Розвиток філософії у Києво-Могилянській Академії

У ХVІ ст. в Україні на основі її взаємодії з культурою Європи завершується становлення професійної філософії як складової частини цілісної української духовної культури. Варто зазначити, що в ХVІ ст. деякі вихідці з України вивчали та викладали філософію за кордоном. Так, Юрій Котермак із Дрогобича викладав у Болонському та Краківському університетах наприкінці ХVІ ст. А Мартин Шмиглецький з Львова у 1585-1599 рр. був професором Віденської академії.

В ХVІІ ст. професійна філософія в Україні набула розвитку в братських школах та Києво-Могилянському колегіумі, а пізніше – Києво-Могилянська академія, яка стала головним осередком науки і культури. Вона була заснована в 1632 р. митрополитом Петром Могилою. Його діяльність сприяла розвитку національної самосвідомості українського народу, була стимулом поступу культури й освіти України. Як і західноєвропейські вищі учбові заклади, Академія мала свою структуру навчання з певним обсягом предметів, що вивчались в них. В академії, наприклад, вивчались латинська, грецька, старослов’янська, польська мови, а також німецька, французька та давньоєврейська. Крім мов, викладались арифметика, геометрія, музика. Після загальноосвітніх класів вивчали поетику, філософію (два роки) і теологію (чотири роки).

Філософський курс в Києво-Могилянській академії складався з трьох частин: логіки (розумова філософія), де розглядались загальні закони і форми людського мислення; фізики, або природної філософії, предмет якої складали – матерія, форма, природа, мистецтво, космологія (вчення про небеса), астрологія, психологія і методологія; метафізики. Зрозуміло, що філософія в Україні в ХVІІ - ХVІІІ ст. була тісно пов’язана з теологією. Тому вона носила до певної міри схоластичний характер. Разом з тим, час від заснування Академії і до кінця ХVІІ ст. характеризується початком розмежування філософії і теології. Поступово поглиблюється увага до проблеми гносеології, до раціоналізму та емпіризму, розробляються співзвучні ідеям Нового часу теорії людини і держави.

Починаючи з 30-х років ХVІІ ст. і до кінця ХVІІІ в українській філософії зростає вплив ідей Просвітництва, які стверджують цінності людини, її розуму для реалізації соціального прогресу, що були репрезентовані плеядою видатних мислителів того часу: С.Яворським, І. Гізелем, Й.Кононович-Горбацьким, Г.Щербацьким. Найяскравішою постаттю серед українських просвітників був Теофан Прокопович (1677-1736), професор і ректор Києво-Могилянської Академії, відомий мислитель першої половини ХVІІІ ст. Вчені Києво-Могилянської академії роблять кроки до звільнення філософії від схоластики, посилаючись не стільки на церковні авторитети, скільки на античні джерела та гуманістів доби Відродження, дотримуються пантеїстичних поглядів, деїзму. Обґрунтовуються ідеї про нестворюваність, незнищенність, активність матерії, про постійний рух, мінливість речей світу - діалектичне розуміння природи. Спеціально у системі натурфілософії розробляється вчення про простір і час. Простір ототожнюється з місцем, що його займає тіло. В свою чергу, час поділяється на зовнішній, внутрішній, час незмінних сутностей і на божественну вічність. Велике значення для осмислення Всесвіту як процесу розвитку цілісної системи мало поширення геліоцентричного вчення Коперніка, з ідеями якого знайомили слухачів майже всі автори філософських курсів.

У філософських курсах викладачів Академії велика увага приділялась характеристиці пізнавальних здібностей людини: відчуттю, сприйняттю, пам’яті, уявленню, мові, мисленню, методам пізнання. Чуттєве пізнання є розглядається як перший етап процесу пізнання, що завершується в розумі. Особливу увагу Києво-Могилянці звертають на вивчення логіки як знаряддя пізнання.

Значна увага в Києво-Могилянській академії приділялось питанням мови - її походженню, мовній культурі. Так. Т.Прокопович, Г.Кониський трактують слова як знаки об’єктивних речей, підкреслюючи, що їх значення виникає в процесі спілкування людей на підставі домовленості. Дбаючи про високий рівень мовної культури в академії, вони зверталися до рідної мови, зокрема перекладали Біблію. У вченні про істину проводиться досить чітка диференціація між знаннями і вірою; приділяється особлива увага проблемам методу наукового пізнання.

В першій половині ХVІІІ ст. у курсах філософії Академії з’являються спеціальні розділи етики, яка стає самостійною галуззю знань у вітчизняній філософській думці. Центральна проблема в цей період - проблема людини, її духовного світу, ідея громадянського гуманізму, в основу якої покладена теза про загальне благо як критерій всіх моральних оцінок. З цим пов’язаний інтерес до однієї з найбільш складних проблем - проблеми свободи волі, що передбачає відповідальність людини за власну долю і за свої вчинки, яку вона несе не тільки перед Богом у потойбічному світі, а й тут, на Землі - перед собою та суспільством. Було поставлено питання про міру і можливість свободи людини у межах природної необхідності. На відміну від західної філософії того часу, що ототожнювала розум з волею і тим самим свободу розуміла як пізнану необхідність (Б.Спіноза), українські філософи розмежували їх. Воля здатна впливати на розум, а в стані афекту вона може й придушити розум, роблячи вибір без його поради. Опосередкованою ланкою, що єднає акт розуму і акт волі, вважалась розсудливість, яка буває природною (вроджена розумність, інтуїція) і філософською (через розум обирати шлях діяльності). Розсудливість спрямовується на досягнення згоди і гармонії між розумом та волею. Внутрішня гармонія людини залежить не лише від згоди між розумом і волею, але й від прагнення до блага. Тому важливою проблемою було з’ясування змісту “блага”, а звідси і - проблема сенсу життя, визначення мети, до якої повинна прагнути людина. У зв’язку особливої ваги набувають проблема громадянського обов’язку та ідея патріотизму. Цей напрямок моральної філософії дістав назву “громадянського гуманізму” й одержав втілення у різних сферах української духовної культури.

У 1817 р. Києво-Могилянська академія була закрита, а в її стінах було створено звичайну духовну академію. Відкрита вона була знову у 90-х роках ХХ століття.