Етичні погляди епохи Середньовіччя

Оскільки етичні погляди епохи Середньовіччя визначаються християнською вірою, то, основою тлумачення моралі виступає не розум, а релігійна віра. Бог – єдине і безумовне джерело моралі. Ідея Бога як морального абсолюту задає жорсткі межі тлумаченню всієї моральної проблематики, в яку вводяться нові категорії: гріх, провина, страждання, спокута, покаяння, відплата, спасіння. Згідно християнству, людина - слабка і немічна у силу своєї внутрішньої зіпсованості і гріховності істота, лише віра в Бога, надія на нього і самовіддана любов до нього дають їй сили і відкривають шляхи до порятунку. Християнство звертається до тих, хто потребує зовнішньої точки опори, тобто до більшості, пропонуючи втіху – спокуту страждань і вічне блаженство у потойбічному світі.

Християнське мислення почалося саме з формування етичних підстав. Уявлення про те, що світ конечний означало, що треба вчитися очікуванню цього кінця і свідомо засвоювати правила цього чекання. Шлях спасіння досягається особливою поведінкою, обумовленою божественними заповідями, причому важливими є не тільки результати діяння, але й мотивація вчинків, що передбачає аналіз внутрішнього життя людини.

Ядром християнського етичного вчення є любов до Бога. Але любов до Бога стає реальною в любові до ближнього, в чому і виражається зміст доброчинного життя. З ідеї любові до Бога народжується нова, невідома античності доброчинність – милосердя, яка передбачає прощення образ, жаль і співчуття до тих, хто страждає, активну допомогу їм.

Важливим моментом християнського вчення є положення про те, що всемогутній Бог надав людині свободу волі. Звичайно, Творець міг створити людину нездатною до порушення його заповідей, але тоді благочестя людини було б нічого не вартим, оскільки не було б результатом вільного свідомого вибору. Душа людини - арена боротьби гріховної чуттєвості, земних спокус, з одного боку, і усвідомлення свого високого духовного призначення – з іншого. Порушивши божественні веління, людина породила гріх і схильність до зла. Отже, гріх і зло полягають в неправильному вживанні людиною свободи волі, в людській гордині, в прагненні людини до реалізації власних цілей, а не божественного порядку. Гріховність - універсальна характеристика людини, що виникає із зарозумілості і гордині, вона ослаблює душу людини і робить її схильною до зла. Моральні зусилля людини повинні бути спрямовані на подолання гріховності.

Таким чином, християнство сформувало особливий тип моральності. Вона підкреслила рівність і однаковість усіх людей перед Богом, затвердила цінність кожної людини незалежно від її раси, національності, походження і соціального стану, підняла мораль над всіма іншими формами духовності, надавши їй абсолютного характеру і освятивши авторитетом Бога. Важливою характеристикою християнської етики виступає її авторитаризм: церква розглядає свій моральний кодекс як вираження Божої волі, як об’єктивне і безпомилкове керівництво для правильної поведінки, що не підлягає сумніву.