Об’єктивне та суб’єктивне в суспільних процесах

В суспільному житті об’єктивні умови відіграють величезну роль: від їх розуміння залежить успіх людської діяльності.

У філософії під об’єктивними умовами (факторами) розуміють всі ті обставини, які не залежать від суб’єкту (свідомості, волі, бажань окремих людей, соціальних груп, партій, всього людства). Об’єктивні умови детермінують діяльність людей. Поза зв’язками з об’єктивними умовами діяльність людей може існувати лише в можливості. Тобто це положення означає, що діяльність людей - в широкому розумінні цього слова - здійснюється не так, як їм забажається, а на основі, умов, що спочатку виникають природно, а потім створюються в ході історичного процесу. Тому об’єктивні умови розділяються на дві групи – природні та історичні.

Природні умови розкривають зв’язок діяльності людей із зовнішнім природним середовищем, вони є джерелом природного багатства засобів життя та природного багатства засобів праці. Перетворюючи предмети та сили природи відповідно до своїх потреб, людина створює необхідні їй матеріальні блага.

Історичні умови – це продукт діяльності всіх поколінь людей, тих, хто жили, і тих, що живуть нині. До їх складу входять елементи, які притаманні всім суспільствам, а також ті елементи, що властиві лише окремим типам суспільних організацій. Історичні умови носять змінюються від епохи до епохи. Кожне нове покоління не створює історію заново, а продовжує успадковану діяльність, вносячи до неї зміни відповідно до нових потреб.

Умови детермінують діяльність людей, і в той же час вони залежні від їх діяльності. Будь-які об’єктивні процеси в суспільстві здійснюються у формі людської діяльності. Вони об’єктивні в тому сенсі, що, будучи діяльністю одних людей, існують незалежно від діяльності інших, а по відношенню до цих інших вони виступають як об’єктивні процеси. Разом з тим, будь-яка форма діяльності є єдністю об’єктивного та суб’єктивного.

Суб’єктивні чинники - це цілеспрямована діяльність суб’єктів - мас, соціальних груп, партій, держави, окремих людей з їх свідомістю, волею, вмінням діяти.

Між об’єктивними умовами та суб’єктивним фактором існує взаємозв’язок та взаємна обумовленість. Це означає, що те, що в одному відношенні виступає як суб’єктивне, в іншому являється об’єктивним, і навпаки. Так, наприклад, та чи інша ідея, яка реалізується в практиці, із суб’єктивної умови перетворюється в об’єктивну для наступних поколінь. Або візьмемо так звану “штучну природу”. Як конкретне втілення історичного та культурного, вона є об’єктивною, тому що існує самостійно по відношенню до даного покоління людей, але, з іншого боку, штучна природа пронизана людськими смислами (те, що має значення лише для людей ) і тому вона – суб’єктивна.

Визначення важливості та актуальності суб’єктивного фактору в історичному процесі дає підставу сформулювати закон-тенденцію зростання ролі суб’єктивного фактору в суспільстві. Зазначимо, що філософи помітили, чим далі вперед йде людство, тим сильніше його вплив на навколишні умови, на суспільство і на саму людину. Згадаємо ідею В.Вернадського про ноосферу, тобто про розумну діяльність (суб’єктивний фактор) людини, яка стає визначальним фактором історичного розвитку людства.