Антропологічний матеріалізм л.Фейєрбаха

Людвіг Фейєрбах (1804-1872) був першим філософом, котрий піддав критиці систему об’єктивного ідеалізму Г.Гегеля і здійснив поворот до матеріалізму в німецькій класичній філософії. Основні положення філософії Фейєрбаха викладені в його працях: “До критики філософії Гегеля”, “Сутність християнства” і “Основні положення філософії майбутнього”. Погляди Л.Фейєрбаха пройшли складну еволюцію. Він починав з вивчення теології, потім, ставши учнем Гегеля, викладав гегелівську філософію в університеті і нарешті прийшов до матеріалістичних поглядів на природу людини. Сам Фейєрбах про це писав так: “Моєю найпершою думкою був Бог, другою — розум, третьою й останньою — людина”.

Критикуючи Гегеля, Фейєрбах довів, що його Абсолютна ідея — це не що інше, як людський розум, відірваний від людини і перетворений у щось надприродне. Він вважає, що мислення не може існувати поза людиною і незалежно від неї, воно нерозривно пов’язане з діяльністю людського мозку, з матеріальними процесами. Мислення не первинне, як доводив Гегель, а вторинне, похідне від матерії. Згідно Фейєрбаху, вчення Гегеля про породження природи Абсолютною ідеєю, представляє собою лише раціональний вираз теологічного вчення про створення природи Богом. Характеризуючи природу, Фейєрбах, перш за все, вказує на її матеріальний характер. Природа тілесна, матеріальна, чуттєво дана; матерія вічна, не має початку і кінця, ніким не створена; причина природи знаходиться в ній самій; формами існування матерії є простір і час; необхідність, причинність і закономірність – цілком природні сили.

На основі матеріалізму Фейєрбах розробляє теорію пізнання, виступаючи проти агностицизму І.Канта. який невірно витлумачив межі розуму. Історія пізнання свідчить, що межі пізнання постійно розширюються, що людський розум здатний у своєму розвитку відкривати найглибші таємниці природи. Природа, відзначає Фейєрбах, зовсім не ховається від людини, те, чого ми ще не пізнали, пізнають наші нащадки. Згідно Фейєрбаху, вихідний пункт пізнання – відчуття, джерелом яких є матеріальний світ. На базі відчуттів виникає мислення; розум не вносить порядок у світ досвіду, а лише встановлює причинно-наслідкові відношення між явищами. Фейєрбах прагне зняти протиріччя між емпіризмом і раціоналізмом, показати єдність чуттєвого і раціонального моментів в пізнанні, вказує на те, що істина є процес, визнає безмежність пізнання природи.

Зосередивши свою критику на ідеалізмі гегелівської філософської системи, Фейєрбах, в той же час, недооцінив важливість розробленої Гегелем діалектики, не виділив у ній основного – вчення про розвиток, тобто про саморух і поступальний розвиток світу, суспільства і людини.

Фейєрбах вважає, що філософія і релігія – протилежні за своєю суттю: в основі релігії - віра в догмати, в основі філософії – знання. Одне із своїх основних завдань він вбачає в критиці релігії. Філософ пропонує аргументоване розуміння причин виникнення релігії. Релігія виникає шляхом приписування людиною своїх кращих рис Богові і замість того, щоб любити іншу людину, вона починає любити Бога. Не Бог створив людину, а людина – Бога. Релігія є неістинною формою самосвідомості людини. Нова філософія, яку пропонує створити Фейєрбах, повинна бути філософією людини, це антропологічна філософія, у ній Бог і теологія повністю розчиняються у вченні про людину.

За Фейєрбахом людина – природна істота, вона є частиною природи, вищим ступенем її саморозвитку; якраз через людину природа відчуває, сприймає, пізнає себе. Тим самим він відкидає ідеалістичне трактування людини, коли вона розглядається, перш за все, як духовна істота. Якщо для Гегеля окремий індивід є історично-духовним утворенням, то Фейєрбах підкреслює біологічну природу людини, і тому людина виступає у нього як позаісторична і позасуспільна істота. Мова йде не про конкретну історичну людину, а про людину як щось незмінне, абсолютне. В сферу досліджень філософа не потрапляє ні дійсний світ людини, ні її реальні стосунки з іншими людьми, ні її духовна та виробнича діяльність.

Антропологія Фейєрбаха ліквідує поняття Бога і ставить на його місце людину. Якщо релігія — це любов до Бога, то нова філософія пропагує любов до людини. Любов, як унікальне почуття зв’язку між людьми, утворює сутність антропології і перетворює її в нову релігію - антропологічну.

З Л.Фейєрбаха починається період нового злету, піднесення матеріалізму. Його ідеї стали продуктивною основою для подальшого розвитку філософської думки, здійснили великий вплив на становлення філософії марксизму.