Філософія особистості

Важливим аспектом філософського аналізу проблеми людини є розгляд її буття як особистості. Проблема особистості є предметом дослідження багатьох наук - психології, соціології, етики, педагогіки тощо. Філософія ж покликана інтегрувати цей рівень знань та розробити свої підходи та моделі. Проблема особистості у філософії – це, перш за все, питання про те, яке місце займає людина у світі, ким вона фактично являється і ким людина може стати, тобто, чи може вона бути господарем особистої долі, чи може “зробити” себе саму, створити своє особисте життя.

В своєму початковому значенні слово “особистість” означало маску, роль, яку виконували актори в грецькому театрі. Особистість поза полісом для давньогрецької філософії не мислилась. Пізніше у філософії Нового часу на перший план висувається проблема самосвідомості як відношення людини до самої себе. За Кантом, людина стає особистістю завдяки самосвідомості, яка відрізняє її від тварин і дозволяє їй вільно підкоряти своє “Я” моральному закону. Такі поняття як “самодисципліна”, ”самовладання”, “автономія” дозволяють розкрити сутність особистості. Людина як особистість задає собі раз і назавжди певні правила поведінки (максими вчинку). Ці принципи виконуються за всіх умов, навіть тоді, коли їх виконання карається смертю. Які це принципи? Вони можуть бути різними. Але за Кантом - це найпростіші вимоги моральності, перш за все, християнські заповіді. Якщо немає вільно обраних моральних обов’язків, то починається загальна деградація людини.

В філософському аналізі проблеми особистості широко вживаються такі терміни як індивід та індивідуальність. Поняття “індивід” означає, перш за все, окремо взятого представника людського роду, який належить і природі, і суспільству. Ця категорія біосоціологічна. Поняття індивідуальності визначає в людині її своєрідність, особливість, неповторність, гармонійність, тобто її “самість”. Це поняття розкриває також в людині її цілісність в єдності як одиничних, так і загальних, природних та суспільних властивостей. Сутність індивідуальності проявляється в самобутньому існуванні індивіда. За Гегелем, індивідуальність – це прояв суверенності в індивіді.

Нарешті, поняття особистості фіксує індивідуальну людину як суб’єкта суспільного життя, спілкування та діяльності, носія здібностей, потреб, інтересів, прагнень, вчинків тощо. Через особистість в людині підкреслюється усвідомлено-вольова основа. Між поняттями індивід, індивідуальність, особистість існує зв’язок. Так, індивід не може стати особистістю, не створивши своєї суспільної сутності. Особистість не може мати свого самостійного буття, не ставши індивідуальністю. Особистість за своєю суттю суспільна, а спосіб її існування індивідуальний. Разом з тим властивості особистості не зводяться до її індивідуальних особливостей. Особистість тим значніша, чим більше в її індивідуальності представлені загальні, загальнолюдські характеристики. Поняття особистості фіксує суспільні риси людини, властиві їй як окремому індивіду. В особистості персоніфікуються суспільні відносини, і разом з тим конкретна особистість може втілити свою суспільну сутність в формі індивідуальності. Індивідуальне “Я” складає центр особистості, її внутрішнє ядро. Становлення особистості відбувається в процесі засвоєння людиною досвіду та ціннісних орієнтацій даного суспільства – в ході соціалізації. Людина стає особистістю, коли в ній зосереджуються суспільні відносини; коли вона виступає як суб’єкт пізнання і перетворення світу, прав та обов’язків, носієм етичних, естетичних та інших соціальних норм.