- •За редакцією м.Ф.Шмиголя та о.В.Сулима
- •Тема 1. Філософія, її призначення, зміст і функції в суспільстві
- •Своєрідність філософії та її основне питання
- •Філософія як світогляд
- •Філософія: наука чи мистецтво?
- •Функції філософії та її сенс
- •План семінарського заняття
- •18.Хто із філософів вважав, що справжня філософія є не та, що досліджує об’єкти, а та , що боліє сенсом життя та особистою долею?
- •19.Хто із німецьких філософів вважав, що філософія – це “знання заради спасіння” на противагу “знанню заради панування”?
- •20.Кому з філософів хх століття належить метафорична характеристика філософії як “Нічийної Землі”?
- •Першоджерела до вивчення теми Аристотель. Метафизика
- •Сенека Луцій Анней. Моральні листи до Луцілія
- •Декарт р. Начала философии.
- •Кант и. Логика.
- •Гегель г. Лекции по истории философии
- •Маркс к. Передовица в № 179 "кÖlnische Zeitung"
- •Энгельс ф. Людвиг Фейербах и конец классической немецкой философии
- •Ницше ф. По ту сторону добра и зла
- •Рассел б.История западной философии.Введение
- •Бердяев н.А.Философия свободы. Смысл творчества
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тема 2. Антична філософія, її космоцентрична спрямованість.
- •Класичний період античної філософії: софісти, Платон, Аристотель
- •Занепад та згасання античної філософії (пізньоантичний період)
- •План семінарського заняття:
- •ПЕршоджерела до вивчення теми Платон. Государство
- •Эпикур. «Эпикур приветствует Менекея»
- •Сенека а.Л. О счастливой жизни
- •Эпиктет. В чем наше благо
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Література
- •Тема 3. Філософія середньовіЧчя та доби відродження
- •Основні риси середньовічної філософії
- •Онтологія та гносеологія. Реалізм та номіналізм у середньовічній філософії.
- •Середньовічна схоластика. Т. Аквінський як систематизатор схоластики
- •Етичні погляди епохи Середньовіччя
- •Головні риси філософії епохи Відродження
- •Етичні погляди епохи Відродження
- •План семінарського заняття
- •- Абеляр; - Августін Блаженний; - Григорій Нісський; - Еріугена; - Боецій.
- •Першоджерела до вивчення теми Августин а. О Граде Божьем
- •Августин а. Об истинной религии
- •Августин а. Исповедь
- •Августин а. О количестве души
- •Аквинский ф. Сумма теологии
- •Аквинский ф. Сумма против язычников
- •Бруно Дж. Диалоги. Диалог второй
- •Макиавелли н. Государь
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Література
- •Тема 4. Філософія нового часу (хvіі - хvііі ст.)
- •Передумови та основні риси філософії Нового часу
- •Емпіризм у філософії Нового часу: ф. Бекон
- •Раціоналізм: р. Декарт, б.Спіноза
- •Просвітництво
- •План семінарського заняття
- •Першоджерела до вивчення теми Бэкон ф. Новый органон
- •Декарт р. Рассуждение о методе для хорошего направления разума и отыскания истины в науках
- •Гоббс т. Левиафан, или материя, форма и власть государства церковного и гражданского
- •Кондорсе ж. А. Эскиз исторической картины прогресса человеческого разума
- •Кант и. Ответ на вопрос: что такое Просвещение?
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Література
- •Тема 5. Німецька класична філософія
- •Суб’єктивний ідеалізм і. Канта
- •Абсолютний ідеалізм г. Гегеля
- •Антропологічний матеріалізм л.Фейєрбаха
- •План семінарського заняття
- •Першоджерела до вивчення теми
- •Кант и. Основы метафизики нравственности
- •Кант и. Критика практического разума
- •Энгельс ф. Анти-Дюринг. Введение
- •Фейербах л. Сущность христианства
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Література
- •Тема 6. Філософія марксизму
- •Передумови виникнення філософії марксизму та його основні ідеї
- •Марксистська концепція людини
- •Матеріалістичне розуміння суспільства
- •План семінарського заняття
- •Першоджерела для вивчення теми Маркс к. Капитал. Предисловие ко второму изданию.
- •Маркс к.Экономическо-философские рукописи 1844 г.
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Література
- •Тема 7. Традиції та особливості розвитКу філософської думки в україні
- •Основні етапи розвитку філософської думки в Україні
- •Розвиток філософії у Києво-Могилянській Академії
- •Філософське вчення г.Сковороди
- •Філософія Памфіла Юркевича
- •Філософія української революційної демократії
- •Філософські погляди д.Чижевського
- •План семінарського заняття
- •Першоджерела до вивчення теми Сковорода г. Диалог: имя ему — потоп Змиин. Начальная дверь к христианскому добронравию
- •Юркевич п. Сердце и его значение в духовной жизни человека, по учению слова Божия
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Література
- •Тема 8. Тенденції розвитку сучасної світової філософії Зміст теми:
- •§1. АналітичнИй напрямок у філософії хіх-хх ст. 1. Неопозитивізм. 2. Постпозитивізм. 3. Прагматизм. 4.Герменевтика.
- •§ 2. Антропологічний напрямок у філософії хіх-хх століття. 1. «Філософія життя». 2. Філософські проблеми психоаналізу: фрейдизм та неофрейдизм. 3. Філософія екзистенціалізму.
- •Неопозитивізм
- •Постпозитивізм
- •Прагматизм
- •Герменевтика
- •Філософія життя
- •Філософські проблеми психоаналізу: фрейдизм та неофрейдизм
- •Філософія екзистенціалізму
- •План семінарського заняття
- •1.До загальних особливостей філософії хх століття можна віднести:
- •2.До напрямів сцієнтистської філософії хх століття належать:
- •3.Які висловлювання є характерними для прагматизму?
- •Першоджерела до вивчення теми ШопенгауЭр а. Афоризмы житейской мудрости
- •Жан Поль Сартр. Экзистенциализм — это гуманизм.
- •Камю а. Эссе об абсурде. Миф о Сизифе
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Література
- •Модуль іі. Основні проблеми філософІї
- •Тема 9. Філософський зміст проблеми буття. Діалектика буття
- •Буття як вихідна категорія філософії
- •Буття як загальний зв’язок та взаємодія. Ідея розвитку
- •Філософські категорії як інструмент пізнання світу
- •Категорії діалектики
- •Закони діалектики
- •План семінарського заняття
- •Першоджерела до вивчення теми ф.Энгельс. Старое предисловие к анти-дюрингу. О диалектике
- •Гегель г. В. Ф. Наука логики
- •Энгельс ф. Анти-Дюринг
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Література
- •Тема 10. СвідомісТь, її структура. Проблема ідеального
- •Філософське вчення про дух, душу, свідомість.
- •Структура свідомості. Самосвідомість та рефлексія
- •Свідомість та мозок. Проблема ідеального
- •Суспільна свідомість та її основні форми
- •План семінарського заняття
- •Першоджерела до вивчення теми Фрейд з. Введение в психоанализ. Лекции
- •Юнг к. Г. Об архетипах коллективного бессознательного
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика повідомлень та рефератів
- •Література
- •Тема 11. Гносеологія. Основний зміст пізнавальної діяльності
- •Сутність пізнавального процесу та проблема пізнаваності світу
- •Єдність чуттєвого та раціонального в пізнанні
- •Філософська теорія істини. Діалектика абсолютної та відносної істини
- •Наукове пізнання: рівні, форми, методи
- •План семінарського заняття
- •Першоджерела до вивчення теми Энгельс ф. Людвиг Фейербах и конец классической немецкой философии
- •Энгельс ф. Анти-Дюринг
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика рефератів та доповідей
- •Література
- •Тема 12. Логіка: Закони і форми правильного мислення.
- •Логіка як наука про закони і форми правильного мислення
- •Поняття як форма мислення
- •Індивідуальні завдання
- •Судження
- •Індивідуальні завдання
- •Основні формально-логічні закони
- •Умовивід як форма мислення
- •Якщо а, то b; Якщо b, то с; Отже, якщо а, то с.
- •Якщо а, то в; не-в; Отже, не-а
- •Індуктивні умовиводи
- •Умовиводи за аналогією
- •Індивідуальні завдання
- •Елементи теорії аргументації.
- •Індивідуальні завдання:
- •План семінарського заняття
- •Література
- •Філософія особистості
- •Структура та типи особистості
- •План семінарського заняття
- •2.Які з наведених положень відповідають уявленням середньовічних філософів про походження зла у світі?
- •14.Що означає поняття індивідуальності у філософії особистості?
- •15.Які із означених характеристик можна віднести до особистості?
- •Першоджерела до вивчення теми Хосе Ортега-и-Гассет. Человек и люди
- •Фромм э. Человек для самого себя
- •Неплодотворные ориентации
- •3. Плодотворная ориентация
- •К.Г.Юнг. Психологические типы
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Література
- •Тема 14. Етичні виміри буття особистості
- •Моральна мотивація та ціннісні орієнтації
- •Проблема морального вибору: структура вчинку
- •Співвідношення моральної мети і засобів
- •Основні категорії етики Добро і зло
- •Свобода та відповідальність
- •Обов’язок і совість
- •Честь і гідність
- •Страждання та співчуття
- •Сенс життя та щастя
- •План семінарського заняття
- •Першоджерела до вивчення теми Фромм э. Бегство от свободы
- •Аббаньяно н. Мудрость жизни
- •Х.Ортега-и-Гассет. О спортивно-праздничном чувстве жизни
- •Франкл в. Человек в поисках смысла
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Література
- •Тема 15. СуспільстВо як система, що розвивається
- •Специфіка філософського аналізу суспільства
- •Проблема суспільної закономірності
- •Об’єктивне та суб’єктивне в суспільних процесах
- •Форми суспільного життя
- •План семінарського заняття
- •11.Які з перерахованих явищ відносяться до суспільного буття?
- •12.Які з перерахованих явищ відносяться до суспільної свідомості?
- •13.Які з форм суспільної свідомості виникають в класовому суспільстві?
- •Першоджерела до вивчення теми Маркс к. К критике политической экономии. Предисловие
- •Маркс к., Энгельс ф. Немецкая идеология
- •Франк с. Д. Духовные основы общества
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Література
- •Тема 16. Суспільний прогрес і проблеми сучасності
- •Філософія історії як напрям філософського знання
- •Проблема суперечливості суспільного прогресу та її морально-етичні аспекти
- •План семінарського заняття
- •Першоджерела до вивчення теми Гегель г. В. Ф. Философия истории
- •Швейцер а. Благоговение перед жизнью как основа этического миро- и жизнеутверждения
- •Шпенглер о. Закат Европы
- •Тойнби а. Постижение истории
- •Печчеи а. Человеческие качества
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Література:
Філософія життя
«Філософія життя» – напрямок, що склався в останній третині XІX –початку XX ст. головним чином у Німеччині і Франції. Основні представники: Ф.Ніцше (1844-1900), В.Дільтей (1833-1911), А.Бергсон (1859-1941), О.Шпенглер (1880-1936). Джерелами “філософії життя” стали традиції німецького романтизму, який виступив проти раціоналізму Просвітництва та філософія А.Шопергауера. Теоретики цього напрямку звернулися до життя як первинної реальності: у Ніцше вона виступає у формі «волі до влади», у Бергсона – як космічний «життєвий порив», у Дільтея – як потік переживань. В усіх трактуваннях життя являє собою цілісний процес творчого становлення, розвитку, що протистоїть усім механічним, неорганічним утворенням, усьому визначеному, застиглому і «сталому». Науковому раціональному пізнанню “філософія життя” протиставляє позаінтелектуальні, інтуїтивні, образно-символічні способи осягнення ірраціональної у своїй основі життєвої реальності: інтуїцію, переживання, розуміння. Найбільш адекватним засобом збагнення і вираження життя розглядається мистецтво, інтуїтивно-несвідоме вираження життя в міфі.
Артур Шопенгауер (1788-1860) у своїх роботах «Світ як воля і уявлення» та «Про підставу моралі» абсолютною першоосновою світу вважає “волю до життя” – нескінченне безцільне прагнення до активності і зміни, що творить світ і людину. Ця воля роздрібнюється в безлічі втілень, між якими йде невпинна боротьба, що пронизує усі рівні живої і неживої природи, в тому числі і людину. Людина – раба волі, яка змушує її жити, яким би безглуздим і жалюгідним не було людське існування. Але в людині бере начало прагнення до звільнення від підпорядкування безглуздій «волі до життя», до подолання егоїстичних імпульсів. До цього ведуть два шляхи. Перший – через мистецтво: завдяки спогляданню прекрасного відбувається відмова людини від нескінченного потоку бажань, рабського служіння волі; переживаючи зустріч з піднесеним, людина більше не вважає себе єдиним центром Всесвіту, автономним суб'єктом. Другий шлях – через жалість, співчуття, що звільнюють індивіда від тягаря турботи про власне життя і породжує в ньому турботу про чуже благо, перетворення чужого страждання у власне. Жалість - первородна глибина людського «Я», в якій відкривається значимість людини як особистості. Таким чином, призначення і сенс життя людини, за Шопенгауером, в естетичному і моральному звільненні від «волі до життя» шляхом подолання ілюзій про внутрішню автономію індивіда і усвідомлення надіндивідуальної значимості життя.
А.Шопенгауер першим у XIX столітті створив філософське обґрунтування песимізму. Усе життя – суцільні розчарування і страждання, що кореняться в самій «волі до життя», з її безглуздістю і вічною незадоволеністю. Людина під впливом волі увесь час чогось бажає: комфорту, здоров’я, продовження життя, які щодня потрібно завойовувати невпинною працею, постійною боротьбою з нестатками. Але бажання ніколи не задовольняються, а якщо задовольняються, то приносять із собою байдужість і нудьгу. Та й життя ми намагаємося зберегти, постійно маючи в перспективі смерть. Життя є щось таке, що треба «відстраждати», щастя ілюзорне, тому Шопенгауер називав існуючий світ «найгіршим з можливих».
Ідеї Шопенгауера далі розвинув Фрідріх Ніцше в своїх роботах «По той бік добра і зла», “Так говорив Заратустра”, «Антихрист», «Воля до влади», “Воля до влади”. Звертаючись до генези людського суспільства і культури, Ніцше виділяє інтелект і фантазію як головні властивості фізично слабкого «зоологічного виду» - тобто людини, за допомогою яких він вирішує практичні задачі виживання. Але логічне мислення, мова, наука ведуть до принципового перекручення дійсності, до повної підміни життя закономірністю – певним стійким і регулярно повторюваним началом. Інший важливий компонент людської культури, що набагато ближче, ніж наука, стоїть до життя – це мистецтво - «добровільне прагнення до ілюзії», що втілює в собі конструктивне начало культури. На ранніх етапах людської цивілізації мистецтво, в порівнянні з наукою, відігравало провідну роль у житті суспільства. Надалі ж співвідношення змінилося на користь науки. Справжня культура, за Ніцше, існувала в досократівскій Греції, де була рівноправність двох начал: діонісійного з його вільною грою життєвих сил і аполонівського з його розміреністю, оформленістю. Однак, починаючи із Сократа, а потім Платона, усе більше виявляється тенденція до усунення з життя всякої нерозумності, безпосередності; в ще більшій мірі це виразилося в християнстві. В результаті європейська культура пішла у своєму розвитку по шляху придушення діонісійного начала «розумом», «істиною», «Богом», в ній взяло гору прагнення до перетворення світу в суцільну впорядкованість. Повсякденне життя строго регламентується, в ньому залишається усе менше місця для героїзму, все більше тріумфує пересічність. Згідно Ніцше, філософія, християнська релігія й аскетична мораль відривають людину від джерел самого існування – від життя. Однак часи цих вчень, констатує філософ, пройшли – потрібні нові ідеї. На місце прагнення до осягнення сутності і порядку слід поставити життя як вічний рух, становлення, постійний плин, у якого немає мети, єдність, яку не можна оцінювати як істинне чи помилкове, добре чи зле. За Ніцше, усі процеси як фізичного, так і духовного життя – це різні модифікації волі до влади, до могутності – найважливішої властивості життя як такого.
Поняття волі, як основи всього існуючого, Ніцше запозичив у Шопенгауера, але надав йому іншого відтінку. Життя є не що інше як «воля до влади», воно прагне до максимуму відчуття влади. Ніцше вважає, що раціональна діяльність паралізує волю до влади, підмінюючи активність, діяльність - розмірковуваннями. Загальноприйнята мораль також підриває «волю до влади», проповідуючи любов до ближнього. «Воля до влади» – основа права сильного, котрий стоїть вище од усіх моральних, релігійних і інших нормативних установлень. Саме таким правом повинна керуватися справжня людина у всіх сферах своєї життєдіяльності. Згідно Ніцше, протягом всієї історії раби у вигляді духовної помсти намагалися нав’язати свою мораль панам. Найвищого розвитку цей процес набув у християнстві. Іудео-християнська мораль перешкоджає повному самовираженню людини. Необхідно провести переоцінку цінностей.
Своїм етичним вченням Фрідріх Ніцше здійснив радикальний розрив з класичною традицією європейського раціоналізму. Він був найбільш незвичайним з усіх моралістів, що стверджував мораль через її критику і навіть радикальне заперечення. Він вважав себе першим “аморалістом”, “справжнім безбожником”, “антихристом”, динамітом, що покликаний підірвати болото звичних уявлень. Ніцше нещадно критикує цінності традиційного гуманізму, висуваючи гасло “переоцінки усіх цінностей”. Ніцше проводить фундаментальну різницю між двома типами моралі: мораллю панів і мораллю рабів. Під мораллю рабів Ніцше має на увазі мораль, що сформувалась під впливом християнської релігії, яка поневолює душі людей, паралізує їх творчу енергію, перетворює їх на покірних долі і лицемірних. Рабська мораль, претендуючи на всезагальність, є мораллю юрби, а не особистості. Ця мораль тлумачиться Ніцше як “воля до заперечення життя”, що виростає з рабського стану.
За Ніцше, загальноприйнята мораль підриває «волю до влади», яка є основою права сильного, котрий стоїть вище всіх моральних, релігійних і інших нормативних установлень. В основі “моралі панів» повинні бути наступні принципи: єдина безумовна цінність – «життя»; люди нерівні – у них різні життєві сили і «воля до влади»; сильна людина вільна від моральних зобов’язань, не зв’язана ніякими нормами. Усім цим вимогам, за Ніцше, задовольняє суб’єкт моралі панів - надлюдина («білява бестія»). По суті справи в міркуваннях Ніцше надлюдина займає місце Бога. “Бог помер. Ми його вбили”, – сповіщає Ніцше вустами Заратустри. І на його місце повинна прийти надлюдина.
Таким чином, погляди Ніцше цілком перевернули принципи традиційної класичної етики, орієнтованої на ідеали гуманізму і прогрес розуму. “Мораль панів” – це мораль сили і егоїзму, котра теж має певні обов’язки, але тільки стосовно подібних до себе. Позбавлена “моралістичних забобонів”, випущена Ніцше на свободу “білява бестія” викликала справжнє захоплення у середовищі естетизованої європейської інтелігенції кінця XIX – початку XX століття, бо відкривала для неї нові виміри особистої свободи. Але трапилось так, що ідеї нічим не стримуваного активізму, ірраціонального прагнення до утвердження свого життя, цинічна зневага до гуманістичних цінностей дуже швидко перейшли зі сфери рафінованого філософствування в практичну площину обробки мас, були використані ідеологами німецького фашизму. Коли Гітлер звільняв своїх вояків від моральних сумнівів і химери совісті, він лише посилював руйнівну інерцію цих фатальних думок Ніцше.