкування (відстань до співрозмовника, кут повороту до нього, особистий простір та ін.) — так звана проксеміка;
вираз обличчя, очей;
поза, постава, посадка голови;
напрям погляду, візуальні контакти;
шкірні реакції — почервоніння, збліднення, спітніння;
підкреслення чи приховування особливостей статури (ознак статі, віку, раси);
засоби зміни природного вигляду (одяг, зачіска, косметика, окуляри, прикраси, татуювання, вуса, борода й т. ін.). Виділяють дві групи аудіальпих засобів спілкування:
паралінгвістичні, що характеризують якість голосу, його діа пазон, тональність (інтонація, звучність, тембр, ритм, висота звуку). Паралінгвістичні засоби називають інколи «вокаль ною мімікою»;
екстралінгвістичні (мовні паузи, сміх, плач, подихи, кашель, ляскіт).
Тактильні засоби спілкування включають усе, що пов'язано з дотиками співрозмовників (потиск руки, обійми, поцілунки, удари по плечу й т. ін.).
256
УПРАВЛІНСЬКЕ СПІЛКУВАННЯ В ДІЯЛЬНОСТІ КЕРІВНИКА
Доольфакторних засобів спілкування належать:
приємні та неприємні запахи навколишнього середовища;
природний і штучний запахи людини.
На невербальні засоби сильний відбиток накладає кожна конкретна культура, тому не існує загальних норм для всього людства. Поряд з інтернаціональними невербальними проявами ставлення до іншої людини (наприклад, посмішка, рукостискання й ін.) існують і суто національні, регіональні. Крім того, частота невербальних проявів у різних народів також не однакова. Наприклад, протягом години спілкування фіни робить у середньому два жести, француз — 80, італієць — ПО, мексиканець — більш як 160. От чому не-вербальну мову іншої країни треба вивчати так само, як і словесну.
За характером зв'язку між людьми спілкування поділяється на такі види:
безпосереднє як контакт «віч-на-віч»;
опосередковане як неповний психологічний контакт за допо могою писемних чи технічних засобів, що віддаляють у часі чи у відстані одержання зворотного зв'язку між учасниками.
За кількістю учасників спілкування розрізняють:
міжперсональне спілкування, тобто безпосередні контакти лю дей у групах чи парах, постійних за складом учасників;
масове спілкування, тобто безліч безпосередніх контактів не знайомих людей, а також комунікація, опосередкована різни ми видами засобів масової інформації.
За включенням у процес спілкування соціальних доданків розрізняють:
міжособистісне спілкування (спілкування між конкретними особистостями, що володіють унікальними індивідуальними якостями, які розкриваються іншому під час спілкування й організації спільних дій; соціальні ролі відіграють у такому спілкуванні допоміжну роль);
• рольове спілкування (спілкування між носіями певних соці альних ролей). У цьому спілкуванні людина має утримуватися від проявів спонтанності своєї поведінки, оскільки ті чи інші
257
ПСИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ
кроки, дії диктує людині роль, яку вона виконує. У процесі
такого спілкування людина сприймається вже не стільки як
індивідуальність, а як деяка соціальна одиниця, що виконує
визначені функції.
Однак сама по собі соціальна роль не визначає до дрібних деталей увесь хід спілкування. Вона вказує своєму виконавцеві, як вибудовувати спілкування в головному, основному, що можна умовно назвати певним «стилем спілкування» у рамках виконання конкретної соціальної ролі. Іншими словами, рольове спілкування не лише не заперечує, а й передбачає привнесення особистих моментів у це спілкування. Щоправда, вони мають щодо соціальної ролі підлеглий характер.
Особливості управлінського спілкування. Різновидом рольового спілкування є управлінське спілкування, тобто спілкування між співрозмовниками, які займають соціальні позиції співпідпо-рядкованості та відносної залежності відповідно до виконуваних соціальних ролей, спрямоване на оптимізацію процесу управління й вирішення проблем спільної діяльності в організації.
Основні функції управлінського спілкування такі:
вироблення розпорядницької інформації (розпорядження, на кази, вказівки, рекомендації, ін.);
одержання зворотної (контрольної) інформації про хід і під сумки реалізації розпорядницької інформації;
вироблення оцінювальної інформації про підсумки реалізації завдання.
Перша функція в управлінському спілкуванні присутня завжди, вона є головною і визначальною. Друга й третя функції можуть і не виявлятися в тому чи іншому конкретному акті управлінського спілкування.
Чому перша функція головна? Оскільки від її якості залежить якість виконавчої діяльності. Крім того, перша функція є ще і найбільш складною. На цій стадії найчастіше виникають проблеми й конфлікти, оскільки керівник змінює погляди, відносини, установки, вид діяльності, поведінку інших людей.
258
УПРАВЛІНСЬКЕ СПІЛКУВАННЯ В ДІЯЛЬНОСТІ КЕРІВНИКА
Управлінське спілкування у своїй основі є справді рольовим спілкуванням. У процесі такого спілкування ми контактуємо, взаємодіємо не заради задоволення цікавості; «просто так», а для того, щоб вирішити яку-небудь ділову проблему Усе це вимагає організації процесу управлінського спілкування.
Вивчення спілкування свідчить про складність цього соціального феномена. Звідси — необхідність виділення окремих складових, опису структури. Існує кілька підходів до структурування спілкування як соціального феномена. Одним із найбільш вдалих є підхід, коли виділяють три взаємозалежні сторони спілкування:
перцептивну (тобто взаємосприйняття партнерів по спілку ванню);
комунікативну (тобто взаємообмін інформацією);
інтерактивну (тобто взаємодію партнерів по спілкуванню).