Філософські проблеми психоаналізу: фрейдизм та неофрейдизм

Важливу роль у формуванні сучасного погляду на людину відіграв у ХХ столітті фрейдизм. Його засновником був австрійський психіатр Зігмунд Фрейд (1856-1939). Ідеї Фрейда викликали і викликають суперечливе до них ставлення. Проте сьогодні можна з впевненістю сказати, що Фрейду належить не лише відкриття, а й фундаментальне дослідження явища несвідомого в людській психіці. Вивчаючи різного роду неврози, Фрейд прийшов до висновку, що вони зумовлені дією досить потужного шару людської психіки, який, проте, є прихованим; цей шар психіки він і назвав несвідомим. Несвідоме - це сукупність психічних явищ, станів і дій, що лежать поза сферою людського розуму і не піддаються, щонайменше в даний момент, контролю з боку свідомості.

Фрейд зміг проникнути в темні пласти і закутки духовного світу людини, на що практично не звертав уваги філософський раціоналізм Нового часу. Він вважав, що виявлення ним ролі підсвідомого завдало людині найбільш сильного удару по її самозакоханості. Першого такого удару завдав Копернік, показавши, що Земля – не центр Всесвіту; другого – Дарвін, який пояснив, що людина – нащадок вищих приматів. Фрейд же розвінчав ілюзії гіпертрофованого раціоналізму, показавши, що свідоме «Я» не є господарем навіть у власному домі. Свої основні ідеї Фрейд виклав у роботах: “Я і Воно”, “Тотем і табу”, “Тлумачення сновидінь”, “Психопатологія повсякденного життя”.

За Фрейдом, людська свідомість складається з трьох рівнів:

- «Воно» (Ід) – сукупність інстинктів, найзначніші з яких статевий інстинкт та інстинкт агресії, комплексів, витиснутих переживань;

- “Над-Я” (Супер-Его) - несвідома інстанція морального контролю, що містить культурні вимоги, суспільні заборони, і обмеження потягів; це – внутрішній цензор;

- “Я” (Его) - розумна частина нашої особистості – балансує між «над-Я» і «Воно», знаходиться “між молотом і наковальнею”, постає як “нещасне Я”: на нього тиснуть вимоги суспільства (мораль, усякого роду обмеження), а також комплекси й інстинкти, котрі не можна цілком придушити або цілком підкорити «над-Я».

Сильна внутрішня напруга здатна зруйнувати людську особистість. Тому треба знайти способи “розвантаження” психіки. Це здійснюється у формі сублімації – втілення відкинутих культурою бажань в культурно-допустиму, соціально-схвалювану форму. Суспільство створює замінник подавленої енергії – ритуали: релігію, мораль, мистецтво, видовища тощо, що являють собою форму реалізації витиснутих бажань. Проте, коли справа доходить до зривів і людина сама не може з ними впоратись, треба вживати процедуру психотерапії: шляхом розпитувань, бесід, вільних асоціацій знаходити спосіб вивільнити, легалізувати заблоковану силу, хоча б в словах. Вчення Фрейда називають психоаналізом тому, що Фрейд ретельно розробляв методику ідентифікації проявів несвідомого, наприклад, у сновидіннях, невимушених обмовках.

Таким чином, за Фрейдом, енергія несвідомого багато в чому визначає роботу свідомості людини і її зовнішню поведінку. Він вважав, що кожна людина носить у собі комплекси, страхи, марновірства, що іноді виражаються в невинних дивацтвах, а іноді носять явно антисоціальний характер. Одним з найважливіших комплексів, за Фрейдом, є так званий “комплекс Едіпа“. Це одне з основних понять класичного психоаналізу, яке Фрейд використовував для позначення двозначного відношення між дитиною і батьками, до яких дитина відчуває несвідомий потяг, що супроводжується почуттями любові і ненависті. На основі цього комплексу виникає людська культура, пов’язана з відповідними нормами і заборонами на інцест. В цьому комплексі, згідно Фрейду, співпадають початки релігії, моралі, соціальних інститутів та мистецтва.

У пізній період своєї творчості для пояснення фундаментальних потягів людини Фрейд вводить поняття Еросу – інстинкту життя, і Танатосу – інстинкту смерті. Вводячи інстинкт смерті, Фрейд хотів пояснити такі явища як агресія і війна. Якщо Ерос носить конструктивний характер, тяжіє до всякого органічного життя, то Танатос – фундаментальна деструктивна сила, що веде до руйнувань і вбивств, обумовлює тяжіння людей до повернення усього живого в неорганічний стан. Обидва інстинкти – творення і руйнування – пронизують кожну людину.

Визнаючи неможливість повного оволодіння несвідомим чи підпорядкування його людині, Фрейд вважав, що, чим більше ми знаємо про нашу психіку, тим менш ми є маріонетками нашого Воно, тим більше свідомо і розумно можемо керувати своїм життям. Мобілізація душевних сил людини з метою усвідомлення своїх несвідомих потягів дозволяє їй позбавитись від породжуваних ними конфліктів. Психоаналіз і є тим засобом, за допомогою котрого може бути надана допомога тим, хто цього потребує, щоб перевести несвідоме у свідоме. “Там де було Воно, повинно бути Я” – така основна максима класичного психоаналізу.

Психоаналіз Фрейда мав величезний резонанс в усьому світі. Його психоаналітика людини мала багато прихильників і послідовників. На основі подальшого розвитку ідей Фрейда, різного тлумачення характеру несвідомого виникли різні напрямки неофрейдизму.

Одним з найближчих соратників Фрейда і популяризатором його вчення став швейцарський психолог, засновник аналітичної психології Карл Густав Юнг (1875-1961). Незважаючи на загальносвітоглядну солідарність зі своїм учителем, Юнг виступив з критикою його вчення. Він показав, по-перше, що неприпустимо зводити всі прояви несвідомого до витиснутої сексуальності; по-друге, він переосмислив концепцію несвідомого. На його думку, несвідоме містить у собі не тільки особисте несвідоме, яке, за Фрейдом, є результатом життя індивіда, але і колективне несвідоме, що походить із глибокого минулого і є результатом колективного досвіду людського роду. Воно складається з архетипів – «прототипів-символів». Як певні прообрази, архетипи у своєму символічному вигляді постають, як різні фігури, що мають важливе психологічне значення для людини. Кількість архетипів у колективному несвідомому може бути безмежною, але особливу увагу Юнг приділяє таким архетипам: “Персона”, “Тінь”, “Аніма”, “Анімус”, “Самість”.

“Персона” – це наше публічне обличчя, тобто те, як ми проявляємо себе у відносинах з іншими людьми; її символ: Маска. “Тінь” являє собою подавлену, темну, погану і тваринну сторону особистості; її символи – Сатана, Гітлер. “Аніма” – внутрішній образ жінки в чоловікові, несвідома жіноча сторона особистості чоловіка; її символи: Жінка, Діва Марія, Мона Ліза. “Анімус” – внутрішній образ чоловіка в жінці, несвідома чоловіча сторона особистості жінки; його символи: Чоловік, Ісус Христос, Дон Жуан. Найбільш важливий архетип в теорії Юнга –“Самість” – це серцевина особистості, навколо якої організовані всі інші елементи. Символ цього архетипу – Мандала з її численними різновидами: абстрактне коло, німб святого тощо.

На перетворенні психоаналізу в соціальну філософію сконцентрував увагу Эріх Фромм (1900-1980), який зробив значний внесок в розробку гуманістичної антропології. У своїх роботах “Шлях з хворого суспільства”, "Втеча від свободи", "Людина для самої себе", “Мати чи бути?”, досліджуючи відчуження людини в буржуазному суспільстві, Фромм запропонував ідею «гуманістичного психоаналізу»: допомогти людині усвідомити недійсність свого існування в суспільстві тотального відчуження, знайти справжнє "Я" замість «уявного Я», відродити життєстверджуючий світогляд, відновити гармонію між особистістю і суспільством.

Згідно Фромму, в природі людини закладені унікальні екзистенціальні потреби:

- у встановленні зв’язків з іншими: щоб подолати відчуття ізоляції, людям необхідно про когось піклуватись, нести за когось відповідальність. Ідеальним шляхом задоволення цієї потреби є продуктивна любов, що допомагає людям працювати разом, зберігаючи при цьому свою індивідуальність. Якщо ж ця потреба не задовольняється, то людина набуває нарцисичного характеру, відстоюючи тільки свої егоїстичні інтереси, не довіряючи іншим;

- в подоланні: усі люди потребують подолання своєї пасивної тваринної природи, щоб стати активними творцями свого життя. Це досягається шляхом творчості – в сфері мистецтва, в створенні матеріальних цінностей або вихованні дітей. Якщо ця потреба не знаходить свого задоволення, то результатом є деструктивна поведінка;

- у вкоріненості: людям необхідне відчуття стабільності та захищеності;

- в ідентичності – це потреба в збереженні своєї несхожості, індивідуальності; індивід з чітким і ясним її усвідомленням сприймає себе як господар своєї долі. Копіювання ж чиєїсь поведінки приводить до конформізму, відчуття підпорядкованості;

- в системі світоглядних поглядів: відсутність цілісної світоглядної орієнтації приводить до нездатності адекватно сприймати дійсність і цілеспрямовано діяти.

Розглядаючи ці потреби в економіко-політичному контексті, Фромм стверджує, що їх вираження і задоволення залежить від типу соціальних умов. В залежності від специфіки суспільних стосунків формуються певні типи характеру, з яких, за Фроммом, чотири є непродуктивними і лише один - продуктивний (здоровий). Непродуктивні типи:

– рецептивний - вважає, що джерело всього цінного в житті знаходиться у зовнішньому світі і єдиний спосіб отримати бажане - це шлях одержання його як дарунку ззовні. Представники цього типу залежні та пасивні, нездатні щось робити без зовнішньої допомоги. Їх основне завдання в житті – скоріше бути любимими, ніж любити самому. Рецептивних індивідів можна характеризувати як довірливих, пасивних і сентиментальних;

– експлуататорський - як і рецептивний, не здатний до творчості і тому прагне отримати все, що йому треба, із зовнішнього світу – але не як дарунок, а силоміць чи обманом. Негативні риси цього типу – агресивність, самонадіяність, егоцентризм; позитивні - почуття власної гідності, імпульсивність і впевненість у собі;

– накопичувальний - характеризується недовірою до всього, що може бути отримане ззовні і тяжіє до нагромадження і збереження накопиченого, до скнарості, орієнтується на минуле. Негативні риси цього типу – підозрілість і впертість; позитивні – стриманість і завбачливість;

– ринковий – продукт сучасного капіталістичного суспільства. Для людей цього типу характерне ставлення до усього як до товару, цінність якого визначається міновою вартістю. Відносини з іншими людьми носять поверховий характер. Їх основне гасло: “Я такий, яким ви хочете мене бачити”. Негативні риси - нерозбірливість у засобах, безцільність, безтактність; позитивні – відкритість, щедрість, допитливість;

– продуктивний – здоровий тип – характеризується активною взаємодією зі світом на основі сили розуму, творчості, щирої любові. Його основні риси: самостійність, незалежність, чесність, спокій, любов, творчість. Здатність до любові – справжня цінність людини. Повага до життя, почуття ідентичності, потреби в єднанні зі світом стають переважаючими, тим самим сприяючи переходу від егоїзму до альтруїзму, від модусу володіння до модусу буття. Сила продуктивної любові дає можливість людям цього типу палко любити усе живе на Землі, їм притаманні такі якості як турбота, відповідальність, повага. Це кінцева мета в розвитку людини.

Таким чином, гуманістичний психоаналіз Фромма спрямований на подолання відчуження людини в буржуазному суспільстві, на саморозгортання внутрішніх потенцій людини, на створення гуманістичного суспільства загальної любові.